„Історичні прогульки по Запорожжю“

Як гайдамаки на Запорожжі джиґітували

 
Керівник Запорожського науково-дослідного центру «Спадщина», кандидат історичних наук, пан Юрій Щур і майданчик «Порохівниця» запрошують Вельмишановне Панство на „Історичні прогульки по Запорожжю“ — цикл публікацій про Визвольні Змагання на Запорожжі.

«Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя. Спогади українських бійців» — збірка спогадів про події квітня 1918 року, коли у місто Запорожжя (Олександрівськ) увійшли бійці Запорізького Корпусу Армії Української Народньої Республіки під проводом полковника Болбочана та Леґіон Українських Січових Стрільців під проводом полковника Василя Вишиваного — Ерцгерцоґа Австрійського Вільгельма фон Габсбурґа…
Найцікавіші епізоди тих історичних подій варто публікувати окремо.
Отже, Вельмишановне Панство, вирушаємо в чергову подорож у часі…

„Історичні прогульки по Запорожжю“:
Як гайдамаки-гордієнківці на Запорожжі джиґітували.

 

УСС і Запорожці УНР — легендарне братання Визвольних Змагань!
Це братання можна назвати першою ластівкою Соборності, і відбулось воно на Запорожжі між Українцями зі ще австрійської формації Леґіону Українських Січових Стрільців та вояками Запорожського корпусу Армії Української Народньої Республіки.

Однією з ключових подій Української Революції 1917—1921 років та Перших Визвольних Змагань на теренах Запорожжя є боротьба за місто місто Запорожжя (на ту мить місто мало россійсько-імперську назву Олександрівськ \Алєксандровск\) під час наступу українських військ на Крим весною 1918 року та перебування на Запорожжі Леґіону Українських Січових Стрільців Василя Вишиваного і вояків із Кримської групи Запорожського корпусу Армії Української Народньої Республіки.
Саме ці дві формації звільнили місто від першої совєтської окупації.
Саме ці дві формації провели перший з часів Запорожської Січі український військовий парад на Запорожжі.

Про зустріч Леґіону Українських Січових Стрільців Василя Вишиваного із Запорожцями Болбочана на Запорожжі, про звитяжне і стрімке звільнення козацького краю від першої совєтсько-россійської окупації і про спільний парад гомоніла не лише Наддніпрянська Україна, але й Галичина!
Значного розголосу на Запорожжі та за межами краю отримало гайдамацько-селянське свято, яке відбулося на початку травня 1918 року за участю бійців Запорізького та Гордієнківського полків, Січових Стрільців та просвітян у селі Царицин Кут на Великому Лузі Запорожському.
Оповідки про веселе Козацьке свято на Великому Лузі Запорожському, яке відгуляли у селі Царицин Кут в травні 1918 року, розлетілися також теренами України.

Познайомимось ближче з гайдамаками 1-го кінного полку імені Костя Гордієнка.

Після завершення бойових операцій у Криму, на терени Запорожжя повернулися підрозділи Армії УНР із Кримської групи Болбочана.
2-й Запорізький піший полк Петра Болбочана спершу дислокувався у Мелітополі, а пізніше — в Олександрівську та селі Вознесенка (нині — центральна частина міста Запорожжя).
Запорізький імені кошового Костя Гордієнка полк кінних гайдамаків, очолюваний Всеволодом Пéтрівим (пізніше був військовим міністром УНР) спершу перебував у Мелітополі, а потім передислокований на Великий Луг до села Царицин Кут (нині — село Приморське Василівського району).

Всеволод Пéтрів у споминах повідомив про те, в яких населених пунктах Запорожського краю дислокувалися гордієнківці. На території сучасного Мелітопольського району це — Дармштадт (нині — село Ромашки) та Ейґенфельд (Полянівка), а у сучасному Якимівському районі — Радивонівка й Дмитрівка (тепер в межах селища Якимівка).

Генерал Пéтрів згадував, що гайдамаки ладили з усіма національностями краю, окрім Фольксдойче (Німців). Самі впливали на місцеве населення, а також в дечому піддавалися місцевим впливам. Деякі курйозні випадки траплялися на релігійному ґрунті. Місцеві мешканці певний час звикали до того, що гордієнківці до церкви, навіть до сповіді, ходили з шаблями „щоб вона теж сповідалася“. Священник Дмитрівської церкви під впливом гайдамаків перейшов на "мужицьку" українську мову. Селяни після цього говорили, що „якось і Писанія зрозумілішими стали“.

Після гетьманського перевороту гайдамацький полк був відправлений до Олександрівська. Через незрозумілу ситуацію на період переходу влади від республіканських органів до гетьманських, до повітового центру було вирішено не вступати.

Всеволод Пéтрів у споминах згадував:

„Задля кращого розташування та прохарчування коней, вивантажуємось на стації Конкринівка, де на горбах понад Великим Лугом і Кучугумом, по обидва боки річки Кінської, колишнього стародавнього кордону у Дикому Полі межи татарськими улусами та запоріжськими зимовниками, лежать два села — Конкринівка та Царицин Кут. Перше — запоріжський колишній зимовник, друге — нове, велике, просторе село, але теж з українським населенням. Між ними чорною водою плюскоче Кінська, яка впливає в Кучугум, різко від нього відріжняючись і трохи далі знову від нього відноситься окремим річищем. Долина Кінської в цьому місці — це широкий степ весь рівний, вкритий травою, кільометр широкий простір для кінних вправ, а в кінці її, відокремлений насипом залізниці, тече тихий, широкий Кучугум, одно з широких річищ Дніпрових, що підходить під сам досить високий, східний беріг, який круто в нього спускається, весь прорізаний ярами, що продовжуються далеко у рівну верховину цього берега. А за Кучугумом киває гіллями і листями байраків, гайків, шумить травами, плюскоче потоками, усміхається озірцями та балакає пташиними голосами Великий Луг Батько, колиска колишньої української волі — а над ним красуються косогорами гарні чепурні садочки, білі хатинки з чорними стріхами і клунями, які гудінням бджіл, людськими голосами, блеянням та муканням товару й іржанням гайдамацьких коней відповідають Великому Лугу, та й плюскотінню чорної води в Кінській…“

У Канкринівці розмістилися перша сотня, зв'язкові відділи, автовідділ та штаб гордієнківців. Решта полку та артилерія стали у Царициному Куті. На станції Кушугум було залишено частину порожніх ешелонів з пішою охороною, підсиленою кулеметами, та вартовим паротягом.

Гайдамаки активно включилися до суспільного життя. Зусиллями старшин-гордієнківців була створена селянсько-гайдамацька трупа, яка готувала постановку Шевченківського "Назара Стодолі" та інших вистав. Гайдамаки створювали в селах мандрівні бібліотеки, поширювали українські книги серед жителів краю тощо.
Культурно-просвітницьку діяльність та українізацію на Запорожжі гайдамаки здійснювали спільно з іншими вояками Запорожського корпусу Болбочана та Січовими Стрільцями Василя Вишиваного.
(Докладно про це — у попередній публікації.)

Генерал Всеволод Пéтрів у своїх спогадах про похід Запорізької дивізії на Крим згадував і легендарне Козацьке свято на Великому Лузі Запорожському та місцеве населення вітало Ерцгерцоґа Австрійського Вільгельма фон Габсбурґа — Василя Вишиваного.
На зустріч Січових Стрільців із Запорожцями Болбочана з’їхалося багато людей із навколишньої місцевості.

Дивізія, яка поверталася із Криму, везла із собою імператорську карету, забрану із резиденції Романових у Ялті.
Командування дивізії, посадивши до карети Габсбурґа, їхало поруч на конях, у супроводі дивізійних кіннотників:

„…карета, запряжена шестірнею, гналася Великим Лугом серед веселих окликів вояцтва й зібраного народу. Летіли вгору шапки козацькі, шуміло море голов і не втихало радісне "Слава"!“

У програмі козацького свята на Великому Лузі Запорожському був військовий парад, спільний обід селян і війська, вистава, масові гуляння. Була організована лотерея на користь місцевої української читальні, прибуток від якої склав понад 5 тисяч карбованців (передано в розпорядження сільської «Просвіти»).

Найбільше гості свята були вражені джиґітовкою гайдамаків.
Гайдамаки вважали себе козаками і плекали козацькі традиції верхової кінної їзди. Стандартний трюк вимагав від вершника підняти із землі шапку, несучись на повній швидкості. Показували гордієнківці й інші трюки: скакали при боці коня, прикидаючись мертвими; ухилялися від стріл і пострілів вогнепальної зброї; деякі скакали під конем. Вони могли розвернутися в сідлі, спереду назад, під час того, як їх коні неслися галопом тощо.
У абсолютному захваті від побаченого перебував і Василь Вишиваний — Архікнязь Вільгельм фон Габсбурґ.

(Ерцгерцоґ Австрійський Вільгельм фон Габсбурґ, він же командувач Леґіону Українських Січових Стрільців Василь Вишиваний, лишив найтепліші спогади про свято на Великому Лузі Запорожському у своїх Мемуарах…)
[примітка — «Порохівниця»]

Ерцгерцоґ Австрійський Вільгельм фон Габсбурґ — Василь Вишиваний у своїх спогадах «Мемуари Вільгельма Габсбурґа, полковника УСС» із захватом та неабияким захопленням писав про Запорожжя, згадуючи славнозвісне козацьке свято на Великому Лузі Запорожському:

„Теріторія давного Запорожжя має несподівано свідоме українське населення. Я говорив з селянами, особливо в околицях Царицинського Кута, і переконався, що традиція українського козацтва там дуже жива. В усім пробивається у них та старина. Багато (хто) оповідає, що його дід чи прадід був на Січі. Кожний гордиться цим, що він з вольного козацького роду…“

Тими ж днями Вільгельм фон Габсбурґ у листі до Митрополита Андрея Шептицького в захваті писав про своє перебування у Запорізькому краї:

„Я знову із хоробрими легіонерами на Запорожжі, тут так чудово! Тут люди дійсно впевнені в собі, справжні Українці, і вони все ще досить ретельно дотримуються всіх запорожських традицій, я щасливий тут знаходиться…“

Всеволод Петрів писав, що то був

„Ярмарок не ярмарок, січовий базар, не січовий базар, але весело!“

Зокрема, він згадував, що після усіх урочистостей та святкового обіду розпочалася "гулянка":

„…Ось стоїть віз з бочками, а коло нього воли та засмальцьований дьогтем чумак. Він припрошує до пива. Там знову старий Запорожець цідить для охочих із бочівок на високих ногах горілку та вишнівку; під повіткою циган з якимись солодощами та жидівський похідний крам з всякою всячиною, шатро з ворожкою, фокусники. Дальше бандуристи, а за ними лірники, якась льотерія, яку уладили селянські дівчата на дохід школи, а далі сільська музика грає, гуде бубен, плаче скрипка, промовляє бас — і дають муки закаблукам хлопці гайдамаки та дівчата…“

По завершенню свята гайдамаки проводжали гостей зі смолоскипами та пострілами…

 

Укладач книги
«Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя»
— керівник Запорожського науково-дослідного центру «Спадщина», кандидат історичних наук,
пан Юрій Щур

За підтримки ОУН(б), Фундації «Вільні Люди», проекту «Книги для Вільних» і Української видавничої спілки імені Юрія Липи.
 

«Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя
Спогади українських бійців»

Ця інтернет-публікація ілюстрована з власних джерел «Порохівниці» — інакше аніж книга «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя. Спогади українських бійців».
Ілюстрації історичних світлин з книги «На Запорожжі року 1918-го…»
(Оформлення: Дмитро Дзюба — «Порохівниця»)
Ілюстративні постери «Порохівниці» (Дмитро Дзюба) містять малюнки вояків І Визвольних Змагань авторства пана Богдана Піргача.
Укладач матеріялу — Дмитро Дзюба (Dem'än Dzüba)
© «Porohivnyçä»
2019.IV.17

Фраґменти книги «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя» також публікувались на запорожському інтернет-виданні «Depo.UA» в циклі „Боротьба за Незалежність“:
— „Як Січові Стрільці із гайдамаками у Запоріжжі браталися“
— „Як Січові Стрільці опікувалися і захоплювалися Запоріжжям“
— „Як гайдамаки-гордієнківці на Запоріжжі гуляли та джиґітували“
 

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠