400-річчя Хотинської битви 1621 року

 
Хотинська битва 1621 року — 4-тижнева битва об'єднаних сил шляхетського війська Речі Посполитої та українського козацького війська проти османсько-татарських загарбників під Хотином під час Хотинської війни 1620—1621 років.
Перемога в Хотинській битві 1621 року відбулась завдяки звитязі козацького війська на чолі з Гетьманом Петром Сагайдачним.
Перемога в Хотинській Війні мала велике міжнародне значення й примусила Османську Імперію відмовитися від планів завоювання Європи.

Найвідомішою і найбільш важливою історичною подією, яка відбулася під Хотином в XVII столітті, була війна 1621 року між турками і поляками, які володіли тоді величезною територією України і у якій вирішальну роль зіграли українські запорозькі козаки на чолі з Гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним.

Хотинська війна 1621 року
Передумови

1617 року гетьман коронний Станіслав Жолкевський підписав з османами Бушанський мирний договір, за яким молдавсько-волоські землі, а також оборонний замок Хотин переходив під владу османів. Прикордоні замки Каравул та Бершадь мали бути зруйновані. Місцева шляхта була незадоволена таким рішенням.

23 серпня 1620 року посли турецького султана вирушили до Ясс, з метою заарештувати господаря Молдавії Гаспара Граціані і забрати його в Стамбул. Гаспар з-під Ясс з 3000 армією вирушив в Хотин під польський захист.
Досвідчений в боях коронний гетьман Жолкевський не хотів розпочинати воєнні дії проти османів; за його словами, війна з турками — це не іграшка. Проте король польський настояв на битві і обіцяв дати допомогу (але не надав). Також обіцяв її і Гаспар Граціані (але не надав). Останній втягнув Жолкевського в битву, подавши відомості про сили противника: не більше як 10 000. Жолкевський під Цецорою зрозумівши, що сили противника набагато більші, ніж вказав Граціані, наказав взяти двох язиків, які вказали що з османського боку понад 100 000!
Жолкевський, оцінивши ситуацію, наказав утворити з возів, спаяних ланцюгами, табір і відступати в напрямку Могилева на Поділлі, до переправи на Дністрі.
Всю дорогу від Цецори до Дністра татари не припиняли нападати на табір Жолкевського.
6 жовтня (27 вересня) 1620 року біля самого кордону Речі Посполитої (біля Могилева) татарське військо під проводом Кантеміра мірзи оточило польсько-козацький табір. Наступного дня військо було цілком розгромлене.

Багато шляхти під час переправи загинуло (зокрема, староста генеральний подільський Валентій Александр та його син Войцех Калиновські) або потрапили в полон (польний гетьман Станіслав Конєцпольський, син С.Жолкевського Ян і його небіж Лукаш, князь Самійло Корецький, ротмістр, майбутній брацлавський воєвода Миколай Потоцький - «Ведмежа Лаба», галицький староста Миколай Струсь, майбутній подільський воєвода Марцін Казановський, вінницький староста Олександр Балабан, а також Богдан Хмельницький та ін.).

Цецорська битва 1620 року стала початком польсько-турецької, або ж Хотинської війни 1620—1621 років і була розгромною для поляків. 60 000 татарська армія, послана Ґалга Султаном, пішла на Покуття і Львів спустошуючи все навколо і поверталася з походу з багатствами та більше як 100.000 полонених русинів (українців), з яких до Криму дійшло тільки 30.000, багато загинуло від холоду...

Після розгрому польських військ під Цецорою в 1620 році і татарського нападу на Поділля султан Осман II розробив план завоювання України, Речі Посполитої, а згодом і Центральної Європи.
160-тисячній османській та татарській армії протистояло лише 87-тисячне польсько-литовське та козацьке військо. Деякі джерела вказують кількість османсько-татарських військ — 300–700 тисяч.
Султан зібрав військо своїх підлеглих з трьох частин світу.

Річ Посполита не була готова до війни. Під Могилевом-Подільським поліг досвідчений 73-річний коронний гетьман Станіслав Жолкевський, польний гетьман Станіслав Конецпольський перебував на той час в османському полоні, тому очолити війська мусив 72-річний великий гетьман литовський Ян Кароль Ходкевич. Король Речі Посполитої звернувся про допомогу до всіх монархів Європи, але її не отримав.
Підтримка була тільки з боку запорізького козацтва (40 000 вояків). Щоб знайти собі союзника, уряд Речі Посполитої звернувся до українських козаків по допомогу, обіцяючи різні права і привілеї.

Козацька Рада 17 червня 1621 року в урочищі Суха Діброва ухвалила взяти участь у боротьбі проти Османської імперії і вислала у Варшаву делегацію на чолі з Гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, щоб за свою участь у протиосманській боротьбі забезпечити деякі привілеї для козацтва та права для Православної Церкви в Україні.

Гетьман Сагайдачний, пам'ятаючи про невиконання коронним урядом обіцянок перед походом на Москву для врятування королевича Владислава, не одразу погодився допомагати і спочатку не поспішив на раду до Варшави, куди його запросили, та ухилився від будь-якої допомоги Короні. Поляки для умовляння Конашевича діяли через патріарха Феофана, який перебував у Києві. Після звернення останнього Сагайдачний погодився за умови, якщо Феофан та королівський посол Бартломей Обалковський гарантуватимуть підтримку королем нововисвячених митрополита і єпископів. У Варшаві гетьмана і козаків зустріли з шаною. Він знову висунув кілька умов, які прийняли і затвердили, після чого він поспішив до Києва і відпустив патріарха Феофана до Єрусалиму. Перед початком бойових дій Сагайдачний у Львові зустрівся з королевичем, де його, виходячи з архієрейського двору, побачив король, який вклонився та нагадав, що доручає Конашевичу сина.

Напередодні битви провіант і порох, який везли з Кам'янця, захопили османи і відрізали можливість поступу провіанту з Кам'янця. У військовому таборі не вистачало харчів, їх щоночі добували козаки. На момент підписання договору залишилася тільки бочка пороху.

Королевич Владислав захворів напередодні битви, участі в ній не брав.

Всі мешканці покинули місто, побачивши війська, які йшли в Хотин.

Військові сили

Польські і козацькі війська:

— Крилаті гусари (польська кавалерія) — 8280
— Рейтари (німецька кіннота) — 2110
— Панцирні та надвірні козаки — 7200
— Піхота коронна — 7700
— Піхота німецька — 6450
— Лісовчики — 1200
— Козаки запорозькі — 41 520 (з них 700 донських козаків)
— 51 гармата (з них 23 козацькі), також козацькі ожиги та гаківниці

Війська Османської імперії, які очолили 10 пашів, великий візир, татарський хан Джанібек та Кантемир Мурза:
— Всього від 240 до 300 тисяч воїнів, озброєних слуг та челяді
— 250 гармат
— 4 бойові слони

Хід Хотинської битви 1621 року

• 13 липня — Ян Кароль Ходкевич прийшов з військом у табір під Оринином.
• 20 липня — Ходкевич з 30 000 військом пройшов повз Кам'янець і став табором в Олександрівському укріпленні біля с. Брага на Дністрі (навпроти Хотинської фортеці).
• 23 серпня — королевич Владислав прибув до Кам'янця з 4 000 жовнірами Речі Посполитої та 8 000 німецьких найманців. Розмістив свій табір під Довжком. Наступного дня приєднався до Хоткевича.
• 25 серпня — в табір під Хотином прибули 41 520 козаків з Яцьком Бородавкою. Вони за півтора тижня пройшли Молдовою. У боях вони вбили сілістринського пашу Хусейна, в одній із битв був легко поранений в плече Сагайдачний. В одній сутичці передовий 4000 загін козаків був оточений османами і розбитий, у чому пізніше козаки звинуватили гетьмана Бородавку, і це стало причиною його страти.
• 26 серпня — повінь зруйнувала міст через Дністер, і на його відновлення потрібно було 5 днів. Тоді все військо переправилось на інший берег під Хотинський замок.
• 1 вересня — прибув султан Осман II з 250-тисячним військом і 250 гарматами. З тих гармат 14 було важких, на перевезення яких потрібно було по 30 пар волів, для інших по 9-10 пар волів і для легких гармат — по 4 пари. Султан розташувався за чверть милі від табору Речі Посполитої, тому з одного табору було добре видно інший. Щойно османи стали табором, одразу почали обстріл. Проти них вийшло кілька ескадронів Речі Посполитої. Втрати з обох сторін були незначні.

• 2 вересня — прибув кримський хан з 130-тисячним військом. Він став табором поруч із османами. Кантемир Мурза з 80 тисячами татар переправився через Дністер і отаборився на Кам'янецькому шляху, щоби відрізати надходження провіанту з Кам'янця. В цей час якраз везли порох королевичу, який дістався татарам.
Кантемир мурза з 50 000 пішов на Замостя і Люблін грабувати і повернувся звідти з багатою здобиччю. Міщани Кам'янця, зібравшись, зробили на частину татар вилазку і відбили полонених та забрали награбоване. Татари відімстили тим, що поруйнували гарно збудовану церкву св. Георга в Кам'янці, а також дах церкви Св. Хреста.
• 4 вересня — османи підійшли з гарматами і цілий день атакували козаків. Ввечері козаки зробили вилазку, татари почали втікати, козаки гнали їх до самого табору. Поляки не змогли дати підкріплення, козаки захопили 7 гармат, та не змогли їх забрати, бо вони були приковані до дубів та одна до одної. Козаки повернулись з сокирами і, порубавши колеса, відтягли гармати у свій табір.
Два наступних дні не відбувалося нічого, бо османський султан Осман був лютий — йому обіцяли за день розбити противника. В шаленстві він наказав стратити одного пашу, скинути яничарського агу і закувати молдовського господаря Олександра.
• 7 вересня — османи атакували козаків та після обіду напали на гайдуків і піхотинців Речі Посполитої. На чолі османів був багдадський паша — Мустафа. Того ж дня о 23 год. 15 000 військо пішло в наступ до воріт табору Речі Посполитої, де був польний гетьман. Коронний гетьман Ян Кароль Ходкевич, побачивши противника, сам кинувся назустріч османським військам. Але ескадрони каштеляна Потоцького, Прокопа Сенявського та коронного гетьмана не допустили, щоб він вступав в бій. Потоцький в ході бою отримав удар списом і через 5 днів помер. Османи кинулись тікати і їх гнали до табору. Втрати османів в цьому бою були 1200. Зі сторони Речі Посполитої вбито 2 офіцерів і забрано коругви коронного гетьмана. Османи цілу ніч ходили зі смолоскипами, збираючи тіла знатних людей, а інших залишили на полі. Козаки перейшли в наступ, увірвались у османський табір, але не змогли його захопити повністю, бо з невідомих причин Ян Кароль Ходкевич своєчасно не допоміг. Це призвело до відкритого вислову незадоволення з боку козаків. Королевич призначив депутатів для ведення слідства, один із яких — Якуб Собеський — звернувся до них зі схвальною промовою, що заспокоїло ситуацію. Через 3 дні королевич Владислав та Я.К. Ходкевич захворіли на пропасницю: перший вижив, другий помер.
• 11 вересня — відбувся великий бій в основному з козаками, а також піхотинцями та жовнірами. Того ж дня Яцька Бородавку скинули з гетьманства і обрали Сагайдачного, якому віддали Бородавку, через 2 тижні він наказав його стратити.
• 12 вересня — від османів прибув посол Констянтин, син Баптиста, який просив прислати посла до султана.
• 13 вересня — до османів послали посла Зелінського і відпустили османського посла.
• 15 вересня — прибув улюбленець султана паша Буди Карахаш з 4000 військом. Султан подарував йому кафтан і дозволив паші здійснити напад, надавши для цього 27 000 османів. Паша поклявся йому взяти противника того ж дня. В обід сили паші були під валами, а інші — з гарматами — з усіх боків вдарили на козацький табір. Також вони вдарили з тилу на німців на чолі з Ваєром, німецькі вояки навели відразу в своїх рядах порядок і погнали їх. Карахаш паша був підстрелений німцем у ногу і впав з конем. Йому було подано іншого коня, але паша не встиг на нього сісти — німець пострілом у груди вбив його. Османи відступили в ліс. Втрати османів в цей день склали 2800. Султан був дуже засмучений, бо на цього пашу він покладав всі надії.
• 22 вересня — султан усунув з посади великого візира і поставив нового, Ділявера-пашу. Того ж дня козаки напали на османські намети, колишній великий візир Хусейн-паша, втікаючи від козаків, сховався в лісі і на другий день його там знайшли мертвого. Вмер паша від страху (за щоденником Якуба Собєського).
• 22 вересня — гетьман наказав 1200 козакам і 300 гайдукам переправитись через Дністер та здобути 2000 османську залогу, яка охороняла османський нещодавно відбудований міст. Козаки перебили османів, які тоді спали і вбили Алі пашу й пашу Карахісару. Залишили в живих тільки чорного арапа, якого віддали королевичу.
• 23 вересня — османи цілий день з гарматами атакували козаків, наступали на табір Речі Посполитої.
• 24 вересня — пішов з життя коронний гетьман. Але османи про це не знали. Того ж дня османи з великих гармат били безперестанку по козаках та лісовчиках.
• 26 вересня — османські вояки переправили через Дністер 18 гармат та поставили їх навпроти польового табору. Почали обстрілювати з ранку до вечора по козаках та лісовчиках.
• 27 вересня — султан наказав переправити через Дністер 40 гармат і чотирьох пашів з військами. За наказом султана військо великими силами пішло на козаків. Сам султан сидів за Хотином на пагорбі Городище і звідти спостерігав за ходом атак. Одне ядро влучило в намет паші, після чого османи взяли волів, щоб забрати гармати, та ганебно забралися з поля бою. Султан того дня кинув величезні сили в бій проти козаків, їх було атаковано 9 разів, військо Речі Посполитої — тричі. В той день полягло дуже багато османського війська.
• 29 вересня — до османського табору направили послів, вони вирушили разом з османськими послами, які прибули два дні тому. Головою посольства був Яків Собеський, його супроводжували 200 багато вбраних вершників, князі і шляхта були пишно вдягнені, а коням накинули тигрові та леопардові шкури. Зустріч послів відбулась біля османського табору. Вершники Речі Посполитої, передавши послів, повернулись. Того самого дня султан послав 500 яничарів та 8 гармат на Пнівський замок, який зумів оборонитися.

Наслідки битви

Хотинська війна 1621 року стала зламним моментом в історії Османської імперії. Вона вражала сучасників як кількістю військ, що в ній брали участь, розмахом воєнних дій, та наслідками. Вона розвіяла легенду про могутність і незламність турків. Турки перестали бути об’єктом незборимого жаху для багатьох народів Європи і Азії.

Внаслідок битви османські втрати становили близько 80 тисяч чоловік. 29 вересня між командуванням польсько-козацьких і османсько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди 8 жовтня 1621 року. За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв'язків.

Хотинська війна показала малу придатність кінноти у позиційних війнах. Загинули майже всі коні. Гусарія Речі Посполитої не мала впливу на хід бойових дій під Хотином. Вирішальну роль у битві відіграли піхота та артилерія.

Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Османську імперію відмовитись від планів завоювання Європи. В Османській імперії, експедиція була оголошена успішною, бо імперія зберегла контроль на Молдовою. Також король Речі Посполитої утримував козаків від походів на османські землі.

На честь Хотинської битви Папа Григорій XV та Папа Урбан VIII за мужність війська присвятили день пам'яті — 10 жовтня і католицька церква до кінця ХІХ століття відправляла в цей день спеціальну службу.

Головна заслуга в перемозі над османсько-татарськими військами належала українським козакам. Вони своїм безприкладним героїзмом і мужністю врятували шляхетське військо Речі Посполитої від розгрому й ліквідували небезпеку османсько-татарського поневолення руського (українського) і польського народів.

400-річчя Хотинської битви 1621 року — привід нагадати, що Україна споконвіку була і є щитом Європи, а Українці своєю козацькою звитягою неодноразово рятували й ту саму Польщу, і всю Європу...
Щоправда, Європа завжди робила вигляд, що нічого не помітила...