Перейти до контенту

✠ 100-річчя Вапнярського бою

✠ 100-річчя Вапнярського бою ✠

 
Бої за Вапнярку — одна з найвідоміших битв совєтсько-української війни.
26—27 липня 1919 Ⅲ Стрілецька Дивізія Армії Української Народньої Республіки під командуванням полковника Олександра Удовиченка переможно завершила тяжкі бої за вузлову станцію Вапнярку на Поділлі проти чисельно переважаючих її військ большевиків.
За цю вдало проведену операцію Ⅲ Стрілецька Дивізія була офіційно удостоєна назви Ⅲ Залізна Стрілецька Дивізія Дієвої Армії УНР.


 
Заглиблюючись у вивчення вітчизняної історії часом дістаємо висновку, що українське військове минуле 100-річної давнини пронизане суцільно трагічними подіями, військовими баталіями, з яких українські війська рідко виходили переможцями…
Перші Визвольні Змагання доби Української Революції 1917—1921 років примітні такими звитяжними баталіями, як Чортківська офензива і бій за Вапнярку.

Постер з серії ✠ «УКРАЇНА — Ціна Незалежності 1917 — 2017»

Вапнярська визвольна операція Армії УНР — це історична клясична перемога українського війська над большевицькими підрозділами "красной арміі", бої з якими тривали протягом липня — серпня 1919 року на теренах південного Поділля — сучасних Вінниччини та Одещини. Головним завданням Ⅲ-ї пішої дивізії Армії УНР на той час було захоплення Вапнярського залізничного вузла (нині — станція Вапнярка Томашпільського району Вінницької області), який мав величезне стратегічне транспортне значення, і був ключовим для подальшого розгортання наступу у напрямку Одеси й Умані. Разом з тим, для "красной арміі" станція Вапнярка мала стати відправною точкою для просування на Жмеринку і Проскурів, аби відрізати Армію УНР від Києва та Одеси.

Станція Вапнярка — 1919

Починаючи з 26.VII.1919 Ⅲ-тя дивізія вела бої самостійно за посідання Вапнярського залізничного вузла.

Полковник Олександр Удовиченко аби випередити атаку "красноармєйцев", що гуртувалися з метою розбити дивізію, 26-го липня переходить у наступ. Після добового впертого бою Ⅲ Стрілецька Дивізія Армії УНР розбиває "красныє" частини у районі сіл Вербова—Журавлівка і відкидає совєтських окупантів у напрямку на Тульчин. На станції Журавлівка вдалося захопити багато паротягів і ешелони з майном та амуніцією.

27.VII.1919 большевики з боку станції Крижопіль (Одеський напрямок) перші рішуче атакують Ⅲ-тю дивізію, яка встигла повернути фронт на південь. Розпалюються завзяті бої, що тривають до ранку 31.VII.1919.

Олександр УДОВИЧЕНКО
Серія „Військова еліта Української Революції 1917—1921“

Олександр Іванович Удовиченко (Удовидченко) — (20.II.1887, Харків — 19.IV.1975, Ментенон, Франція) — військовий і громадський діяч, генерал-полковник Армії Української Народньої Республіки, у 1917 році начальник штаба Гайдамацького Коша Слобідської України, у 1918 році отаман Ⅱ-ї дивізії Окремого корпусу Січових Стрільців, у 1919 році отаман Ⅲ Залізної Стрілецької Дивізії Армії УНР, віце-президент УНР в екзилі в 1954 — 1961 роках.

Доповідь полковника Удовиченка про бої з 28.VII.1919:

Копія, з Томашполя, військова 28.VII. Негайно Наштадарму Дієвої.

Оперативний звіт на 23 години 28.VII.1919
Мапа три верстви в дюймі.

За минулу добу дивізія перебувала в тяжких боях, в ніч з 27 на 28 цього липня ворог вчинив нічну атаку на ст. Вапнярка з лісу, що на схід від цієї станції. Розпочався тяжкий нічний бій з переважаючими силами ворога. 2-й і 3-й курені 9-го пішого стрілецького полку, під керуванням старшини куреня Чміля, які займали станцію, стійко відбивалися.

Самий вокзал переходив чотири рази з рук до рук, бій провадився виключно рукопаш і гранатами. На 24 годину 27 липня ми мусіли залишити станцію Вапнярку через переважність сил ворога. Але на світанку 28 липня ми знову перейшли в контрнаступ і, розбивши ворога, зайняли станцію Вапнярку. Ворог на одному тільки двірці втратив 28 забитих; у нас забитий ручною гранатою командир 8 сотні і 8 козаків 9-го полку. Командир куреня легко ранений в обличчя. Одночасно ворог повів наступ на 7-й Синій полк, що боронив село Вербове, але зазнавши втрат, відступив. Синій полк мав втрати, головним головним чином раненими.

28 цього липня о 12 год. дня 7-й Синій полк і частина 9 стрілецького полку знову відбили атаку ворога на село Вербове з боку Крижополя. О 16-й годині ворог знову заатакував село Вербове, але наші частини перейшли в контратаку і на плечах розбитого ворога вдерлися в село Крижопіль, яке обсадили. Ворог відступив на полустанок Княже. В нас тяжко ранено командира 1-го куреня 7 Синього полку, одного сотенного командира, і забито кілька старшин і багато козаків.

Чота 1-ї батерії 8-го гарматного полку, перебуваючи на позиції в передовій лінії, своїм вогнем допомогла піхоті і кілька разів відбила ворожий панцерний потяг, чота втратила двох забитими і одного раненим козаків. До пізньої ночі на різних відтинках цього фронту точився бій. Тяжкість бою збільшував дощ. На відтинку Марківка — Савчине ворог цілий день вів наступ на 8-й Чорноморський полк, але ж усюди був збитий. Частини дивізії ведуть уже 4-й день безперервний бій і страшенно втомилися. Почувається великий брак набоїв. Проти дивізії, з допиту полонених та огляду забитих, виявлено такі ворожі частини: 54, 399 совєтські полки, учебний Одеський батальйон, 1, 2, 3 і 4 Басарабські полки і ще деякі частини, назви яких точно ще не встановлено. Надвечір розвідка донесла про рух колон ворога з боку Тульчина на ст. Вапнярка. Кидається у вічі стійкість, виявлювана ворогом і гарне озброєння та одяг козаків. Деякі частини ворога були в шлемах-касках.

До 28 липня вже відкрито на фронті дивізії 12-ту частину. Розвідка не може виявити, коли ж, нарешті, припиниться підвіз нових сил ворога, коли зменшиться підвіз його резерв.


Аби захопити Ямпіль і загрожувати базі дивізії в Могилеві-Подільському, "красныє" надсилають окремий відділ. Основні сили Удовиченко скупчив на Вапнярському напрямку, а на захист Могилева залишив лише окремі відділи.
За будь-яку ціну"красныє" частини намагаються прорватися на північ, на Вапнярку і з'єднатися з тими частинам, що відскочили на північний схід.
Та не так сталося як москалям бажалося.

Маючи менше військової сили та забезпечення, начальник Ⅲ-ї дивізії Олександр Удовиченко обрав тактику маневрування і локального знищення окремих ворожих підрозділів поодинці. Враховуючи кількість та якість большевицьких сил, які змагалися за Вапнярський залізничний вузол, помилка командування дивізії могла призвести до повного її знищення.
Полковнику Удовиченку вдається стримати наступ "красных" і Ⅲ-я дивізія переходить до рішучого наступу.
Чоловий наступ на станцію Вапнярка вздовж залізничної колії здійснював 9-й Стрілецький полк Ⅲ-ї дивізії, а з запілля провадив атаку її 7-й „Синій полк“, перший курінь якого на чолі із сотником Спиридоном Довгалем несподіваним обхідним маневром блискуче провів тилову атаку і здобув під свій контроль залізничну станцію Вапнярка з південного напрямку надвечір 26 липня 1919 року.

Большевиків розбито й Ⅲ Стрілецька Дивізія відходить далеко на південь, приблизно на фронт Рудниця—Ольшанка—Ямпіль.

Після перемоги Ⅲ-я окрема піша Стрілецька Дивізія Дієвої Армії УНР під командуванням Олександра Удовиченка за виняткову стійкість і відвагу була офіційно удостоєна назви „Залізна“ — Ⅲ Залізна Стрілецька Дивізія Дієвої Армії УНР.

Хрест Ⅲ-ї Залізної Стрілецької Дивізії Дієвої Армії УНР

Бойовий шлях легендарної Третьої Залізної Стрілецької Дивізії Армії УНР знайшов своє продовження і в сучасній Україні.
Так, Патріарх УАПЦ Мстислав (у миру Степан Скрипник), який змолоду брав участь у визвольній боротьбі та проходив службу у Залізній дивізії, протягом багатьох років зберігав священну реліквію — бойовий прапор Третьої Залізної Стрілецької Дивізії Дієвої Армії УНР.
24 серпня 1992 року в урочистій обстановці Степан Скрипник передав прапор 1-му полку Національної гвардії України.
Цей величний символ непереможного з'єднання українських вояків, які до останнього залишились в лавах борців за Українську Державність, нині можна побачити серед експонатів Центрального музею Збройних Сил України в Києві.


До уваги Вельмишановного Панства — батальна картина, замовлена Вінницьким історичним товариством за сприяння Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької ОДА.
На картині змальована переможна атака 1-го куреня 7-го „Синього полку“ Ⅲ-ї дивізії Армії УНР на чолі із сотником Спиридоном Довгалем, підрозділ якого несподіваним обхідним маневром взяв під свій контроль залізничну станцію Вапнярка з південного напрямку надвечір 26 липня 1919 року.

Автор: Артур Орленов, художник студії Українського батального мистецтва.
Історичний консультант: директор Центру історії Вінниці Oleksandr Fedoryshen.
Кольоризація: Дмитро Дзюба для історико-освітнього майданчика «Порохівниця».

 
Матеріял укладено з відкритих джерел:
© Олександр Удовиченко. „Третя Залізна Дивізія“.
© Микола Капустянський, „ВАПНЯРСЬКА ОПЕРАЦІЯ“ // exlibris.org.ua
© Роман Дашкевич, „Бої за удержання станції Вапнярка“ // 1966
© Чижевський Г. „Коротка історія 3-ї Залізної дивізії: 1919 — 1922“. — Каліш, 1922.
© Капустянський М. „Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 pоку“. — Мюнхен, 1946.
© «WikipediA» — Бої за Вапнярку
© «Wikiwand» — 3-тя Залізна стрілецька дивізія Армії УНР
© Центр історії Вінниці
Батальна картина „Бій за Вапнярку“
© Вінницьке історичне товариство
© Артур Орленов — художник студії Українського батального мистецтва, Олександр Федоришен — директор Центру історії Вінниці

Укладач матеріялу:
℗ Dem’än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2019.VII.26