✠ Андрій Мельник ✠

12.ХІ.1890 народився Андрій Мельник — український державний, військовий та політичний діяч, Голова Проводу Орґанізації Українських Націоналістів, другий голова ОУН.
Один з найближчих соратників Полковника Євгена Коновальця.
Один з організаторів Січових Стрільців, Української Військової Організації, Українського Національного Комітету, Української Національної Ради.
Ініціятор створення та ідеолог Світового Конґресу Вільних Українців.
Багатолітній в’язень польських тюрем, в’язень концтабору Заксенгаузен.
Послідовний прихильник відновлення на всіх українських етнічних теренах Незалежності Української Самостійної Соборної Держави.
Борець за Незалежність України у ХХ сторіччі.

✠ Андрій Атанасович Мельник
(✵ 12 грудня 1890, Воля Якубова, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська Імперія — ✞ 1 листопада 1964, Кельн, ФРН)
Голова Проводу Орґанізації Українських Націоналістів, другий голова ОУН.

Ім’я Андрія Мельника викарбуване золотими літерами на скрижалях боротьби Української Нації за свою Державну Незалежність у XX столітті.

Народився Андрій Мельник 12 грудня 1890 року в селі Воля Якубова неподалік Дрогобича на Львівщині. Його батько — Атанас Мельник, свідомий активіст національного руху, мати — Марія Коваль. Обставини склалися так, що гімназичну науку Андрій здобував у Самборі, Дрогобичі і Стрию. Нелегким був його шлях, але жодні труднощі й перепони не захитали його віри в правильність успадкованих від батька ідеалів. Загартований у тій боротьбі, він був суворим до себе, але чуйним до інших, зокрема до своїх друзів і співробітників, недарма його називали "людиною із шовку і сталі". Характеризують його як людину незламної волі, кришталевої вдачі, послідовного в діях і поглядах, з непересічними організаційно-провідницькими здібностями та розумом державного мужа. 1914 року з початком Першої світової війни Андрій Мельник зголосився добровольцем до Леґіону Українських Січових Стрільців. Особиста відвага здобула йому любов і пошану стрілецтва та старшин Леґіону в окопах Першої світової війни. Про героїзм сотника Андрія Мельника, зокрема в бою на Маківці й Лисоні, де він виявив небуденну відвагу, серед стрілецтва ходили легенди.

Россійський полон дає йому змогу познайомитися з перспективами українського національного руху в царській Росії, і це вирішило його майбутнє: після падіння династії Романових він повертається не до Львова, а до столиці України — Києва, де разом з Євгеном Коновальцем та іншими старшинами бере участь у створенні формацій Січових Стрільців, починаючи з Галицько-Буковинського куреня, що опісля стають одними з найкращих в Армії Української Народньої Республіки. Як вірний присязі воїн, Андрій Мельник віддано служить у всіх українських арміях, але тільки до тієї пори, доки уряд відстоює священні ідеї Самостійності і Соборності України. За доби Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, коли він оприлюднив документ про союз і федерацію з небільшовицькою Россією, Коновалець і Мельник, не вагаючись, очолюють Січове Стрілецтво у протигетьманському повстанні Директорії.

Самостійність і повна Незалежність України були наріжним каменем державницького світогляду Андрія Мельника. Коли наприкінці 1918 року перед Стрілецькою Радою і Січовим Стрілецтвом поставлено вибір: боронити Львів від польської армії чи Київ від московської загрози, то відповідь була одностайною: „Не Львів вирішить, а Київ. Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ“.
Ця постанова раз і назавжди пов’язала Андрія Мельника з засадою СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ, котрій він залишився вірний до кінця свого життя.
У грудні 1918 року Директорія Української Народньої Республіки надає Євгену Коновальцю і Андрію Мельнику військові звання отáманів (генералів). Щоб навести лад і порядок у тодішній ситуації України, 16 грудня 1918 року запропоновано проєкт тріумвірату — Симон Петлюра, Євген Коновалець, Андрій Мельник, щоб у їхні руки передати владу. Але обидва полковники УСС не прийняли його, як також не прийняли й генеральських звань, доводячи цим, що не за ранги і не за особисту владу вони змагаються. їхнє розуміння служіння Україні вказувало на необхідність зміцнити ослаблену Армію Української Народньої Республіки, без якої жодна влада не могла довго втриматися проти атак Польщі, з одного боку, та "красной" і "бєлой" Москви, з іншого. Директорія Української Народної Республіки 1919 року призначила Андрія Мельника начальником Штабу Дієвої Армії УНР, на тій посаді Мельник здобув пошану старших віком і військовими рангами старшин. Ці події закріпили особисту дружбу Петлюри, Коновальця і Мельника навіть у найскладніших обставинах боротьби на Батьківщині.

1922 року Симон Петлюра, як Голова Директорії УНР і Головний Отáман Армії УНР, віддається політично-дипломатичній акції. Євген Коновалець та Андрій Мельник організовують боротьбу підпільними методами, так постала Українська Військова Організація (УВО), очолена полковником Євгеном Коновальцем.

Наприкінці 1922 року Євген Коновалець призначив полковника Андрія Мельника першим Крайовим Командантом УВО на західньо-українських землях. На цій посаді Андрій Мельник пробув до весни 1924 року, коли був арештований разом з іншими членами УВО польською поліцією у справі О.Басараб. Слідство, тортури, знущання, карцер не зламали духу Мельника. Чотири роки пін пробув в ув’язненні, друзі згадували, що полковник був для них гідним прикладом стійкості, непохитності, витримки.

Після виходу з в’язниці Андрій Мельник, як розконспірований діяч УВО, змушений був займатися лише легальною працею, утримуючи постійний організаційний контакт з Євгеном Коновальцем.
Андрій Мельник входить до правління видавничої спілки “Діло”, очолює головну раду католицької організації української молоді “Орли”, входить до комбатантської організації “Молода громада”, головує в Товаристві українських інженерів тощо.

1929 року новостворена Орґанізація Українських Націоналістів стає найвпливовішою силою національного буття, що організовує безкомпромісну боротьбу з усіма окупантами України на твердих засадах Самостійності та Соборності.
Андрій Мельник входить до складу Сеньйорату ОУН та очолює Сенат ОУН, створений для керівництва діями ОУН на західньо-українських землях. Голова Організації Євген Коновалець, неначе передчуваючи присуд долі, викликає на зустріч свого найближчого співробітника і соратника Андрія Мельника та наказує бути готовим очолити ОУН, якщо б з ним самим щось сталося. Підступний большевицький злочин у Роттердамі 23 травня 1938 року прискорив реалізацію тієї домовленості.
11 жовтня 1938 року Андрій Мельник, виконуючи волю свого попередника, перебирає керівництво ОУН і Українського Націоналістичного Руху, що затверджено рішенням Вужчого Проводу Українських Націоналістів. Однак, одержавши надзвичайні права, Андрій Мельник найперше поспішає скликати Другий Великий Збір Українських Націоналістів, що від імені всієї ОУН мав би затвердити його на чолі Організації. Скликати II ВЗУН напередодні великої воєнної хуртовини було нелегко. Але наприкінці серпня 1939 року в Римі Збір одностайно затвердив Андрія Мельника Головою Проводу Українських Націоналістів і ОУН.

Андрій Мельник очолив ОУН у час державного будівництва Карпатської України. Цей період записаний до новітньої історії нашого народу як перемога ідеї Самостійності, Соборності України й народоправності. Нема найменшого сумніву в тому, що ОУН була рушійною силою боротьби за державну самостійність Карпатської України. У цій справі вона співпрацювала з усіма українськими партіями, щоб парламентським шляхом довести до самостійності Карпатської України. І цей шлях ВИЯВИВСЯ правильним. Населення Карпатської України у демократичних виборах обрало свій парламент — Сейм, який проголосив самостійність Карпатської України з виразним наголошенням на тому, що Карпатська Україна вважає себе і є частиною Соборної України. ОУН взяла на себе відповідальність за оборону краю і в складі військової формації — Карпатської Січі — стала на боротьбу з мадярським окупантом. Карпатська епопея була тим пробним каменем, на якому проявилися наміри гітлерівської Німеччини щодо державницьких устремлінь українського народу. Наказу Гітлера — віддати Карпатську Україну його союзникові Мадярщині — уряд Карпатської України не виконав, а почав нерівний бій з ворогом.

Однак у ці дні, коли, як ніколи раніше, потрібна була непохитна єдність усіх націоналістичних сил, серед провідного членства ОУН уже визрівало розходження стратегічних концепцій. Люди, які ще недавно голосували за обрання Андрія Мельника Головою Проводу ОУН, переконавшись, що він твердо продовжуватиме лінію свого попередника Євгена Коновальця, почали готувати організаційний переворот. Найвизначніші діячі націоналістичного руху, що разом з Євгеном Коновальцем створили УВО й ОУН, залишилися вірними Голові ПУН Мельникові, але сталося те, що сталося: розкол, що не лише ослабив увесь національно-визвольний рух, а й коштував життя безлічі кращих синів і дочок України…
Вже невдовзі Андрієві Мельникові довелося пережити втрату своїх найближчих друзів і помічників. Піраміду жертв вінчають імена Омеляна Сеника-Грибівського, Миколи Сціборського, Ярослава Барановського, Романа Сушка та багатьох інших…
Однак Андрій Мельник рішуче раз і назавжди заборонив вірним йому членам Орґанізації проливати у відповідь братню кров…

Нацисти не дозволили йому повернутися на Батьківщину, спершу тримали його під домашнім арештом, а далі ув’язнили в концентраційному таборі Заксенгаузен, але Андрій Мельник висилає своїх найближчих співробітників в Україну з метою створення в Києві незалежного уряду.
У жовтні 1941 року в Києві було скликано Українську Національну Раду під проводом проф. М.Величківського. З перших днів існування вона була переслідувана нацистським окупантом і не змогла ствердитися як українська влада.

Посланці ОУН діяли в підпіллі. Вже в листопаді 1941 року ОУН понесла криваві жертви, коли гестапо розстріляло учасників маніфестації на відзначення пам’яті Героїв Базару. По всіх містах України почалися арешти членів ОУН, масові розстріли. Найболючішим ударом стало знищення в лютому 1942 року поетеси Олени Теліги і її співробітників, які в Києві організували легальне українське життя і видавали газету “Українське Слово” та літературний додаток “Літаври”. Призначений А.Мельником його заступник Олег Ольжич (Олег Кандиба), аж до арешту й смерті в концтаборі Заксенгаузен у 1944 році, керував впродовж воєнних років підпільною дією ОУН. Уже з осені 1941 року він посилав підпільників ОУН до повстанських формацій екзильного уряду УНР на Поліссі й Вотчині.

Повстанці ОУН з перших днів війни пішки пробиралися до Львова, Житомира й Києва, щоб відновлювати там національне життя. Вони ще влітку 1941 року почали приходити до першої повстанської формації Тараса Бульби-Боровця “Поліська Січ”. Втрати ОУН у боротьбі із нацистським окупантом незлічимі. Крім розстрілів на рідній землі, гітлерівці загнали до концентраційних таборів багато членів ОУН включно з майже усім Проводом. Але це не могло спинити боротьбу ОУН. Принциповість Андрія Мельника і вірність його українській справі підтверджує ще й той факт, що по звільненні головних лідерів українських організацій з німецьких концтаборів усі вони (разом з політичними противниками, у тому числі й Степаном Бандерою) надали Андрієві Мельникові уповноваження вести переговори з нацистами від імені українських політичних сил. Оскільки нацисти навіть у переддень капітуляції не захотіли рахуватися з державницькими прагненнями українського народу, переговори було перервано.

Після повної окупації України московським терористично-тоталітарним окупаційним совєтським режимом, Голова ОУН Андрій Мельник жив на еміґрації в Німеччині.

Перемога Альянтів та СССР у Другій Світовій війні поставила перед Проводом ОУН нові завдання і диктувала нову політику. Повстанці ОУН мали наказ вийти з бункерів і схронів, легалізуватися, влитися в різні ділянки життя і підтримувати кожен вияв спротиву населення України сталінському жорстокому режимові. Багато повстанців ОУН заплатили за свою працю життям, практично всі — довгими роками ув’язнення чи заслання. Але вони зробили ту величезну справу, наслідки якої ми бачимо в сучасному процесі відродження України. Вся брехлива совєтська пропаґанда проти ОУН і українських націоналістів не підірвала довір’я нашого народу до ОУН. Ми бачимо, які благородні цілі ставили перед собою віддані кадри ОУН в Україні. Як досвідчений державний муж, Андрій Мельник знав, що світ рахується лише з сильними. Щоб українство за межами України було сильним, воно мусить бути об’єднаним, і тому вже в перших повоєнних роках Андрій Мельник, незважаючи на непримиренність більшості організацій та зливу необґрунтованих звинувачень, ініціює переговори усіх українських політичних формацій для об’єднання в одному державному центрі. Цього вдалося досягнути 1948 року створенням Української Національної Ради і реорганізацією Державного Центру Української Національної Ради в рамках традицій, започаткованих Головним Отáманом Симоном Петлюрою 1920 року. Одночасно з тим Андрій Мельник доручає кадровим діячам ОУН, які поселилися в різних країнах Вільного Світу, включатися у громадське і церковне життя, вберігати українську спільноту від денаціоналізації і відчуження від Батьківщини.

1957 року під час відвідин української громади в Канаді Андрій Мельник кинув в одному із своїх виступів заклик:

„Об’єднати всі сили Українців за межами Батьківщини в одній суспільно-громадській надбудові — «СВІТОВОМУ КОНҐРЕСІ УКРАЇНЦІВ».“

І він не обмежився закликом, а взявся до клопіткої праці втілення ідеї в життя.

Зреалізувати цей задум змогли вже його послідовники у листопаді 1967 року, коли в Нью-Йорку відбувся Перший Світовий Конґрес Вільних Українців (СКВУ) за участю всіх українських сил Світу.

Помер Голова ОУН Андрій Мельник 1 листопада 1964 року далеко на чужині, у Кьольні (Німеччина), його могила на цвинтарі Боневуа в столиці Великого Герцоґства Люксембурґу — чужої, але гостинної держави.

Іменем Андрія Мельника були названі вулиці у декількох містах України, зокрема у Дрогобичі, Івано-Франківську, Львові, Рівному, Білій Церкві та Черкасах. Також Андрію Мельнику споруджено пам’ятники у рідному селі Воля Якубова Дрогобицького району Львівщини та у м. Івано-Франківськ.
У відділі історії музею “Дрогобиччина” створено “Меморіальну кімнату Андрія Мельника”, яка присвячена життю та діяльності Голови Проводу (від особистих речей до тематичної літератури).
9 квітня 2015 року, Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті" в якому учасників УВО, ОУН, та багатьох інших формацій, визнано борцями за Незалежність України.
Андрій Мельник є одним з героїв роману “Країна Ірредента” Романа Іваничука.