«Україна від Карпат і до Кавказу»


 

«Україна від Карпат і до Кавказу»

 

Етнічна мапа України станом на початок 1930-х років.
Вже після Голодомору-1933 український етнічний ареал зменшився на третину: Кубань, Підкавказзя і Донська Слобожанщина перестали бути українськими. Після польського геноциду Українців 1939-1947 суттєво зменшились українські етнічні терени на заході: Лемковина, Надсяння, Холмщина, Берестейщина, Підляшшя...
В цій публікації на прикладах розглянемо ворожу експансію етнічних теренів України, знищення Українців і суттєве зменшення українського етнічного ареалу за останнє століття. Мова в першу чергу про кацапізацію.
Нова хвиля кацапізації почалась з початком війни РФ (Россії Фашистської) проти України.

 

«Порохівниця» вже неодноразово піднімала питання кацапізації України.
Публікація «Метастази “русскаґо міра”» розповідала основні етапи кацапізації по етно-історичним краям України, детально розглянувши, зокрема, кацапізацію Запорожського краю.
Публікація «Одна єдина Соборна Україна, або “єдіная страна”» піднімала питання вже сучасної хвилі кацапізації, котра почалась водночас з початком війни РФ (Россії Фашистської) проти України, звернувши особливу увагу на кремлядський термін "Одна країна - Єдіная страна".
 

Дозвольте ще раз привернути Вашу увагу на це питання.
З дозволу вельмишановних читачів повторимо і тези минулих публікацій, і додамо нові.
Також на прикладі втрачених вже етнічних українських теренів Кубані та частини Слобожанщини, розглянемо сам процес кацапізації і тоді, і зараз.
 

100 років тому Соборна Україна практично змогла відбутись після Акту Злуки.
Велика Україна, «Одна єдина, Соборна Україна — від Карпат і до Кавказу!»... Таким було гасло тих часів...
І доки політики того часу чубилися за владу, прості Українці від Карпат і до Кубані чітко усвідомлювали, що треба боротися за Волю, самостійність і Незалежність Соборної України!
Українці кров'ю стікали, але перемагали!
...а потім Україну втопили у крові...
...Перша Незалежність була втрачена...
...втрачено суттєві етнічні терени як на сході, так і на заході...
Велика Війна триває по цей день... і знову кров'ю стікаємо, але перемагаємо!..

 


 

Зверніть, будь ласка, увагу на мапу в титульній ілюстрації.
Мапа клікабельна, відкриється у окремому вікні для детального вивчення.
Це етнічна мапа України 1939 року від картографів Кубійовича і Кулицького — одна з найкращих етнографічних мап України, українською мовою латиницею, де станом на 1930-роки показано український етнічний ареал.
На жаль, вже на момент друку цієї мапи в 1939 році ці ретельно зібрані і нанесені на мапу дані вже застаріли, адже після Голодомору 1932-1933 років картина суттєво змінилась...
Українські етнічні терени сягали із заходу Неману, Дорогичина, Бересті, Сяну, Перемишля, Бескид і Дунайця на Лемковині, Сіверщина на півночі, а на сході — середній Дон на Східній Слобожанщині, Калитва над Донцем, Таганріг, степи вздовж Манича і звісно ж, Підкавказзя та Кубань!
До Голодомору 1932-1933 не лише Донецька Україна та Слобожанщина, але й Кубань та Підкавказзя були вщент етнічно українськими! А окрім того, український етнічний ареал сягав Поволжжя.
Це підтверджує не лише вищезазначена етнографічна мапа Кубійовича, але й видана у 1937 році у Львові мапа щільності українського етносу.
 


 

В самій Україні кількість жертв Голодомору 1932-1933 сягала до 7 мільйонів!..
Внаслідок Голодомору-1933 майже повністю знищено Українців на Кубані, Східній Слобожанщині, Підкавказзі, Поволжжі.
Кацапи цинічно заявляють "а ґолад нє толька на Украінє был, вот Паволжьє тоже", та мовчать про те, що більшість померлих від Голодомору були Українцями...
До Голодомору 1933 року Українці складали 75% населення Кубані! Після Голодомору там залишилось ледве 5% Українців...
Також зникли ареали українського населення на Поволжі (разом з німецьким) — залишки було депортовано глибше до Сибіру.
Зникли Українці і на окупованій частині Слобожанщини, про що йшлось вище.
Зникли Українці навколо Таганрігу та в межиріччі Дону й Сіверського Донця...
Зникли Киримли на півострові Кирим після 1944 року...
Суттєво зменшилась українська етнічна частка населення на півдні і сході України... Водночас, почалась активна кацапізація Донецької України — так званого "донбасса", промислового району, звідки були вигнані всі бельгійські, німецькі, британські та інші західні промисловці і було створено ідеологічно-культове значення "донбасса". Спустошені українські села Донеччини, як і решта промислового району, активно заселялась кацапами, а після ІІ Світової війни "на васстанавлєніє данбасса" ще й перекинули з концтаборів ҐУЛаґ зеків та інші криміналі елементи, остаточно витісняючи залишки українського етносу з цього регіону.
На заході після польського геноциду Українців 1939-1947 суттєво зменшились українські етнічні терени на заході: Лемковина, Надсяння, Холмщина, Берестейщина, Підляшшя...
Методи кацапів і ляхів у знищенні Українців мало чим відрізнялись, зважаючи на те, що Кремль суттєво підтримав ляхів в питанні кривавого геноциду проти Українців, вінцем якого стала операція "Вісла".
Кацапи ж методично винищували Українців зі свого боку.
Українців винищували за те, що Українці, за українську мову, за українську вишиванку, за любов до України...
 


 


 

 

Яскраво прослідковується ця кацапізація на прикладі Кубані й Слобожанщини.
 


 

Українська Кубань і її загибель

Погляньте на етнічну мапу України Кубійовича.
Зверніть увагу на Кубань! Українська Кубань!
Українці складали переважну більшість (75%) населення Кубані! Після Голодомору там залишилось ледве 5% Українців... В наші дні ці 5% наскільки асимілювались, що їх ментальні погляди анітрішки не відрізняються від ментальних поглядів "луґандонскіх" ватніків, і навіть в самій РФ їх називають принизливим словом "кубаноїди". Втім, варто зауважити, що є поодинокі і дуже рікці випадки української ідентифікації серед сучасних кубанців — деяка молодь, певно під впливом нащадків, згадує "кубанську балачку" — дещо суржиковий діалект української мови. І ці прояви української свідомості кубанців дуже лякають Кремль — баннер футбольних фанів українською мовою підняв на ноги все ФСБ, україномовні кубанські групи в кацапських соцмережах миттю блокуються, українська мова на Кубані негласно категорично заборонена, хіба що для телекартинки дозволяється виступ якогось козачого хору з українськими піснями, але завжди підкреслюється, що "кубанскіє казакі ісконна русскіє, рассійскає казачєства". Пам'ять про українські корені живе, але тісно переплітаючись з російським імперським наративом — про вірну службу імператорам...
 

Озирнемось на минуле Кубані...
На Кубані Українці переважно мешкали у Низовій Кубані, ближче до Озівського моря.
Коли "шльондра катька" (імпєратріца Єкатєріна-ІІ) дозволила Запорожським козакам з Дунаю повернутись, то "саізволіла рарзрєшить" оселитись на Кубані, переважно, в понизов'ї, від Тамані до ріки Єї, в плавнях та солончаках Озівських лиманів, де на думку кацапів "зємєль пріґодных нє было".
Але Українці швидко перетворили степи та низи навколо плавнів і солончаків на родючі, бо працювати із землею вміють.
І вже тоді на Кубань почали підтягуватись так звані "донскіє казакі" та решта орків.
Так, зокрема, Кубанська Січ згодом перетворилась на "ґород Єкатєрінодар, аснованньій і дарованньій єё вєлічєством імпєратріцей". Втім, Українці швидко розселялись і на решті території Кубані, Ставрополлі, Підкавказзі включно з П'ятигір'ям, почали заселяти спустошені та цілинні землі калмуків в межиріччі Манича й Салу.
 

Вир буремного 1918 року не дозволив Українцям Кубані з'єднати Кубанську Народну Республіку з Українською Народною Республікою, завершивши таким чином Злуку Соборної України.
Кацапи не могли цього дозволити. І в цьому питанні "бєлыє" і "красныє" миттю солідаризувались та робили все можливе, щоб придушити прагнення Українців Кубані з'єднатись з Ненькою-Україною!
І придушили зрештою, коли "красныє" поглинули "бєлых", а вірніше, коли ті "бєлоґвардєйцы і донскіє казакі", що не змогли втекти від більшовизму, влилися в "пралєтарскую барьбу за зємлю крєстьянам".
Звісно ж, як і завжди у кацапів, об'єктом зазіхань стали працьовиті та, відповідно, заможні Українці...
Як і в Україні, почалось "раскулачіваніє, коллєктівізация, колхоз, чёрная доска пазора"...
 

...є в сучасному "Краснодарском крає РФ" така собі велика "станіца Лєнінґрадская" (не дивуйтесь, у кацапів в топоніміці лєнін всюди йдосі) — до 1934 року це було курінне селище Уманське...
Курінне селище Уманське засновано запорожськими козаками у 1740 році!
У 1913 в Уманській мешкало 23 800 мешканців (із них 13 751 козаків). З козацького населення Уманської й інших станиць полкового округу формувалися I, II і III Уманський кінні полки, 17 Кубанський пластунський батальйон.
Пізньої осені 1932 року станиця Уманська була внесена в "чорні дошки"...
У 1934 році виживших Українців станиці Уманської і навколишніх хуторів товарняками вивезли до Сибіру та Казахстану.
У станицю були заселені військовослужбовці "Бєлорусскоґо і Лєнінґрадскоґо воєнных окруґов" із сім'ями. Вони ж, до речі, і проводили насильну депортацію українського населення Кубані, за що товаріщ сталін "падаріл" карателям спустошену козацьку станицю з обробленими плодючими землями навколо.
Уманська була перейменована в Лєнінґрадскую (постанова Президії ВЦИК від 20.VI.1934).
...аналогічна трагічна доля у курінного селища Ведмідівка, заснованого у 1748 році.
Після Голодомору 1933 року виживших вивезли до Сибіру, а заселене кацапами стародавнє козацьке селище називається "станіца Мєдвёдовская", і лише назва залізничної станції викриває українське минуле — "станция Ведмідовка"...
Така ж трагічна доля у сотен українських козацьких селищ Кубані, кожне з яких нараховувало по п'ять, десять, двадцять тисяч осіб населення... Попухли з голоду, померли, виживших вивезли до Сибіру...
Спустошені українські землі Кубані швидко заселялись кацапами!..
 

Тепер лише чисельні українські назви кубанських козацьких станиць, сел і хуторів є німим свідченням того, що колись це була українська Кубань — станиці Київська, Канівська, Переяславська, Корсуньська, Запорожська, Брюховецька, Іркліївська, Стародерев'янківська, Довжанська, Бриньківська, Стародубська...
Часто ці українські назви вже спотворені кацапами, позаяк вимовляти українською вони їх не вміють: Гривеньська перетворилась на "Ґрівєнскую", Варениківська — "Варєнікóвская", Бриньківська — "Брінькóвская", Гарбузова Балка — "Ґáрбузовая Балка", Джерельна — "станіца Новоджерєлієвская", хутір Незайманий — "станіца Нєзаймáновская", хутір Мальований — "Іноґороднє-Малєвáнный"(!), Ахтарі — "Пріморско-Ахтарск", Пластунське — "Пластунóвская", Сіверське — "Сєвєрская", Різдвяна кацапізувалась на "Рождественскую станіцу" і лише залізничний роз'їзд "Рыздвяный" свідчить про українське минуле козацького селища у Підкавзказзі.
 


 

Кацапська окупація Слобожанщини

 

Аналогічно відбувалась кацапізація і на окупованих теренах Слобідської України.
 

Білогірська та Донська Слобожанщина — північна і східна частина Слобідської України — Білогір'я ("Бєлґород"), Грайворон, Суджа, Короча, Валуйки, Олексіївка, Острогозьке, Розсош, Ровеньки, Богучар — із 1920-х років остаточно окуповані Совєтськой Россієй і на сьогоднішній день знаходяться в складі Воронєжской, Бєлґородской і Курской областей РФ. Українці окупованої частини Слобожанщини давно практично всі асимільовані й кацапізовані, позаяк українська мова для них давно заборонена.
Решта теренів Слобожанщини також доволі аґресивно кацапізувалось за часів россійсько-імперської та совєтської окупації.
 

Північ і схід Слобожанщини — там лишилось безліч українських топонімів.
Адже, до Голодомору та ІІ Світової війни в тодішній совєтській "Центрально-Чєрнозёмной області (ЦЧО) РСФСР" мешкало більше мільйона Українців, бо північна і північно-східна частина Слобожанської України була анексована РСФСР і включена в склад "ЦЧО". Навіть перед розвалом СССР найбільше українське етнічне і корінне населення мали райони півдня "Воронєжской і Бєлґородской областєй", до 25% у Ровеньському, Богучарському, Розсошанському, Валуйському районах... За ці три десятки років кількість етнічних Українців в цих районах зменшилась практично до нуля — населення просто кацапізувалось, асимілювалось і перетворилось на "россіян". Себто, звичайні покручі.
Головним інструментом кацапізації була тотальна заборона української мови!
 

Попри те, що кацапи на Білогір'ї та Донській Слобожанщині спробували вщент витерти все українське, все ж, навіть на мапах дуже багато українських слідів у топоніміці, бо дрібні села, слобідки та хутори здебільшого так і залишились зі своїми українськими козацькими назвами, часто спотвореними на кацапський манер. Хоча поверх вся автентична топоніміка щедро й густо вкрита "уліцамі лєніна, камсамольскімі, пролєтарскімі, політотдєльскімі, коммунарскімі", а останнім часом поверх додаються ще й "россійско-імпєрскіє", переплітаючись чудернацьким симбіозом комуняцько-більшовистських, чєкістських та православно-мракобісних, россіянско-імперських і шовіністичних топонімів.
Тільки на РФ (Россії Фашистській) можна на "уліце лєніна" знайти якийсь "храм страстотєрпцєв імпєраторскіх вєлікомучєнніков", поруч з яким буде статуя дзєржинскому на аллеї Ніколая-Второґо біля провулка маладаґвардєйцев і "вєтєранав ВОВ".
Найяскравішим прикладом кацапського маразму є офіційна символіка "Курской області" — імперський чорно-жовто-білий трікалор на тлі совєтськоґо алоґо прапора з россіянсько-імперським гербом "Курской ґубєрніі" по центру.
І ось такий симбіоз маразму в усьому. Достатньо хоча б повивчати інтерактивні мапи РФ чи кацапську Вікіпедію.
Змішались в купу коні-люди, хоча, хіба кацапи люди?
 

Інтерактивні мапи (Google Maps або "Яндекс карты") дають змогу побачити безліч українських топонімів, поверх яких безґлуздо розташувались совєтсько-россіянські назви. Серед чисельних "лєнінско-комсомольскіх названій" зустрічаємо "казацкую слободку" (козацьку слобідку), "дєрєвня Саґайдачноє" (село Сагайдачне), "хутор Индычее" (Індиче), "дєрєвня Коломыцкое" (Коломицьке), "дєрєвня Колодези" (Колодязі), "дєрєвня Кривицкие Буды" (Кривицькі Буди), "пґт Кашары" (Кошари), тощо. Де не де трапляються села Вербові, хоча поруч зі слобожанськими землями вже є Івня, назва якої походить не від верби, а від іви. Про "Рыздвяноє" вже ж можна лиш мовчки посміхнутись. Топоніми Покровка теж рясніють, одразу видно, де були саме козацькі слобідки. Часто зустрічається топонім Черкаське, але про це трішки нижче. Або ж непритаманна для кацапів суто українська частинка "Вишні" у назві села "Вышние Пены" (Вишні Піни), причому, трішки вище по річці Піна вже є кацапське поселення Вєрхопєньє, і ця різниця у назві сусідніх поселень свідчить, що саме між ними проходила етнічна межа між кацапським та українським етнічними ареалами.
Тільки в українській топоніміці є Вишній і Долішній, Горішній і Низовий, і ми розуміємо, що мова йде про поселення, розташовані у верхів'ях рік, вгорі або понизу. Кацапи не розуміючи значень цих українських слів, часто кацапізували топоніми на свій лад, тому Вишнє перетворювалось у "вішнёвоє", Горішнє у "орєховоє", або тощо. І на окупованих кацапами етнічних українських теренах таких прикладів в топоніміці безліч!
Є українські назви на окупованих теренах Слобідської України, які одразу впізнаються: Грайворон, Суджа, Калач, Богучар, Розсош, Ровеньки, Валуйки, Олексіївка, Бірюч, Острогозьке, Дивногір'я, Луки, Ліски...
А ось "Бєлґород" спочатку мав назву Білогір'я, бо в місто за часів Київської Русі і задовго до приходу московітів розташовувалось на великій білій горі над Сіверським Донцем. Та й станом на 1918 рік серед 25-тисячного Білогір'я\"Бєлґорода" більшу половину містян складали етнічні Українці...
 

Тепер повернімось до згаданого вище топоніму Черкаське.
Черкаси це українське місто, в часи Гетьманщини воно не мало такого значення, як Чигирин, або Лубни, навіть не було полковим. Але під час примусових депортацій Українців з Наддніпрянщини на Лівобережжя після падіння Чигирина, московіти часто гнали Українців аж на околиці Слобожанщини з метою скацаплення, змосковщення і для подальшого вже використання в змосковщених казацкіх полках для боротьби проти України: будувались для захоплення України фортеці, фортифікаційні вали, тощо. Зокрема, збудовано Ізюмскую крєпость, з якої "казакі-черкасы" нападали на козаків запорожців і знищили Барвінкову Паланку (дуже цікавий і забутий історичний факт — готується окрема публікація на «Порохівниці»). Також вже після кацапської окупації північних теренів Слобідської України, почалась експансія далі, і після будівництва Ізюма наступним кроком був "Украінскій Вал"!
Зверніть увагу — дуга від Ізюму до Орілі через половину Слобожанщини.
Це вимальовуються контури так званої "Украінской Оборонной Лініі"!
Там наприкінці XVIII століття влада Російської Імперії побудувала так звану "Украінскую Лінію", куди з усієї Російської Імперії звозили військових та крєстьян для обслуговування.
Метою було — розділити Гетьманщину й Запорожжя, аби козаки не могли безконтрольно пересуватись із Запорожжя в полки Гетьманщини. Але Українцям пояснювалось, що лінія буцімто будується, щоби запобігти набігам кримських татар. Військові кацапські форти заселялись, звісно, кацапами, а поруч зростали кацапські "дєрєвні" з усіляких "старовєров", "духоборов" та іншої кацапської релігійної меншини.
З тих пір, так ця дуга і залишилась шрамом на тілі України у вигляді заселених туди кацапів...
 

Козаків московіти називали "черкасы".
А тепер увага!
В усіх статтях кацапської вікіпедії про населені пункти Слобожанщини (особливо Воронєжская, Бєлґородская, Курская області) — Українці називаються вже терміном "черкасы".
І в часи Россійської Імперії, і вже тепер знову, кацапська пропаґанда активно мусує цілу низку тез: "россіянє спаслі хахлов от польскоґо ґнёта", "россійскій царь-батюшка пріютіл хахлов-чєркєсов на ісконно-русскіх зємлях", "россіянє аснавалі ґорад Харькав для бєґлых хахлов-малароссав, спасавшихся ат ґнёта польскіх панов"...
Подібні тези мають підкреслювати, що Слобожанщина ніколи буцім-то не була Україною, а "єсть ісконно-русская зємля".
Звісно ж, коли кацапи називають себе "русскіє", вони забувають, що Русь є лиш одна, і це Київська Русь, а не масковская.
Але, вивчаючи кацапську вікіпедію з початку війни, за останні три роки помітився певний напрямок московської пропаґанди — підміна понятть: спочатку назву Київська Русь замінив термін "дрєввняя русь", а останнім часом кацапи методично і наполегливо намагаються замінити Українців на термін "черкасы"!
 

За новою версією кацапів, "черкасы" — "так імєновалі сєбя бєґлыє украінцы, нашедшиє пріют под защітой Московскоґо Царства", "казакі-черкасы жилі в казацкіх слободках с разрєшенія россійскіх властєй, служилі царю россійскому", "названіє также ґоворіт о нєрусском проісхождєніі чєркасов, вєроятно оні проісходят от чєркєсов, дікіх аланскіх плємьён"...
Ну як? 🙂
Тобто, "нє славянє оні, черкасы, нє славянє, нє русскія оні", ага!
 

Або ось ще цікавинка.
Місто Старий Оскол — це вже етнічна кацапська територія, хоча українські козацькі слобідки були й навколо цього міста, що видно по назвам слобідок. Проте, верхня течія ріки Оскол все ж хоч і мала де-не-де козацькі слобідки з українськими назвами, та все ж, практично до Валуйок це такий довгий "хвіст" кацапського етнічного ареалу, що клином врізається в Слобожанщину.
Читаємо кацапську вікі:
Согласно версии, слово «Оскол» можно разделить на два: «Ос» и «Кол». Первое «Ос» означает Русь, русские, так как известно, что ещё в VII—VIII веках в Византии проживающий в северном Причерноморье народ называли народом Рос и арабы взяли это слово себе на вооружение. Но в тюркских языках нет чёткого произношения звука «р», и он заменяется смягчением следующего звука, поэтому вместо чёткого «Рос» слышалось смягчённое «'Ос». Слово «Кол» в тюркских языках означает «водоём», «озеро» или «река».
🙂
Яку тільки маячню не наплетуть по-задорновскі! Це ж треба, "соґласно вєрсіі"...
Ось в цьому випадку аж кортить нагадати кацапам-пропаґандонам, що в тих же тюрських мовах слово "qassab", від якого власне й походить слово кацап, означає — головоріз, живодер, вбивця — і саме так кацапів називали поневолені тюркські народи в середній течії Волги (татари, башкіри), і від них цей термін закріпився у арабських мовах. І це правда, на відміну від задорновской маячні про "кол і ос", де "ос єсть русь, а кол єсть вадаём, за каторым єсмь зємля русская пашла"... Ох...
Кацапи як завжди, вигадають що завгодно, аби лишень-бо підкреслити, чьто оні же дєскать істінная Русь!

І ось такого кацапського лайна імперсько-пропаґандонського в кацапській вікіпедії практично 100%!
І "хозары зарілісь" с юґа-вастока, і "чєркєсы-маларосы іскалі спасєніє" с запада, і "разбойнікі запарожцы нападалі на ісконна-русскія зємлі", "да толька Русь Вялікая стаяла і стаять будєт" — причому, в розумінні кацапів ця "русь вялікая" знаходиться десь там в мєщорскіх болотах.
 

Отже, як бачимо, кацапізація передбачає не лише заборону і знищення української мови, спотворення українських назв, але й заміну понять, спотворення історичних фактів, Історії та суцільна брехня, брехня, брехня...
 

Заглянемо на мить зі Слобідської України на сусідню Сіверщину.
Аналогічно на Сіверщині українські назви Сівер (Сіверське) та Рілля кацапізувались в "Сєвск" і "Рыльск", позаяк кацапи не знають, що таке рілля! Та й топонім Сіверщина кацапів ставить в логічний тупік і вони не можуть збагнути, чому на Кубані станиця Сіверська так називається: "а паччіму на юґє у падножия Кавказа вдруґ станіца Сєвєрская, ватэта патамушта Сєвєрный Кавказ?!" Та ні, кацапчики, це тому, що українські козаки з Сіверщини оселились у передгір'ї Переднього Кавказу.
Сіверщина, Сівер, сіверці, Сіверська Україна — є похідним від етноніма «сівер» (сіверяни), а етимологія взагалі глибока, адже Сіверщина сягає коріннями у витоки Київської Русі, переплітається навіть зі скандинавською стародавньою культурою. І для Києва ці терени Русі були північними, бо на північ від Києва. А ось для кацапів, котрі вилізли з мокшанських багнищ, ці землі є південними, і тому вони вщент не можуть зрозуміти, "какой сєвєр, а пачіму сєвєрщіна, вєдь на юґ же ат масквы!"
Тож, кацапи вщент не розуміють, чому ріка Сіверський Донець, що має витоки на південних околицях Сіверщини, носить таку назву. Адже для кацапів "круґом рассія-матушка" і про Київську Русь вони взагалі мало що знають, бо Київська Русь — це Україна, а мокшанські багнища — це московскій улус Золотої Орди!
 

Саме тому, до речі, у нас в Україні є такий топонімічний абсурд, як Сєвєродонєцк, хоча вірно буде Сіверсько-Донецьке. Місто, до речі, збудоване на межі Слобожанщини і Донеччини, саме на слобожанському березі Сіверського Донця. Позаяк місто збудували за часів СССР як додаток до хімкомбінатів, а назву давали кацапи, то й вийшов "Сєвєродонєцк", адже кацапи вщент не розуміють, що означає назва Сіверський Донець, набагато простіше окупантам було провести безґлузду паралель "Данєцк — Сєвєраданєцк", бо "чємадан-чєбаксары-чєбурашка". Втім, назва міста Донецьк, розташованого за сотню кілометрів від ріки Сіверський Донець на верхів'ях Донецького кряжу у витоків річки Кальмімус, була теж вигадана безґлуздо, на заміну назві "Сталіно", бо повертати "буржуйську" Юзівку совєтам не кортіло, а назва "Стаханов" уже була "занята", адже так обізвали українську Кадіївку.
Втім, за часів совєтської окупації половину назв взагалі давали на честь совєтських ідолів та ідеологічних "праздніков"...
 

Це приклади того, як кацапи не лише не розуміють українських назв та українською мови, але й саме з цієї причини намагаються знищити все українське, щоби, як ота сарана, остаточно колонізувати наші терени і перетворити їх на мертву кацапську Орду...
«Коли наїсться сарана?» — питання, радше, риторичне...
 

Кацапські метастази на тілі України

 


 

Наостанок, давайте поглянемо як розростались кацапські метастази вже у ХХІ столітті.
Побачити результати насильної імперської кацапізації (помилково використовується термін "руссіфікація") можна на мапі поширення в Україні кацапської говірки ("російської мови" або "русскоґо языка").
Це мапа з української Вікіпедії — в повному розділі — детально роздивитись можна за клікабельним лінком.
 

Це відома детальна мапа поширення так званого "русскоґо языка" — штучної кацапської говірки по сільрадам України за даними перепису населення 2001 року, коли респонденти вказували свою рідну мову. Але навіть ці статистичні дані 2001 року стали відомими лиш у 2012 році, коли кремлівські васали та "Партія Рєґіонов" підняли мовне питання і в якості арґумента витягли ось такий козир — буцімто, "русскоязычныє рєґіоны" мають право на якусь автономію: "ПіСУАР", "Юґа-Васток", "Навароссію"... Звісно, в кожній статистичній географії є погрішність, як і при кожних опитуваннях; звісно ж, і результати 2001 року сьогодні є застарілими та неактуальними, але останніх подібних даних станом на 2014—2015 рік, на жаль, немає...
Це найбільш детальна мапа на сьогоднішній день з подібними даними щодо поширення кацапської говірки в Україні.
 

Тому лише ще раз нагадаємо головну тезу.
Перше, що роблять московські окупанти, вдираючись в наші землі — це викорчовують нашу мову. Пам'ятайте про це!
Безперервно триває кацапська експансія, окупація, і кацапські метастази все поширюються й поширюються.
 

Ще 100 років тому етнічні терени України були від Карпат і до Кавказу!
Порівняйте етнічні мапи 1930-х років і мапу 2001 року? Дивіться, як сильно поширились кацапські метастази.
А із 2001 року ці метастази розрослися ще сильніше!
Це треба зупиняти!
 

Україна має бути очищена від кацапських метастаз!
 

5 коментарів до “«Україна від Карпат і до Кавказу»

  1. Сповіщення: Втрачена Українська Кубань – ПОРОХІВНИЦЯ

  2. Сповіщення: «УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921» — історична настільна гра – ПОРОХІВНИЦЯ

  3. Сповіщення: Останній сталін в Україні – ПОРОХІВНИЦЯ

  4. Сповіщення: Голодомор — помста за свободу – ПОРОХІВНИЦЯ

  5. Сповіщення: Історія, ґеоґрафія, ґеополітика — час вчити – ПОРОХІВНИЦЯ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *