Марко Безручко воював за Україну

✠ Марко Безручко — генерал Армії УНР з Токмака
До 140-річчя з дня народин генерал-хорунжого Армії УНР Марка Безручка — леґендарного полководця вшановує «Армія Inform»

Генерал-хорунжий Армії УНР Марко Безручко
ілюстрація з книги Олександра Вишнівського „Повстанський рух і отаманія“

„Я воював за Україну, а не за Польщу!“
— генерал-хорунжий Армії УНР Марко Безручко

✠ Марко Данилович Безручко народився 31 жовтня 1883 року в сучасному місті Токмак на Запорожжі. (у той час — Великий Токмак, Таврійська губернія).
Оскільки "россійская імпєрія" користувалась Юліянським календарем, дата народження Марка Безручка 31 жовтня 1883 року — це 12 листопада за сучасним Григоріянським календарем.
Життєпис Марка Безручка у матеріялі до 140-річчя з дня народин:
Марко Безручко — генерал Армії УНР з Токмака

Боронячи Замостя, Марко Безручко воював за Україну

✠ До 140-річчя з дня народин Марка Безручка
· «Армія Inform»

140 років тому, 12 листопада 1883 року, народився Марко Безручко (1883–1944) — видатний український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, один зі співтворців знаменитого “Дива над Віслою” 1920 року, коли Польща змогла відбити агресію "совєтської росії й відстояти власну незалежність. Перемога Війська Польського над "красной армієй" у Варшавській битві стала можливою в тому числі завдяки вмілим і рішучим діям військ під командуванням Марка Безручка під час оборони Замостя.

Допомігши врятувати Польщу, військовий назавжди лишився послідовним патріотом і борцем за Незалежність України, чітко визначивши росію як головного ворога українського народу й української державності:

„…досвід нашої війни з москвою ми мусимо пізнати, як рівно мусимо пізнати й ворогів України. Мусимо вивчити їхні збройні сили, мусимо вивчити їхню воєнну історію, не забуваючи своєї; мусимо постійно студіювати загальну воєнну науку, щоб у слушний час, коли Батьківщина знову покличе до боротьби, — явитися мужніми й сильними, озброєними знанням новочасної воєнної науки й техніки. Тільки тоді зможемо створити сильну армію, тільки тоді зможемо побити ворогів, бо сильна армія — це право на існування нації.“
(Марко Безручко. “Січові Стрільці в боротьбі за Державність”. Каліш, 1932. с.82)

Артплакат із серії “Військова еліта Української Революції 1917–1921 років”
Український Інститут Національної Пам’яті · художник Михайло Дяченко

Народився Марко Безручко в місті Великий Токмак (нині Токмак) на Запорожжі, освіту здобув у вчительській семінарії в Переяславі. Однак вчителювання молодика не вабило, тож невдовзі він обрав кар’єру професійного військового. Марко Безручко 1908-го закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, 1914-го — Миколаївську військову академію в санкт-петербурґє.

З початком Першої Світової війни Марко Безручко воював у складі 106-го Уфимського полку, зазнав поранення й контузії. Потому з середини липня 1916 року служив старшим ад’ютантом у штабі 42-го армійського корпусу та з кінця серпня 1917 року — штаб-старшиною для доручень штабу 30-го артилерійського корпусу Південно-Західного фронту. За роки Великої війни дослужився від поручика до капітана й здобув кілька нагород, найпочеснішими з яких стали орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами й бантом та орден Святої Анни 4-го ступеня з написом “За хоробрість”.

Зліва праворуч: польський генерал Лістовський, Верховний Отáман УНР Симон Петлюра, українські полковники Сальський і Безручко. Бердичів, квітень 1920.

З початком Української національно-демократичної революції 1917–1921 років Марко Безручко долучився до творення модерного українського війська, твердо усвідомивши, що „сильна армія — це право на існування нації“.
Від березня 1918 року він служить у Генеральному штабі українських збройних сил: спочатку — Армії Української Народньої Республіки, у добу Гетьманщини — Армії Української Держави, а після антигетьманського повстання — знову Армії УНР.
Від березня 1919 року Марко Безручко обійняв посаду начальника штабу Окремої Запорізької бригади імені Симона Петлюри Дієвої Армії УНР. Невдовзі, з кінця квітня 1919 року, військовий продовжив службу на посаді начальника штабу Січових Стрільців.

— На Марка Безручка впала організаційна робота з вироблення, зі створення цього військового з’єднання, яке в той час переживало певну реорганізацію, — зазначив кандидат історичних наук, офіцер Центру досліджень воєнної історії Збройних Сил України Михайло Ковальчук під час тематичної зустрічі “Генерал Марко Безручко: від оборони Замостя до оборони Авдіївки 110-ю бригадою”. — Спочатку це був курінь, тобто батальйон Січових Стрільців, потім його було розгорнуто в полк, потім у бригаду, потім у дивізію, потім у корпус. І це все дуже швидко — буквально за якихось пів-року. Було багато організаційних завдань, з якими Марко Безручко успішно справлявся. Це фактично оперативне керівництво військами, яке значною мірою впало на його плечі. Результати його роботи говорять самі за себе.

Головний Отáман Симон Петлюра і генерал-хорунжий Марко Безручко (справа наліво на передньому плані) приймають парад українсько-польських військ у Києві 8.V.1920.

Найяскравішим етапом служби Марка Безручка молодій Українській Державі стала його участь 1920 року у війні з більшовицькою "совєтской россієй".
У січні 1920 року Марко Безручко почав формувати, а від початку лютого став командиром Ⅵ Стрілецької Січової дивізії Армії УНР. Дивізія під командуванням Марка Безручка взяла участь у спільному з Військом Польським поході на Київ, під час якого столицю вдалося визволити від більшовиків, відкинувши їх за Дніпро. 9 травня 1920 року на Хрещатику відбувся спільний українсько-польський парад на честь визволення Києва.

На жаль, невдовзі "красная армія" змогла кинути проти Українців і Поляків значні сили. Вже в липні більшовики прорвалися до Львова й почали наступ на Варшаву. Від середини до кінця серпня 1920 року розгорнулась славнозвісна Варшавська битва, відома також як “Диво над Віслою”, під час якої Військо Польське завдало нищівної поразки загарбникам, змусивши їх відступити. Незалежність відродженої Польської держави було порятовано.

Оборона Замостя — одна з ключових битв після Першої Світової війни.
Важливу роль у перемозі Поляків під Варшавою відіграла вміла оборона Замостя, здійснена українськими й польськими військами під командуванням полковника Армії УНР Марка Безручка. Його заступником був начальник штабу Ⅵ Січової дивізії Армії УНР Всеволод Змієнко. Протистояти їм довелось "1-й конной арміі" сємьона будьонноґо. Вороже військо налічувало близько 16 тисяч бійців і вчетверо переважало сили захисників Замостя, які становили близько 4 тисяч бійців з 12 гарматами й 43 кулеметами.

Генерал-хорунжий Олександр Удовиченко так описав оборону Замостя:

„В Замостю у старій фортеці в той час опинилися частини 6-ї української Січової дивізії в команді генштабу полк. Безручка, яких направляли з фронту ІІІ польської армії на з’єднання з Українською Армією на Дністрі. Крім вищезгаданої 6-ї дивізії, у склад залоги Замостя ще увійшов 31-й польський полк та 2 етапових куріні. Всього — 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат, та 3 бронепотяги. Комендантом залоги був полк. Безручко. … Ранком 30 серпня Буденний оточив Замостя та повів наступ зо всіх боків. Залога Замостя уперто боронилася, але з заходу буденновцям пощастило дійти до дротяних перешкод і знищити їх та майже увірватись в Замостя. Однак остання резерва — українська сотня — контратакою відкинула ворога за дроти. Біля 70 ворожих гармат розвинули пекельний вогонь, на який обережно (зберігаючи набої), але влучно, одповідали 12 українських гармат. І ця атака для армії буденного скінчилася не успішно… Штурм Замостя, під яким буденний зазнав великих втрат, остаточно зламав йому зуби й ослабив його. Він не мав сил продовжувати свій рейд до Варшави.…“

Незважаючи на колосальну перевагу в живій силі, загарбники зазнали поразки й були змушені припинити облогу Замостя та відступити з огляду на наближення польської піхотної дивізії Станіслава Ґаллера, яка просувалась на допомогу захисникам міста. Визначальну роль у перемозі відіграло грамотне облаштування польових укріплень навколо Замостя та вміле командування.
За перемогу під Замостям Марко Безручко та Всеволод Змієнко отримали звання генерал-хорунжих Армії Української Народньої Республіки.
Ці події відображено у мальописі “Оборона Замостя. Легенда про лопату”, підготовленому Українським Інститутом Національної Пам’яті.

Згодом, з травня до липня 1921 року, Марко Безручко був військовим міністром Уряду Української Народньої Республіки в екзилі та членом Вищої Військової Ради УНР, брав активну участь у житті української політичної еміграції. Досвідчений військовий працював у польському військовому картографічному інституті та зробив дуже багато для збереження й дослідження військової історії Перших Визвольних Змагань 1917–1921 років.

Упродовж 1931–1935 років Марко Безручко очолював Українське воєнно-історичне товариство у Варшаві, був редактором військово-історичного збірника “За Державність. Матеріяли до історії Війська Українського”. Написав книги “Від Проскурова до Чорториї” (Каліш, 1924), “Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині” (Каліш, 1932) та численні статті.

Стаття Марка Безручка “Чому ми програли?” у газеті «Діло» (Неділя, 20 червня 1937 року. Ч. 134 (14 677)

До останніх днів життя Марко Безручко лишався відданим патріотом України.
1938 року на 20-річчя відновлення Польської держави польська влада відзначила генерал-хорунжого Марка Безручка найвищою військовою нагородою Польщі — орденом “Virtuti Militari”.
Однак Марко Безручко відмовився прийняти орден, заявивши:

„Я воював за Україну, а не за Польщу!“

Помер Марко Безручко 10 лютого 1944 року у Варшаві, похований у православній частині міського цвинтаря “Воля”.

Внесок Марка Безручка у творення модерних Українських Збройних Сил та боротьбу за Незалежність гідно вшановано — 24 серпня 2022 року почесне найменування на честь Марка Безручка присвоєно 110-й окремій механізованій бригаді Збройних Сил України. Нині ця бригада на слуху, оскільки ось уже понад рік героїчно боронить Авдіївку на Донеччині. А реактивно-артилерійський дивізіон бригади, який першим закінчив формування, устиг узяти участь в епічному розгромі колон російської військової техніки на переправі річки Сіверський Донець під Білогорівкою у травні 2022 року.

Фактично сьогодні 110 окрема механізована бригада ЗСУ під Авдіївкою не лише повторює, а й значно перевершує подвиг українських військ під Замостям 1920 року.

Історик Ярослав Тинченко публікує надзвичайно цікавий матеріял
✠ Навіть не мріяли, що з’явиться ціла бригада імені генерала Марка Безручка