🇯🇵 金継ぎ 🇯🇵
Кінцýґі — золота латка

Кажуть, розбиту чашу, як і розбите серце — не склеїти…
Так то воно так, але в Японії трішечки не так!…
金継ぎ — Кінцýґі — “золота латка” — традиційний японський вид мистецтва й проста, естетична та глибока японська філософія сприйняття недоліків і вад у “милуванні сумною чарівністю речей”.
Кінцуґі — золотом з’єднає!…

• 金継ぎ — Кінцýґі — “золота латка” — традиційний японський метод ремонту кераміки. Керамічні або порцелянові фраґменти склеюються лаком урýші, відсутні фрагменти доповнюються шпаклюванням урýші, нанесеним кількома шарами; до лаку додається найтонше порошкове золото або інші метали, такі як срібло та платина.

• 金継ぎ — Кінцýґі — в перекладі з японської “золота латка”, або дослівно “золоте з’єднання”. Рідше кажуть 金繕い — Кінцýкурóй — дослівно “ремонт золотом”.
• 漆, うるし — урýші — лак на основі живиці з вмістом урусіолу, що добувається з смоли японського лакового дерева родини сумахових. У країнах Заходу відомий як японський лак. Має чорний або червоний блискучий колір. Характеризується великою міцністю та стійкістю до впливів атмосфери. Забезпечує тривале збереження (століттями) блиску і краси предметів, що покриті ним. Використовується у традиційному японському прикладному мистецтві для лакування дерев'яного посуду, музичних інструментів, зброї, меблів, вівтарів, стін, тощо.

Різновиди Кінцýґі

Відомо кілька основних підвидів Кінцуґі:

• ひび — Хíбі — “тріщина” — використання золотого пилу зі смолою або лаком замість клею з мінімальним об'ємом відсутніх частин;
• 欠けの金継ぎ例 — Какé но Кінцýґі Рей — “мозаїка”, дослівно “заповнення відсутніх фраґментів” — виконується золотом або золотою емаллю;
• 呼び継ぎ — Йoбіцýґі — “стикування” — заміна відсутніх частин іншими, відповідними за формою, але не обов'язково за фактурою і кольором.

Глечик для води з Кінцýґі, XVII століття, Токійський національний музей

Історія Кінцýґі

Історія лакованих керамічних виробів у Японії сягає далекого минулого. Очевидно, в якийсь момент методи керамічного ремонту поєдналися з мáкі-е, технікою малювання золотим порошком на лаку. За однією з версій, виникнення мистецтва Кінцýґі датується XV століттям, коли японський сьоґун Асікага Йосімаса відправив на реставрацію пошкоджену китайську чайну чашу: китайські майстри повернули її з потворними залізними скобами, і сьоґун наказав японським майстрам пошукати естетичніших методів ремонту. З часом колекціонери настільки захопилися Кінцýґі, що деяких навіть звинувачували в навмисному розбиванні цінної порцеляни тільки заради того, щобb відремонтувати її золотими швами. Мистецтво Кінцýґі стало асоціюватися з чайною церемонією та відповідними керамічними виробами. Техніка Кінцýґі популярна насамперед серед японських майстрів, хоча нерідко застосовується до речей, виготовлених у Китаї, В’єтнамі або Кореї.

Японська чайна, споруджена у вигляді старої сільської хати з дотриманням принципу Сáбі. XVII століття.

Філософія Кінцýґі

Японська естетика високо поціновує деталі, що підкреслюють зношення від використання предмета: з цієї перспективи Кінцýґі виграє як з практичного боку, приймаючи використання речі після її пошкодження, так і з естетичної, виділяючи тріщини та сліди ремонту в контексті продовження, а не закінчення, її життя.

Концептуально естетика Кінцýґі близька до “Чотирьох Мірил Прекрасного”: Сáбі, Вáбі, Шибýї, Юґéн, які у свою чергу входять до “Десяти Мірил Прекрасного”, описаних поетом Фудзівара Тейка.

Кінцýґі близька філософії Вáбі-Сáбі й полягає в прийнятті недоліків і вад.
Вáбі-Сáбі — дослівно це “милування простотою і старовиною”.
Вáбі — 侘び, わび — “самота”, “простота” — естетичний принцип простоти в Японії. Популяризований дзенськими монахами як засіб для досягнення буддистського просвітлення. Набув поширення в середньовічній культурі з середини XV століття, особливо в чайній церемонії та поезії хáйку. Походить від японських слів 侘びる — вабíру — “перебувати на самоті” та 侘びしい — вабісíї — “бути одиноким”, які згодом набули значень “насолоджуватися спокоєм” і “бути простим, вишуканим”. Базується на принципі простоти, скромності, чистоти, неповноти. Передбачає відмову від прикрас, галасу, помпезності, повноти.
Сáбі — 寂, さび — “старовина”, “тьмяність” — естетичний принцип милування старовиною в Японії, набув поширення у середовищі японських митців із середини XV століття, особливо в поезії рéнґа та хáйку. Походить від японського слова 寂びる — сабíру — “старішати”, “тьмяніти”, “ставати матовим”, яке згодом набуло значення “насолоджуватися старим”. Базується на приматі архаїки, тьмяності, матовості, відтінку, природності. Відкидає естетичну цінність новизни, яскравості, глянцю, кольору, штучності. Сáбі походить від середньовічного принципу Мóно но Авáре.

Кінцýґі концептуально близька й до філософії Шибýї — 渋い — естетики простої, тонкої та ненав'язливої краси. Шибýї — це щось приглушене на вигляд, гарної якості з простих форм, ліній, що створює позачасовий спокій. Шибýї — це простота, невиражений зміст, скромність, природність, повсякденність, недосконалість і тиша.

Кінцýґі можна віднести й до філософії Юґéн — естетична категорія в японській культурі, що позначає інтуїтивне, скоріше передбачуване, ніж очевидне сприйняття сутності об'єкта (в основному природи, іноді — творів мистецтва). Дзеамі Мотокійо розумів під Юґéн присутність елегантності, спокою і глибини.

Концепція Кінцýґі також близька до японської філософії 無心 — Мусíн — “чистий розум”, з її концепціями неприв’язаності до речей, прийняття змін і долі як аспектів людського життя. Кінцýґі не тільки не приховує пошкодження, але й виділяє їх, натякаючи таким чином на тлінність буття і мінливість долі, невідворотно присутніх як в минулому, так і в майбутньому. Це прийняття болісності існування та співчуття до речей також відомо в Японії під назвою 物の哀れ, もののあはれ — Мóно но Авáре — “сумна чарівність речей”. У клясичній японській традиції Мóно но Авáре — емоційний відгук, схожий на зворушення очевидною і прихованою красою речей і явищ, з обов’язковим відтінком незбагненного смутку через відчуття ілюзорності й швидкоплинності всього, що ми бачимо.

Переступити через страх і стереотипи

Ігор Винниченко
Директор Інституту досліджень діаспори та доцент катедри країнознавства і туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка

В Японії розбиті речі часто виправляють, заповнюючи тріщини золотом.
Недолік бачать як унікальний елемент історії предмета, який додає йому краси.
Згадайте про це, коли відчуваєте себе розбитими 😉

金継ぎ — Кінцýґі — “золота латка” — японське мистецтво реставрації керамічних виробів за допомогою лаку, отриманого з соку лакового дерева (уруси), змішаного з золотим, срібним або платиновим порошком.
Філософська основа мистецтва Кінцýґі полягає перш за все в тому, що друзки й тріщини невід'ємні від історії об'єкта, і тому не заслуговують забуття і маскування, вони вчать правильно сприймати невдачі й цінувати красу вад. Знайти ресурс, красу і переваги в несправному і зруйнованому…
Тож треба вміння і особливий склад душі, щоб побачити красу в поєднанні зруйнованого. Ось так і в житті та відносинах: не всім дано переступити через страх і стереотипи, а ті, хто можуть — насолоджуються новим життєвим етапом і тим, що створюють своїми руками…
© Ігор Винниченко