«Бабусині Пáсочки»

«Бабусині Пáсочки»

Цього року знов сумна Паска... Війна, настрій взагалі не святковий...
Котра Паска поспіль у війну, між двома окупованими територіями України, якась сотня кілометрів до лінії фронту навпростець. Війна... Гинуть Захисники України... Навіть у Великдень...
Настрою пекти паски цього року у нас теж не було...
Бабуся казала: 《Коли біда, то й паски бідолашні...》

 

Отже, розповім про бабусині пасочки...
Маю нагоду знову повернутись в свою Країну Дитинства...
...Взагалі-то я атеїст.
З Дитинства полюбляю лише два релігійних свята, які шанувала Бабуся Марія — мамина Мама, 1913 року народження — це Різдво і Паска. Бабуся була помірною вірянкою, не надто нáбожною, але на Великдень завше просила Батька звозити до церкви, посвятити пасочки... Ми тоді, на жаль, не зовсім розуміли, що для Бабусі Різдво й Паска були ніби відрада, адже — що вона гарного бачила в своєму житті? Війни, три голоди Великого Голодомору... Залишившись у ранньому дитинстві круглою сиротою, її віддали "у прийми", лишивши від матері "у придане" лише чавунні форми для пасок та три старовинні ікони. То було вельми розкішне придане на ті часи. Ікони Бабуся (тоді ще маленька дівчинка) сама оздоблювала вишитими рушниками, ховала від чєкістів — зберегла. В Бабусиній хаті ікони завжди висіли у кутках, а біля Ісуса була лампадка. Нáбожною не була, проте свята всі шанувала, до церкви по великим святам вирушала, зазвичай, зі мною. Найбільш шанувала Різдво, Паску, Трійцю, Спас, Маковій і Покрова. Спас мав особливе значення для Бабусі, позаяк тоді вона поминала загиблих у Великий Голодомор п'ятьох діточок та раз на рік куштувала одне яблучко...
Головними ж святами були Різдво й Паска — Великдень!

Тому з Дитинства я знаю різдвяний "Щедрик" і вмію готувати ґóґоль-мóґоль, помазуючи ним свіжеспечені ще теплі паски. І пóсипкой обов'язково посипав лише я 🙂
Втім, не забігаємо наперед.
 


 

Бабусині Пáсочки

Отже, як Бабуся пекла паски.
Це був цілий ритуал, таїнство, до якого вона нікого не підпускала!
Дідова справа була — наготувати плитку, і щоб духу його не було поруч. Тому Дідусь з вечóра забирав "радіво" до себе у кімнату й до ранку носа не висовував. Хіба що в уборну, і то, виглядаючи, щоби під гарячу руку не потрапити. Бо, бува, не так глянеш на тісто, чи грюкнеш дверима — ВСЕ! Ніжне тісто сяде! Паски будуть гливкі.
«— І чого ото вештаться по хаті попід руками?»
 

А мене Бабуся клала спати раніше, і я також знав, що заважати не можна! От не можна, і все! Інакше пасочки не вийдуть! Тісто не зійде, айбо ще бува сич прилетить у двір та буде у вікно гупати, якщо я буду неслухняним!
(Це мене сичом лякали: "Чуєш, гýпає? То сич прилетів!" А за вікном хати у садку "Пу-гу! Пу-гу!" Сич!)
Тож я слухняно заплющував оченята й робив вигляд що сплю, а проте ж цікаво було, тож я підглядав, звісно, як Бабуся пóрається... Втім, швидко засинав у розпареній хаті під грубкою...
 

Паски Бабуся пекла з п'ятниці на суботу.
У чистий четвер всі купалися, у страсну п'ятницю не можна, тому тільки в ніч з п'ятниці на суботу, бо вже в ніч з суботи на Неділю був Великдень!
З вечора все готувалось — заколочувались дріжжі, ставилась опара, просіювалась крізь сито тричі мука. Під цей шурхіт муки і сита я, лежачі у ліжку біля грубки, й засинав...
 

Доки я спав, Бабуся пóралась з пасками.
Обов'язково помолиться перед початком.
Потім наготує рушники, хустки та пухові платки, щоби закутувати гарячі пасочки.
Вимиє руки, наготує рушник для готування, все, що необхідно теж розкладе поруч, щоби під руками і все щоби на своєму місці було, щоби нічого зайве не заважало. Опісля чистого четверга та страсної п'ятниці хоч і були всі викупані, проте завше вдягала свіжий одяг, білою хустиною покривала голову, щоби бува де волосина не впала. Все мало бути заздалегідь підготоване, чисте, свіже, охайне, від одягу до рушників та посуду.
Місила тісто, ставила, готувала щось там, сідала на край ліжка подрімати, доки сходило, слідкувала щоби тісто дихало та й не збігло, здіймала краї, потім починала процес випікання.
Інколи я прокидався від необережного гуркоту чавунних форм та глечиків.
«— Спи, спи! Я тихенько, спи, котику...»
Потім прокидався від перших духмяних пахощів.
То Бабуся у піч щось таке запашне кидала, не знаю що — так і не спитав...
А у духовку клала капустяні листя на низ, — як саме, для чого, на який час — також не знаю. Але ці всі духмяності не забудуться вже ніколи...
А потім починалось головне для Бабусі дійство — садила першу паску!
 

Щоб ви знали, чавунні старовинні форми для пасок були не якимись там дрібними, як сучасні консервні банки з-під ананасів, ні.
 

Одна форма була велика — "відéрна", казала Бабуся.
Ну, насправді ж не така, як цебéрка, але велика і висока, десь як 5-7-літрове садове відеречко.
«— То для Король-Паски!», — пояснювала Бабуся. Одна паска завжди була головна — Король-Паска — стояла у Великій Хаті під іконами і споживалась у останню чергу, вже аж після прóводів. (Так, бабусині паски не черствіли тижні зо два, та й хліб завжди тиждень м'яким був — великі такі паляниці, не обіймеш!)
Король-Паска, коли сходила у пічі, у неї виходив такий великий-великий верх, як купол на храмі! Цю паску не один день можна було їсти — така велика!
А ще у такій великій формі треба було вміти пекти, адже треба було знати, який потрібен час, коли обертати, щоби така велика паска і спеклась, і пропеклась, і не підгоріла, і гливкою не вийшла. І піч треба було знати як саме в таким момент топити. Духовка ж у пічі, зрозуміло ж, мала бути високою, позаяк раз на рік в ній необхідно було пекти Король-Паску!
Пекти паски було цілим ритуалом і таїнством!!!
 

Власне, тому, не спали обидва — і Бабуся, і Дідусь. Бо коли що, вона могла покликати його на допомогу, впоратись з плиткою, у разі якоїсь непередбаченої ситуації. А ситуації могли бути найбільш непередбачувані — вітер повернувся надворі і вже не так горить, НЕ ТОЙ ЖАР! Трішки проґавиш і все! Погано горить через погоду знадвору і паски вже не вийдуть! Абощо. Втім, майже завжди все проходило без проблем, особливо якщо погода дозволяла топити піч ТАК, ЯК ПОТРІБНО ДЛЯ ПАСОК! Лиш одного разу димар забився якраз на страсну п'ятницю — ох і дісталось тоді бідолашному Дідусю на горіхи! Вночі паски тре пекти, а тут така халепа! Довелось тоді перебазуватись на іншу піч, та це вже зовсім інша історія...
 

Йдемо далі вивчати форми для пасок.
Дві інші форми були меншими, десь як трилітрові бутилі. І ще дві були зовсім малі, як дволітрові глечики.
Це були старовинні чавунні форми для пасок, ймовірно, ще ХІХ століття.
А для дрібних пасочок використовувались звичайні жерстяні банки з під популярних в часи совєтської окупації угорських томатів "Globo", звичайні літрові кружки, а то й менші ємкості.
 

Отже, прокидаючись та засинаючи посеред ночі під легкий тріскот капустяних листів у духовці та під тріскотіння дров у печі, прокидався я вже під ранок, десь о пів на п'яту, коли Бабуся клала у ноги першу паску — закутану у рушник, потім хустиною та пуховим платком, гарячу, духмяну...
Це була Король-Паска!
В і без того натопленій хаті, де я лежав лиш під простирадлом, ця перша паска неймовірно як гріла — гріла усього! Поруч вже клалась друга паска, закутана хустинами, потім третя...
...я засинав, зморений жаром закутаних пасóк у ногах...

Прокидався вже коли вранішнє сонце світило у віконце бабусиної хати й лоскотало обличчя...
 


 

Ґóґоль-мóґоль

«— Прокидайся, хто ж нам буде ґóґоль-мóґоль колотити? Помáзаник ти наш!» — посміхались Дідусь з Бабусею.
І я вилітав чимдуж з ліжка, обмивався в сінях у крижаній воді ручного рукомийника (знаєте, старий такий, алюмінієвий пірат, треба було стати навшпиньки, дотягнутись, рукою висячку-цюцюрку ту підняти, щоби крижана вода цівкою побігла), витирався білосніжним рушником, який у бабусі завжди був свіжим, та чимдуж біг колотити ґóґоль-мóґоль!
 

Ґóґоль-мóґоль, якщо хто не знає, це оте біле, яким мажуть верх паски — пóмазка. (А ще це корисний для здоров'я та нині модний яєчний коктейль).
Заколочується ґóґоль-мóґоль для пасок з яєчного білка та цукру. Тілько з білка, без жовтка! Так, сучасні господині використовують цукровий порошок, або навіть ваніль, але справжній ґóґоль-мóґоль — це файно й ретельно чимдуж заколочена суміш яєчного білку з цукром. І, так, — колотити треба руками! Це зараз всілякі там міксери-шміксери, комбайни-шмамбайни...
Ручками колотити, аж доки суміш не стане однорідною та в міру густою.
(Ну, можна й міксером, коли хто ледащо, але потім коли що, то доколотіть руками, щоб не дуже рідке було, бо розтечеться і паски ваші не вийдуть!)
 

Бува, колотиш той ґóґоль-мóґоль, довго, аж рука заболить. Стара алюмінієва напівстерта ложка ще царських часів, моя улюблена, із затертим візерунком. "Цісáрська ложка"! Потім вона зламалась від старості навпіл, Дідусь Михайло її й викинув десь — сліз та рюмзання було! "Цісарська ложка" пощезла! Чим їсти смачнючий бабусин борщ? Чим їсти смачну бабусину зáтірку? А головне — як теперка колотити ґóґоль-мóґоль на паски без моєї "Цісарської ложки"? Інші ложки різали пальчики від довгого заколочування суміші, а ця була затерта, закруглена вся, як морський кам'янець, століттями згладжений морськими хвилями та Його Величністю Часом... То ж, трагедія була страшна...
 

Через п'ять хвилин я втомлювався колотити ґóґоль-мóґоль, тому мені допомагав Дідусь.
Обидва посміхаючись, Дідусь і Бабуся разом зі мною колотили цей ґóґоль-мóґоль.
Зараз я усвідомлюю, що ці миті для Бабусі й Дідуся вже й були святом...
Отже, наколотивши ґóґоля-мóґоля і наївшись досхочу солодкої суміші, починалась головна процесія — помазання пасок!

«— Ось так, повну ложку не бери, ось так обмазуй, та багато не клади, бо потече! Та шо ж ти пальцями підбираєш, от кошеня! Досить ложку облизувати — гузнечко злипнеться!» — сміється Дідусь.
«— Не злипнеться!»
 

Коли паски намазали, Бабуся виносила з кладовки пóсипку.
Е-е-е, ні, оте що зараз продається у пакетиках в супермаркетах — хіба то пóсипка? Так-так, зірочки, яскраві, вирви-око кольори... Але ж смак! Вона ж гадська! І на зубах хрустить!
Справжня пóсипка не така!
Раніше пóсипку виготовляли власноруч, з ванілі та природніх харчових фарб. Ймовірно, натирали руками з ванілі, цукрового піску, фарбували у барвниках з-під моркви, буряка, цибулиння, тощо. Пóсипка виходила не така яскрава, як сучасна, але вона була справжня і зі смаком, який я більше ніколи в житті не відчую...
Бабуся заздалегідь "затирала пóсипку", одразу після Різдва.
Не знаю, як саме Бабуся робила, але то була найкраща саморобна пóсипка у моєму житті!
 

Красти пóсипку було зась! 🙂 Адже її було мало! І сипати треба було вельми економно, рівномірно, і не кидати потайки до рота! 🙂
 

Отже, коли паски були прикрашені, Бабуся й Дідусь їх виносили до Великої Хати, під ікони, і там вони стояли до неділі, до Великодня.
(В моєму ранньому дитинстві церкви тоді у місті не було ще, не відновили, а вже згодом Батько возив святити пасочки на нашому синьому "Москалику"("Москвич-407") у першу відновлену церкву на східній околиці Токмака, крізь ніч та туман, невдоволено бурмотівши собі під носа, що можна було і на світанку виїхати).
 

Коли паски були помазані та винесені у Велику Хату, Бабуся починала фарбувати крашанки, які вона дбайливо збирала заздалегідь до свята.
Фарбувала крашанки звичайним цибулинням, розписувати крашанки Бабуся не вміла, і Дідусь не вмів. І я не вмів, бо був ще маленьким. Тож, писанок у нас не було, а були крашанки.
Позаяк писанкарством ніхто не володів, тому крашанки у Бабусі були просто червоні.
Бабуся не визнавала крашанки, які фарбувалися у барвниках, "то хімія якась", кривилась вона. Тілько цибулиння. Ще посипку сприймала (треба ж було різнокольорову робити, то ж, інколи можна було використати й "магазінні" харчові барвники, хоча перевага віддавалась все ж природнім барвникам з моркви, цибулиння, тощо), а крашанки фарбувала тілько цибулинням.
А мені так х'тілось жовтих, блакитних, зелених крашанок!
Ну, такі різнокольорові крашанки вже Мама фарбувала вдома.
З Мамою вчився й писанки малювати, щоправда, до писанкарства мені далеко.
 

У Великдень крашанки били один з одним, куштували паски. Дмитрику звичайно діставались усі верхи з пасок, а як же інакше 🙂 Втім, Дмитрик завжди намагався з усіма ділитись, але чомусь ніхто не х'тів, і Дмитрик із задоволенням їв верхи сам! 🙂
 

Бабусині паски не черствіли навіть на другий тиждень. А пекла вона завжди так, щоб вистачило до прóводів, на гробки...
Зазвичай у той же поминальний день і починали куштувати й Король-Паску. Хоча, інколи й раніше, інколи й пізніше. Це не було якимось там ритуалом. Їли паски як заманеться. Коли з'їдали швидко (особливо якщо ненароком гості які), то Бабуся могла ще напекти — адже паски можна пекти весь тиждень Великодня. Врешті-решт, Бабуся завжди допікала пасок на проводи, це вже потім намагалась напекти побільше за раз... А вже у останні роки сил не вистачало пекти по два-три десятки пасок... То ж в останні два роки, коли вже Дідуся не було, Бабусі допомагала Мама.
Втім, до останнього Бабуся намагалась пекти власноруч.
«— Оті магазинні, гадські, я не визнаю! Хіба то паски?»
 

До речі, НІКОЛИ, ніколи Бабуся й Дідусь не називали паски кацапським словом "куліч"! А коли хто на вулиці раптом так називав паски, то Бабуся з Дідусем кривились та завше відповідали «— Які ще "кулічі"? У нас паски, а "кулічі" собака наш Сірко під хмизом кладе по три на добу! Прийде кацап і зубами цап!» Ох і лютило це тих понавезених сусідів, котрі паски обзивали "кулічамі", аж зеленіли від злості!
Бабуся миттю могла визначити кацапів!
Ото як "чєлюсть ламаєтся" від українських слів паска та паляниця — кацап!
На щастя, практично не чули раніше цих кацапізмів, "кулічєй", тощо.
Паска це паска!
 

А ще ж у Бабусі крім пасок і паляниць завжди були пиріжки з гарбузом, пиріжки з абрикосом, з яблуками... По декілька плотиків! Та й батькова Мамо теж щедро пиріжечків напікала та варила-смажила безліч їжі, щоби стіл на свята завжди був щедрим та багатим.

От такі у моєму Дитинстві були свята Паски...
.....

Як же хочеться додому, у Дитинство...
В Бабусину хату, під грубку...

© Дмитро Дзюба
01.05.2015

 

1 коментар до “«Бабусині Пáсочки»

  1. Сповіщення: «З країни Дитинства» – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментувати не дозволено.