Василь Вишиваний у споминах

 
✠ Ерцгерцоґ Австрійський Вільгельм Франц фон Габсбурґ — полковник Леґіону Українських Січових Стрільців Василь Вишиваний — у споминах отамана Українських Січових Стрільців Никифора Гірняка.

✠ ✠ ✠

 

Отаман Леґіону Українських Січових Стрільців Никифор Гірняк особисто був знайомий з Ерцгерцоґом Вільгельмом фон Габсбурґом.

Вже на еміґрації в Канаді, як адміністратор видавництва “Українська Преса”, Никифор Гірняк пише спомини “Полковник Василь Вишиваний”

Постать полковника Василя Вишиваного розкривається в контексті історії бойових дій Леґіону Українських Січових Стрільців.

Никифор Гірняк
Отаман Леґіону Українських Січових Стрільців

“Полковник Василь Вишиваний”

Моє знайомство з Вишиваним почалося восени 1917 року, коли він уперше прилюдно виступив в українській справі, при нагоді повороту митрополита Андрея Шептицького з московської неволі.

До того часу ніхто з нас не чував нічого про Вишиваного.

Наш Леґіон восени 1917 року, перебувши три роки тяжкої боротьби за своє існування, переживав нову, куди тяжчу — ідеологічну кризу.
Бо саме тоді на московському південно-західньому фронті скорим темпом йшов процес українізації полків, творилася українська армія, а УСС стояли з крісами в руках проти неї, бо ж війна ще продовжувалася.

До того Австрія держалася далі пропольського курсу, а до подій над Дніпром зайняла здержано-вичікуюче становище.
Тому протиавстрійські настрої серед Стрілецтва, які були від самого початку війни, тепер ще більше змоглися.

Тому я в першій моїй розмові з Вишиваним тільки коротко спинився на наших організаційних справах у минулих роках, а зате ширше розповів йому про політичну кризу у Стрілецтві.

Я пригадав йому, що Австрія на початку війни, в 1914 році, погодилася була на те, щоб УСС ішли в Україну з арміями Центральних Держав, щоб помогти їй визволитися з московського ярма.
— Тепер же, коли Україна сама скинула з себе це ярмо й розбудовує вільне державне життя, віденський уряд ставиться до подій над Дніпром з повною резервою, далі кокетує поляків і ціною Галичини хоче здобути собі їхні симпатії.
Такою політикою Австрія рискує втратити доброго союзника на Сході, яким могла б бути вільна Українська Держава.
Це й причина, що настрої УСС-ів проти Австрії так загострилися, що вони в травні ц.р. на політичній нараді постановили розформуватися на знак протесту проти такої політики Австрії.
Правда — вони покищо погодилися з опінією з'їзду українських нотаблів, який відбувся недавно у Відні, але від цього настрої Стрілецтва зовсім не змінилися.

Вишиваний в першу чергу подякував мені за довір'я, з яким я звернувся до нього, потім сам став сильно критикувати політику віденського кабінету міністрів; він сказав прямо, що там сидять дурні й впевнив мене, що це скоро зміниться.
А тим часом він радив мені далі здержувати високий бойовий стан Легіону УСС-ів, навіть шляхом нелегальної рекрутації, як це я робив досі.
При цьому Вишиваний заявив мені певну готовість помагати в організаційних справах та доручив мені держати тісний зв'язок із ним.
З того часу почалося наше листування.

Казимир Гужковський, Андрей Шептицький, Вільгельм фон Габсбурґ — Кадлубиськ, зима 1917–1918

Я деколи їздив до нього до Кадлубиск на фронт, або ми з'їжджалися у Львові в митрополичій палаті, на Святоюрській горі.
Тоді ми відбували там наради разом з митрополитом А. Шептицьким, який дуже живо цікавився стрілецькими справами й станом нашої справи.
В розмові Вишиваний був дуже безпосереднім і щирим, не було в нього й сліду зарозумілости на своє високе походження; він не любив двірської етикети, цісаря Франц-Йосифа назвав раз "старим дурнем".
У зв'язку з цим він розповів мені про такий інцидент: на одному родинному серклі з нагоди уродин, чи іменин цісаря, цей із кожним членом роду обмінювався кількома словами.
Коли прийшла черга на Вільгельма, він пробував промовити в користь Українців; він сказав цісареві, що цьому доброму народові не признається того, на що він заслуговує.
На це цісар схвильованим голосом відповів:
“Ваша Цісарсько-Королівська Високосте, я випрошую собі раз на все порушувати це питання!”
— “Це так мене обурило” — кінчив Вільгельм своє оповідання — “що я постановив собі в душі не бувати більше в того старого дурня, аж на похороні. І цього я додержав”.

• • •

Раз я спитався Вишиваного, чи це правда, що основник династії Габсбурґів, Рудольф, наказав у своєму завіщанні, щоб кожний мужчина в династії вивчив якесь ремесло.
Вишиваний відповів мені:
— “Дайте мені кусок бляхи й дерев'яний молоток і я виклепаю вам горня, як найкращий майстер”.
Основник династії числився з можливістю втрати корони й тому наказав всім чоловічим нащадкам бути приготованими до фізичної праці, щоб нею здобувати собі існування.
За його інформацією цісар Франц-Иосиф був дуже добрим переплетником: мав гарно випосажену майстерню і дуже любив оправляти книжки.

• • •

В нашому листуванні на першому місці стояли події над Дніпром.
Це було самозрозуміле, бо ж там формувався молодий державний організм визволеної України.
Я пересилав йому всі часописи, що їх ми одержували з Києва через фронт, а він у реванш присилав мені постійно голоси світової преси, які діставав з Пресового Бюра Ройтера з Відня.
З часом назбиралося в мене чимало цього матеріялу.

Особливо активним був Вишиваний у добі мирових переговорів у Бересті Литовському.
Він листувався з головою австрійської мирової делегації, міністром закордонних справ, гр. Оттокаром Черніном, деколи викликав його в одне село під Берестям на усні конференції та впливав на нього в корисному для нас дусі.
Він був також у контакті з нашими політичними діячами й інформував їх про настрої австрійських делегатів до нашої проблеми.
Мені він суґерував думку вислати до Берестя зручного УСС-а, щоб він був лучником між делегатами київського уряду й нашими політичними колами.
А це було конечне тому, бо німецькі старшини, які товаришили нашій делегації в часі її переїздів через Львів до Берестя, так їх "охороняли", що ці не мали змоги порозуміватися з галицькими політиками.

Від Легіону УСС-ів виїхав до Берестя віст. М. Біляч; він перебував там до підписання мирового договору й добре сповнив свої завдання.

В першій половині січня 1918 р. делегати київського Уряду хотіли за всяку ціну безпосередно скомунікуватися з нашими політиками у Львові.
Під час переїзду з Берестя до Києва вони просили німецького старшину, який супроводжав їх, поїхати з ними до книгарні Тов-а ім. Т. Шевченка.
Тут вони через управительку книгарні, П. Панкевичеву, викликали наших діячів, які були на першому поверсі й просили їх приготовити для делегації проект західніх кордонів України та інші матеріяли, які були потрібні до мирового договору.
Вони й умовилися з нашими діячами, щоб передати їм ці матеріяли в часі їхнього повороту з Києва до Берестя.
Тоді вони сказали київським делегатам, що все те передасть їм один УСС, який буде ждати їх на львівському двірці з “Ділом” у руці.

По кількох днях мені переслано з Народньої Канцелярії проект західніх кордонів України, статут і ординацію автономного коронного краю Галичина з українськими повітами Буковини; постанова про створення такого коронного краю з автономією Українців мала бути включена в мировий договір, як таємний додаток.
Ці матеріяли я мав передати нашим делегатам на львівському двірці через якогось спритного УСС-а.
Це й виконав мій підстаршина, Федь Палащук (Конар).
Другий примірник цих матеріялів я негайно вислав окремим курієром до Вишиваного, а він допильнував того, щоб Чернін прийняв цей проект, як таємний анекс до мирового договору та зобов'язав його подбати про ратифікацію договору до половини липня 1918 р.

• • •

По заключенні миру в Бересті Вишиваний став комендантом армійської групи, званої “Групою архикнязя Вільгельма”, і з нею очищував Україну від большевицьких банд, потім стояв в Олександрівську, а від половини червня в Єлисавеччині.
В цій групі був також курінь УСС-ів.
Під час переїзду в Україну Вишиваний спинився в Тарнополі й, не сходячи з авта, викликав до себе тамошнього старосту, вшехполяка Екгардта.
Він знав від мене, що цей староста по визволенні Галичини 1917 р. придирався до наших діячів, особливо о. Михайла Світенького (*), пароха Лацичина за "русофільство", як це було восени 1914 р., коли багато наших патріотів попало до Телергофу.
Вишиваний казав спинити своє авто перед будинком староства, викликав до себе Екгардта і в приявності випадково зібраних людей скартав його за відношення до Українців та погрозив наслідками.
Він сам розповів мені про це в часі нашої зустрічі в Олександрівську.
Наща громада в Тарнополі влаштувала йому тоді сердечний привіт і дякувала за його оборону перед шиканами старости.
Вишиваний доручив мені поставити внесок на відзначення о. Світенького золотим хрестом за заслуги та прислати на його адресу.
Із-за розпаду Австрії цей внесок не був здійснений.
_______________
»*) О. М. Світенький, громадський діяч і знаменитий промовець, дуже популярний серед нашого громадянства. Був людиною великої товариської культури і веселої вдачі.
Влітку 1917 р. він розповів мені про таку подію в часі коли в його селі стояла булава московського корпусу, чи дивізії:
На приходстві була харчівня цієї булави й старшини часто запрошували його до карт.
Одного вечора старшини зговорилися про мοcκαлів та Українців; один із них сказав, що його батьки були Українцями, але він родився в Ярославлі над Волгою, тому почувається мοcκαлем. На це відповів о. Світенький:
— “Пане капітане, ваша артилерія розбила мою свинюшню і я казав перевести поросну свиню до конюшні. Там вона й опоросилася. Чи ви думаєте, що там родилися коні? Ні. пане капітане; там родилися такі самі свині, як їх матка була”.
На це приявні старшини бухнули сміхом і влаштували овацію о. Світенькому.

• • •

Група Вишиваного перейшла в боях через Одесу, Никопіль, Великий Луг до Олександрівська й осіла там залогою.
Тут УСС зараз по прибутті ввійшли в тісний контакт із місцевими громадськими колами та працювали в тамошніх установах молодої адміністрації: працювали теж і в редакції тижневика “Січ”.
УСС в значній мірі причинилися до того, що українське життя, прибите большевиками, вийшло знов на поверхню. Вишиваний дуже радів оцій співпраці УСС-ів з українським громадянством.
Коли там з'явилася Запорізька Дивізія, по повороті з кримського походу, Вишиваний нав'язав із нею тісний контакт і жив у сердечних відносинах з її вояцтвом.
Він брав усе участь у прогулянках на Хортицю, що їх влаштовувала місцева “Просвіта” й згадана Дивізія.

„Україна чарівна! Захід сонця над Великим Лугом казково файний, особливо як піднятись на гору. Знизу Царицин Кут, Великий Луг в промінях заходнього сонця, сьогодні мої Січовики із Запорожцями святкують Трійцю, а я захотів побути на самоті та пішов в гору…
Тепер розумію, чом Запорожці вольні в душі…“
(зі щоденника Василя Вишиваного)

„З усіх місцевостей давнього Запорожжя найбільше вражіння робила на мене околиця Вовчого Горла, особливо вечером, як заходило сонце. Я їздив туди дуже часто, не раз день по дневі. Один вечір перебув я там з покійним полковником Дмитром Вітовським…
Теріторія давнього Запорожжя має несподівано свідоме українське населення. Я говорив з селянами, особливо в околицях Царицинського Кута, і переконався, що традіція українського козацтва там дуже жива. В усім пробивається у них та старина. Багато [хто] оповідає, що його дід чи прадід був на Січі. Кожний гордиться цим, що він з вольного козацького роду.“
Мемуари Вільгельма фон Габсбурґа, полковника УСС

„…Ясним, чаруючим, нестримним полум’ям гордої втіхи розгорілися наші душі при іншій нагоді, 22 травня [1918], на Великім Лузі…“

„…Ніяке слово не може висказати радости, що молотом билася в серці кожного галицького Українця в сей день серед українського війська на запоріжськім Великім Лузі! Неясно, в нетрях підсвідомости заховане історичне почуття єдности і колишньої козацької сили та слави нарешті прорвалося найсильнійшою, найрадійснішою, найживійшою свідомістю і вибухнуло полумям повного щастя, яке у щерть сповнило всі наші душі…“

Про появу Вишиваного в Україні влітку 1918 р. історик Легіону УСС Осип Думін пише таке:
“Немає ніякого сумніву, що УСС дісталися до Групи Архикнязя Вільгельма не випадково.
Австрійські політики мали в тому приділі свій плян: з допомогою УСС-ів з'єднати собі симпатії й прихильність українського населення і, якщо до чого, провести архикнязя на український королівський престіл.
Опубліковані досі матеріяли в цій справі дають право поставити тезу, що — коли б не спротив німців — то цей задум міг би був легко здійснитися.
Особа молодого архикнязя, повного щирості, природної простоти й людяности відразу здобула собі велику прихильність Стрілецтва”.

Коли з кінцем квітня 1918 р. прийшла до Олександрівська вістка про гетьманський переворот у Києві, місцеве українське громадянство, роз'єднане досі партійними спорами, об'єдналося на площині опозиції до Скоропадського.
Вільне Козацтво під командою міщанина Олефіра готовилося навіть до збройного виступу проти органів нової влади, коли ці почали появлятися в Олександрівську й вимагали визнання гетьманату.
На вимогу гетьманського повітового старости, щоб Вільні козаки склали зброю, вони зібралися в своїй касарні й обставили її скоросгрілами.
УСС не належали до прихильників гетьмана Скоропадського, але реальніше оцінювали політичне положення; вони краще знали німецьку силу й впливи, та пляни німців.
Вони розуміли, що коли німці піддержують гетьмана, то відокремлений виступ проти нього не матиме успіху й він скінчиться погромом повстанців.
З отаких міркувань вони намовляли Олефіра розпустити свій відділ і не наражувати його на знищення.
Олефір послухав, Вільні Козаки порозходилися, а сам отаман виїхав кудись із Олександрівська…

Никифор Гірняк — “Полк. Василь Вишиваний”
др. Никифор Гірняк. – Вінніпеґ : видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк. Друк "Новий Шлях"
Winnipeg, Canada, 1956.
© «Diasporiana»