Совєтська війна
з кольорами Прапора України

В День Прапора України українська письменниця, пані Оксана Забужко нагадала про те як в часи совєтської окупації України в квазіреспубліці "УССР" відбувалась "війна" з українськими кольорами та знищувались будь-які натяки на синьо-жовте поєднання кольорів і як за синьо-жовті кольори переслідувались Українці.

Оксана Забужко

Давно хотіла спитати: кияни 50+, а ви всі пам'ятаєте, як у 1972-му, відразу з заміною Шелеста на Щербицького, жовто-сині трамваї нашого дитинства буквально за місяць було перемальовано — на жовто-червоні?

Тоді це здавалось дикістю і з незвички різало око. Тоді ж мені пояснили тато-мама, що це "війна з кольорами нашого прапора" (а в 1970-ті й дівчат за жовто-сині блузку-спідницю міліція могла перепинити, саме так моя подружка-єврейка отримала перший урок "політграмоти"!), — в "старих", жовто-синіх барвах було зоставлено з усього транспорту тільки мєнтовські воронки ("щоб неприємні асоціації викликало поєднання кольорів", пояснили мені дорослі ази КҐБ-шної психологічної пропаґанди).

У 1989-му, коли вже студенти їздили влітку "в народ", в т.ч. з Рухівськими газетками, десь на Полтавщині їх перепинили менти (була вказівка). І спитали по-змовницьки:
— Хлопці, а жовто-блакитний прапор у вас є?
— Є, — не приховували хлопці, — в рюкзаку.
— А дайте хоч глянуть, — зніяковіло попросили менти, — який він?… І стояли, мацали тканину й чудувалися: ти ба, і нічого страшного, прапор як прапор… (історія тоді ж була й задокументована, в одній із тих самих газеток).

Так відбувається "відчаклування" "проклятого" символу — блискавично, мов знімаються вроки чи пристріт: весь брехливий "наговір" лускає, як мильна бульбашка, і от уже прапори, вперше вивішені 1 грудня 1991 р. як державні, — виглядають, за загальним визнанням, "веселенько"…

А потім починається об'єднання під ними "своїх".
А потім упізнаєш чужих, навіть перебраних в укр. форму, — по тому, як злобно, що твої треновані пси, вони рвуть їх з машин на Майдані.
А потім, стоячи на тротуарі, зі сльозами в горлі дивишся на колону вояків — і згадуєш, що це першим сказав був ще Антонич, і точніше цього почуття — не окреслити:
Ти бачиш: наші йдуть,
Це Прапор наш!
З Днем Прапора, Українці!