Віктор Рог: Студентська Революція на Граніті — це була перемога над страхом

2.Х.1990 — початок Студентської Революції на Граніті
30 років тому, з 2 по 17 жовтня 1990 року, в центрі Києва протягом 16 днів відбулися події, які увійшли в історію України як Революція на Граніті.
За ініціативою Української студентської спілки (УСС) та львівського «Студентського братства» відбулася низка широкомасштабних акцій громадянської непокори. Молоді люди оголосили політичне голодування, утворивши наметове містечко в центрі столиці на тодішній площі "Жовтневої революції" (нині Майдан Незалежності).

Безпосередній учасник Революції на Граніті, пан Віктор Рог — нині головний редактор заснованого Степаном Бандерою офіційного часопису ОУН(б) «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського націоналізму, громадський діяч — надав ексклюзивне інтерв’ю виданню «Галичина»

Учасник Революції на Граніті Віктор Рог

— Це була національна перемога. Перемога над страхом. Ми були першими. Без перемоги над страхом не було би в 2004-му перемоги над брехнею і в 2014-му перемоги над приниженням. Ці революційні події дали вагомі підстави для проголошення Незалежності в 1991 році. Але маємо виразно усвідомлювати, що боротьба триває…
— Віктор Рог

✠ 30 років Революції на Граніті

2 жовтня 1990 року в Києві, на Майдані Незалежності, який тоді мав назву "Площа Жовтневої революції", з’явилися намети. Студенти оголосили голодування і висунули політичні вимоги, серед яких дострокове припинення повноваження Верховної Ради України та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року; відставка голови Ради Міністрів України Віталія Масола; прийняття закону про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ; недопущення підписання нового Союзного договору та інше. За кілька днів наметове містечко розрослося. До протестувальників приєдналися студенти вишів з різних куточків України, молодь підтримали кияни. Так починалася перша в новітній історії України широкомасштабна акція спротиву, яка отримала назву Революція на Граніті. Студентське голодування було першою та однією з найуспішніших політичних акцій, з якої почалася нова сторінка в історії України.

Одним із активних учасників Революції на Граніті був тоді 20-річний студент історичного факультету Сумського педагогічного університету, а нині головний редактор всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського націоналізму, громадський діяч Віктор Рог, який в інтерв’ю для «Галичини» розповів чимало цікавого про цей історичний час.

„Це була революція проти страху“

— 30 років тому, далекого 1990 року, будучи 20-річним студентом історичного факультету Сумського педагогічного університету, Ви стали одним із лідерів боротьби за становлення нової України, долучившись до Революції на Граніті у Києві. З чого все розпочалося? Як Ви потрапили до столиці?

— На той час я вже був свідомим націоналістом. Очолював СНУМ «Сумщина» і не мав жодної альтернативи аніж бути на передовій. Ми цю акцію готували. Прагнули дії. Сів на потяг і вранці вже був у Києві на Майдані.

— Що вимагали тоді студенти у чинної влади? І якою була її реакція?

— Вимоги були адекватні і конкретні. Зокрема вимога служби у війську наших юнаків лише на території України з перспективою власних збройних сил, націоналізація майна ВЛКСМ і КПУ, відставка уряду, нові вибори і зрештою Самостійність України. Ми хотіли змінити психологію Українців: не раби, а господарі своєї долі. Сильні, солідарні, вольові. Ми ж на своїй землі. І вже набридла демагогія та імітація боротьби. От і виступили. Під нашим тиском режим капітулював, але вже через місяць пішла реакція, арешти, репресії.

— Революція на граніті тривала понад 2 тижні. Якими постають ці дні у Вашій пам’яті? Які моменти справили найяскравіші, незабутні враження?

— Я голодував. Ці дні справили незабутнє враження. Ми перебороли страх, ми пішли на жертву і чин. Це була революція проти страху. Найяскравіші враження це зміна психології загалу. Ми показали, що боротьба дає результат і прокладає шлях до перемоги. Враження? Насамперед розуміння традиції. Коли до нас вийшли ветерани боротьби: Оксана Мешко, Василь Овсієнко, Євген Пронюк, Степан Хмара… І загальна підтримка. Важко слів дібрати. Це внутрішнє. Це розуміння, що тут і зараз ми творимо історію і пропонуємо національну перспективу.

Голодування на ґраніті.
праворуч — Віктор Рог, пізніше головний редактор офіційного видання ОУН(б) «Шлях Перемоги»,
ліворуч — Олег Медуниця, пізніше депутат Верховної Ради України VII і VIII скликань,
в центрі — Юрій Грамажора

— Якою саме була Ваша діяльність під час революції? За який напрямок відповідали?

— Внутрішньо була свідомість, що я студент із Сумщини. Націоналіст. Не міг інакше. Тоді мені було дуже важливо показати, що Сумщина за вільну Україну. Напевно сьогодні мало хто зрозуміє цю мотивацію. Але тоді це було дуже важливо. І воно дало свої добрі плоди.

— Розкажіть про побут на Майдані. І загалом, як виглядав день протестувальника?

— Побут? Холодна і голодна ніч. Зранку до лікарні на обстеження і аналізи. Сьогодні — це документи і списки як факт. Потім мітинги, походи, пікети. Збирав літературу і передавав на Суми. При нагоді, вдень тепліше, спілкування, пару годин передрімання, надвечір мітинг, наради, дискусії. Пригадую, в переході був туалет, ходили зі супроводом, не так щоби охорона, а щоби не зімлів. Хоча всяке бувало…

— Як реагувала столична міліція на протести?

— Міліція була заскочена. Наглядала, боялася, звітувала.

— А як ставилися кияни до учасників Революції на Граніті?

— Це було щось надзвичайне. Майдан потопав у квітах. Ми відчували щиру підтримку. Незабутнє явище.

— Як реагувало керівництво університету на Вашу активну діяльність під час Революції на Граніті? Чи були спроби відрахувати Вас з числа студентів?

— Напевно реакція на голодування на початку акції і в кінці її була діаметрально протилежною. Коли я їхав на голодування, то не знав чи приїду назад, а якщо й приїду, то напевно вже не студентом. Коли ж повернувся, то вже повернувся героєм, всі вітали і дякували. Ми мали принципи і цінності, а чиновники лише ніс за вітром тримали. За моєю заліковкою можна було політичну ситуацію відслідковувати. Як лакмусовий папірець. Але щиро дякую моїм викладачам: в переважній більшості вони нас підтримували, певно не легко і їм було.

— Як оцінюєте з відстані часу цю історичну подію?

— Це була національна перемога. Перемога над страхом. Ми були першими. Без перемоги над страхом не було би в 2004-му перемоги над брехнею і в 2014-му перемоги над приниженням. Ці революційні події дали вагомі підстави для проголошення Незалежності в 1991 році. Але маємо виразно усвідомлювати, що боротьба триває…