Ⅱ Зимовий Похід (Листопадовий Рейд) Армії УНР
Бій під Малими Міньками

До 100-річчя Ⅱ Зимового Походу (Листопадового Рейду) Армії УНР

17.Ⅺ.1921 відбувся останній бій Армії УНР…
Бій під Малими Міньками — бій 17 листопада 1921 року поблизу села Малі Міньки, Овруцький повіт, Волинська губернія (нині Житомирщина).
У ході цієї битви в боротьбі з московсько-більшовицькими окупантами зазнала поразки Волинська група Повстанської армії УНР під командуванням генерала-хорунжого Юрія Тютюника в ході Другого Зимового Походу (Листопадового Рейду) Армії УНР.

Більшість істориків вважають, що Листопадовий Рейд майже не мав шансів на успіх, це був радше похід відчаю й акт героїзму вояків Армії УНР.

В 1921 році, після пошматування дипломатично визнаної України між Польщею і ніким не визнаним терористичним квазідержавним утворенням "РСФСР Совєтская Россія", після совєтської окупації та втрати Державності й Незалежності Української Народньої Республіки, частини Дієвої Армії УНР були інтерновані в Польщу.
Однак у 1921 році було ухвалено рішення рейдом вирушити до України з метою підтримки антибільшовицьких повстань українського селянства. Планувалося підняти всенародне повстання проти московсько-більшовицьких загарбників та дійти до Києва.

Проти Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника московсько-більшовицькі окупанти стягнули свої найкращі сили. Як свідчать історики, перевага у живій силі в сорок разів перевищувала сили українських повстанців. Удень і вночі, впродовж двох тижнів червона кіннота московсько-більшовицьких окупантів переслідувала напівроздягнутих, голодних, виснажених вояків УНР.

15.ХІ.1921 між зайнятими московсько-більшовицькими окупантами селами на морозі українські сили Тютюнника форсували річку Тетерів. Уранці 17.ХІ.1921 глибоким снігом українські сили дісталися до села Малі Міньки. Останній бій із московсько-більшовицькими військами Волинська група провела 17 листопада 1921 року під Малими Міньками. У ньому 1000 виснажених вояків-повстанців протистояли кількатисячному, добре озброєному московсько-більшовицькому війську.

2-га і 3-тя бригади 9-ї кавалерійської дивізії московських окупантів під командуванням одеського кримінального злочинця котовскоґо оточили українські сили. Комбінованим ударом вони відокремили від решти колони авангард, при якому перебували Тютюнник, Отмарштейн, Янченко, два комбриги та десяток саней із пораненими. Другим ударом відступні українські сили знову поділені навпіл. Українські воїни боролися до останнього набою. Окремі вояки, аби не потрапити до московсько-більшовицького полону, підривали себе останньою гранатою. Так вчинили урядовець, міністр Військово-Морських Сил Української Держави Михайло Білинський, ройовий Андрієвський та інші.

Після того, як українські повстанці витратили всі набої, московсько-більшовицькі "красноармєйци" почали рубати безборонних українських козаків. Убивали всіх: поранених, тих, хто здавався, людей, які ледве трималися на ногах. Тривало це доти, поки не приїхав їх командир котовскій.

Вдалося врятуватися і повернутися до Польщі штабу Армії, кінній сотні та пораненим, які перебували на передніх підводах.

Московсько-більшовицький кримінальний злочинець котовскій пропонував полоненим повстанцям перейти на службу до совєтської окупаційної "красной арміі", але всі українські вояки відмовилися від цієї пропозиції поневолювачів.

18.ХІ.1921 полонених, оточених кінним ескортом, перевели до села Базар, де над ними відбувся "суд". Допит проводили кримінальний злочинець котовскій та співробітник ЧК ґарькавий. Полонених Українців підводили до ям і розстрілювали з кулеметів. Близько 22-ї години 21.ХІ.1921 розстріляли перших 25 старшин. Протокол "чрєзвичайной комісіі" (ЧК) совєтських окупантів свідчить, що під Малими Миньками вбито понад 400 бійців, до полону захоплено разом із пораненими 537 вояків, з яких до суду дожило лише 443. До "найвищої міри покарання" — розстрілу — "засудили" 360 повстанців. Осіб командного складу направили до Києва для додаткового допиту, більшість із них було страчено. Упродовж тижня 95 полонених "померли від ран", 83 відправлені на допит до Києва, решта, серед них молодший брат міністра військових справ УНР Олексій Петрович Сальський, "засуджені" до розстрілу.

Представник московської маріонеткової квазіреспубліки "УССР" у Польській республіці алєксандр шумскій, прочитавши "пріґовор ЧК", пропонував перетворити цей "суд" на великий політичний процес, інформацію про який поширити в європейській та американській пресі. Водночас дії совєтських "красноармєйцев" під Базаром він прохав замовчувати, адже "…способ ліквідациі етоґо набєґа, прінятий кієвскімі товаріщамі, сложит невиґодноє для нас впєчатлєніє".

22 і 23.ХІ.1921 "суд" продовжувався, українських повстанців невеликими групами підводили до ям, викопаних місцевими селянами з наказу більшовиків, і розстрілювали.

За даними, які наводить український історик Роман Коваль, серед вояків, що загинули під Базаром, були не лише Українці, а й представники інших народів. Згідно з анкетами розстріляних, 85,88% з них становили Українці, 9,41% — московіти (це не менше 32 осіб), поляки — 1,47%, Білоруси та Євреї — 1,18%, Німці — 0,59%.

Совєтські окупанти під Малими Миньками теж зазнали значних втрат.
Як свідчать спогади, вони декілька днів возили своїх поранених до Овруча, а шпиталі в Базарі, Хабнім і Народичах були вщерть заповнені.

З поразкою Другого Зимового походу Армії УНР збройна епопея Дієвої Армії УНР завершилася...
Перші Визвольні Змагання зазнали поразки...