✠ “СІЧ” ✠
перша українська газета на Запорожжі
1918

Перша українська газета на Запорожжі — “Січ” — народжена у вирі Української Революції та Перших Визвольних Змагань.
Перша і єдина українськомовна часóпись Запорожжя вийшла з друку 1.Ⅴ.1918, друге число часóписі “Січ” вийшло 5 травня 1918 року…
Через 100 років в архіві її знайде запорожський історик, кандидат історичних наук, керівник запорожського науково-дослідного центру „Спадщина“ пан Юрій Щур (Yuriy Shchur). На сторінках запорожського видання «Depo.UA» історик гортає для нас шпальти унікальної першої української і єдиної українськомовної газети Запорожжя 1918 року.

Боротьба за Незалежність:
“СІЧ”
перша українська газета на Запорожжі
провадила лагідну українізацію

Юрій Щур

Українська Революція 1917—1921 років — бурхлива п’ятирічка, під час якої у різних формах утверджувалася національна Українська Держава. Попри поразку, Українська Революція стала потужним імпульсом, підхопленим поколіннями борців за Самостійність, який зрештою призвів до становлення Незалежної України.

Газета “Січ” в Запорожжі побачила світ за два тижні після звільнення міста від большевиків з-під першої совєтської окупації. Враховуючи, що це була перша місцева україномовна газета, у її засновників, вочевидь, були дуже амбітні плани зі створення українського інформаційного простору в місті та повіті.
При початках видання були як місцеві активісти, так і Січові Стрільці, що тоді перебували в місті.

Перший випуск газети “Січ” побачив світ у середу, 1 травня 1918 року.
Загалом віднайти вдалося лише 8 номерів, тож кожний — неабияка цінність!
На сьогодні відомо про вісім випусків, з яких шість — №№1-2, 4-6 та 8 — збереглися у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України ім. Василя Стефаника. Згадки про “Січ” містяться у мемуарах українських бійців, які перебували на території Запорозького краю під час Української Революції, серед них — Січових Стрільців. Зокрема, появу першого числа часóписі (номеру газети) занотував у щоденникових записах ад’ютант Вільгельма фон Габсбурґа (Василя Вишиваного) Остап Луцький, який також перебував у той час на Запорожжі разом з Василем Вишиваним (у випуску книжкової серії “Повернута Спадщина” “На Запорожжі року 1918-го” містяться спомини Остапа Луцького). У щоденнику 1 травня 1918 року він записав, що вийшло друком число №1 “Січі” з такими обставинами:
„Появилось тут 1 число укр. Січі. Жид[івські] складачі не хотіли зразу складати її. Поїхали фіри до Катеринослава по інших, тоді згодились. Гемпель хоче закрити моск. "Друг народа", бо в’їдає на Україну…“
[вочевидь, Омелян Гемпель — тимчасовий комендант Олександрівська, підполковник армії УНР]

Повна назва нової запорожського часóпису — “Січ: Надпартійна демократична часопись українських організацій м. Олександрівську та його повіту”. Коштував один випуск 50 шагів (25 копійок). У восьмому числі часопису вже була вказана ціна в 60 шагів (30 копійок).
[Шаг пропонувався у якості монети: 100 шагів = 1 гривня]
Редакція розташовувалася за адресою: Земська управа (зараз — будівля Запорізького обласного краєзнавчого музею, вулиця Троїцька, 29), 3-й поверх. Працювала редакція з 11-ї до 14-ї години та, після перерви, з 17-ї до 20-ї.

Видавець — Комітет українських організацій. Місце друку — Запорожжя (на той час імперська назва Олександрівськ), друкарня школи глухонімих.
Із такими вихідними даними побачила світ у 1918 році народжена Українською Революцією газета “Січ” — перша і на той час єдина україномовна газета Запорожжя.

Друге число (№2) запорожського часóпису “Січ”, 5 травня 1918 року

Чимало оголошень і заміток другого числа (№2) першої українськомовної часóписі Запорожжя “Січ” тим чи іншим чином стосуються українізації офіційного життя міста та популяризації українського слова для усіх верств населення.

Другий випуск часóписі “Січ” побачив світ на Великдень, який у 1918 році припав на 5 травня. Газету відкривало оголошення про святкування за два дні, тобто 7 травня, Свята української преси, що його влаштовувало у повітовому центрі місцеве товариство “Просвіта”.

Тут же подавалася інформація про ще одну ініціятиву запорожських просвітян. Разом з Учительською спілкою вони влаштовували з 14 травня місячні курси української мови для „урядовців ріжних інституцій в першу чергу і взагалі для всіх громадян, переважно дорослих“. Вартість курсів складала 25 карбованців, по їх завершенню слухачі мали можливість продовжити навчання. За окрему платню планувалося навчати діловодства в різних державних, громадських та приватних установах. Записатися на навчання можна було у приміщенні Пушкінської школи (сучасна адреса – вулиця Святого Миколая, 50), де містилася Учительська спілка.

Очевидно, "з прицілом" на зацікавлених подібними курсами, було розміщене й оголошення про те, що українські “Букварі” можна придбати у Запорожському Союзі кредитових та ощадно-позичкових товариств (“Союз-банк”), який розміщувався за адресою: вулиця Соборна, 16 (на другому поверсі).

Цілком очевидно, що популяризація української книги в умовах боротьби за становлення Незалежної Української Держави виходила за рамки простого зацікавлення друкованим словом. 100 років тому, як і нині, це був важливий крок на шляху "Геть від Москви". Розуміли це й провідники Української Революції. Тому до відома мешканців Запорожжя доводилася інформація про те, що на центральній вулиці міста — Соборній, навпроти аптеки Левенчука, відкритий кіоск для продажу книжок та часописів. Від 18-ї години українську книжку також можна було придбати у читальні “Просвіти”, яка розміщувалася у Народному Домі. Цей історичний будинок на Майдані Волі, на превеликий жаль, зараз перебуває у не найкращому стані і зовсім не схожий на центр українського національного культурного відродження Запорожжя…

Під оголошенням про продаж книг подавався перелік українських підручників, які можна було придбати безпосередньо у видавництві Товариства “Шкільна освіта” у Києві.

У продовження "освітянської тематики" подано й чотири десятки слів й словосполучень, зведених у “Словничок малозрозумілих слів”.
Хоча правильніше було б назвати його українсько-російським.

Також привертає увагу оголошення, яке мало статус загальнодержавного. Це був передрук з “Вісника Ради Народних Міністрів” від 1.Ⅲ.1918 з приводу роботи пошти та телеграфу. Оголошення мало назву “Украінізація почти в Украінській Народній Республіці”. Населення тодішніх Олександрівська й повіту інформувалося таким чином про українізацію роботи цих установ, заміну вивісок та назв підрозділів на українські, замість російських тощо. Термін виконання був встановлений лише три дні, однак не вказані санкції за його порушення.

І, напевно, сьогоднішнім читачам буде цікаво звернути увагу на тогочасний курс валют. Зі зрозумілих причин, в Україні офіційно тоді ходили, окрім українських грошей, німецька марка та австрійська корона. Відповідно, саме на них орієнтувався офіційний Київ.

Вітання з Великóднем, есеїстика Українських Січових Стрільців, які перебували на Запорожжі разом із Василем Вишиваним навесні 1918 року, повідомлення про Берестейський Мир та місцеві новини травня 1918-го — у наступному матеріялі.
Далі буде…