Ніл Хасевич — художник, борець за Соборну Україну

Ніл Хасевич
художник, борець за Соборну Україну

 
Ніл Хасевич — всесвітньо відомий український художник-графік, член Організації Українських Націоналістів, Української Головної Визвольної Ради, Української Повстанської Армії.
Пропаґандист, керівник друкарні повстанців, редактор і творець журналів та аґітплакатів, визначний автор повстанської пропагандистської графіки.
Лицар Срібного Хреста Заслуги УПА та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах».
В 13 років з матір'ю потрапив під потяг, втратив ногу, Мама загинула...
Дзеркальні кліше-ескізи гравюр (деревовити) Ніл вирізав з дерева власноруч.
Виставки робіт Хасевича проводились у Львові, Празі, Берліні, Лос-Анджелесі, Чикаґо.
Гравюри Ніла Хасевича потрапили на Генеральну Ассамблею ООН, роздавались дипломатам.
Саме гравюри Хасевича нагадали Світові, що Українці продовжують спротив совєтським окупантам!
Це розлютило Кремль!
В 1951 році Кремль дав наказ "прєсєчь антісовєтскую дєятєльность".
Лиш через рік чєкісти знайшли й закидали криївку гранатами.
4 березня 1952 року у бою із загоном совєтських окупантів в селі Клевань під Рівним Ніл Хасевич загинув...
Вбивством керував капітан КҐБ СССР Боріс Стєкляр.
Місце поховання Ніла Хасевича невідоме...

 

Ніл Хасевич — автопортрет

Ніл Хасевич народився 25 листопада (12 листопада за старим стилем) 1905 року в селі Дюксин на Волині, нині Костопільський район, Рівненська область, Україна (за тодішнім адмінподілом — Рівненський повіт, Волинська губернія, Російська імперія) в родині псаломника Антона Івановича Хасевича та його дружини Феодотії Олексіївни. Брати Анатолій та Федір теж стали священиками, тож не дивно, що й Ніл навчався у духовній семінарії.

Окрім хисту до малювання, маленький Ніл мав ще й добрий голос.

1918 року, повертаючись із Рівного, на деражнянському залізничному переїзді вони з матір'ю потрапили під потяг — мати загинула, а він втратив ногу. Оскільки Ніл міг вирізати з дерева різні поробки, то сам собі змайстрував протез.

Після лікування він навчався в майстерні Василя Леня в Рівному. 1925 року склав екстерном іспит і здобув атестат Рівненської гімназії. А з 1925 по 1926 рік працював помічником іконописця. Гроші, отримані як компенсацію за нещасний випадок, використав на навчання у Варшавській академії красних мистецтв. Юнак закінчив графічний факультет, живопису навчався у професорів Мілоша та Мечислава Катарбінських, а графіки — у професора Владислава Скочиляса.

У Варшаві того часу працював невеликий гурток українських митців і студентів академії, які заснували товариство «Спокій», куди входили Н. Хасевич, П. Андрусій, В. Васьківський, С. Дричик, В. Зварич, П. Холодний, В. Гаврилюк та П. Мегик. Зі спогадів останнього про свого земляка:

«… невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги — дерев'яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда…».

У 1930-х роках Ніл Хасевич належав до студентської спілки «Запоріжжя».
1931 року його полотно «Прання» було відзначене премією «Ватикан», а наступного року — портрет гетьмана Івана Мазепи — дипломом Варшавської академії.

З початком Другої Світової війни Ніл Хасевич повертається до свого села.
Роздумуючи про специфіку мистецтва, Ніл Хасевич 24 лютого 1933 року запише:

«Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все».

Для того, щоб вивчити цю мову, Ніл Хасевич від руки, гусячим пером, переписав Пересопницьке євангеліє. В процесі роботи досконало вивчив кириличний шрифт.

Поступово Ніл Хасевич переходить від олійного живопису до графіки і починає займатися гравюрами, а точніше — дереворитами (дереворізами). На початку 1930-х років Ніл Хасевич виставляється в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. У 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там же виходить з друку художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича». Цього ж року в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом «Екслібрис Ніла Хасевича». Водночас художник співпрацює з українськими часописами «Шлях» та «Волинське слово». Митець невтомно шліфував професійну майстерність. Його портрети князя Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія творів в альманасі «Дереворити» високо оцінені фахівцями. Його порівнюють із Іваном Трушем, Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським.

Діяльність в ОУН

Ніл Хасевич був успішним митцем і міг спокійно жити з цього.
Втім, Ніл Хасевич був активним громадським та політичним діячем, членом Волинського Українського Об'єднання (з 1935 року). Був делегатом крайового з'їзду ВУО 1935 року в Луцьку. Був особисто знайомий зі Степаном Бандерою та іншими керівниками українського національного руху. Входив до центрального і крайового проводів ОУН, згодом став членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Але насувалася світова війна, і доля поставила його перед вибором. Одночасно із творчістю він займається громадською і політичною діяльністю: входить до Волинського українського об'єднання, а згодом вступає до ОУН. З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його було обрано до центрального і крайового проводів ОУН.

Із того часу починається кочове життя. Робота в криївках, постійна зміна місця перебування, постійна небезпека. Його знали за псевдонімами Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль. Ніл Антонович був талановитим пропагандистом, керував друкарнею повстанців, працював художником і редактором, готуючи ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур. Митець розробляв також проекти прапорів, печаток, бланків для повстанців. Протягом 1943–1944 рр. очолював політико-пропагандистську ланку групи УПА «Північ», якою командував Клим Савур (Дмитро Клячківський). Після смерті свого друга і провідника Хасевич ще впродовж семи років лишався на бойовому посту. Доробок воєнної й повоєнної доби — 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950–1952 роки.).

У 1941 році Хасевич стає членом Львівської спілки праці українських образотворчих мистецтв та співпрацює з рівненським часописом «Волинь» разом з Уласом Самчуком. В окупованому нацистами Львові у 1942—1943 роках проходила виставка українських художників, на якій Ніл Хасевич експонував роботу патріотичної тематики «Спіть, хлопці, спіть».

У червні 1948 року Українська головна визвольна рада (УГВР) запровадила відзнаки підпільникам, які заслужили їх особистою звитягою. Саме «Зот» створив ескізи Хреста Заслуги і Хреста Бойової Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». Згодом самого автора було відзначено Срібним хрестом заслуги та медаллю і обрано до УГВР від української інтелігенції. Лише одиниці знали про те, ким він є насправді, чим займається і де перебуває на даний час. Від схрону до схрону його перевозили на велосипеді.










Загибель

1951 рік.
Гравюри Ніла Хасевича потрапили на Генеральну Ассамблею ООН, роздавались дипломатам багатьох країн, котрі із зацікавленням розглядали їх, в кулуарах ООН точились розмови про український спротив більшовикам, плакати передавались з рук у руки...
В Америці друкується збірника гравюр «Графіка в бункерах УПА».
Це розлютило Кремль!
Кремль негайно дав наказ "прєсєчь антісовєтскую дєятєльность".

Лиш через рік чєкісти вийшли на слід Ніла Хасевича.
Для розшуку митця було створено міжобласну оперативну групу, яку очолив капітан МҐБ Боріс Стєкляр. До неї ввійшли також капітани Маркєлов та Кудріцкій. На слід «Зота» чєкісти виходили кілька разів. Одного разу у Львові через громадянина М., який переховував у себе особистий архів Ніла Хасевича (заховав їх у скляну банку і закопав у садку), "органи" спробували виманити підпільника й захопити його, та безуспішно. Згодом в одному із захоплених бункерів знайшли зашифровані документи. Коли їх розшифрували, то прочитали: «Заготували для Вас 5 кілограмів паперу, вишневе дерево» (з якого робилися друкарські кліше для виготовлення листівок та гравюр). Шифровка вказувала і адресу: бункер на хуторі біля с. Сухівці (тоді Ровенський район, Ровенська область, УССР, СССР), що за 12 км від містечка Клевань Рівненської області. Хутір оточили.

Криївку було обладнано на селянському дворі. Прихований вхід до підземелля містився у клуні під дровами. Сам бункер, порівняно просторий, мав три приміщення.
Тут і відбувся останній бій Хасевича і двох повстанців, які його охороняли, з ґебістами.

«Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!» — крикнув Стекляр. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення… Сержант точно, на півметра, не вище, підняв важку затичку… Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух… Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову вигукнув: «Хто живий — виходьте! Інакше пустимо гранати в хід!» Ніхто не вийшов… Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. В одного відсутня нога — це був «Зот». У руці… стискав автомат.

Із книги Теодора Ґладкова «Со щитом и мечом», яка 1988 року вийшла у львівському видавництві «Каменяр», ми знаємо подробиці смерті художника й воїна.

За іншими даними, Ніл Хасевич застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями — В'ячеславом Антонюком — «Матвієм» та Антоном Мельничуком — «Гнатом», спаливши перед тим усі важливі документи.

Три дні кацапи досхочу знущались над тілами вже вбитих повстанців, водили до вбитих мешканців з усіх навколишніх сіл, щоб залякати людей. За три дні тіла убитих повстанців чєкісти вивезли в невідомому напрямі.
Місце поховання Ніла Хасевича і його побратимів невідоме...

«Це було 1952 року в Клевані, колишньому райцентрі на Рівненщині, до якого входили Білівські хутори, де в криївці був убитий Ніл. Їх, повстанців, привезли напівголими, звалили на сніг. Посадили в рядок. Його посадили під дубом. Чекісти привозили завжди вбитих для показу людям. Це робилося і на глум, і на пострах населення, щоб деморалізувати його… Коли вже енкаведистам набридало видовище, вони вивозили трупи в окописька. Десь там і тіло Ніла Хасевича знайшло свій останній притулок».
Зі спогадів Дмитра Удода, колишнього вояка УПА

Ніл Хасевич присвятив своє життя Україні, він ніколи не думав про себе, ніколи не просив нічого для себе особисто. УГВР пропонувала йому переправитися на Захід, але він відмовився.
Де його могила — невідомо...
 

1992 року на місці загибелі Ніла Хасевича у Сухівцях Рівненського району встановлено пам'ятний знак (художник Валерій Войтович).

У 2016 році в Рівно 93-річний Боріс Стєкляр, уникаючи відповідальності за вбивство, активно перешкоджає в доступі до своєї справи в архівах місцевого СБУ. Попри закон про доступ до архівів КҐБ, зусиллями "вєтєрана ВОВ і заслуженноґо работніка орґанов" Стєкляра, СБУ Рівненської області не дає можливості відкрити архіви у справі вбивства Ніла Хасевича.

За рік до своєї загибелі Ніл Хасевич написав:

«Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються»

Титульний постер з серії
✠ «УКРАЇНА — Ціна Незалежності 1917 — 2017»
© Dmytro Dzŭba
Tokmak, Zaporožžya, UKRAЇNA
2017.ХІ.11
© «Порохівниця»

3 коментарі до “Ніл Хасевич — художник, борець за Соборну Україну

  1. Сповіщення: «УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921» — історична настільна гра – ПОРОХІВНИЦЯ

  2. Сповіщення: Роман Шухевич — роковини загибелі… – ПОРОХІВНИЦЯ

  3. Сповіщення: Роман Шухевич — 110 річниця з дня народження – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментувати не дозволено.