День Народин юнака
в Музеї Становлення Української Нації

Як нестандартно відзначити 13-й День Народин сина, щоб назавжди запам’яталось і юнаку і його друзям? Відповідь на це питання знає пані Тетяна Бондарчук.

— Мамо, не ганьби мене, — майже кричав мій 13-літній старший син Роман, почувши пропозицію відсвяткувати День Народин з однокласниками у Музеї Становлення Української Нації.
— Любий, послухай, давай спробуємо цей експеримент, — умовляла я його, — впевнена, що цей твій День Народин всі запам’ятають…

— Скоріше за все, як відстій, — резюмував син, втім, погодившись подумати, чи прийняти мою пропозицію, маючи "бонус" — похід у ресторан після музею…

Скажу чесно, я сама до кінця не була впевнена, чи це добра ідея. Мною керувало бажання зробити щось не так, як прийнято і щось, що би мало довготривалий сенс (хоча би на рівні спогадів).

І ось субота, ранній ранок, ми з Сашком чекаємо наших підлітків біля метро. Це — також виклик — востаннє у метро спускалися не пригадаємо коли. Діти пунктуальні, спокійно сприймають реальність провести час у Музеї і ми вирушаємо.

Поїздка на метро, пересадка на тролейбус, купівля квиточків у кондуктора — для мене все це певні залаштунки всього нашого дня. Приїжджаємо на кінцеву зупинку і прямуємо до Музею Другої Світової війни, з тильної сторони якого знаходиться наш Музей.

З гардеробу і вітальної зали починається не лише театр. З перших же хвилин у Музеї я розумію, що ідея, мабуть, вдалася. Касирки на касах дуже привітні, питають, чи ми на екскурсію, і з неприхованим здивуванням реагують на інформацію, що ми прийшли святкувати сюди День Народин семикласника. Довго та детально нам радять, що взяти, зрештою ми зупиняємося на квесті. Кожен із наших 15 підлітків отримав індивідуальний квест на 24 завдання і обіцянку, що за всі правильні відповіді (допускається лише 3 помилки) вони матимуть можливість отримати невеличкий подарунок від Музею.

І ми пішли на старт експозиції, а за нами, практично як у Японії — дівчата-касирки, які піднялися і ледь не в поклоні бажали Роману навздогін усього найкращого як імениннику, "хоча з такими батьками у тебе все буде добре", — резюмували вони в кінці.

Ну що вам сказати, друзі, я плакала невидимими сльозами щастя, що у моєму житті так розкрилися насіння любові до Батьківщини. Я не вірила своїм очам, переходячи з однієї зали в іншу. Якісні та яскраві макети, детальний опис, низенькі прості пояснення для малечі, на рівні зросту дитини, мультимедійні пошукачі інформації, на повне опрацювання яких знадобилося б 15 годин! Але фішка музею – фігури історичних персонажів, які навіть можуть тобі підморгнути у найнеочікуванішу хвилину, з абсолютно "живими" венами, шрамами та веснянками!

І, звичайно, кілька залів сучасної української історії від Майданів до ДАПу, Іловайська, волонтерського руху та "Правого сектору". І "родзинка" для підлітків (вони всі про це говорили) — фігури Скрипки, Кузьми та Джамали.

„Якщо ти хочеш мати те, чого ніколи не мав, почни робити те, що ти ніколи не робив“, — сказала якось одна моя добра знайома-тренерка.
Я хочу жити у вільній, сильній, дійсно Незалежній країні. Я хочу жити у суспільстві, якому "єсть разніца", на якій вулиці жити, які пісні слухати, в яку сторону рухатися, кого вважати добрим сусідом та партнером, а кого — ні.

І саме тому я вирішила привести половину класу Романа у цей Музей.
На вході вас зустрінуть проспекти з написом: „Побач, Відчуй, Пишайся“.

І це не просто слоган, це — головна ідея цього проекту, яку практично ідеально втілено у життя.
Повірте, я знаю, про що кажу — я мало бачила у світі Музеїв такого рівня, як цей!
І я бачила стан дітей! У кожного були свої емоції, але, друзі, у 13-літніх підлітків були емоції не щодо якогось ґаджета, а щодо Музею! І вони ще довго пережовували те, що побачили там один з одним. А я тихо йшла поруч і мені хотілося співати на цих тихих суботніх Печерських схилах.

І це місце, куди потрібно приводити дітей з наймолодшого віку, бо саме у таких місцях закладається Дух Нації, закладаються підвалини, закладається фундамент, який не розіб’є ніякий серіал та маніпулятор. Там і радість, і гордість, і сила, і велич, і дух. Той незламний дух, який вирізняє нас з-поміж усіх інших націй.

Вже ввечері, коли ми приїхали і вийшли з метро, Роман підійшов до мене:
— Мам, я дуже вдячний тобі за сьогоднішній день, це було реально круто, — і швидкий поцілунок у щоку, аби хтось з однокласників не випас, що він такий "ніжний".
І від цього мені знову захотілося співати на все київське метро.