75 років тому загинув Юрій Липа

20.Ⅷ.1944 совєтські окупанти по-звірячому закатували Юрія Липу — визначного ідеолога українського націоналізму, автора української геополітичної концепції…

• Юрій Липа — громадський діяч, письменник, поет, публіцист, лікар, автор української геополітичної концепції, один з визначних ідеологів українського націоналізму та історіософів України ХХ століття. Ґрунтовно його погляди викладено в історіософській трилогії “Призначення України” (1938), “Чорноморська доктрина” (1940), “Розподіл росії” (1941).
Власну українську геополітичну концепцію Юрій Липа базував на споконвічних українських духовних і культурних цінностях, звідки логічно опрацював шляхи розвитку Української Нації та Держави Україна. Ідеї й думки Юрія Липи зробили його одним з найпопулярніших мислителів в середовищі українства доби Других Визвольних Змагань і середини ХХ століття.

• Юрій Іванович Липа (Григорій Геращенко) народився 5 травня 1900 року в містечку Старі Санжари на Полтавщині, загинув 20 серпня 1944 року в селі Шутова поблизу Яворова на Львівщині.

Батьком Юрія був Іван Львович Липа — видатний український письменник, лікар і борець за самостійність України, співзасновник “Братства Тарасівців”, комісар Одеси від Центральної Ради України, міністр культів і віросповідань Директорії УНР та автор проєкту першої Конституції УНР, міністр здоров'я уряду УНР в екзилі.

Згідно запису метричної книги ім'я Юрія Липи — Григорій Андрійович Геращенко, народився у Старих Санжарах в сім'ї священника Геращенка Андрія Андрійовича та Єлизавети Іванівни.
Влітку 1909, після смерті Єлизавети Геращенко, доктор Іван Липа, як хрещений батько, всиновив Георгія, після цього хлопчику змінили прізвище, ім'я та по батькові.
Понад 100 років зберігалася родинна таємниця про те, що Іван Липа був рідним батьком Юрія — Григорій Геращенко (Юрій Липа) насправді був рідним сином Івана Липа від Єлизавети Геращенко, але народженим в сім'ї Андрія Геращенка.

Донедавна вважалось, що Юрій Липа був народжений в місті Одеса.
Одеська дослідниця Світлана Кучеренко спростувала це. В одеському архіві зберігся документ, виписка з метричної книги, де вказано місце народження — містечко Старі Санжари на Полтавщині, а Одесу місцем народження Юрія Липи згодом вказала його донька Марта Липа-Гуменецька, щоб утаємничини позашлюбне походження батька.

Своєю рідною оселею Юрій Липа вважав обійстя Івана Липи на Близьких Млинах у будинку за №13 по вулиці Юріївській в Одесі, про яку пізніше писав:

„О, місто-пава, міліонная таверно,
У сонці Бог тебе, мов килим розіслав!
Впивайся винами, корінністю потрав,
Лови чужую річ, що дивна і майстерна…“

Писати Юрко почав рано, але батько намагався "остудити" запал сина, нищив його писанину. Коли найшла коса на камінь, вдалися до суду: поїхали удвох до Володимира Самійленка. Той ознайомився з літературними пролісками й порадив не припиняти цього. „Так Самійленко став моїм літературним хрещеним батьком“, — писав пізніше Юрій Липа.
Згодом Іван Франко благословив перші проби пера поета.

Початкову освіту майбутній письменник здобув у гімназії № 4 міста Одеси.
1917 року Юрій закінчує Одеську гімназію і вступає на юридичний відділ університету Одеси.
У 1917 році юнак робить свої перші кроки на літературній ниві — він є редактором часопису “Вісник Одеси”, пише свої перші есеї й брошури: “Союз визволення України”, “Королівство Київське за проектом Бісмарка”, “Носіть свої відзнаки”, “Гетьман Іван Мазепа”, котрі побачили світ у заснованому батьком видавництві “Народний стяг”.

Перші Визвольні Змагання 17-літній Юрій Липа зустрічає в рідній Одесі й, звісно ж, не лишається осторонь.
З огляду на загрозу большевицького перевороту в місті Одесі, юнак вступає до лав організованої полковником І. Луценком та підполковником В. Змієнком Гайдамацької дивізії, у перший курінь. Пізніше вступив до Куреня Морської піхоти Військово-Морської Фльоти Армії УНР, бере участь у січневих боях з большевиками на вулицях Одеси під час першої совєтської окупації.
Після вступу у місто союзних німецько-австрійських та українських частин Юрій Липа стає заступником командира одеської “Січі” Т. Яніва.
В той час він редагує українську щоденну газету, видає останню, написану в Одесі, книжку “Табори полонених Українців”.
Організатор українського скавтінґу в Одесі.

Сучасники описували високу, ставну спортивну фігуру Юрія Липи, його вправні рухи. Вражали блакитно-сірі приязно-веселі очі, його ніжне блідо-ясне лице й срібляста чуприна. Не тільки гарним і красивим запам`ятався Юрій Липа, він був спокійним, добрим до людей.
Кажуть, йому завжди пасував одяг, маринарка із великою відзнакою св. Юрія. (*маринарка — однострій матроса в даному сенсі).

Та недовго 17-літній хлопець був вояком…
Відступивши разом з українськими військами, юнак студіював право у Кам`янець-Подільському університеті.
Провчившись рік в Одеському і рік у Кам’янець-Подільському університетах, з осені 1920 року Юрій Липа еміґрував з родиною до Польщі.
Вступивши 1922 року до Познанського університету на медичний факультет, юнак не полишає громадсько-політичної діяльності. Зі студентів, колишніх вояків армій УНР і ЗУНР, за почином хлопця утворюється таємне товариство, корпорація “Чорноморе”, де Юрій Липа обіймає посаду ідеологічного референта. В умовах бездержав'я українські еміґранти в екзилі, очолені Юрієм Липою, намагалися не лише зберегти своє національне обличчя, але й думали про майбуття України.

1925 року у таборі інтернованих вояків Армії УНР в Каліші Юрій Липа видав збірку поезій “Світлість”. Дебют явив світу українську зірку, "якій подібної досі не було" /за визначенням Євгена Маланюка/.

1929 року, закінчівши Познанський університет, разом з Євгеном Маланюком Юрій Липа стає натхненником і організатором літературної групи “Танк”. Друкувався в альманасі “Сонцецвіт”.
Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, орієнтація на Європу, праця над власним стилем, боротьба з провінційністю, малоросійським шароварництвом і сльозливою ліричністю — ось основні гасла і принципи, за якими творили молоді письменники. Пройнята цими ідеями, переповнена духом боротьби за українську ідею, з'являється 1931 року друга збірка поезій Юрія Івановича з такою характерною назвою — “Суворість”.

Згодом Юрій Липа закінчує Варшавську школу політичних наук, займається лікарською практикою у Варшаві. Разом з тим бере активну участь, як письменник у роботі “Літературно-Наукового Вістника”, що виходив у Львові і редагувався ще одним ідеологом українського націоналізму Дмитром Донцовим.
На шпальтах “Літературно-Наукового Вістника” друкуються його літературознавчі статті: “Розмова з порожнечею”, “Розмова з минулим”, “Совіцькі фільми”, “Розмова з наукою”, “Організація почуття”, “Боротьба з янголом”, “Розмова з Заходом”, “Селянський король”, “Сатриз Мапіпз”, “Провідництво письменства”, “Батько дефетистів”, “Сіре, жовте і червоне”, в яких він дає оцінку українській літературі та визначає головні напрямки її розвитку в майбутньому.
Але через особистий конфлікт із Донцовим Липа припиняє роботу в “ЛНВ”.

Пощастило Українцю побувати стипендіятом Лондонського університету, але недовго: його звільнили за виступ на захист галичан. Молодий медик вирішив розв`язати питання: “Як лікувати хворих під час війни, при відсутності ліків?” Юрій Липа став піонером нашої фітотерапії, прекрасним психотерапевтом. Він добре знав французьку мову, перекладав праці французьких зелознавців. Вірний родинній справі Липа став улюбленим учнем Мушинського, його асистентом. Згодом з`явилися книги “Ліки під ногами”, “Фітотерапія”, “Цілющі рослини в давній і сучасній медицині”. Під час війни ці книги стали великою поміччю медичній службі УПА. 1929 року Юрій Липа відкрив приватну практику лікування зелами.

У 1930-х роках Юрій Липа закінчив трирічну Вищу Школу Політичних наук та дворічну Військову Медичну “Школу Підхорунжих”. Юрій створив майже 200 творів, до написання яких ставився надзвичайно вимогливо. Це і скупі, інколи сухі, але наповнені високого напруження збірки поезій “Суворість” (1931), “Вірую” (1938), у яких поет буквально вичаровував дух героїчної княжої доби.

Юрій Липа не вважав себе поетом, інколи про поезії говорив з презирством. Його скепсис породжував біль від неприйняття поезій деякими читачами.
У Євгена Маланюка, який дуже любив декламувати “Ярмарок” Юрія Липи, знаходимо:
„Мало кому відомо, що Липа володів літературною мовою литовською і ранньо-козацької доби, особливо златинщеною ("макаронічною") — досконало, як то кажуть, "слово в слово". Для нього не становило жадної трудності сісти і написати одразу ціле посланіє цією мовою, — так, до речі, був написаний “Ярмарок”…“

Був Юрій Липа й унікальним перекладачем, зробив вражаючі переклади поезій Мюссе, двох поезій Мопассана. Пізніше перекладав сонети Шекспіра, зачитувався Кіплінгом, полковником Лоренсом.
Пізньою любов`ю Юрія Липи (як, до речі, і Василя Стуса) був Рільке.

У Варшаві в 1934 року вийшов друком роман письменника: “Козаки в Московії” про події Хмельниччини, написаний в дусі Вальтера Скотта.
1935 року вийшла збірка літературознавчих есе під назвою “Бій за українську літературу”, серед яких “Чародій”, “Справжній ворог”, “Вартовий”. Юрій Липа досяг дивовижної цілісності у виявленні цінностей української культури та накреслити у глобальному плані проблеми і завдання, які стоять перед нею у майбутньому як перед культурою незалежної України — перлини світової цивілізації.
Юрій Шерех називав Юрія Липу та Віктора Петрова найкращими есеїстами.

Звертаючись до подій Української Державності, 1936 року Юрій Липа видав три томи новел “Нотатник” на тему національно-визвольних змагань 1917—1921 років. Героїчний характер інтеліґента масштабно й глибоко виписано, зокрема, в новелах “Кам'янець столичний” та “Гринів”. Письменнику вдалося створити образ героя нового типу — інтеліґента, безмежно відданого ідеї, цілеспрямованого й діяльного. Персонажі письменника — люди витонченої душевної організації, високого інтелекту, природні провідники, герої європейські, а водночас — типові представники своєї Української Нації.
До того ж, у тому ж 1936 році письменник видав дві політичні праці — “Українська доба” й “Українська раса”, в яких проаналізував політичні доктрини Європи XX століття.

Юрій Липа вже 1938 року склав підручник державотворення під назвою “Призначення України” — трилогія видань “Призначення України” (1938), “Чорноморська доктрина” (1940) та “Розподіл Росії” (1941) — в цій “всеукраїнській трилогії” найповніше викладено ідейно-філософські погляди Юрія Липи. В цих працях Юрій Липа виступає як теоретик сучасної української геополітики, і як небуденний політолог та філософ історії він дав цікаві обґрунтування прав України на “Чорноморський арсенал”, дослідження генетичних коренів національного буття.

“Чорноморська доктрина” Юрія Липи

„Будь приготовлений до власної історії!“
— Юрій Липа

Юрій Липа розглядав історію як важливий засіб пробудження української національної свідомості, створення нового типу Українця — позбавленого малоросійського комплексу, переконаного самостійника та державника.
Доробки Юрія Липи сприяли розвитку державницького напрямку в українській історіографії.
За 44 роки його життя з-під пера Юрія Липи вийшло близько 300 творів у різних галузях знань — науки, літератури, історії, медицини.

1937 року Юрій Липа одружився з молоденькою галичанкою (уродженкою села Рахиня на Івано-Франківщині) художницею Галиною Захарясевич, невдовзі з`явилися на світ Іванна й Марта.

1939 року спалахнула Друга Світова війна…

1939 року, з початком німецько-польської, а фактично, Другої Світової війни, лікаря Юрія Липу було мобілізовано, однак він скоро повернувся до Варшави, де став фундатором Українського Громадського Комітету, — організації, яка опікувалася українськими біженцями зі східних районів, себто, з Галичини, що була з 1921 року окупована Польщею, а з 17 вересня 1939 року втрапила вже під совєтську окупацію.

У вкрай несприятливий час воєнного лихоліття Юрій Липа разом із Левом Биковським та Іваном Шовгенівим (батьком Олени Теліги) у 1940 році утворюють у Варшаві Український Чорноморський інститут — науково-дослідну установу вивчення політичних і економічних проблем, що постануть перед Україною після здобуття Незалежності. Протягом 1940—1942 років ними було видано 40 актуальних праць. Мрією вчених було після відновлення Української Держави перенести Український Чорноморський інститут до Одеси, щоб він став потужним центром наукових досліджень у багатьох галузях. 3 цією метою Юрій Липа 1942 року приїздив до Одеси, навіть зумів організувати видання декількох наукових збірок!
Проте війна не дала змоги довершити задумане…
Вочевидь, візит Юрія Липи до рідної Одеси під час нацистської окупації не лишився непоміченим…

„Вигнанцем може себе почувати Українець і в самім осередку України…“
— Юрій Липа

Влітку 1943 року родина Лип переїхала на батьківщину дружини у Яворів на Львівщині, пізніше у село Буків поблизу Яворова. Після переїзду до Яворова Юрій Липа став одним з активних учасників українського руху Опору і в часи нацистської окупації співпрацював із ОУН як лікар та публіцист.
Під час війни Юрій Липа лікував хворих, часто не тільки безкоштовно, а й даючи гроші людям.
Працюючи як лікар, Юрій Липа організував підпільні курси по підготовці медичних кадрів для Української Повстанської Армії, став шефом санітарної служби УПА-Південь, сам виїздив на виклики у ліси та боївки, готував тексти листівок та відозв до населення і німецьких солдат.

Постать Юрія Липи була настільки значущою, що 1943 року його діяльність помітили у Імперській канцелярії Третього Райху. За наказом Гітлера Юрія Липу було перепроваджено до Берліна, тому що, на думку правителів Німеччини, він був найбільшим українським ідеологом-державником. Йому було запропоновано очолити маріонетковий уряд України. Однак Юрій з гідністю відкинув цю ганебну пропозицію. І, на диво, залишився живим…

З літа 1944-го стає членом УГВР та інструктором старшинської (за деякими даними підстаршинської) школи УПА.
Від липня 1944 року Юрій Липа — курінний лікар в повстанському шпиталі в селі Іваники на Яворівщині, а також лікар куреня УПА “Переяслави” (Яворівщина).
Імовірно, незадовго до загибелі призначений крайовим лікарем УПА-Захід…

„Вони прийдуть до тебе, вступлять до твоєї хати, обіцятимуть тобі різні вольності, і одного тобі не дадуть — право самостійно володіти твоєю землею, великою Україною. А пізнаєш ти їх лише по тому, що вони будуть говорити до тебе не твоєю, а московською мовою.“
— Юрій Липа

Коли наблизилася орда "асвабадітєлєй", лікаря вмовляли виїхати на Захід, уже чекали запряжені коні. Майна, крім великої бібліотеки, Юрій Липа не мав. Дружина забрала найдорожче: за одну руку тримала Іванну, другою рукою держала бляшану ванну із меншою донечкою. Уже підійшли до воза, але — ні…
„Тут вороги й там неприятелі. Одні й другі вимагатимуть упідлюватися. Краще вмерти на своїй землі гідно в боротьбі!“ — прийняв рішення Юрій Липа…

З лабет совєтських окупантів вирватись мислителю не поталанило…

На Спаса, опівдні 19 серпня 1944 року, до сільської хати в Іваниках, де жив Юрій Липа разом з родиною, під’їхало двоє совєтських офіцерів НКВД і двоє рядових. Вони попрохали, щоб “пан доктор” поїхав з ними і надав медичну допомогу. Бачачи розгубленість дружини Галини, її відчай, один з офіцерів промовив: “Даю вам чєстноє слово советскоґо офіцера, что врач через два-трі часа будєт дома”…

…21 серпня 1944 року Галина Липа знайшла закатоване й знівечене тіло чоловіка на околиці сусіднього села Шутове, присипане штукатуркою, з ранами на животі від автоматичних черг та з численними ознаками катувань. Кацапи знущалися над мислителем методом "кастрування"…

Варто нагадати про незмінну жагу недолюдків кацапів до нелюдських катувань: що в 1917, що в 1919, що в 1921 і в роки "красноґо тєррора", що під час нинішньої війни проти України — і в 2014, і після 2022 — завжди ці недолюдкуваті тортури: кастрування, знущання над геніталіями, запихування чогось у анальний отвір, відрізання вух, пальців, виривання нігтів, скальпування живцем, виколупування очей…
Даруйте за такий страшний перелік цих збочених нелюдських катувань, але це реалії — так знущались кацапи над Українцями 100 років тому за Українську мову, вишиванку і українську свідомість, так знущались в середині ХХ століття, так знущаються й під час нинішньої війни! Згадайте живцем вспороті животи Володимира Рибака і юного Юрка Поправка…
Нелюдські катування Українців на окупованих теренах України за Українську мову і українську свідомість…
Обезголовлювання і четвертування Захисників України…
І таких тортур безліч!…
Хіба можна вважати кацапів людьми?
Час вже усвідомити нарешті, що кацапи це не люди!

Пам'ятний хрест в селі Шутова неподалік місця загибелі Юрія Липи.
„Цей хрест — німий свідок катувань 19-20 серпня 1944 р. і трагічної смерті від рук комуністів Юрія Липи“…

Місцевий священик злякавшись відмовився відправити в останню путь померлого, а люди силою заставили його відслужити службу в храмі.
Труну несли дівчата — в селі були тільки жінки і старі чоловіки.
Люди самі відслужили Службу Божу на його могилі…

А ще через кілька днів загинула Галина Липа й дочка Іванна…
Мало було кацапам-чєкістам закатувати видатного Українця — недолюдки повернулися та вбили його дружину і доньку Іванну…
Півторарічну Марту добрі люди врятували. Довгий час дівчинка носила чуже прізвище і не знала хто її батьки, а батьком вважала пана Олексія, який виховав її…

Ось так і закінчилося життя невтомного патріота, борця за Вільну Україну, геополітика, письменника-неоромантика, публіциста, лікаря і просто великої Людини — Юрія Липи…

Наказом ГВШ УПА ч. 3/45 від 10.Х.1945 Юрію Липі присвоєно ступінь полковника УПА з датою старшинства 21.VIII.1944. Поручник Армії УНР, полковник УПА (посмертно).

Юрій Липа похований в селі Бунів на Яворівщині.
Хрести, які ставили селяни, хтось постійно ламав, але люди доглядали могилу без хреста, бо знали хто там…
І лиш після відновлення Незалежності України вдалось встановити пам'ятний хрест на місці загибелі Юрія Липи в селі Шутова, пам'ятник Юрію Липі в селі Іваники і в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1989 року на могилі Юрія Липи в селі Бунів був поставлений хрест і блакитно-жовтий Прапор України, а згодом пам'ятник…

Могила Юрія Липи в селі Бунів, Яворівщина, Львівщина