Перейти до контенту

✠ Вільгельм фон Габсбурґ — Василь Вишиваний

Вільгельм фон Габсбурґ
✠ Василь Вишиваний ✠

125 річниця з Дня Народин

 
10 лютого 1895 року народився Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Льотрінґен (Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen)
Найбільш цікава постать ХХ століття у європейській і українській Історії…
Некоронований Король України, народний Гетьман України, палкий патріот України, щиро закоханий всім серцем і душею в Україну…
Справжній патріот України, щиро закоханий в Україну і українську мову — Вільгельм фон Габсбурґ називав себе Василь Вишиваний і до загибелі вважав себе Українцем…


 
Василь Вишиваний — Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Лотрінґен — Ерцгерцоґ Австрійський династії Габсбурґів, якого з 12 років готували до корони майбутнього Короля України — саме таке реґентське королівство під час реформи Франца Фердинанда планувала утворити Австро-Угорщина.
В подальшому — полковник Леґіону Українських Січових Стрільців, український військовий діяч, політик, дипломат, поет.

Вільгельма Габсбурґа знали в Україні як Василя Вишиваного, під ім'ям, яке йому дали українські вояки під час Першої Світової Війни. Він вважався одним з неофіційних претендентів на український трон в разі утворення монархічного ладу. Хоча він сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом і навіть історичні події того часу не давали до цього можливостей.
Василь Вишиваний прославився своїми військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов'ю до України…
Це дійсно непересічна і дуже яскрава історична постать, з насиченою життєвими подіями, але вельми трагічною долею…
Василь Вишиваний — Вільгельм фон Габсбурґ — лишив по собі унікальні МЕМУАРИ та добірку щирих поезій українською мовою „Минають Дні“.

Василь Вишиваний жертовно поклав своє життя за Волю і Незалежність України…
Життя Василя Вишиваного настільки ж насичене й яскраве, наскільки трагічна його доля…
Василь Вишиваний — справжній Син України!…

Вільгельм фон Габсбурґ
Василь Вишиваний

деякі нариси з життєпису

 
Ерцгерцоґ Австрійський Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Льотрінґен народився 10 лютого 1895 року у родинному маєтку австрійських архікнязів, а вірніше, як значиться титул в домі Габсбурґів, Ерцгерцоґів Габсбурґів-Лотаринзьких на далматинському острівці Льошінь в Адріатичному морі, що знаходився близько міста Пули (Австрійське Примор'я, сучасна Хорватія) в тогочасній австро-угорській провінції Істрія.
Ерцгерцоґ Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Лотрінґен приходився троюрідним онуком Австрійському Цісарю Францу Йосифу I.
Батьком Вільгельма фон Габсбурґа був австрійський Ерцгерцоґ Австрійський Карл Стефан — син Карла Фердинанда Австрійського і Елізабети Франциски Австрійської. Його мати — Ерцгерцоґиня Австрійська Марія Терезія Австрійська-Тосканська.
З одного боку він прямий нащадок київської княгині Ольги і Великих князів Київських з роду Рюриковичів, а з іншого — Гедиміновичів.
Ерцгерцоґ Австрійський Франц Фердинанд — престолонаслідник, вбитий в Сараєво у 1914-му — дядько Вільгельма.

· Дитинство і юнацька закоханість в Україну

Вільгельм був наймолодшим із шести дітей Ерцгерцоґа Карла Стефана фон Габсбурґа, який належав до найближчого кола Цісаря, який правив Імперією, терени котрої розкинулись від Тиролю до Поділля, від Карпат до Адриатики.
До юнацького віку вдома його звали Віллі.

Родина Габсбурґів-Льотаринзьких, 1896 рік
1. Ерцгерцоґ Карл-Стефан-Євгеній-Віктор-Фелікс-Марія Габсбурґ-Льотрінген [Karl Stephan von Österreich] (5.IX.1860—7.IV.1933);
2. Марія-Терезія Австрійська-Тосканська Габсбурґ, герцогиня Тосканська [Maria Theresia von Österreich-Toskana] (18.IX.1862-10.V.1933);
3. Елеонора Габсбурґ-Льотрінген (28.XI.1886—26.V.1974);
4. Рената-Марія Габсбурґ-Льотрінген (2.I.1888—16.V.1935);
5. Карл-Альбрехт Габсбурґ-Льотрінген (18.XII.1888—17.III.1951);
6. Матільда-Марія-Христина Габсбурґ-Льотрінген (11.X.1891—6.II.1966);
7. Лео-Карл Габсбурґ-Льотрінген (5.VII.1893—28.IV.1939);
8. На руках у Марії Терезії — наймолодший із шести дітей син Віллі — Вільгельм Франц фон Габсбурґ, майбутній Василь Вишиваний (10.II.1895—18.VIII.1948)

З 12 років Вільгельм Габсбурґ жив у м.Живець на Західній Галичині, куди перебралась родина. Карл Стефан керував розбудовою австрійської військово-морської фльоти. З часом він почав шукати собі іншого шляху для кар’єри. Як спадкоємець габсбурзької власності в західно-галицькому містечку Живці, він наблизився до польської шляхти. "Чим корона польських королів гірша, ніж угорська корона святого Стефана?"

Доки батько був адміралом фльоти, Віллі разом з ним подорожував Світом, побував в Америці, Австралії, Азії, Африці, на Середземномор'ї.
Юного Віллі з дитинства навчали польської мови. Батько вбачав у наймолодшому сині майбутнього польського шляхтича.
Проте, юний Віллі критичним оком споглядав на поляків, котрі викликали у нього недовіру. Чи то підлітковий бунт, чи то якийсь поганий досвід спілкування із самовпевненими пихатими шляхтичами, підштовхнули його до іншого захоплення. Віллі, якому батько підкладав польські книжки, наперекір йому захоплювався не польськими, а українськими героями "Вогнем і мечем".
Вільгельма заінтриґували й розповіді поляків про "бандитське плем'я гуцулів високо в Карпатах", про гуцульських опришків — вони з повагою ставилися до їхньої мужності, але з презирством відгукувалися про їхню "дикість".
У 1912 році 17-річний Вільгельм потайки втік з дому і потягом вирушив до гуцульської Ворохти, щоб пізнати той таємничий народ. Інкогніто юний Ерцгерцоґ подорожував Гуцульщиною. Уява підлітка ідеалізувала Українців, він захопився ідеєю очолити їх.

Вільгельм фон Габсбурґ в юнацькі роки

„В Галіції я перший раз почув про Українців… Поляки називали їх "Русіни" і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів. Я свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори. Їхав через Львів і Станиславів інкогніто. Вражіння з гуцульських гір мав чудесне… В Ворохті зустрів гуцула-селянина… я замешкав у нього. Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо. Це мене розчарувало. Відтоді я зовсім змінився і до Живця вернув іншим, як виїхав.“

До 1915 року Ерцгерцоґ Австрійський Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Льотрінґен навчався, як і всі Габсбурґи, у Терезинській військовій академії в австрійському місті Вінер-Нойштадт. Віллі завжди вигадував жваві розваги разом з друзями по академії, за що часто отримував на горіхи. Наприклад, одного разу вночі Віллі, як справжній ватажок, взяв автівку коменданта академії і катав на ній хлопців по плацу, проте, всю відповідальність взяв лиш на себе, зо що й потрапив до карцеру. Там же він дізнався про вбивство Ерцгерцоґа Франца Фердинанда та його дружини Софії…

· Велика Війна

Коли вибухнула Велика Війна, яка пізніше увійшла в Історію як І Світова війна, Українці створили Леґіон Січових Стрільців, який у боротьбі з росіянами здобув бойовий досвід.
У березні 1915 року Вільгельм фон Габсбурґ закінчив військову академію і став командувачем підрозділу, який переважно складався з Українців. Він вбачав у них "націю майбутнього".
А ще він наказав називати себе українським ім’ям Василь і почав демонстративно носити під мундиром народну вишивану українську сорочку. Так постало прізвисько Василь Вишиваний — поляки до цього ставилися з іронією, але сам Вільгельм вважав це за честь. У свою чергу, австрійські командири, яких вражали демократичні стосунки в підрозділі Вільгельма, вирішили, що він має "марксистські уподобання" і вигадали інше прізвисько – "Червоний Князь".
Втім, надамо слово Василю Вишиваному.

Василь Вишиваний в гуцульському вбранні
Світлина часів Першої Світової війни

„Мою сотню, яка складалася тільки з Українців (я поляків усунув), прозивали "червоною" або "соціялістичною", а мене "червоним принцом". Розуміється, соціялістом прозвали мене не тому, що я ширив соціялізм, тільки тому, що я старався, щоб кождий мій козак мав українську синьо-жовту відзнаку, що тоді уважали в Австрії просто зрадою, бо всіх Українців уважали русофілами…“

Леґіон Українських Січових Стрільців
в шанцях під час боїв за гору Маківка, 18.ІІІ.1915

„Моя сотня, зложена тільки з Українців, безумовно мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кождого Українця уважали політично підозрілим. Між собою жили в згоді. Старшини в сотні були самі Німці (був один поляк, але я усунув його). Страх Українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити. Це помогало і переносилося скоро до сусідніх сотень. Військова і моральна вартість моєї сотні представлялася дуже добре. Я взагалі уважаю Українців найкращими жовнірами…“

„Що до моралі тих людей, то вона, як я сказав, дуже висока. Говорю це на підставі порівняння з жовнірами инших народів. Одну тільки хибу має український жовнір: він занадто добродушний і в тім уступає перед жовнірами инших народів, які знаю. На цю надмірну добродушність українського жовніра, яка доводить його до того, що він, навіть покривжденний, не протестує і не жалується, не міг я спокійно дивитися. Я просто підбурював їх в таких випадках…“

Леґіон Українських Січових Стрілців в Карпатах на горі Маківка 18.ІІІ.1915
Зліва направо: З.Носковський, Олена Степанів, Ю. Чмола і Ю.Яремович, С.Галечко.

„Український жовнір дуже витривалий на голод і нужду, на труди і невигоди. В наступі нема кращих жовнірів, як Українці. Найслабше місце в душі українського жовніра як жовніра — це недостача власної ініціятиви. Але за те на приказ все виконають. Особливо розвинений у них орієнтаційний змисл. Він — просто казочно сильний у них. Навіть в ночі. Супроти добрих офіцерів, які дбають за своїх людей, український жовнір вірний до смерти.
Словом, уважаю українського жовніра за першорядний матеріял в світі.“

Поштова листівка з світлини Ерцгерцоґа Вільгельма фон Габсбурґа (Василя Вишиваного).

Коли імператор Франц Йосиф помер у листопаді 1916 року, Вільгельм з радістю сприйняв те, що трон посів його двоюрідний брат Карл І, старший від нього тільки на вісім років, з яким він з юнацтва мав приязні стосунки. Новий імператор Карл тактовно не гасив надій Вільгельма — він лише переконував його, що вони збудуться, коли "настане належний час".

А незабаром Вільгельмові зателефонував його кузен, новоспечений імператор Карл І фон Габсбурґ, і запропонував удвох здійснити поїздку Галичиною, щоб Українці побачили в цьому знак лояльності Габсбурґів до України. То була саме та діяльність, до якої Вільгельм надавався найліпше. Він любив подорожувати, любив робити на людей добре враження, а також і вмів — на відміну від надто несміливого та закомплексованого Карла, який, ще не промовивши слова, вже боявся, що його неправильно зрозуміють і через це по тому виникнуть проблеми. На тлі Карла Вільгельм виглядав дуже виграшно. Високий, із ефектно зачесаним назад білявим волоссям і з еротичною ямкою на підборідді, стрункий, в ореолі військової слави, вбраний у вишиванку, на комірі якої було видно краплю крові — справжньої цісарської крові, що витекла Вільгельмові з кінчика вуха, коли випадкова куля просвистіла повз його голову…

Подорож двох молодих Габсбурґів Східною Галичиною тривала два місяці: липень і серпень. Вони переїздили в задушливому вагоні від міста до міста, пили лимонад і привезене з Відня біле вино… Уперше обидва почувалися не як неслухняні хлопчики, котрі виборсалися з-під контролю родини і бавляться в самостійність, а як серйозні державні мужі, зайняті потрібною справою. Обоє були франти, і чималу приємність приносив їм процес вибору гардеробу. Карл поволі вчився у Вільгельма говорити виразно та коротко, запам'ятав навіть кілька українських слів, перестав сутулитися й затинатися під час виступів і навіть підстригся так, як Вільгельм, хоча його ріденьке каштанове волосся і близько не виглядало так ефектно, як густа білява кузенова чуприна.

Ця подорож сприяла зміцненню авторитету нового цісаря Карла серед Українців. Але цілком можливо, що в пам'яті слухачів частіше залишалися не сором'язливість і невиразність постави чинного Цісаря, а спогади про блакитні очі, енергійну жестикуляцію та про вишиванку, заплямлену кров'ю мужнього Ерцгерцоґа, а ще про те, як добре Вільгельм говорив українською.

1917 рік, Цісар Карл-І з офіцерами обідає на фронті

У вересні 1917 року Вільгельм фон Габсбурґ від імені Цісаря привітав митрополита Андрея Шептицького, звільненого внаслідок революції із россійської неволі.

Падіння Россійської Імперії і подальший заколот большевиків та падіння вже Россійської Республіки породило хаос, яким скористалися борці за Самостійність України.
22 січня 1918 року Незалежність проголосила Українська Народня Республіка, з якою Берлін і Відень почали перемовини. Вільгельм допомагає у цих перемовинах лідерам УНР, він переконав їх у тому, що голодні внаслідок війни держави підуть на серйозні поступки, щоб тільки отримати поставки українського збіжжя.
9.І.1918 у Бересті розпочались перемовини в складі представників Осередніх Держав: Німеччини, Туреччини, Болгарії, Австро-Угорщини, та Української Народньої Республіки, а також невизнаного квазідержавного утворення "РСФСР"\"Совєтская Россія".
12.І.1918 — міністр закордонних справ Австро-Угорської Імперії граф Оттокар Чернін, як представник Осередніх Держав, долучився до перемовин.

Завдяки зусиллям Ерцґерцога Австрійського Вільгельма фон Габсбурґа (Василя Вишиваного) і графа Оттокара Черніна вдалось підписати Берестейський Мир включно з таємним договором — через продовольчу кризу в Австро-Угорщині та Німеччині вони погодились в обмін на гарантовані поставки хліба, м’яса та промислової сировини оголосити протекторат над Україною, передати до її складу Холмщину та Підляшшя і виділити західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край Галіції і Буковини. Про об’єднання західних українських етнічних теренів з великою Україною поки що не йшлось, це питання було відкладено на пізніші терміни, позаяк першочергово необхідно було визнати суверенітет і Незалежність України та захистити від совєтсько-россійської окупації.

9.ІІ.1918 року було укладено першу мирну угоду Великої Війни — Берестейський Мир — “Brotfrieden” (“Хлібний Мир”).

Вільгельм ІІ і Карл І погодилися, щоб до вільної України було приєднано Холмщину, відірвану від польського Конґресового Королівства.
Графу Оттокару Черніну належить термін для Берестейського миру “Brotfrieden” (“Хлібний Мир”).

Після участі Вільгельма в переговорах у Бересті, стосунки з батьком різко погіршились. Карл-Стефан, котрий вже бачив себе Королем Польщі, розцінив допомогу Українцям як зраду… Надалі стосунки між батьком і сином погіршувались ще сильніше…

· Король Запорожжя

Німеччина швидко повалила Українську Центральну Раду та встановила владу своєї маріонетки — гетьмана Павла Скоропадського.
Австрійці, з якими у цій справі не порадилися, — до певної міри за принципом контр-демонстрації, — доручили Вільгельмові командувати українським корпусом, який складався із добровольців-самостійників і решток Леґіону Січових Стрільців. Корпус був розміщений поблизу Запорожжя — давнішньої колиски вільного козацтва.

„На Запорожжі року 1918-го“

Відтак, навесні 1918 року постає дивне неформальне королівство Василя Вишиваного, який приймає легендарні перемоги і військові паради закоханих у нього солдатів.

А перемоги були!
Не лише Легіон Січових Стрільців міг контролювати ситуацію на півдні України, але й славетні запорожські козаки Запорожського Корпусу полковника Петра Болбочана пройшлись двома переможно-визвольними рейдами теренами України: з Полісся до Харкова, звільнивши Київ від більшовицьких банд, а потім з Харкова на Запорожжя і Крим, повністю звільнивши Кримський півострів від россійських військових формувань.

16.IV.1918 об’єднані війська Українців звільнили місто Запорожжя від большевиків.
Василь Вишиваний на цей момент був комендантом міста Запорожжя і підтримував Кримську операцію Петра Болбочана з тилу.

17.IV.1918 вулиці 13-тисячного Запорожжя (Олександрівська) були переповнені людьми з хоругвами і прапорами. Вони заполонили все навколо Народного дому: площу Пушкіна, Дуньчин сад. Тут відбувся спільний військовий парад і перегляд українських частин. Полковник Петро Болбочан поцілувався з полковником Василем Вишиваним, а Січові Стрільці та запорожські козаки клялися у вічній згоді в боротьбі за Українську Державу.
У вітальному слові Ерцгерцоґ назвав місце зібрання Майданом Волі. Тоді спільним рішенням визволителів та місцевого населення стало перейменування площі Пушкіна на Майдан Волі. Підписано це рішення було у Народному домі. Мало хто нині знає, але Майдан Волі в місті Запорожжя запропонував так назвати саме Василь Вишиваний. (Пізніше совєтські окупанти встановили там гігантського ідола дзержинскоґо і перейменували площу на честь головного чєкіста…)

Василь Вишиваний був комендантом гарнізону Запорожжя, мав дружні зв’язки з місцевими українськими організаціями та із Запорізьким корпусом Центральної Ради, який прибув з Криму після розгрому там "красной армії". За цей час вони провели чимало лекцій, вистав, концертів у Народному домі. Вояки організували курси українознавства, налагодили видавництво тижневика «Січ» (першої української газети на Запорожжі). На Хортиці на Трійцю стрільці відслужили панахиду, поставили пам’ятний металевий хрест…

22.V.1918 в день Трійці, відбулось славнозвісне козацьке свято Запорожців Болбочана і Січових Стрільців Вишиваного на Великому Лузі Запорожському.

„…Ясним, чаруючим, нестримним полум’ям гордої втіхи розгорілися наші душі при іншій нагоді, 22 травня, на Великім Лузі…“

„…Ніяке слово не може висказати радости, що молотом билася в серці кожного галицького українця в сей день серед українського війська на запоріжськім Великім Лузі! Неясно, в нетрях підсвідомости заховане історичне почуття єдности і колишньої козацької сили та слави нарешті прорвалося найсильнійшою, найрадійснішою, найживійшою свідомістю і бухнуло полумям повного щастя, яке у щерть сповнило всі наші душі…“

„…На зустріч виходить сільська старшина. Хлібом-сіллю і щирими, палаючими радістю словами витає князя, галицьке українське січове військо, от. Болбочана і всю вільну Україну. Князь відповідає українським словом, дружно стискаючи руки дядьків і нараз величезна людська хвиля заметушилася обіч нас і серед вигуків найщирішого щастя веде й несе нас й своє військо у великий, пишний сад…“

Відбувається навіть символічна інтронізація — перед лавами "нової козаччини" Василя урочисто одягають у бурку — традиційний козацький плащ — і "коронують" козацькою папахою. Офіцери — гарячі голови з його корпусу — переконують Вільгельма повалити непопулярного, слухняного Німеччині та ще й "русскоґоворящєґо ґєтьмана" Скоропадського і оголосити себе Гетьманом чи Королем України!
Втім, збентежений Вільгельм відмовляється…

Визволителі України дійсно буквально були закохані у молодого 23-річного командуючого Січовими Стрільцями Василя Вишиваного.

Австрійські генерали б’ють на сполох у Відні, що Вільгельмова Запорожська Січ стає збірним пунктом "усіх бунтівних елементів". Німеччина також вимагає приборкання "експериментів Вільгельма". Врешті імператор Карл І ухвалив покінчити із цією забавою у власну державу. У травні 1918 року Український Корпус отримав наказ зайняти нові позиції на півночі, а самому Вільгельмові залишили невеликий загін у тисячу вояків. Січові Стрільці перебували в Запорожжі до 8 червня 1918 року. У червні 1918 року Василя Вишиваного відкликали до Відня.
Некоронований Король України опинився поза грою…

Втім, ще одну доволі важливу історичну місію Василь Вишиваний зміг виконати — допоміг відбутись Листопадовому Чину.
1 листопада 1918 року Василь Вишиваний без зайвих роздумів та зволікань і повідомлень до Відня, своєю владою відправляє з Чернівців на Львів корпус Українських Січових Стрільців. Саме вони відіграли основну роль у боях за Львів і дали змогу відстояти незалежність Західньо-Української Народньої Республіки. Якби не втручання Ерцгерцоґа Вільгельма, то хтозна, як би склалася далі історія Західної України, та й Акт Злуки у Соборну Україну не відбувся би…

Пізніше, восени 1919 року, після полону та інтернування до Румунії Василь Вишиваний у званні полковника служить у штабі Армії УНР, а після остаточної поразки війни за українську Незалежність стає еміґрантом…

Родина, батько, Ерцгерцоґ Карл Стефан, брати, сестри, рідні — всі зрікаються Василя Вишиваного саме через те, що він назвав себе Українцем…

· ПІСЛЯМОВА

…на цьому місці ми зупинимось, Вельмишановне Панство.
В День Народин Вільгельма фон Габсбурґа — Василя Вишиваного не хочеться продовжувати далі сумну й трагічну частину його життєпису, навіть у нарисах епізодів від Парижу до Відня, а тим паче, до полону й загибелі…

Мету свого життя Василь Вишиваний чітко сформулював у останніх словах мемуарів:

„…мені хочеться працювати для України, і я працюю, доки матиму змогу…“

До останнього подиху Василь Вишиваний вважав себе Українцем…

✠ ✠ ✠

 
«Порохівниця» має добірку публікацій, присвячених Василю Вишиваному.
Добірку можна переглянути за теґами: Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen, Вільгельм фон Габсбурґ, Василь Вишиваний.

✠ Василь Вишиваний — МЕМУАРИ
✠ Василь Вишиваний — «Минають дні...»
✠ Василь Вишиваний — «До збруї!»
✠ Василь Вишиваний — Король України
✠ Василь Вишиваний і Берестейський Мир
✠ Січові Стрільці Василя Вишиваного і Запорожці Болбочана на Запорожжі

Укладач матеріялу:
℗ Dem'än Dzüba
2020.Ⅱ.10
℗ «Порохівниця» \ «Porohivnyçä»