Спомин про Бабусю…

Полтавський письменник Сергій Осока́ пише чудові есеї!
Проте, найбільш щемливі та життєві з есеїв митця — спомини його Дитинства…
Кожен такий автобіографічний есей розкриває всю сутність українського світу, життя на селі, миттєво повертає читача у власні спомини, у власне Дитинство…

— Ба, дай канхвета.
— Та де? Ви вчора все повитягали.
— Ба, ну ти ж шось приховала, як всігда!
— Та хіба за вами втовпися? Тягали-тягали… я рукою шасть — аж там уже самі бомажки.
— Ба, ну брешеш, ну дааай…
— Та забожилась, шо нема! Ош на, дивись, нема!
— Ну баааа… дааааай…
— Ош ти диви, який. Дивись, іроде, я кармани повивертаю! Нема! Бач?!
— Ти десь заховала, мабуть…
— Хай мене Бог милує, сохраня, одверта, заступа й одводить од таких дітей…
Баба хреститься. Я занурююся лицем у кульок, де вчора були шоколадні цукерки "Ромашка" – звідти пахне солодким і трохи чомусь парфумами. Я вдумливо нюхаю.
— На ош, печенина якась є…

Спершу хочу одгавкнутись — не тре мені твоєї печенини, вона покришена, й я цукерки хотів — але косе пасмо сонця падає на хустку так жалісно, рука так самовіддано простягає мені ту стару печенину, що я беру, миттю з'їдаю, опускаю голову в відро з водою, п'ю. Дід мене лає:
— Куди ти ото сюрлом у відро? В кухоль набери!
— Нехай п'є! Не займай!

Не знати нащо беру бабину голову в руки, цілую в хустку…
Хустка пахне картопляним огудом. Серпень…