✠ 100-річчя Вапнярського бою ✠
Бій „Синього полку“

✠ 100-річчя Вапнярського бою
Бої за Вапнярку — одна з найвідоміших битв совєтсько-української війни.
26—27 липня 1919 Ⅲ Стрілецька Дивізія Армії Української Народньої Республіки під командуванням полковника Олександра Удовиченка переможно завершила тяжкі бої за вузлову станцію Вапнярку на Поділлі проти чисельно переважаючих її військ большевиків.
Чоловий наступ на станцію Вапнярка вздовж залізничної колії здійснював 9-й Стрілецький полк Ⅲ-ї дивізії, а з запілля провадив атаку її 7-й Синьожупанний „Синій полк“, перший курінь якого блискуче провів тилову атаку і здобув станцію.
За цю вдало проведену операцію Ⅲ Стрілецька Дивізія була офіційно удостоєна назви Ⅲ Залізна Стрілецька Дивізія Дієвої Армії УНР.
Спільнота «Визвольні Змагання» нагадує славетний бій між 7-им „Синім полком“ Армії УНР та "54-им рєволюционним полком імєні лєніна" під командуванням відомого одеського криміналітета Мішкі Япончіка.

До уваги Вельмишановного Панства — батальна картина, замовлена Вінницьким історичним товариством за сприяння Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької ОДА.
На картині змальована переможна атака 1-го куреня 7-го „Синього полку“ Ⅲ-ї дивізії Армії УНР на чолі із сотником Спиридоном Довгалем, підрозділ якого несподіваним обхідним маневром взяв під свій контроль залізничну станцію Вапнярка з південного напрямку надвечір 26 липня 1919 року.

Автор: Артур Орленов, художник студії Українського батального мистецтва.
Історичний консультант: директор Центру історії Вінниці Oleksandr Fedoryshen.
Кольоризація: Дмитро Дзюба для історико-освітнього майданчика «Порохівниця».

27 липня 1919 року відбувся славетний бій між 7-им „Синім полком“ Армії УНР та "54-им рєволюционним полком імєні лєніна" під командуванням відомого одеського криміналітета Мішкі Япончіка, де останній разом зі своєю юдейською бандою був розбитий Українцями.

Напередодні 26.VII.1919 Ⅲ Стрілецька Дивізія Армії УНР до складу якої входив „Синій полк“ (синьожупанники) під проводом полковника Олександра Вишнівського здобула важливу залізничну станцію Вапнярка на Одеському напрямку.
Маючи менше військової сили та забезпечення, начальник Ⅲ-ї дивізії Олександр Удовиченко обрав тактику маневрування і локального знищення окремих ворожих підрозділів поодинці. Враховуючи кількість та якість большевицьких сил, які змагалися за Вапнярський залізничний вузол, помилка командування дивізії могла призвести до повного її знищення.
Полковнику Удовиченку вдається стримати наступ "красных" і Ⅲ-я дивізія переходить до рішучого наступу.
Чоловий наступ на станцію Вапнярка вздовж залізничної колії здійснював 9-й Стрілецький полк Ⅲ-ї дивізії, а з запілля провадив атаку її 7-й „Синій полк“, перший курінь якого на чолі із сотником Спиридоном Довгалем несподіваним обхідним маневром блискуче провів тилову атаку і здобув під свій контроль залізничну станцію Вапнярка з південного напрямку надвечір 26 липня 1919 року.

Свідчення про вікопомний бій за Вапнярку лишив нащадкам безпосередній командир легендарної Ⅲ-ї Залізної Стрілецької Дивізії Армії УНР Олександр Удовиченко у своїх споминах „Третя Залізна Дивізія“:
✠ 100-річчя Вапнярського бою — бій „Синього полку“ у споминах Олександра Удовиченка

Синьожупанникам протистояла "45-а дивізія РККА" ("рабочє-крєстьянской красной арміі") під командуванням Йони Якіра, саме вона спробувала контрнаступом відбити Вапнярку. В бій було кинуто "54-ий рєволюционний полк імєні лєніна" під командуванням відомого одеського криміналітета Мішкі Япончіка. Цей "лєнінскій полк" Мішкі Япончіка складався з кримінального елементу із трущоб Одеси єврейської національності та москальскої матросні, і в свою чергу цей "полк" підпорядковувався іншому кримінальному авторитету — комбріґу Котовскому. Отже "полк" Мішкі Япончіка кинуто під селом Вербова на козаків Вишнівського, бої шли жорстокі та врукопаш на багнети, попри натиск "красных" козаки розбили вщент "полк лєніна" й ті, кинувши фронт, подрапали до Одеси так, що їх довелося зупиняти большевицькому спецзагону "заґрадотряда", внаслідок чого Мішка Япончік був застрелений.

Мішка Япончік

Примітно, що "красную" паскуду Котовскоґо через кілька років вб'є Меєр Зайдер — ад'ютант комполка Япончіка.
Щоправда, це дозволило Совєтам перетворити особу кримінального злочинця Котовскоґо на місцевий ідол в буквальному сенсі цього слова: тіло бандита було муміфіковано й поміщено у мавзолей в місті Бірзула, а саме місто перейменовано на честь лисого вбивці й мародера. Ніні місто перейменоване у Покровськ, але мумія Котовскоґо все ще там знаходиться.

А полковник Дієвої Армії УНР Олександр Вишнівський ще не раз проливатиме кров за Україну. Через рік він буде важко поранений в праву руку яка так і лишиться до кінця його життя не працездатною…

Полковник Дієвої Армії УНР Олександр Вишнівський

Олександр Вишнівський (❃ 12.VIII.1890 — ✞ 12.X.1975) — полковник Армії УНР (генерал-поручник в еміграції), в невеликому селі Заливна Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині село Заливне Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області).
Під час Першої світової війни Вишнівський потрапив до німецького полону й змінив кілька таборів для полонених, допоки не опинився у Ганноверіш Мюнден. На той час, 1917 рік, у таборі на ниві українізації активно працював Союз Визволення України. У лютому 1918 року, під час формування німцями із полонених українців Синьожупанних дивізій, Вишнівський очолив сотню піхоти у 1-му українському козацькому полку ім. Петра Дорошенка. Враховуючи брак старшинських кадрів, сотника було переведено до 4-го Синьожупанного полку, де він очолив курінь. Після його розформування за часів Гетьманату Скоропадського в 11-й дивізії 6-го АК.

До лав української армії Вишнівський повернувся після перемоги військ Директорії над силами Скоропадського. З ініціативи С. Петлюри наприкінці грудня 1918 року у Києві почалося відродження формацій Синьожупанників. Він увійшов до складу комісії, яка займалася формуванням нових підрозділів, а згодом став помічником командира 1-го Синьожупанного полку М. Вовчка-Пащенка.

Вже 1-го лютого 1919 року синьожупанників було відправлено на лівий берег Дніпра прикривати рештки Армії УНР, які відступали під натиском більшовицьких військ. Після цього полк опинився у Василькові під Києвом, де отримав своє перше бойове хрещення в другій половині лютого. В березні у боях під містом Вчорайше (тепер Ружинський район Житомирської області) командир синьожупанників Вовчок-Пащенко не зміг контролювати ситуації й за таких умов Вишнівський перебирає командування полком. В той же час полк перейшов у підпорядкування начальника 7-ї кадрової дивізії М. Шаповала.

Після захоплення наприкінці березня більшовиками Жмеринки війська Армії УНР були розділені навпіл. За таких скрутних обставин командир полку Синьожупанників не впав у відчай — Вишнівський вивів свою частину до річки Збруч, паралельно роззброївши збільшовичений Бессарабський полк, отримавши значну кількість зброї, якої так не вистачало українським військам протягом усього часу Української революції. Протягом кінця квітня — середини травня полк Олександра Вишнівського перебував за Збручем, де ніс охоронну службу. Від кінця травня синьожупанники знову беруть участь у бойових діях: Кам'янець-Подільський, Нова Ушиця теперішньої Хмельницької області, де полк отримав нову нумерацію (7-й Синьожупанний полк 3-ї пішої дивізії), Вапнярська та Піщанська операції на території Вінницької області. У останній Вишнівського було поранено й до кінця осені 1919 року він перебував у Вінницькому шпиталі на лікуванні.

Невдовзі після повернення до війська Олександр Вишнівський був відправлений на переговори з Українською Галицькою Армією, внаслідок яких УГА підпорядкувалася штабу Армії УНР. 1-го січня галицькі збройні сили перейшли на сторону більшовиків і Вишнівський повернувся до Наддніпрянської армії, де очолив залишки розгромлених білогвардійцями синьожупанників, об'єднаних у 3-й окремий кінний полк. На чолі цього полку Вишнівський пройшов бойовими шляхами славного Зимового походу Армії УНР. Під час оборонних боїв 10 липня 1920 року військовика знову було поранено і його права рука навіки залишилася непрацездатною, через що він вже не міг повернутися до лав діючої армії. Фронтова рана вплинула і на місце подальшої роботи Вишнівського: оскільки фізично працювати він не міг, то радо прийняв пропозицію земляка із Запоріжжя генерала Зелинського очолити його канцелярію.

У міжвоєнний період Інтербеллуму Олександр Вишнівський проживав у Польщі, займався написанням досліджень та спогадів з історії українських Визвольних Змагань, збирав документи та матеріяли Армії УНР. В цей час, зокрема, у журналі «За Державність» побачили світ два його спогади: «Вапнярка» (1934, № 4) та «До історії „Синіх“ і „Залізних“» (1937, № 7).
В 1945 році Вишнівський ще візьме участь у формуванні УНА.
Під час Другої Світової війни Олександр Вишнівський виїхав до Німеччини, а звідти — до Сполучених Штатів (1948 р.), де оселився у Детройті. У США він не полишив історичних досліджень і видав в Нью Йорку у видавництві «Червона калина» 1971 року книгу «Третя Залізна дивізія», а у 1973 в Детройті капітальну працю про повстансько-партизанський рух під час Визвольних Змагань під назвою «Повстанський рух і отаманія». Саме у Америці екзильним урядом УНР Вишнівського було підвищено до ранги генерал-хорунжого, а дещо пізніше — генерал-поручника Армії УНР.

Після важкої хвороби, у неділю 12 жовтня 1975 року в місті Детройт помер генерал Олександр Вишнівський, лицар Залізного Хреста, старшина Дієвої Української Армії. На панахиді по померлому були присутні представники комбатантських організацій з прапорами — Січові Стрільці, Дивізійники, Армії УНР та УПА, представники громадських організацій і делегацій молодіжних організацій СУМ, Пласт та ОДУМ. На панахиді виступили о. О. Биковець, генерал Михайло Крат та єпископ Петро.

Поховали генерала на цвинтарі в Баунд Бруці 15 жовтня, покривши обличчя найвищою козацькою посмертною нагородою — «Червоною Китайкою», згідно з віками освяченою традицією.

У жовтні 2015 року в його рідному селі Заливне на Запорожжі встановлено меморіальну дошку полковнику Армії УНР Олександру Вишнівському — захід відбувся з ініціятиви запорожського історика Юрія Щура.
У місті Запорожжя існує вулиця Олександра Вишнівського.

Полковник Дієвої Армії УНР Олександр Вишнівський