Історія фото: “Наодинці з Другом”

 
Героя поховали, поклали вінки… Насилу відірвали від могили вбиту горем дружину і Маму… Увезли…
Біля могили полеглого вояка лишився лежати живий… Увімкнутий плеєр, у вухах — навушники… Рюкзак під голову… Нема сили піти… Тут його Друг… Найближча в світі людина…
Вони разом воювали. Мріяли, як закінчиться війна і що далі будуть робити. А тепер один друг в землі, інший — на землі…

Світлина, від якої серце розривається…
Світлина, що стала одним із символів нинішньої війни…
Широко відома світлина “Наодинці з Другом” має свою історію…

“Наодинці з Другом” © Анастасія Іванова

Ця історія розпочалася з трагічної події — 8 вересня 2016 року в Мар’їнці внаслідок мінно-вибухових поранень загинув Вадим Матросов, військовослужбовець батальйону “Донбас-Україна”, який мав позивний “Боцман”.
12 вересня 2016 року в Любашцівці на Одещині відбувся похорон, на який приїхали його побратими і навіть командир батальйону — він багато розповідав про Вадима, про те, яким хоробрим та вірним Україні він був.
Вадим Матросов був розвідником, за спогадами друзів, сміливо "гуляв" у тил ворога і тролив сепарів. То їм український прапор повісить, то Славень України увімкне. Безстрашний, щирий, скромний.
Вадима призвали на фронт у ході шостої хвилі мобілізації, пізніше Матросов перейшов на службу за контрактом.
У Вадима залишилася Мама, дружина і двійко трирічних дочок-близнючок…
Йому було 27 років…

Автор світлини “Наодинці з Другом” — Анастасія Іванова, вона працює прес-секретарем Любашівської райдержадміністрації.
Зворушливу світлину вдалося зробити випадково. Через кілька годин після похорону “Боцмана” вони із головою РДА Тетяною Скапровською поїхали покласти на могилку ще один вінок.
Приїхали і застигли на місці…
На безлюдному цвинтарі, біля свіжої могили, спав хлопець…

— Ще не усвідомлювалось, що “Боцмана” кілька годин тому поховали…
В голові щосекунди мелькали жахливі кадри похорону: надлюдське ридання дружини, важкі стогони матері… Сльози сотень людей… — згадує пані Анастасія, — Але коли ми прийшли на цвинтар після похорону…
…Від побаченого затремтіли не тільки руки і ноги, а й кожна клітиночка мозку. Мороз по шкірі… Вперше в житті було неймовірно важко фотографувати: паморочилося в голові, відчуття клубка в горлі не давало дихати, а через сльози все розпливалось перед очима…

Пані Анастасія зробила пару кадрів на планшет. З Тетяною Скапровською вони поклали вінок. Запропонували хлопцю підвезти його будь-куди. Почекали, доки він опанував себе і міг їхати та відвезли додому до родини Вадима Матросова.

— Коли побачила цього хлопця, в голові запульсувала думка: „Чи я маю такого друга? Чи можу я бути комусь таким другом?“ — розповідає пані Анастасія.

Познайомитися не встигли — не хотілося розпитувати людину в такому стані…
Історію цього хлопця Анастасія дізналася згодом від вдови Вадима Матросова.
120 днів вони з Вадимом прожили в бліндажі, за цей час бойових побратимів поєднала справжня чоловіча дружба.
Хлопець родом з Донецька, на цій війні втратив батьків, родину і залишився сам-один… Ім’я справжнього Друга лишилось невідомим…

— Кажуть, чоловіки не плачуть… а ви подивіться на солдата, що вижив…
Я хотіла б, щоб той, хто посіяв прокляту війну на нашій землі, побачив це фото і нарешті усвідомив, що НЕПЕРЕМОЖНА сила Українців в єдності. І, як бачите, навіть після смерті нас неможливо роз'єднати, поділити, відібрати в нас рідну землю, розлучити друзів… Ми генетично запрограмовані на єдність!
Вічна пам'ять… Глибока повага вірному Другу…

ФОТО: © Анастасія Іванова
© Всеукраїнський фотопроєкт «АРМІЯ — друге народження» — “Наодинці з Другом”
© «КНИГА ПАМ’ЯТІ полеглих за Україну» — Матросов Вадим Петрович (“Боцман”)
© “Військовослужбовці ЗСУ”
© «Depo.ua»
© «День»