Що не так із Соборністю в Україні?

 
Пан Віктор Бобиренко, ГО “Бюро аналізу політики” аналізує, що не так із Соборністю в Україні?

Віктор Бобиренко
ГО “Бюро аналізу політики”

Про Соборність заведено говорити якраз під історичну дату.

Але порівняймо кілька дат:
1️⃣ 1919 рік, січень.
У Києві надзвичайне свято. Проголошують акт злуки ЗУНР та УНР. Майорять прапори, гарцюють на конях командири багато чисельних полків. І тільки одне захмарює свято — у Харків увійшли більшовики…
2019 рік.
Усе якби добре. Реформи у розпалі. 2018 рік — вдалий. Армія — за яку гордість проймає. І тільки одне хвилює — у одного піаніста — різко зростає рейтинг…
2️⃣ 1921 рік, грудень.
Героїчний Другий Зимовий Похід закінчився невдачею армії УНР… Україна відродиться лише у 1991-му…
2021 рік, грудень.
Здається, що ми над прірвою… Але вірю, що цього разу ніяка місцева наволоч та зовнішній ворог — не звалять Україну.

Я ці аналогії привів для того, щоб ми могли зрозуміти — за кілька років ситуація може змінитися наскільки кардинально, що у це важко повірити…

Історія доводить — кожного дня треба дбати про країну.
Щоб потім не було соромно перед дітьми…

Соборність по простому можна виразити так: це відповідальність усіх за всіх. Взаємний розвиток у межах єдиної держави.
А якщо Соборність для всіх неможлива, бо ми маємо розрив етнічного поля?

Треба визнати, що ми маємо цивілізаційний розрив.
Більшість Українців (за різними дослідженнями 67-72%) прагнуть жити у Європі.
Але частина, десь до 25% — хочуть союзу з Россією. При цьому вважають себе "укрáінцамі".
Домовимося. Ті, хто з українськими прізвищами і десь схованим паспортом України в складі "апалчєнія" воюють проти ЗСУ — це "рускіє, данчанє, рассєянє". Хто завгодно, але не Українці. За походженням — можливо. По факту — ні. Бо ключовий критерій визначення етнічної належності — це те, ким ти себе вважаєш.

Українці (різного походження) воюють за Україну. За право своїх дітей вчитися українською, читати і співати українською. Бо мова таки теж є критерієм етнічності.
Але є декотрі, що не хочуть до Європи і агресивно поводяться. Навіть до абсурду: не хочуть визнавати моє право чути українську мову від офіціанта в ресторані!
Яка у нас із ними Соборність?

То, виявляється, Соборність можлива лише для певної частини людей?
Бо, ще раз, Соборність — це відповідальність усіх за всіх.
А яку я можу взяти на себе відповідальність за якогось телепня з "ОПЗЖ", якщо він у агресивній формі хоче мене вести до путіна?
І далі — питання питань: як далеко може зайти примус тих, хто не в Соборності з нами? Примус до виконання українських законів? Примус поваги до мови? Примус неповаги до таваріщей Жюкава і Лєніна?

Зрозуміло, що права людини ми порушувати не будемо.
Але коли ці люди не хочуть визнати за більшістю право на розвиток української мови, і усі розмови можуть бути лише до рівня "ты что па русски не понимаешь"?

Може потрібно взяти приклад з Ізраїлю?
Заперечення Голокосту — реальний вирок.
Може і у нас — за підбурювання до союзу з РФ (Росією Фашистською) потрібно забороняти такі партії, а політикам, та і обивателям — давати хоч і невеликі, але реальні терміни ув'язнення?
Може пора приймати закон про заборону телеканалів, які ведуть ворожу пропаганду? Якщо і не завтра — то наступної революції?

Наше суспільство дуже фраґментоване.
Раніше були стани: дворяни, селяни, міщани, козаки, купці і духовенство.
У 1919 році УНР суспільні стани зліквідувало.
Тепер ми маємо багато фраґментованих середовищ. Ви можете одночасно бути "КВНщіком", "лижніком", театралом, любителем зимової риболовлі, православним чи католиком.
Релігія перестала бути вирішальним і навіть важливим маркером.
Православні, протестанти, греко-католики і католики в складі ЗСУ спільно можуть начистити пику іншим православним, буддистам чи ще там кому з "чечено-якутсько-рускай арміі", котру нерозумні люди називають "апалчєнієм данбаса".

А ось ветерани АТО — маркер спільний. У них Соборність — та ще.
І віра. У сенсі не конфесій. А віри у вищу силу. І Правду. І Україну!
І значить таки — Армія. Мова. Віра.
І тоді і Соборність.
Слава Україні!

Віктор Бобиренко, ГО “Бюро аналізу політики”
© «Вільні Люди»
Візуалізація: Нікіта Тітов