Тарас ШЕВЧЕНКО

До 205-річчя з Дня Народин Тараса Григоровича Шевченка

9-го березня, вся Україна, а заразом і весь Світ, відзначають 205 річницю з Дня народження великого Кобзаря, свíточа української культури і мистецтва — Тараса Григоровича Шевченка, а завтра, 10-го березня настане ще одна значуща, але на цей раз тужлива дата — роковини його смерті… Проживши на цій землі лише 47 років, Тарас Григорович назавжди залишився у світовій історії як персоніфікований дух Української Нації, незламного народу, який споконвіку прагнув волі і свободи, за які у результаті сплатив надвелику ціну, ба більше — продовжує платити і сьогодні…

Життєпис Великого Кобзаря

ШЕВЧЕНКО
Тарас Григорович
(1814—1861)

Видатний український поет, художник, громадський діяч, перекладач, автор „Кобзаря“, співробітник Київської Археологічної комісії, академік гравірування (1860)

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 року у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.
Згідно з родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від козака Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із Запорізької Січі. Батьки його матері, Катерини Якимівни Бойко, були переселенцями з Прикарпаття.
Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було шестеро дітей: старші — Катерина та Марія, брат Микита, молодші — Ярина, та від другого шлюбу батька — Марія і брат Йосип.
Батько Тараса був хліборобом, до того ж умів читати й писати. Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Васілія Енґельгардта — поміщика, що володів 50 тисячами кріпаків і був власником близько 160 тисяч десятин землі.

Одного разу маленький Тарасик пішов шукати "залізні стовпи, що підпирають небо", і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою й увечері привезли до Кирилівки
У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана.
1823 року, коли Тарасу було дев'ять років, від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина…
Батько одружується вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом.
Тарас чумакував із батьком. Бував у Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кропивницький).
1825 року від тяжкої праці на панщині помер Григорій Шевченко…
Вже дорослим, вперше повернувшись в Україну, 1843 року Шевченко змалює батьківську хату в Кирилівці, де провів своє дитинство…

Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним і сповнене знущань. Не стерпівши знущань Богорського, Тарас утік від нього й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра: тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом — у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Здібності до малярства виявилися в Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів, проте жоден з них "не виявив" у хлопця таланту. Утративши надію стати маляром, Тарас повертається до Кирилівки й пасе громадську череду. 1827 року він пас громадську отару в Кирилівці й там зустрічався з Оксаною Коваленко — перше дитяче кохання. Цю подругу дитинства Шевченко не раз згадує у своїх творах. Їй присвячено вступ до поеми „Мар'яна-черниця“.

„Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом…“

1827 року 13-річний Тарас Шевченко наймитує у кирилівського попа Григорія Кошиця, бував у Богуславі, куди возив поповича до школи, а яблука та сливи — на продаж. Водночас їздив на базар у містечка Бурти і Шпола. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці. Але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком Павла Енґельгардта — сина поміщика Васілія Енґельгардта, який і успадкував все майно та всіх кріпаків по смерті старого поміщика.
Якось Павєл Енґельгардт застав вночі юного Тараса за малюванням і наказав відшмагати різками на стайні.

Восени 1829 року разом з обслугою Енґельгардта юного Тараса вивозять до міста Вільно. Зметикувавши, що здібності козачка до малювання можуть принести гроші, Павєл Енґельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса.
1831 року з Вільна до Пєтєрбурґа Енґельгардт забирає із собою й сімнадцятирічного Тараса Шевченка, а щоб згодом мати зиск на художніх творах (серед дворянства було модою мати своїх "покоєвих художників"), віддав його в науку на чотири роки до "різних живописних справ майстра" Васілія Ширяєва.

1836 року Тарас Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує "Большой тєатр" Санкт-Пєтєрбурґа.
Улітку 1836 року під час одного з петербурзьких нічних рисувальних сеансів у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком — художником Іваном Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем і Алєксєєм Вєнєциановим, які познайомили Тараса з упливовим при імператорському дворі поетом Васіліем Жуковскім та художником Карлом Брюлловим.
У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковскоґо, який був розіграний у лотереї за 2500 рублєй. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена "відпускна".

Цього ж року Тараса Шевченка було офіційно зараховано "стороннім учнем" до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї — швидко здобуває знання. 1838 року Шевченко знайомиться із художником Штернберґом.

У січні 1839 року Тараса Шевченка зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами „Хлопчик-жебрак дає хліб собаці“. У цей період життя митця захоплює і літературна творчість.
1837 року ним була написана балада „Причинна“, 1838 — поема „Катерина“, елегія „На вічну пам'ять Котляревському“, 1839 — поезія „Тополя“, „До Основ'яненка“.

1840 року побачила світ збірка творів Шевченка „Кобзар“, що містила вісім творів: „Думи мої, думи…“, „Перебендя“, „Катерина“, „Тополя“, „Думка“, „До Основ'яненка“, „Іван Підкова“, „Тарасова ніч“.

1841 року вийшов альманах „Ластівка“ із п'ятьма творами Шевченка: баладою „Причинна“, поезіями „Вітре буйний“, „На вічну пам'ять Котляревському“, „Тече вода в синє море…“, першим розділом поеми „Гайдамаки“ — „Галайда“, окремим виданням вийшла поема „Гайдамаки“. У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину „Циганка-ворожка“.

Із-під пензля Шевченка виходять малюнки „Козацький бенкет“ (1838), „Натурниця“ (1840) та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. 1840 року з'являється „Марія“ — малюнок до поеми Пушкіна „Полтава“, 1841 — до оповіданнь Квітки-Основ'яненка „Знахарь“, Надєждіна „Сила волі“, 1842 — „Зустріч Тараса Бульби з синами“ до повісті „Тарас Бульба“. Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами „Катерина“ 1842 року. Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1843 року Шевченко завершив драму „Назар Стодоля“, а 1844 році в Пєтєрбурґє окремим виданням вийшла поема „Гамалія“.

19 травня 1843 року Тарас Шевченко разом із Євгеном Гребінкою їде в Україну.
Вперше за багато років Тарас повертається в рідну Україну, і ще двічі йому судилося повернутись до рідної Неньки…
Зупинився Т.Г. Шевченко в Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам'яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та з художником Сенчило-Стефановським, із яким вони 1846 року брали участь у розкопках могили Переп'ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в "Убіжище" біля Пирятина, а звідти до с. Мойсівки (тепер с. Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних.
На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує острів Хортицю і Запорожську Січ, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 року в селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича. У вересні Тарас Шевченко відвідує рідну Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, пише малюнок „Батьківська хата“ ("Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилівці“).

В Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів „Живописна Україна“. З Кирилівки їде на Березань, де пише вірш "Розрита могила". Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасьєва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польських поетів. Із жовтня 1843 року Тарас Шевченко живе переважно в Яготині у Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей В. Рєпніна та автопортрет, пише поему „Тризна“, яку присвячує Варварі Рєпніній, знайомиться із сестрами Псьол.

Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у Линовиці, де бачив альбом „Вірші Тараса Шевченка“, переписаний латинським алфавітом та ілюстрований Я. Бальменом і художником М. Башиловим. Побував Т. Шевченко у селі Турівці у маєтку М. Маркевича. Відвідав Київ і на початку 1844 року виїхав до Москви, де знайомиться з істориком Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним.
Пише поезію „Чигирине, Чигирине…“

Із Москви Шевченко виїхав до Санкт-Пєтєрбурґа. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск „Живописной України“, до якого увійшли шість офортів: „У Києві“, „Видубицький монастир у Києві“, „Старости“, „Судня рада“, „Дари Богдановії українському народові“, „Казка“. 1844 року поет закінчує поему „Сова“, створює поему „Сон“, поезії "Дівичії ночі“, „У неділю не гуляла…“, „Чого мені тяжко, чого мені нудно…“, „Заворожи мені, волхве…“ та вірш „Гоголю“.

У березні 1845 року Тарас Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання "некласного художника". У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.

Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам'ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину.
Це було друге повернення Кобзаря до рідної України-Неньки…
У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня Т. Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам'яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії „Андруші“, у вересні 1845 гостює у рідній Кирилівці.

На початку жовтня 1845 року Тарас Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії „Не женися на багатій…“, „Не завидуй багатому…“ та містерію „Великий льох“. У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми „Наймичка“, „Кавказ“, вступ до поеми „Єретик“. Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об'єднав у альбом „Три літа“. Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії.
Наприкінці грудня 1845 року тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава, там він написав „Заповіт“…
У січні-лютому 1846 року поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві, познайомився із членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся із Білозерським. У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам'ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва.
У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі, у А. Лизогуба.
Наприкінці березня 1847 року почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства.
Тараса Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, та відібрали збірку „Три літа“.

17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі "Третьєґо отдєла". Тут він створив цикл поезій „В казематі“ („В. Костомарову“, „Чи ми ще зійдемося знову?“, „Мені однаково…“, „Садок вишневий коло хати“). Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення став альбом „Три літа“ з віршами українською мовою. Це й стало головним звинуваченням: "пісал крамольные віршы на мужицком наречии"!
Згодом Тараса Шевченка заслали рядовим до "Отдєльноґо Орєнбурґскоґо корпуса", заборонивши писати й малювати. 8 червня 1847 його доставили в Орєнбурґ, а незабаром відправили в Орську фортецю.

В Орській фортеці, усупереч забороні, Тарас Шевченко таємно малював і писав вірші, які йому вдалося переховати й зберегти в чотирьох „захалявних книжечках“ (1847, 1848, 1849, 1850 роки). За того часу Шевченко написав поеми „Княжна“, „Сон“, „Москалева криниця“, „Варнак“, поезії „N. N.“ („Мені тринадцятий минало“), „Думи мої, думи мої…“, „Згадайте, братія моя…“, „А нумо знову віршувать“, „Іржавець“, „У бога за дверми лежала сокира“, „Ой гляну я, подивлюся…“та багато поезій. Поет цікавився життям казахів, що кочували в околицях фортеці, вивчав їхні пісні та легенди й малював сценки з їхнього побуту. Восени 1847 року в Орській фортеці Шевченко захворів на ревматизм…

Деяке полегшення Шевченкового становища настало з весни 1848 року, коли його ввели як штатного художника до складу Аральської описової експедиції. Під час походу пустелями Туркестану Кобзар досліджував узбережжя нині зниклого Аральського моря-озера, побував на острові Барса-Кельмес, виконав малюнки „Пожежа в степу“, „Джангисагач“, „Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар'ї“, „Урочище Раїм з заходу“, „Укріплення Раїм“, „Спорядження шхун“ (два малюнки), „Пристань на Сирдар'ї“, та інші.
Восени 1849 року експедиція повернулася до Орєнбурґа, і Шевченко залишився опрацьовувати її матеріали.
23 квітня 1850 року Тараса Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, поета відправили до Орська і там допитували, згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення (нині місто Форт-Шевченко, Казахстан). Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався зі знайомими.

Улітку 1851 року Тараса Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати.
Після смерті імператора Ніколая Пєрвоґо на Тараса Шевченка не була поширена амністія політичним в'язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести "Щоденник".

2 серпня 1857 року Тарас Шевченко відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта їхати до Пєтєрбурґа. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнєґо Новґорода, довідався, що йому заборонено в'їзд до обох "столиць імпєріі". Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижнєм Новґородє. За зиму 1857-1858 років Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у „Більшу книжку“ свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: „Неофіти“, „Юродивий“, триптих „Доля“, „Муза“, „Слава“. Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

27 березня 1858 року Тарас Шевченко прибув до Пєтєрбурґа, де познайомився із М. Чєрнишевскім. Жив поет спочатку в Лазарєвскоґо, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри він став справжнім новатором у тодішній Россійской Імпєріі. 1856 року почали з'являтися у пресі переклади деяких його творів. На початку 1859 року вийшла збірка "Новые стихотворения Пушкина и Шевченко".

У травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати в Україну і за поетом встановили суворий таємний нагляд.
Втретє і востаннє Кобзар зміг повернутись до рідної Неньки-України…
Тарас Григорович Шевченко кілька днів жив у рідній Кирилівці, бачився з рідними. У цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від села Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися…

15 липня 1859 року поблизу села Прохорівки його заарештували, звинувативши "в кощунствє" (у "блюзнірстві"). Згодом поета звільнили, але наказали негайно виїхати до Пєтєрбурґа. 7 вересня 1859 року він прибув до Пєтєрбурґа.
Москалі ніколи б не дозволили Кобзареві залишитись в рідній Україні, а тим паче, придбати хату на Дніпром…
На початку 1860 року вийшов друком „Кобзар“, двома накладами вийшов альманах „Хата“ із дев'ятьма новими поезіями Шевченка, об'єднаними під редакційною назвою „Кобзарський гостинець“. У журналі "Народное чтѣние" як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета.

Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні.
2 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його "Букварь южнорусский". Поет дбав про поширення освіти серед народу.
Варто зауважити, що в роки життя Шевченка друкувати книжки українською мовою в Россійской Імпєріі було заборонено — Емський указ забороняв окрему українську абетку і українську мову, а до друку допускалися тільки тексти, записані "без отступления от общерусской орфографии". (Цей указ був чинний до 1905 року.) Тому українськомовні книжки друкувались "на общєпанятнам" і це виглядало водночас і принизливо, і кумедно! Українці прозвали таку москальску абетку зневажливим словом "ярижка"!
До речі, саме тому нині кремлядські пропаґандисти тицяють фото титульного листу першого видання „Кобзаря“ або „Енеїди“ Котляревського і кажуть "Вот, відітє, малороссы тоґда на русском пісалі нє было нікакоґо укрАінскґо языка!" Звісно ж, бо українська мова була заборонена, а друкувати українськомовні книжки можна було лише "вєлікоруссцкімі буквамі".
Все це вельми пригнічувало вже хворого Кобзаря…

На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше…
Шевченко хворів на ревматизм, набуту внаслідок цього ваду серця, поліартрит і цироз печінки — перебіг цих хвороб, із часом, ускладнила водянка.
Січень і лютий Шевченко просидів майже безвихідно в кімнаті, зрідка тільки відвідуючи деяких знайомих.
13 січня 1861 року Тарас Григорович Шевченко одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу "Основа", де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою „Кобзар“. У рецензії "Современника" на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості.
У своєму останньому вірші „Чи не покинуть нам, небого…“ Кобзар висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття…

10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко…
Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі.
26 квітня 1861 року домовину із тілом Великого Кобзаря поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми, бо залізниць в бік України ще не було.
До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, і, випрягши коней із воза, студенти Університету Святого Володимира пронесли на руках труну з Кобзарем Ланцюговим мостом і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі. У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві. Та Григорій Честахівський обстоював думку про поховання в Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про "тихе пристанище і спокій коло Канева".
Наступного дня прах Шевченка перенесли на пароплав „Кременчуґ“ і 8 травня пароплав прибув до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору й поховали над Дніпром, як він заповідав Кобзар… Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для Українців…
Чернеча гора з тих пір зветься Тарасовою…

Тарас ШЕВЧЕНКО
„ЗАПОВІТ“

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сем'ї великій,
В сем'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом…
25.ХІІ.1845,
в Переяславі