Коли виникла Українська мова?

 
Початок української мови, за шкільною програмою, асоціюється з іменами Шевченка та Котляревського. Таке бачення пов'язане з тим, що українською вважають лише літературну мову.
Однак насправді йдеться про дещо більше.
Тож, завдяки проєкту «Щебетарня», дізнаємося, коли ж насправді з’явилася Українська мова.

Одна з головних функцій мови — комунікативна, тому існує вона лише тоді, коли нею спілкуються — обмінюються інформацією. Це потрібно й для того, щоб утворилася літературна мова — ідеальна, зразкова, нормативна. Досвід використання мови дозволяє виробити певний стандарт, який актуалізується, зокрема, через національну літературу. Цьому, власне, й активно сприяли письменники й письменниці у XIX столітті (так, не Шевченком і Котляревським єдиними).

Для того, щоб розмовна практика спровокувала появу відповідної літературної мови, потрібен час. Багато часу. Тому неправильно говорити про появу Української мови у XIX столітті, бо жива народна мова почала своє існування значно раніше. Коли? Це питання бентежило науковців протягом тривалого часу. Воно полягало в тому, з якого часу виводити існування Української мови. Досить довго в мовознавстві побутувало совєтське бачення цього: давньоруська народність (існувала на території Київської Русі) зі спільною розмовною мовою, яка розпалася на три частини (міф про "колиску трьох братів", "братні народи" й усе те, що досі чуємо з вуст россійської (і не лише) пропаґанди). Однак існування такої народности та давньоруської мови у живому спілкуванні — досить сумнівне. Правильніше виводити початки Української мови з праслов’янської, котра розпалася до середини VI століття нашої ери. Із цього часу й до XVII століття відбувалося формування трьох українських наріч (які існують і нині).

Частина особливих ознак Української мови з’явилася ще в праслов’янський період (до середини VI ст. н.е.). Більшість були спільними для слов’янських мов, однак утворилися й зовсім унікальні. Із тих часів ми досі використовуємо закінчення -у в родовому відмінку однини (і маємо з цим неабиякі труднощі:)): дóму, мéду, гóмону; -ові/-еві — у давальному: синові, зятеві; намагаємося не забувати про кличний відмінок та інше.

Українська продовжувала змінюватися, набуваючи відомої нам сьогодні форми. Із XI століття фіксується поява звука /г/, утворення звука /и/ (до речі, виразно українського) та поява нових слів з /і/, у який перетворилась літера "Ѣѣ" ("ять") та інше. Заключним етапом у формуванні особливостей Української стало зникнення з ужитку зредукованих "ь" ("єрь") та "ъ" ("єръ"). Відбувалося це в XI-XII столітті, тому можемо говорити про цей час як про час появи Української мови.

Отже, Українська мова була у вжитку ще за сім століть до появи літературної, а її вік сягає майже дев’яти століть.
За нашими плечима — величезна історія. І ми впевнені, що українці можуть нею пишатися. А найкращий спосіб це висловити — розмовляти Українською.

Першоджерело матеріялу:
© «Щебетарня»