Досвід історії минулих поколінь

Досвід Столітньої Великої війни…
Досвід той був безцінним у 2014 році…
Наш досвід вже став самодостатнім після 2022…
Щонайменш він тої ж ваги, як минулий та гідний нині для порівняння…
У минулому для нас більше нема відкровень — тільки аналогії, рими і, як не дивно, розуміння…

· Алі Татар-заде

Часто кажемо про досвід історії, минулих поколінь, проте, в оцінках і практиці спостерігається дві крайнощі: ханжеська переоцінка і невикористання нічого, бо то, логічно, було не з нами і не про нас.

Протягом 2014–2021 років чимало публіцистів, в тому числі і автор сіх рядків, присвячували багато текстів героям Світової війни (тоді ще єдиної) та Визвольних Змагань — на мою думку, краще всіх були мемуари і щоденники безпосередніх свідків…

Досвід той був безцінним у 2014 році й потроху втрачав у вазі з кожним роком, зараз поясню чому.
Простіше буде сказати, чому він став зовсім реліктовим у 2022 році…

Кожен з нас пережив війну вже стільки, майже стільки, або більше скільки, аніж столітньої давнини міщани…
Варіативність лиш у тому, що для одних війна "почалася" навесні 2014, для інших — влітку, для третіх — в 2022…
Окупація, досвід перебування під загарбницьким підбором і канчуком — також у когось з 2014–2015, у когось в той день, коли почалася беспосередньо в його кварталі окупація (а в когось ще й не настав).
Проте "температура в середньому по лікарні" вища аніж не тільки події столітньої історії, а вже і Другої Світової війни…
Серед нас є люди (автор теж), хто живе в окупації довше, аніж, скажімо, містяни Берестя і Львову (для яких окупація почалася ще 1939) а також люди, хто брав участь у війні ще під час призабутої АТО…

Наш досвід вже став самодостатнім.
Щонайменше він тої ж ваги, як минулий та гідний тепер для порівняння…
У минулому для нас більше нема відкровень — тільки аналогії, рими і, як не дивно, розуміння…
Бо мудрець вчиться на чужому досвіді, пересічний — лиш на своєму досвіді… (дурень — ні на чиєму, додає китайський автор).
Люди війни припинили бути для нашого покоління міфічними істотами.
Вони не просто серед нас — ось ось кожен з нас буде одним з них…
Адже не лише герої, але й зрадники, невтралітетники та ескаписти, не лише волонтери, але й мародери — се типажі військової епохи.
Багатовоєнна (вдамся до такого гомеричного слова) історія України вже більше для нас не комікс, а сучасність в театральних одягах. Як сучасний Шекспир вже не залежить від костюму на артисті — розуміємо і відчуваємо.
У нову столітню річницю — тридцяті-сорокові, де протагонистом є ОУН, УПА а персонажами — підрозділи вермахту, армії крайової і "красной армії" — ми увійдемо як розуміючі нащадки, а не телеглядачі з галерки чи партеру.
А тексти попередників, що пишуть війни в літературі і мистецтві, ми ділитимо не як тепер, на "нравитса ненравитса", а — на щирість: одразу видно, автор має ті же травми що і ми, чи — видно що писано в мирну епоху, герої поводять себе не як ми, тому що вигадані без авторського досвіду…

Вельмишановне Панство!
Вчимо уроки історії і не забуваймо їх!
Історія — найважливіша наука людства!
Історію пишуть переможці!