Січові Стрільці Василя Вишиваного і Запорожці Болбочана на Запорожжі

Січові Стрільці Василя Вишиваного
і Запорожці Болбочана
на Запорожжі

 

Кримський похід Запорожців Болбочана, попри незевершеність, є найбільш успішною військовою операцією Визвольних Змагань і тактично мету досягнуто — 29 квітня 1918 року в Севастопольській бухті над переважною більшістю кораблів замайорів синьо-жовтий стяг — народилась Військово-Морська Державна Фльота України!
Втім, Запорожцям Болбочана довелось напередодні вийти з півострову на вимогу Райхсверу Німецької Імперії, через банальну недолугість і зраду соціялістичного уряду УНР. Втім, 29 квітня внаслідок перевороту Центральну Раду замінив Гетьманат Скоропадського. А тим часом, Запорожці Болбочана поверталися на Запорожжя, де їх з тилу прикривав Леґіон Українських Січових Стрільців Василя Вишиваного...

 

Звільнений і втрачений Крим...

Кримський похід Запорожців Болбочана за дві доби звільнив від совєтських окупантів практично весь півострів Крим.
24 квітня 1918 року Запорожці увійшли в Сімферополь і вигнали звідти большевіков "Таврічєской ССР".
25 квітня вже звільнили Бахчісарай і вийшли до околиць Севастополя...
Большевики з Севастпооля запросили перемир'я і можливість вийти з Криму.
Моряки в Севастополі вже готувались здіймати синьо-жовті Прапори України над кораблями!

...26 квітня 1918 року наздогнавши нарешті Запорожців, 15-та німецька дивізія з наказу генерала фон Коша оточила всі місця дислокації українських військ та головні стратегічні пункти Сімферополя. Полковнику Петрові Болбочану оголошено ультиматум: негайно скласти зброю, залишити все військове майно і виїхати з міста й території Криму під охороною німецького конвою на правах інтернованих, розпустивши при цьому добровольчі загони. Пояснюючи причину своїх вимог, генерал фон Кош заявляв, що згідно з умовами Берестейської угоди Крим не належить до території України і для перебування українського війська на цій землі немає жодних підстав. На протести командира Запорожців була дана відповідь, що Міністерство військових справ УНР на запити німецького командування відповідає, що "абсолютно нічого не знає за таку ґрупу і жадних завдань для операцій у Криму ніякому відділові не давало..."!
Тобто, уряд УНР боягузливо зрікся Героїв, котрих таємно відправив завоювати Крим!

Полковник Петро Болбочан
малюнок © Богдан Піргач

Висунуті німецьким командуванням вимоги щодо виведення українських військ з Криму були одразу відкинуті Петром Болбочаном, який тривалий час намагався зв'язатися з Києвом й одночасно не допустити військового зіткнення. Запорожці — козаки і старшини — у свою чергу демонстрували німцям бойовий вишкіл та намір послідовно діяти згідно з розпорядженнями власного уряду.
Напруження зросло ще більше з прибуттям українських частин із Бахчисарая, де вони успішно діяли проти большевиків, а також свіжих німецьких частин, які займали оборону навкруги Сімферополя.
Генерал фон Кош усвідомлював, що сутичка з Українцями, які без втрат подолали "непрохідний" Сиваш і за дві доби практично звільники Крим від большевиків, призведе до суттєвих втрат його ландверу. Петро Болбочан був свідомий того, що можливий збройний конфлікт між обома силами прирікає Запорожців на поразку.
Тому Болбочан висунув німецькому командуванню свої зустрічні вимоги:
— Запорожці лише з наказу українського уряду залишать Сімферополь;
— про здачу зброї не може бути й мови;
— припинити ізоляцію німецькими частинами українського війська, дати змогу зв'язатися з урядом;
— припинити будь-які обмеження групи.
Водночас Болбочан зазначав, що можливий рух групи, за винятком господарських, транспортних і санітарних частин, буде узгоджений з німецьким командуванням. Полковник також дав згоду на умову щодо необхідності розпуску добровольчих загонів, набраних у Криму.

Олександр Натієв (Зураб Натішвілі) в центрі та Петро Болбочан праворуч, весна 1918 року.

Генерал Зураб Натішвілі, який у цей час прибув до Сімферополя, повністю підтримав позицію Петра Болбочана і зі свого боку докладав зусиль для виходу із кризової ситуації. Його візит вніс певні корективи до взаємин командирів обох військових одиниць — 3ураб Натішвілі, як вищий рангом за генерала фон Коша та безпосередній начальник Петра Болбочана, своєю присутністю припинив оперативне підпорядкування полковника німецькому генералові. Німці допомогли налагодити телефонний контакт із Києвом.
Унаслідок перемовин ставало все зрозумілішим, що не німці, а саме українська влада спричинила українсько-німецький конфлікт в Сімферополі.

27.ІV.1918 міністр військових справ УНР Олександр Жуківський телефоном віддав наказ про негайний відхід Запорізької дивізії з Криму, який оголошено в присутності генерала фон Коша.
Наказу про місце нового розташування Запорожці так і не одержали. Після нарад з командиром корпусу 3урабом Натішвілі вирішено відійти до Мелітополя, де їх застав гетьманський переворот — за допомогою німецьких окупантів владу захопив, колишній ад'ютант імператора Ніколая-ІІ, "русскоґоворящій ґєтьман" Павєл Скоропадскій, який був прихильником "монаршеґо союза с Єдіной Россієй".

Запорожці Болбочана з Мелітополя відходили до міста Запорожжя (тоді називалось Олександрівське, "Алєксандровск" мовою окупантів, ну а ми, запорожці, звемо за козацькою звичкою — Запорожжя, бо за Дніпровими Порогами!).
В Запорожжі Кримську групу Армії УНР чекали Українські Січові Стрільці, які прикривали з тилу Запорожців під час операції та утримували Запорожжя.
Запорожжя готувалось зустрічати своїх героїв!
До самої Трійці УСС і Запорожці будуть разом брататись і насолоджуватись вольницею Запорожською...

Звісно, Кримському походу передувала перша зустріч Січових Стрільців із Запорожцями.
Запорожська дивізія Армії УНР (розділившись в Лозовій на Донецьку та Кримську групи) Лівобережжям наближалась з півночі до міста Запорожжя, а австрійський Леґіон Українських Січових Стрільців наближався Правобережжям з Низового Запорожжя, Базавлугу та Великого Лугу. Власне, на Хортиці, в колисці українського запорожського козацтва, й зустрілись брати-Українці!

Вишиваний і Болбочан по різні боки фронту

Варто зазначити, що ще зовсім недавно, розділені між імперіями, Українці мусили воювати один проти одного по різні боки фронтів.
В такі ж квітневі дні, 29 квітня 1915 року, почалась легендарна битва за гору Маківку.
Австрійський Ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ, він же Василь Вишиваний, знаходився зі своїм Леґіоном Українських Січових Стрільців з австрійського боку фронту, а Петро Болбочан з россійського! Тобто, рівно за три роки до зустрічі в Запорожжі, Вишиваний і Болбочан зустрічались по різні боки лінії фронту, про що свідчать Мемуари Василя Вишиваного:

„Я зі своєю сотнею брав участь в багатьох битвах: коло Літині над Дністром, коло Яричева, коло Кожар на Волині, коло Ковеля, Голоб, Луцька, Олики, Чумана над Гориню, Сільна, Рожиця (де всі мої річи з обозом захопили москалі), коло м.Кольки над Стиром, коло с. Черниша і Берестян над Кормином, коло Берестечка і Свинюх (тут стояв проти мене полковник Балбачан і тут був мій найгірший бій з рос.ґвардією, і тут упав мій найліпший вахмайстер Анклевич і вістун Трач (з Золочівщини), що мав золоту медаль).“
Мемуари Вільгельма фон Габсбурґа, полковника УСС

Ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ — Василь Вишиваний — сотник УСС, 1916

„На вістку про визнання Самостійної Української Держави всі Українці в австрійській армії незвичайно втішилися, а моя сотня уланів справили собі великий пир у Кодлубисках.“
Мемуари Вільгельма фон Габсбурґа, полковника УСС

Василь Вишиваний в колі Українських Січових Стрільців.
Запорожжя, травень 1918

„З австрійськими військами вступили на територію Української Держави також Українські Січові Стрільці...
Команду над Українськими Січовими Стрільцями обняв я дня 1 квітня 1918. Вони стояли тоді залогою в Копані під Херсоном (на Великій Україні). Я приїхав безпосереднє перед їх наступом на м. Херсон, який був в руках большевиків. Приняли мене дуже добре, бо вже знали, що я не думаю робити жадної австрійської політики, тільки чисто національну...
З Херсону поплили Українські Січові Стрільці кораблем до Нікополя над Дніпром (у Великий Луг)...
Инші частини Січових Стрільців поплили дальше кораблем до Запорожжя (Олександрівська) (на Лівобережжі), який здобули тяжким боєм від російських большевиків. Там стояли ми ґарнізоном два місяці. Відтам робив я зі старшинами Січових Стрільців часті прогульки на близьку Січ (на Хортицю, Царинський Кут, Кічкас і Біленьке).“
Мемуари Вільгельма фон Габсбурґа, полковника УСС

Василь Вишиваний на Запорожжі

„З усіх місцевостей давного Запорожжя найбільше вражіння робила на мене околиця Вовчого Горла, особливо вечером, як заходило сонце. Я їздив туди дуже часто, не раз день по дневі. Один вечір перебув я там з покійним полковником Дмитром Вітовським...
Теріторія давного Запорожжя має несподівано свідоме українське населення. Я говорив з селянами, особливо в околицях Царицинського Кута, і переконався, що традіція українського козацтва там дуже жива. В усім пробивається у них та старина. Багато [хто] оповідає, що його дід чи прадід був на Січі. Кожний гордиться цим, що він з вольного козацького роду.“
Мемуари Вільгельма фон Габсбурґа, полковника УСС

Окрім вельми цікавих спогадів Василя Вишиваного, маємо до уваги вельмишановного панства також спогад сучасника (мовою ориґіналу), опублікований вже 1972 року в еміґрантському українському часописі вояків Визвольних Змагань «Вісті Комбатанта» (США).

„Зустріч УСС-ів під проводом Василя Вишиваного з Запорожцями під проводом Болбачана“

Андрій Кігічак

Синельникове заняли запорожці після впертого бою. Після розгромлення заняли большевики лінію Синельникове-Катеринослав, куди спрямувались німці, приготовляючись до тяжкої боротьби на Катеринослав. Лінія Олександрівське - Карлівка лежала на боці, але на наміченій дорозі до Криму, який Болбочан мав наказ захопити попереду німців.

16 квітня 1918 р. Болбочан займає переможними частинами станцію Олександрівське та саме місто Олександрівське, що лежить за Дніпровими Порогами. Згідно з відомостями, до міста зближалися дві групи австрійських військ — одна залізницею з Нікополя, інша Дніпром з Херсону. Приблизно силою двох полків повного складу з артилерією австрійці почали наступати з "Великого Лугу". Большевики вперто боронилися і в перших хвилинах відбили наступ. Але удар запорожців з півночі вирішив бій на некористь червоних. До міста одночасно вступили і запорожці й австрійці.

Ми дуже були здивовані, коли почули українську мову між австрійськими полками. Потім виявилось, що це Українські Січові Стрільці. Ми знали про УСС: Українська Центральна Рада повідомляла населення летючками, що на поміч Україні йдуть УСС.

Козаки новітнього Війська Запорозького перемішалися з Українськими Січовими Стрільцями. Після початкового здивування й недовір'я запанувала між нами велика радість, що довгі-предовгі віки неволі не вбили в галицькій частині нашого народу національного духа, і оце перед нами, регулярне військо з своїми відзнаками й прапорами, але під вищою австрійською командою.

Гей-гей. Орли з карпатських гір прилетіли ви на Землі Запоріжжя помагати нам звільнити Україну від страшного ворога. І нам стало легше, ми підбадьорились, бо бачили, що ціла Україна гуде, роїться поле бою за Волю; віками розлучені брати чудом і волею Божою об'єдналися в перемозі за серце Запоріжжя, колиску традицій, колишньої слави й непоборного духа України. Палав щастям Український Стрілець, побачивши і повіривши в існування новітнього Війська Зопорозького. Козак у козака, очайдушні та всі сердечні. По перше, зустрів він воїна, правдивого козака в тій вимріяній Україні. Горів щастям і новітній запорожець на вид УСС, гарячих ідеалістів, патріотів і добре вишколених реґулярних воїнів.

З дива не можна вийти, чи це привид, чи дійсність. Дивував Січовиків вусатий полковник Болбочан, що бадьоро ходив і розмовляв з австрійським великим князем мов рідний з рідним. Нервово мняв в руці шпіцруту адютант Вишиваного Луцький. Хвилювався при розмові з Болбочаном пан отець УСС Кушлик. Суворо споглядав полковник Микитка, що побоювався за свобідну поведінку стрільців, які штовхались під боки та шептали. Дивись — Микитка, мов заворожений, він ніколи таким не був, завсіди штрамак, сьогодні його піднесло.

Мовчи, бачиш тих козаків з оселедцями, це ж ніби на образку в книзі, бракує тільки татар. А нині старшини голови потратили, бо, розумієш, Україну Велику бачать.

Там знову зітхає стрілець: — Коли нам буде вільно зодягати жупани? — Як цісаря не стане.

Управа міста Олександрівська бажала святочної зустрічі війська і населення і полковник Болбочан, порозумівшися з архикнязем Вільгельмом, улаштував параду. Полк УСС вирушив з півдня, Запорожці з півночі. Церковна процесія з хоругвами, духовенство з управою міста попереджували похід Українських Січових Стрільців. І на цю зустріч їхав полковник Болбочан, за ним оркестра, потім ішов 2-ий Запорізький Кінний полк, чотири тисячі козаків і старшин, далі Кінний іменем кошового Гордієнка, за ним Гарматний полк, Кінногорний Дивізіон Алмазова, панцерні автомашини та на кінці наколесники.

Незабутня хвилина єднання. Стрункі ряди вояків старої княжої Галицької Землі захоплено маршували до злуки з новонародженими полками новітнього Запоріжжя, від яких віяла прадідівська традиція. Нарід стратив чужу поволоку людей, йшов з Богом за старим звичаєм з хлібом і сіллю, клав на себе хрест, уста шептали подяку Тому, що був розпятий за гріхи людей.

Зупинилася процесія з багатотисячним народом, зупинилися Стрільці, вони побачили Запорожців. Зупинив неспокійного коня Болбочан — кошовий новітнього Війська Запорізького, краси і гордости України. Запорожці стали... Болбочан зійшов з коня й вірний гаслу "з Хрестом і Мечем", скинув свою шапку з голови, низько поклонився духівництву та в покорі підійшов під благословення старенького пан-отця. Одночасно полковник Зільницький закомандував "До ноги". "Шапки геть". Тільки одна хвилина гробової тиші, яку знову перервала команда: "Накрийсь". "На плече"!

Болбочан заслухав привітання делеґації і прийняв хліб і сіль. Полковник архикнязь Вільгельм підійшов до Болбочана й на очах усіх... глибоко зворушений козацькими, звичаєвими церемоніями, розцілувався з ним.

Після того відбувся парадний марш УСС і Запорожців. Параду принимали Болбочан і архикнязь Вільгельм у присутности міського голови. Вулиці наповнилися народом по обох боках. Проходили ряди запорізької піхоти, побрязкуючи зброєю, гарцюючи, переїжджала кіннота, цокотіли колеса важкої та легкої артилерії, гуділи мотори автомашин, тихесенько посувалися наколесники, скрізь і довкола грімке — "Слава Україні"! Лопотіли жовто-блакитні прапори й земля весело відкликувалася від маршу непоборних. Але це гостра коротка команда. З запертим віддихом іде цвіт Галицької Волості — полк УСС; загартовані в боях герої Маківки й Лисоні, з піднесеним чолом, горді, що вони своїми ногами проходять легендарну Запорізьку Землю.

І чути було скрізь радість, близький Великдень, з видом на всю Україну від Карпат до Кавказу. Гомоніла Україна, — Придніпрянська разом з Наддністрянською Україною творили Соборність. Гомоніла Україна, сипались присяги на побратимство. А в повітрі літав любящий Дух, розсміяний, веселий в усі Дні. — Зібрати, зібрати Україну разом усіх в одне для себе, Для українського народу. Мовби для підтвердження цього — наїжені баґнети, лискучі шаблі, кулемети, ішов український воїн, обвішаний ручними ґранатами і грозою гармат.

Андрій Кігічак
© «Вісті Комбатанта» 1972 № 5-6

Вільгельм Габсбурґ (у центрі) зі штабом УСС, Запорожжя 1918

УСС і Запорожці на Запорожжі

Запорожці Болбочана повертались з Криму на Запорожжя.
Василь Вишиваний у своїх мемуарах багато уваги приділив спогадам про час, проведений на Запорожжі разом із Запорожцями Болбочана, Петріва і Натішвілі (Натієва).
Кримська група Армії УНР — Запорожці Петра Болбочана були виведені з Криму й розташовані поблизу міста Запорожжя.
Запорожців зустрічали як справжніх героїв, бо вони такими й були!
На честь Запорожців комендант міста Запорожжя Василь Вишиваний влаштував справжній козацький парад, відкривши Майдан Волі на Соборному проспекті та продовжуючи чествування Запорожців разом з леґіонерами Українських Січових Стрільців в Козацькому Куті над Великим Лугом.

1918: Запорожці Болбочана і Леґіон Українських Січових Стрільців у Запорожжі
На передньому пляні зліва направо:
ад’ютант В. Габсбурга — сотник Остап Луцький, полковник Всеволод Петрів, полковник УСС Василь Вишиваний, полковник Запорожців Петро Болбочан і М.Сельванський

„Також в тім часі прийшла з Мелітополя (коло Криму) до Запорожжя бриґада ґенерала Натієва з роду Грузина, який, одначе, дуже сприяв українській національній справі. Він також був проти гетьмана, а за Центральною Радою. Був це симпатичний чоловік і мав також симпатичного шефа штабу, родом з Полтавщини, якого фамілію я забув. Пізнійший військовий міністр Петрів був у Натієва командіром третього гайдамацького полка і стояв в Царицинськім Куті, де і познакомився з ним і близько жив з його полком. В тім полку служили і улани з мого полку, які втекли з Австрії. Я їх там пізнав. Ми зустрічалися і говорили.
В Запорожжі стояли також 1-й і 2-й запоріжські полки, в яких теж служили галицькі офіцери з Чортківщини, що тепер служать у СС (група Коновальця)...“
Мемуари Вільгельма фон Габсбурґа, полковника УСС

Німецька Імперія швидко повалила Українську Національну Раду та встановила владу своєї маріонетки — гетьмана Павла Скоропадського.
Австрійці, з якими у цій справі не порадилися, — до певної міри за принципом контр-демонстрації, — доручили Вільгельмові командувати українським корпусом, який складався із добровольців-самостійників і Леґіону Українських Січових Стрільців. Корпус був розміщений у районі Запорожжя — стародавньої вольниці вільного козацтва.
Відтак, навесні 1918 року постає дивне неформальне королівство Василя Вишиваного, який приймає легендарні перемоги і військові паради закоханих у нього солдатів.
А перемоги були!
16 квітня 1918 року об’єднані війська Українців — УСС і Запорожці — розгромили совєтсько-россійського "наркома" Антонова-Овсєєнка і звільнили місто Запорожжя від совєтських окупантів.
17 квітня вулиці 13-тисячного Запорожжя (Олександрівська) були переповнені людьми з козацькими хоруґвами й синьо-жовтими Прапорами України. Вони заполонили все навколо Народного дому: площу Пушкіна, Дуньчин сад.
Тут відбувся спільний військовий парад УСС і Запорожців та перегляд українських частин. Запорожці десь доп'яли россійсько-імперську карету "із золотими вензелями", всадили в ту карету Вишиваного і Болбочана, всі гуртом кричали "Слава Гетьману Вишиваному і Отаману Болбочану!" Полковник Петро Болбочан поцілувався з полковником Василем Вишиваним, а Січові Стрільці та запорожські козаки клялися у вічній згоді в боротьбі за Українську Державу.
Містяни Запорожжя радісно вітали парад, закидували квітами, всюди майоріли українські стяги...
У вітальному слові Ерцгерцоґ назвав місце зібрання Майданом Волі.
Тобто, відбувся перший акт декацапізації: площу Пушкіна було названо Майдан Волі!
(Пізніше совєтські окупанти встановили там гігантського ідола дзєржинскоґо і перейменували площу на честь головного чєкіста...)
А тоді, навесні 1918 року, спільним рішенням визволителів та місцевого населення стало перейменування площі Пушкіна на Майдан Волі. Підписано це рішення було у Народному домі.
Січові Стрільці перебували в Запоріжжі до 8 червня 1918 року. Василь Вишиваний був комендантом гарнізону Запоріжжя, мав дружні зв’язки з місцевими українськими організаціями та із Запорізьким корпусом Болбочана. За цей час вони провели чимало лекцій, вистав, концертів у Народному домі. Вояки організували курси українознавства, налагодили видавництво тижневика «Січ» (першої української газети на Запорожжі). На Хортиці на Трійцю стрільці відслужили панахиду, поставили пам’ятний металевий хрест...

„...Мої УСС дуже близько жили з тими групами і разом робили прогульки на Січ, разом там виставили хрест.“
Мемуари Вільгельма фон Габсбурґа, полковника УСС

Запорожці і Українські Січові Стрільці на острові Хортиця поблизу хреста на місці похідної церкви Запорозької Січі, травень 1918

Визволителі України дійсно буквально були закохані у молодого командуючого Січовими Стрільцями Василя Вишиваного.

Відбувається навіть символічна інтронізація — перед лавами "нової козаччини" Василя урочисто одягають у бурку — традиційний козацький плащ — і "коронують" козацькою папахою. Офіцери — гарячі голови з його корпусу — переконують Вільгельма повалити непопулярного, слухняного Німеччині гетьмана Скоропадського та оголосити себе Гетьманом чи Королем України!
Втім, збентежений Вільгельм відмовляється...

„Весь час мого командування над Українськими Січовими Стрільцями йшла боротьба проти мене зі сторони німецької головної кватири, обох міністрів закордонних справ (німецького і австрійського) та австрійської Начальної Команди. Німці обставили мене аж десятьма шпіонами. Неприємности мої збільшувалися ще тому, що я не виконував наказів робити карні експедиції. Всі доноси на мене збіралися у Німців у Київі, котрі через німецького посла Мума і мого особистого неприятеля австрійського посла Форгача (бувшого міністра) висилали ті доноси в Австрію. Гетьман вислав до Німеччини аж три ноти з жаданням, щоб мене усунули. Мене раз завізвали до Відня і до Німеччини, де мені за моє поведения грозили відняттям команди, розв'язанням УСС. Я на все те відповідав, що здійму українське повстання...
У Відні завізвали мене до цісаря Карла, який подав мені до перегляду цілий пак доносів зі словами "Я знаю, що це все неправда". Я забрав ті акти, перечитав їх і кинув у піч. Я був тоді дуже неспокійний, бо від УСС раз у раз приходили то депеші, то курєри з донесеннями, що їх хочуть розв'язати. Я відповів їм, що нема небезпеки. З Відня покликали мене через міністерство закордонних справ до Берліна, до цісаря Вільгельма. В його невиразній відповіді виразно було тільки те, що йому моя присутність на Україні не бажана...“
Мемуари Вільгельма фон Габсбурґа, полковника УСС

Австрійські генерали б’ють на сполох у Відні, що непокірний Ерцгерцоґ відмовляється здійснювати каральні операції проти Українців, а Вільгельмова Запорожська Січ стає збірним пунктом "усіх бунтівних елементів". Німеччина також вимагає приборкання "експериментів Вільгельма". Врешті імператор Карло-І під тиском німецького імператора Вільгельма-ІІ ухвалив покінчити із цією забавою у власну державу. У травні 1918 року Український Корпус отримав наказ зайняти нові позиції на півночі, а самому Вільгельмові залишили невеликий загін у тисячу вояків. У червні 1918 року його відкликали до Відня.
Некоронований Король України опинився поза грою...

Українська самоідентифікація австрійського Ерцгерцоґа дратувала всіх: рідний батько зрікся сина, брати і сестри також, імператорський двір відвернувся, хіба що двоюрідний брат, друг юності та останній австрійський Цісар Карло-І був прихильний до Вільгельма і до Українців... Але Карло-І дуже боявся гніву німецького імператора Вільгельма!
До краху Австро-Угорської Імперії лишалось декілька місяців. В листопаді 1918 року Європа офіційно оголосить про завершення Першої Світової війни, а натомість в Україні, куди перемістився епіцентр Великої Війни, її полум'я спалахне з неймовірною силою...

Зрештою, вимоги гетьмана Скоропадського і його шурина фон Айхґорна досягнуть мети: УСС будуть "розв'язані", себто, розформовані та відправлені із Запорожжя на Волинь, Галичину і Буковину, Василя Вишиваного засмикають між Віднем і Берліном, Запорожці Болбочана будуть вірно служити Державі Україна до проголошення гетьманського маніфесту про "єдіную-нєдєлімую Россію"...
Шляхи Василя Вишиваного і Петра Болбочана розійшлись цього разу назавжди...
Василь Вишиваний підхопить зрештою тиф і буде тривалий час лікуватись в монастирі отців Василіян на Поділлі, а Болбочана замучають свої ж "гниди", які зрештою і розстріляють легендарного полководця...
Василь Вишиваний буде замучений чєкістами у 1948 році...

Через недалекоглядність, глупство, чвари і бздури тодішніх політиків і політиканів, Україна втратила Державність і Незалежність, Європа підписала собі вирок на Другу Світову війну і загалом на сторічну Велику Війну, яка все ще триває з 1914 року, а Українці втратили третину Нації в геноцидах...

Матеріял уклав Дмитро Дзюба з відкритих джерел:
— „До життєпису Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного)“
— „Мемуари Вільгельма Габсбурга, полковника УСС“
© «Українська Спілка» [«Військово-Історичний Альманах», число 4, 2002] © Лариса Стрельська, Лариса Портнова
© «Австро-Угорщина: історія імперії Габсбурґів» © Лариса Стрельська, Лариса Портнова
— „Мемуари Вільгельма Габсбурга, полковника УСС“
© «Австро-Угорщина: історія імперії Габсбурґів»
— „Життя за Україну. Історія австрійського архікнязя“
© «Ukrainian Military Honor» © Андрій Медведько
— „Український патріот з династії Габсбурґів“ © Терещенко Ю.
© «TextBook» [історичні світлини]
© «Вісті Комбатанта» 1972 № 5-6 Андрій Кігічак

℗ Dmytro Dzuba
25.IV.2018
© «Порохівниця»

1 коментар до “Січові Стрільці Василя Вишиваного і Запорожці Болбочана на Запорожжі

  1. Сповіщення: Євген Коновалець – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментувати не дозволено.