✠ Бій під Літками — 100 років

Бій під Літками — 100 років

 

Після бою під Крутами стався ще один бій за участі студентів-крутян — бій під селом Літки 3 лютого (21 січня за старим стилем) 1918 року — один з численних епізодів в ході боротьби за Самостійну Україну!

Літківський бій — одна з маловідомих сторінок історії України. Саме тут загинув загін у складі 24 юнкерів-крутян...

 

Зазвичай, всі знання сучасників про події січня 1918 року обмежуються поверхневою інформацію про бій під Крутами. Власне, і навколо самого бою під Крутами вельми накручено мітології (вибачте за тавтологію), і лише зараз потрошку ми всі починаємо розплутувати цей заплутаний клубок. Це нормально, адже не забуваємо, що саме цієї мети й докладався ворог, заплутуючи та знищуючи якомога більше історичних фактів про ті події, і наше спільне завдання тепер — відновити нашу справжню історію України... Ми вже знаємо, що це була не поразка і не "безглузда загибель 300 спартанців", а радше навпаки, — це був звитяжний, важкий, нерівний, але переможний і тактично грамотний бій, в якому юнкери і козацтво гідно стримали чисельно переважаючого ворога, грамотно відступили, і лише нескоординованість дій під час відступу призвела до того, що розвідувальна група студентів помилково вийшла на вже зайняту ворогом станцію, через що й сталась трагедія. Саме ці 29 студентів були замордовані розлюченими від поразки совєтсько-кацапськими окупантами. Хоча загальна кількість українських полеглих на станції Крути дійсно сягала трьох сотень, ймовірно, саме через це згодом зародився міт про "загибель 300 спартанців".
Тим не менш, бій під Крутами був переможним, попри трагічну загибель наших Захисників. Бій під Крутами затримав просування совєтських окупантів на Київ і дав змогу укласти Берестейський Мир, під час якого дипльоматично було визнано Незалежність Української Народньої Республіки.
Усе це було і все це правда.
Але Крутянські події не закінчились 29 січня 1918 року.

Після бою під Крутами між курсантами Української Народньої Республіки і окупантами "красной ґвардіі" Совєтської Россії, невеликий загін у складі 24 юнкерів Київської військової школи імені Богдана Хмельницького відступав у напрямку до Києва. Залізницею юнкери доїхали до станції Бобрик (далі вона була захоплена "красноґвардєйцамі" Муравйова), пішки пройшли через село Семиполки і лісом дійшли до крихітного стародавнього містечка Літки на Десні.
Там загін курсантів став на ночівлю...

На світанку 2 лютого 1918 року (за новим стилем, 20.І.1918 за старим стилем) в Літки увійшли підрозділи "красной ґвардіі" "есера" Міхаіла Муравйова, і юнкери УНР вступили з ними у нерівний бій. Курсанти з кулеметом зайняли пагорб перед мостом через одну з річечок на околиці Літків і змогли відбити перші атаки совєтських загарбників. Судячи із зафіксованої дати бою — 21 січня за старим стилем, 3 лютого за сучасним календарем — невеличкий загін юнкерів-крутянців утримував свої позиції цілу добу! Отже, бій тривав з ранку 2 лютого до вечора 3 лютого… Проте, довго триматись Українцям не вдалось проти набагато численішого ворога.
24 юнкери Київської військової школи імені Богдана Хмельницького протистояли 300-400-м "красноґвардєйцам", до півсотні яких було ліквідовано, до сотні окупантів поранено.
Вочевидь, юнкери-крутяни відстрілювались до останнього набою...
Під час нерівного бою із 24-х юнкерів 20 юнаків загинули, 4-х юнаків окупанти взяли у полон, по-звірячому катували й стратили...

“— Я вже величенький був, усе розумів, — розповідав один з очевидців тої трагедії, нині вже покійний житель Літок, Петро Юрченко. — Біжу, мороз такий, а метрів за 50 від містка — калюжа крові. Біля стовпа — застрелений петлюрівець, босий, а на ньому шикарні брюки… Взагалі одежа на них була нова, аж блищала. На правій руці один палець відрубаний, видно, на ньому була золота обручка..”

Після бою совєтські загарбники рушили на Київ, а місцеві селяни позвозили загиблих юнаків, і, вочевидь, як це було під Крутами, позбирали по селу все необхідне для поховання, гідно приготували та вдягли у білизну полеглих Героїв, відспівали й поховали їх у братській могилі...

Серед ранніх поезій Павла Тичини є вірш, який (за версією місцевих краєзнавців) може стосуватися саме Літківського бою:

Зразу ж за селом —
всіх їх розстріляли,
всіх пороздягали,
з мертвих насміхали,
били їм чолом.

Втім, цей вірш однаково може бути присвячений, як юнакам, полеглим під Крутами, так і юнакам, полеглим під Літками.

В пам'ять про загиблих за правду, свободу і соборне народовладдя під синьо-жовтими прапорами вояків Української Народньої Республіки на їх могилі в селі Літках селяни згодом насипали курган і було встановлено пам'ятник у вигляді хреста.

На Великдень 1929 року на могилі з’явився дубовий хрест із написом:

„Тут поховані українські козаки, по-звірячому закатовані більшовиками“

Усі, хто йшов уранці святити паску, побачили того хреста, а наступного дня його вже не було. Від вишневих дерев, якими була обсаджена могила, позалишалися тільки пеньки. З часом і їх повикорчовували, курган зрівняли із землею і через поховання проклали широку стежку... Хтось доніс "куда нада", що хреста встановив місцевий столяр Степан Обеременко, двоє братів якого були офіцерами в армії УНР. 10 років Обеременко відбув за свій свідомий вчинок в одному з сибірських концтаборів, потім змучений повернувся у Літки. Тут його невдовзі й поховали…

Совєтські окупанти, які наприкінці 1920-х років вже окупували й пошматували разом з поляками Україну, звісно ж, не могли дозволити існування могил Захисників України, тому одразу знищували все, що могло нагадувати про Визвольні Змагання і національно-визвольну боротьбу Українців за Вільну Україну...

…Варто зауважити, що стародавнє містечко Літки над Десною під Києвом, завжди було національно свідоме. Перша письмова згадка про Літки належить до 1426 року. З XVIІ століття Літки мали статус містечка.
Літки відомі знаменитим Літківським Євангеліє (близько 1595 року) — одне з чотирьох відомих волинських рукописних Євангелій XVI століття (три інші — Пересопницьке, Волинське та Хорошівське), повністю або частково написаних староукраїнською мовою. У ХХ столітті столітті Літківське Євангеліє зникло.
З архівних документів відомо, що українська «Просвіта» в Літках існувала вже 1918 року, при ній діяв театральний гурток.
У 1920 році містечко Літки брало участь у повстанні проти регулярних частин окупаційної "красной арміі". Повстання проти Совєтів очолив легендарний літківець Трохим Король. Було проголошено Літківську республіку. Повстання селян совєтські окупанти жорстоко придушили, понад 100 повстанців-селян розстріляно. Пізніше багато його учасників репресували.
До 1920 року населений пункт мав статус містечка, згодом совєтські окупанти скасували статус і далі Літки згадуються як село. У 1929 році тут створено перший "колхоз", куди літківці, які ніколи не знали кріпацтва, вступали без особливого ентузіазму.
Багато літківців померло під час Голодомору (точна статистика невідома). Досі частина центрального цвинтаря (всього їх у Літках чотири) носить назву „Тридцять Третій“.

Волею долі, саме у Літках відбувся наступний після бою під Крутами і не менш легендарний та звитяжний бій юнкерів-крутян з совєтсько-кацапськими загарбниками…

У 1965 році на околиці Літок, поблизу Дарницького цвинтаря, екскаваторник Іван Микитась навантажував будівельний кар’єрний пісок. І раптом наткнувся на людські кістки й рештки напівзотлілого військового спорядження...
Про це розповів один із ініціаторів відродження літківської «Просвіти» Віктор Прокопович Терещенко.
Батько пана Віктора Прокіп Терещенко, який вчителював у літківській школі, розпитав старших людей про історію колишнього містечка, а нині села, і багато дізнався про події січня 1918–го і повстання 1920 року в Літках. Прокіп Андрійович Терещенко зміг захопити молодших односельців, своїх учнів, близьких і родичів ідеєю при першій нагоді поновити понівечену могилу юнкерів-крутян. Це стало можливим тільки в Незалежній Україні, вже після відновлення Незалежності...
На початку травня 1996 року на зборах літківської «Просвіти» донька Прокопа Терещенка Лідія Шусть запропонувала відновити могилу вояків УНР і виконати таким чином заповіт покійного батька. Наступного ранку кілька десятків селян з лопатами зібралися біля піщаного кар’єру. 85-річний (на той час, а нині теж покійний) Петро Михайлович Юрченко, свідок бою, який жив поряд, вказав на місце поховання. Петро Костенко висипав туди перший з привезених шести кузовів землі. За ним Віктор Пилипенко зсипав зверху землю з двох тракторних причепів, Микола Попович — екскаватором, а люди — шанцевим інструментом підправили конус могили.

Встановили хрест із металевих труб, виготовлений Віктором Терещенком із тим же написом, що був колись:

„Тут поховані українські козаки, по-звірячому закатовані більшовиками“

Дата бою на хресті зазначена за старим стилем, 21 січня 1918 року.
Могилу обклали дерном і огородили ланцюгами.

У 2000 році журналіст Володимир Чепур-Удайський видав брошуру, де описав літківські події. Того ж року поновили насип кургану з допомогою київського архітектора Анатолія Цуркана. Восени 2007 року за фінансової підтримки голови сільської ради Лідії Пінчук здійснили третю, ґрунтовну, його реконструкцію, обклали курган каменем.

Літківці вельми шанують подвиг 24-х юнкерів-крутянців, і пам’ятають дату бою під Літками.
Щороку у першу суботу лютого гості з усієї України приїжджали, аби разом з літківцями вшанувати пам’ять полеглих українських вояків. Бував тут навіть Президент України Віктор Ющенко, який в промові відзначив „яскравий приклад героїчної поведінки нашої молоді часів Української Революції 1917 — 1921 років“. Багато років поспіль серед організаторів меморіальних заходів — член контрольно-ревізійної інспекції ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Микола Оцун. Він, зокрема, організував перевезення до Літок одного з останніх елементів художнього оформлення могили — металевої шинелі і кашкета воїна-крутянця.

— Але цьогоріч, саме на 100-річчя бою, багатолітня традиція вшанування бою під Літками була порушена місцевою районною владою! Голова Броварської районної державної адміністрації М. Ф. Клименко та Літківський сільський голова І. Г. Андріяш вирішили 29 січня біля кургану загиблим воїнам УНР в селі Літки вшанувати пам’ять загиблих в бою під Крутами. А до просвітян у суботу долучилися воїни АТО. В результаті традиційний захід у першу суботу лютого вийшов малочисельним, оскільки проводився виключно силами громадськості. Сумлінно відслужив молебень і 29 січня, і 3-го лютого отець Миколай — настоятель літківського Покровського храму (УПЦ Київського Патріархату). — зауважє пан Євген Букет, Голова КОО ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка.
— Київське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка найближчим часом звернеться до керівництва Київської ОДА і Броварської РДА із пропозицією офіційного закріплення за першою суботою лютого дня пам’яті жертв бою в Літках. На наше глибоке переконання, кожен загиблий за волю і незалежність України заслуговує на належне вшанування пам’яті, кожна подія доби визвольних змагань має бути окремо відзначена в календарі пам’ятних дат.

З одного боку, слушне зауваження. З іншого боку, вочевидь, бачимо не зовсім належну організацію з боку місцевої влади: необхідно було належним чином організувати заходи до 100-річчя подій і 29 січня, і 2-3 лютого, адже саме 24 юнкери-крутянці з-під Крут дали свій останній бій в Літках, тож, ці дві дати мають бути рівнозначними. Курган безіменим Героям навіть називають «Меморіял Літківським Крутам». Тож, чиновництву просто необхідно було належним чином організувати заходи як 29 січня, так і в день 100-річчя бою під Літками, себто, 2-3 лютого.
Великий мінус міністерству інформаційної політики (так званий "Мінстець") та Міноборони, які ані пари з вуст не випустили ні до, ні після 100-річчя бою під Крутами. Не секрет, що для багатьох нинішніх чиновників відзначення сторічних дат було лише "для ґалочкі", і вже наступного дня всі вони забували про захід та полегшено видихували, ніби скинувши з плеч та пуз важку для себе ношу, що й не дивно, власне. За всіх цьогоріч, схоже, "віддувався" лиш Головнокомандувач та свідомі українські історики, військові, реконструктори і всі, кому болить душа за наше, українське…

Про Літківський бій більшість дізнається лиш зараз, постфактум, після відзначення 100-річчя події...
Не варто забувати, що Українці зараз лише почали самостійно вивчати сторінки справжньої української історії, НЕ покладаючись на всілякі "мінстеці", завдання яких якраз і полягає в тому, аби нести Українцям інформацію всі ці 4 роки нинішньої війни за Незалежність України. Проте, Державі Україна немає ніякої користі з імпотентного "мінстеця", і відродженням справжньої Історії України займаються лише небайдужі історики. В цьому напрямку значні зусилля докладає Український Інститут Національної Пам’яті, проте, без державної інформаційної підтримки (а це мінінформполітики, себто, "мінстець") зусилля УІНП недостатні, щоб пробитись в інформаційному просторі до більшості Українців через морок ворожого інформаційного шуму…
Тому, такі "дрібниці", як бій під Літками, широкому загалу лишаються невідомими…

На превеликий жаль, все ще невідомі імена цих 24-х Героїв Крут…
Буде вельми складно, вочевидь, встановити імена полеглих в бою під Літками юнкерів-крутян, хоча їх всього 24… Навіть не всі імена полеглих під Крутами вдалось встановити за ці сто років… Тож, поки що, під курганом Літківських Крут спочивають безімені Герої-Крутянці…

Але ми маємо пам’ятати, що і під Крутами, і під Літками, наші українські юнаки не покидали зброю, не втікали від орди совєтсько-кацапських окупантів, як деякі політикани того часу, а звитяжно й насмерть стояли до останнього набою й боронили Україну! Тому, і бій під Крутами, і бій під Літками — це не поразки, а приклад стійкості, звитяжності і героїзму, приклад національної свідомості українського юнацтва!
Саме 100 років тому, після Крут і Літків, Українці перестали бути "малороссамі", а натомість стали Українцями! І приклад першими поклали саме юнаки — Герої Крут і Літків!..

Слава Україні!
Героям слава!


Матеріял і світлини за відкритими джерелами:
© «Український Інтерес» — „На Київщині вшанували героїв Літківського бою“
© «Український Інтерес» — „Маловідома сторінка Крут: Літківський бій“
© Броварська районна державна адміністрація — „Під Крутами пішли в безсмертя“
© WikipediA — Літківський бій

2018.ІІ.5
© Dmytro Dzüba
© «Порохівниця»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *