„Матір Україна“

Жила собі жінка з чоловіком, мали багато дітей. По різному жили, то душа в душу, то інколи сваритись.
І от якось до них в дім вдерлась банда із сусіднього хутора. Чоловіка вбили на очах у дітей, жінку сильно побили і гвалтували, найстарших дітей теж вбили щоб не мстились потім. Малюків лишили жити.
"Знадобиться ще робоча сила" — думали вони.

І сподобалось бандитам в їх будинку. А чого гарний будинок, справний такий, все є. Не те, що на їхньому хуторі - все напіврозвалене, гниле...Той стали вони там жити. Жінці з її маленькими дітьми дозволили жити, але за однієї умови - щоб вона мовчала, забула свою бидлячу мову і обслуговувала бандитів. Жінці з дітьми ніде було більше жити, адже це її дім і іншого в неї не було. В неї не було сил протистояти бандитам.
Діти росли і бандити потроху вчили підростаючих дітей своїй бандитський справі. Деякім дітям подобалась ця бандитська справа, адже вони не бачили і не знали іншої альтернативи. А деякі діти питали в голос у матері чому тут ці дядьки, чому вони розмовляють іншою мовою і де наш тато. Бандити таких дітей били і жорстоко наказували.
Коли бандитам було ліньки бити дітей і вони хотіли їх повиховувати, то просто казали: "От дивіться, ми ремонт в хаті іноді робимо, вікна вставили, поличку прибили...- реальними справами займаємось, підтримуємо дім в порядку. Тепер це наш спільний дім. І не видєлуйтесь зі своїми спогадами про батька, а давайте жити дружно. Треба бути толерантними... ". Ті діти, що потроху втягувались в бандитську справу, сміялись та інколи били дітей, що запитували у матері про батька та чужинців в домі. Свідомих дітей правдами неправдами ставало все менше, але вони боролись як могли...
...
Маячня якась, так? А от і ні. Це Україна! І ролі всім відомі. Хто батько, хто мати, хто бандит, хто зрадливі діти, а хто свідомі діти. І давайте, зрадливі діти та нащадки бандитів, розкажіть мені - українцю - одному з дітей матері України - дітей, що вижили, про толерантність до бандитів в моєму домі, та про те, як ваші нащадки та наші запроданці хизуються, що вони реальними справами займаються і ремонт роблять в домі, а ми - незрадливі діти, хєрньою маємось зі своєю мовою і пам'яттю про батька! Розкажіть!

Тільки от коли ми виростемо і до кінця усвідомимо хто ми є і чому ми та ви тут, тоді начувайтесь!