Григорій Сковорода
300 років філософу

3.Ⅻ.2022 виповнюється 300 років з дня народження Григорія Сковороди — першого українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, педагога.
Григорій Савич Сковорода належить до числа п’яти мудреців Світу, 100 Великих Українців та є одним із 100 символів України.
2022 рік заповідався бути роком Григорія Сковороди і відзначатися на державному рівні. Якби не повномасштабне вторгнення "рф" в Україну, цими днями в Києві, на Полтавщині та на Слобожанщині відбувалося би багато подій на честь великого філософа…

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня (22 листопада) 1722 року на Полтавщині в сотенному містечку Чорнухи, тодішнього Лубенського полку в козацькій родині Сави та Пелагеї.
Батьки Григорія Сковороди належали до малоземельних селян-козаків. Батько Сава Сковорода був рядовим козаком, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина в Чорнухах; помер наприкінці 1730-х або на початку 1740-х...

На майбутнього філософа незабутнє враження справили чудові рідні краєвиди, народні звичаї і традиції, пісні й думи лірників. Дитинство і юнацькі роки Григорія Сковороди пройшли серед людей, які не знали "кріпосного права", залишили глибокий слід в його свідомості та вплинули на формування його волелюбного і незалежного характеру.

У сім років Григорія віддали до чотирирічної дяківської школи в Чорнухах.
Освіту Григорій Сковорода здобув у Києво-Могилянській академії, в якій навчався з перервами майже 10 років (хоча вищої освіти так і не скінчив).
У серпні 1734 року Григорій вступив до Києво-Могилянської академії, яка на той час перебувала на вершині свого розквіту. У першому, ординарному класі (аналогія, інфима) вивчали українську книжну, польську мови і поступово переходили на латину, яка ставала основною в подальших класах, також вивчали церковнослов'янську. У 1735—1738 роках Сковорода продовжив навчання в наступних граматичних класах, вивчав латинську мову, прозові та поетичні твори цією мовою. Далі були класи поетики та риторики, а також у 1739—1740 роках починає вчити грецьку, німецьку й гебрейську мови в Симона Тодорського. Потім схема навчання передбачала клас філософії тривалістю два роки, де вивчались діалектика, логіка, етика, фізика, метафізика. У цьому класі Сковорода навчався під орудою префекта академії Михайла Козачинського.

З 1742 до 1744 року його, як соліста академічного хору, забрали до Петербурга у придворну співацьку капелу де, окрім життєвого досвіду, Григорій Сковорода здобув ще й додаткову музичну освіту. Наприкінці серпня 1744 року разом з почетом імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут з капели звільнився, отримавши чин “придворного уставника”, що означав дворянство з титулуванням “ваше благородіє”.
У 1745–1750 роках в складі “Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору” Григорій Сковорода побував в Угорщині, Словаччині, Австрії.
Після повернення з-за кордону Сковорода майже два десятки років був педагогом: спершу викладав у Переяславському колеґіумі, проте невдовзі був звільнений через використання в навчанні власної методики сформованої на досвіді здобутому під час навчання в Могилянці та європейських університетах. Причиною конфлікту з церковною владою була крайня нетерпимість московського православ’я до всього "неправославного", тобто не московитського, європейського.
Восени 1751 відновив навчання у Києво-Могилянській академії на богословії (4-річний курс), який не закінчив.
Був домашнім вчителем у селі Ковраї на Переяславщині у Степана Томари.
Нарешті — працював у Харківському колеґіумі. Для Григорія Сковороди і його праці в Харківському колеґіумі склалися несприятливі обставини. Нерозуміння, обмови, доноси, інтриґи отруювали йому життя, гальмували розвиток його творчості, і він залишив цю роботу у 1764 році. Григорій Савич Сковорода усамітнювався та поринав у роздуми. Рішуче відмовлявся від пропозицій стати священником чи постригтись в монахи.
Григорій Савич Сковорода переїхав у Київ на деякий час, а потім повернувся до Харкова, де йому знов запропонували викладацьку роботу в колеґіумі, і з цією метою він склав підручник етики.
Викладаючи в колеґіумі, Сковорода проводив окремі заняття зі своїм учнем Михайлом Ковалинським, який незабаром після смерті вчителя став першим біографом видатного українського філософа-просвітителя.

“Він любив завжди свою природжену мову. Дуже любив свій рідний край, свою любу Україну й коли відлучався за її межі, обов'язково прагнув скоріше туди повернутися і бажав там померти.”
— Михайло Ковалинський

У квітні 1769 року Григорія Сковороду звільнили з роботи у колеґіумі. Це було останнє офіційне місце роботи вченого–філософа й педагога. Відтоді ж останні 25 років свого життя Григорій Савич Сковорода стає мандрівним філософом, без сталого місця проживання і без постійної роботи. Від 1769 року філософ обрав мандрівний спосіб життя, який тривав до смерти…

Слобожанщина, Запорожжя, Лівобережжя України, села, міста і містечка цих країв — місця перебування “мандрівного університету” України, де Григорій Савич Сковорода жив, навчав, творив, користуючись великою популярністю й прихильністю всіх верств населення.
Саме на цей період життя припадає розквіт його творчості. Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов’янської, української та російської мов, байки — руською книжною мовою, пісні — українською.
За життя Григорій Сковорода не надрукував жодного твору. Рішучий поворот, який у розумінні теології і філософії здійснив Сковорода, полягав у відмові від традиційних претензій філософів на створення загальної картини світу, в зосередженні філософської думки навколо питання, що таке щастя і чи може його досягти кожен.

Останні роки свого життя Григорій Савич Сковорода тяжко хворів, але здійснив подорож до свого давнього друга Михайла Ковалинського, та подарував йому частину своїх рукописів.
Останній рік замешкав у селі Пан-Іванівка в Андрія Ковалівського.
Помер Григорій Савич Сковорода на світанку у неділю 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка, нині Сковородинівка на Харківщині, в маєтку Андрія Ковалівського.
Філолог-славіст І. Срезневський записав, що останнього дня був веселий і говіркий, сам викопав собі могилу, перевдягнувся у чисту білизну, помолився, ліг, склавши руки навхрест і заснув… Перед смертю він заповів поховати його біля гаю і зробити на могилі напис: “Світ ловив мене, та не спіймав”, що й було виконано…

Григорій Сковорода — це втілення духу і мудрості України, його можна назвати нашим Першорозумом, учителем істиного духовного життя. Сковорода — реальна і містична фігура, праведна і мудра, він народний улюбленець, як і геніальний Тарас Шевченко.

За життя жодного твору Сковороди не було надруковано — імперська цензура кваліфікувала їх як "противні Святому Писанію і образливі для монашества", насправді ж "противились" філософії Сковороди лиш духу казенного московського "православія".
Рукописи Сковороди зберігалися у друзів і поширювалися через переписування.
Про цей "літописний" спосіб тиражування згадував Тарас Шевченко:

“Зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду.”

Перші публікації творів Сковороди з’явились до 100-річчя його смерти, проте повного видання й досі немає. Невидані рукописи розкидані по різних архівах та бібліотеках, в тому числі й в Московії, чимало рукописів втрачено. Найвищим призначенням філософії вважав пошук правди з тим, щоби жити в правді.

Його пісні поширювали бандуристи, лірники, мандрівні дяки, чумаки. Творчість Сковороди стала своєрідною перехідною ланкою від давньо-української до новітньої національної літератури і мала великий вплив на І. Котляревського, Г. Квітку-Основ’яненка, Є. Гребінку, Т. Шевченка та інших.

“Мандрівна академія”, “людина-університет” своєї епохи. Це про Григорія Сковороду. Загалом Григорій Сковорода написав 17 філософських творів, 7 перекладів, але за життя він не видав жодної книги. Натомість читачі його шукали самі, масово читали та цитували, переписували рукописи та пропагували їх. Найвідоміші твори Григорія Сковороди “Сад божественних пісень”, “Жінка Лотова”, “Байки Харківські”. Свого часу Іван Франко назвав Григорія Сковороду “національним філософом”, оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.

Григорій Сковорода був чи не найцікавішою постаттю історії українського духу — видатний український філософ-містик, богослов, поет та педагог. Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIII століття яскравим зблиском стало життя будителя нації, яка показала найкращі якості нашого народу: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Геній народу, втілений у постать мандрівного філософа-вчителя, пробуджував колективний розум і запалював його до прагнення й утвердження існування в дусі.

У Григорія Сковороди безліч афоризмів:

• „Світ ловив мене, та не спіймав“

• „Всякому місту звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова.“

• „Світло бачиться тоді, коли світло в очах є.“

• „Бери вершину і матимеш середину.“

• „Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця.“

• „Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром.“

• „Воістину, моя самотність відкрила мені небо!“

• „Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.“

• „Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця.“

• „Не вчіть яблуню родити яблука, краще відженіть од неї свиней…“

Музей Григорія Сковороди на Харківщині.
7 травня 2022 року музей зруйнувала російська ракета.

В ніч на 7 травня 2022 року россійсько-фашистські окупанти обстріляли село Сковородинівка, де знаходився музей Григорія Сковороди поруч з його могилою…
Знищена будівля XVIII сторіччя, її доведеться відновлювати повністю. Найцінніші експонати колекції вдалося врятувати, їх перемістили заздалегідь в безпечне місце, позаяк музей проводив реконструкцію до 300-річчя філософа, тож, більшість експонатів врятована, але багато цінностей загинуло…
Постраждала статуя Григорія Сковороди…
Могила Григорія Сковороди, на щастя, не постраждала.
Знищення музею Сковороди — це умисна ідеологічна акція рашистів.
Україна переможе і відбудує все, що знищили рашисти. Нові покоління Українців будуть приходити до музею, щоб пізнавати ідеї мудрості, душевної краси великого Українця, мудреця й філософа Григорія Сковороди.
Москалі ловили Сковороду, та не спіймали!

А Мудрість Григорія Савича Сковороди лишиться з Українцями!