Мадярóни

Мадярóни — зневажлива назва закарпатських осіб, котрі мають відверту мадярську (угорську) орієнтацію та відмовилися від власної Української Мови, культури, релігії, сприяють мадяризації українського населення, соромляться свого українського народу і свого українського коріння, приховують своє українське походження.
Мадярóни вважають Українців Закарпаття окремою "русинською нацією" й у 1918—1940-х роках відстоювали ідею приєднання Підкарпатської Русі до Мадярщини.

Терміни "мадярóни" та "мадярóнство" виникли у ХІХ — першій половині ХХ століття в руському (українському) середовищі, означав національну зраду й використовувався для позначення змадяризованих русинів (Українців). Прагнучи вислужитися перед мадярським окупаційним режимом, мадярóни були інструментом мадяризації та пригноблення українського населення Закарпаття.

Основним чинником виникнення мадярóнів була мадяризація, котру проводив мадярський окупаційний режим після окупації Карпатської України (таку ж насильну асиміляцію мадярські окупанти проводили й на інших загарбаних теренах).
В Угорському Королівстві (як довоєнному, так і в Мадярщині Горті також) були створені такі умови життя та психологічний клімат для національних меншин, які змушували останніх, часто наперекір особистим принципам та переконанням, адаптуватися до нових умов життя шляхом відречення від власної національної культури, мови, політичних, релігійних та інших поглядів. В угорському соціумі притаманний високий рівень нетерпимості по відношенню до немадярських національностей, і лише відмова від своєї народності, визнання себе мадяром та "патріотична" діяльність, як правило, давали можливість отримати освіту, зберегти чи зайняти високу посаду й просуватися по кар'єрній драбині, або просто мати засоби для існування.
Формуванню в Українців комплексу меншовартості та переходу до мадярóнів сприяла не лише шовіністична політика мадярського окупаційного режиму, але й негативні риси менталітету та поведінка самих угорців, котрі на побутовому рівні у спілкуванні з Українцями постійно намагалися показати свою вищість, підкреслити простакуватість, неосвіченість Українців-закарпатців, обзивали їх "дикунами-рушняками", "дурними русинами", "смердючими рутенами", "свинями", а то й взагалі не вважали за людей. Зверхнє ставлення мадяр було характерне не лише до Українців, але й інших слов'янських народів, а також німців.

Відомий закарпатський діяч, на жаль, про-московської орієнтації, священник Олександр Духнович свідчив:

„У мадярів всі народи — "бидло, скоти", тільки один мадяр був "людиною", а "хто не мадяр, той і не людина"!“

В освіті політика угорської влади була спрямована на культивування у дітей та молоді почуття належності до "мадярської батьківщини і мадярської нації" та відданості до "Королівства Святого Іштвана".
Президент Гуцульської Республіки Степан Клочурак у свої споминах про це так писав:

„Це було калічення наших дитячих душ і виховання з нас ренеґатів-мадярóнів…“

Гуцули найменш піддавались мадяризації, можливо тому спроби мадяризувати в дитинстві спонукали Степана Клочурака взяти на себе відповідальність та очолити проголошену в 1919 році Гуцульську Республіку.

Іван Франко у статті „І ми в Європі“ описує, як шкільний інспектор-мадяр, запрошений на обід до місцевого священика, обурився тим, що донька панотця розмовляє українською мовою:

„Я не можу їсти обіду разом з таким мадярським горожанином, котрий не навчив своєї дитини по-мадярськи, котрого дитина гавкає варварським жаргоном!“

Діти мадярóнів зазвичай вже вважали себе мадярами, а не Українцями. Так, сини мадярóна Івана Куртяка були виховані в угорському дусі, належали до мадярської шовіністичної молодіжної організації "Левенте" та вважали себе мадярами.
Один із священиків у Лаборці, говорив: "Я русин тільки в церкві, а вийшовши із церкви – мадяр".
За статистичними даними 1900 року тільки 23% всіх священиків греко-католиків, які у абсолютній більшості були Українцями за національністю, послуговувалось Українською Мовою.

В добу Перших Визвольних Змагань мадярóни проводили діяльність проти приєднання Закарпаття до Західньо-Української Народньої Республіки і Української Народньої Республіки, виступали й проти Гуцульської Республіки, яка проголосила курс на злуку з Україною.
9.ХІ.1918 в Ужгороді мадярóнами була утворена так звана "Угроруська народна рада" ("Рада рутенів Мадярії"), на чолі з каноніком Мукачівської греко-католицької єпархії Симеоном Сабовим. Ця мадярóнська "рада" підписала "меморандум", в котрому заявила: "угроруський народ приєднується до своєї батьківщини-Угорщини й виступає за недоторканість її території".

Основною мадярóнською партією на Закарпатті був підтримуваний Угорщиною "Автономно-землеробський союз", заснований у 1924 році мадярóном Іваном Куртяком. В народі цю партію звали куртяківською, а її послідовників – куртяківцями. По смерті її засновника 1933 року керівництво партії перебрав редактор партійної газети "Русскій Вѣстникъ" москвофіл Андрєй Бродій.
До мадярóнів належали діячі москвофільскої та мадярської орієнтації: Олександр Бонкало, Антоній Годинка, Андрій Бродій, Олександр Ільницький, Іван Гарайда, Іван Куртяк, Степан Фенцик та інші.

Хоча, були й москвофіли, що виступали проти мадярóнів, як от вищезгаданий Олександр Духнович:
„Настала боротьба русинів проти русинів! Змадяризовані русини подібно дияволом пекельним стають проти русинів, їх знищити бажають, тобто: мадяризувати, і стерти в Угорщині руське плем'я…
Йому руське слово бридке; він соромиться руського. Сущий поміж мадярами, він уже мондокає, шукаючи тим схильності у чужих… Так істинно єсть моє слово: русин угорський (мадярон) чим-небудь буде тільки не русином!“

Для розуміння, як виглядає мадярóнство, дамо слово одному з ідеологів мадярóнства, Олександру Ільницькому, котрий вважав "угро-русинів" частиною угорського народу:
„Русинов треба передовсем освободити от всех остатков из чужины занесенных протягом двох десятилет культурных напрямов — тоесть из русина треба переже зробити русина, что бы потом душевно приобразовати его в носителя угорской идеи, что бы научити его кооперовати з мадьярским народом, что бы умив не лишь жити, але если треба — и умерти за тысяилитню святостефанску отчизну.
Карпатска территория не мае нич общого с Украиною; тут все русины жили и живуть, котрых с великороссами и украинцями только славянское происхождение вяже, но которых отделяе от них в темпераменти в религийных и народных обычаях, в традициях, а, особливо, в вопросе спольной судьбы сильна стина, непоколебима стина тысячолетной мадярско-руськой истории.“

Під час Другої Світової війни мадярóни тісно співпрацювали з окупаційним угорським урядом та мадярськими ґонведами, нападали на січовиків, спільно з мадярськими ґонведами брали участь у катуваннях та розстрілах вояків „Карпатської Січі“.
Тобто, діяли як сепаратисти і коллаборанти.

Мадярóнами також називають зденаціоналізованих Словаків, які виступають "за повернення" до складу Угорщини принаймні східної частини або й всієї Словаччини. Місцеві мадярóни вважають себе окремим від словаків народом — "слов'яками". Ще у ХІХ столітті "слов'яцькі" активісти працювали над кодифікацією гірських східно-словацьких діалектів в окрему літературну мову. Винахідники "слов'яцтва" зберігали лояльність до Будапешта і не підтримували панслов'янські захоплення інших словацьких діячів.

Фраґмент матеріялу “Велика Мадярщина” і мадярóнщина
Винесено окремо задля висвітлення терміну “Мадярóни”.