Національний прагматизм, або
Декілька уроків від полковника Коновальця

 
До 127-ї річниці народин Провідника ОУН Євгена Коновальця

Організація Українських Націоналістів на своєму офіційному інтернет-ресурсі «Націоналістичний Портал» до 127-ї річниці народин Провідника ОУН Євгена Коновальця публікує статтю Станіслава Федорчука.

 

Станіслав Федорчук

14 червня 2018 року виповнилось 127 років з народження полковника Євгена Коновальця. Військовий командир, який зміг створити з полонених Українців, підданих Австро-Угорської Імперії, Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців наприкінці 1917 року, має повне право вважатися одним з найуспішніших керівників військових з’єднань доби Української Революції. Абсолютна дисципліна, відповідальність та відданість ідеї української державності були визначальними ознаками з’єднання, яке стало зразковою частиною новопосталої армії.

Оглядаючись на події 100-літньої давнини, можна легко зауважити, що історія дає нам весь час можливість відчути дежавю, показуючи, як хибні політичні рішення, кволість та амбівалентність здатні перетворити державу на осередок хаосу та анархії.

У часи створення Центральної Ради полковник Євген Коновалець не був повноцінним політиком, попри те, що Січова Рада (внутрішній орган правління) обговорювала політичну ситуацію, однак не виступала з політичними вимогами. І тут криється цікавий момент. Більшість військових куреня Січових Стрільців підтримувала ідею створення Незалежної Української Держави, а тодішній політичний провід Центральної Ради вагався до останнього і зважився на проголошення державної незалежності вже під гомін артилерії "красной арміі", що наближалася до Києва.

Як комендант Січових Стрільців і голова Стрілецької Ради Євген Коновалець залишив достатньо цікаві спогади про роль Січових Стрільців у подіях Української Революції, а також власні висновки про поразку української Державності, причини та засновки цієї трагедії, що обернулася окупацією більшої частини України.

Ці висновки видають в Євгенові Коновальці не стільки уважного спостерігача, скільки національного прагматика, який пройшов вир Української Революції, не маючи власних політичних амбіцій та намагаючись підтримувати Українську Державність всіма можливими засобами.

Участь в обороні Києва від військ "красной арміі", а згодом визволення Києва на початку березня 1918 року продемонстрували, що курінь Січових Стрільців може стати основою нової національної армії. Комендант Січових Стрільців Євген Коновалець не приховує у своїх спогадах відвертого розчарування владою Центральної Ради, однак зазначає, що на момент її абсолютної легітимності вони були збройним підрозділом, який мусив визнавати дисципліну та існуючу політичну владу.

На відміну від спогадів Павла Скоропадського, Євген Коновалець змальовує дещо інакшу картину Києва по поверненні Центральної Ради разом з німецьким військовим командуванням. Він відверто говорить про те, що повідомив голову Центральної Ради Михайла Грушевського за два тижні до перевороту про намір Павла Скоропадського, спільно з німцями, вчинити державний заколот. Однак отримав відповідь, що, мовляв, німецьке командування запевнило керівництво Центральної Ради у абсолютній лояльності.

Не буде зайвим сказати, що після героїчної участі в боях за Київ курінь Січових Стрільців був призначений як варта державних установ і, в тому числі, Центральної Ради. Захоплення приміщення Центральної Ради німецькими військовими під час гетьманського перевороту викликало негативну реакцію Січової Ради. Однак навіть перед обличчям державного перевороту, який відбувався за активної участі німецьких військових, керівництво Центральної Ради не наважилося віддати наказ про арешт заколотників або про протидію німецькій військовій адміністрації.

Цікаво, що Євген Коновалець пригадує, як практично в центрі сучасного Києва, на Липках, в часі гетьманського перевороту починають формуватися відділи з колишніх россійських старшин, які називають себе "гетьманцями" та активно озброюються. Як командир військової частини Євген Коновалець звертається до генерала Олександра Грекова з вимогою віддати наказ про роззброєння частин "московських добровольців". Німецьке командування висловилося категорично проти цієї вимоги.

29 квітня 1918 року курінь Січових Стрільців зайняв оборону довкола будинку Центральної Ради і, коли россійські офіцери вирушили Хрещатиком, а далі Шевченківським бульваром та Фундуклєївською вулицею, Січові Стрільці відкрили вогонь на ураження. Внаслідок перестрілки "московські добровольці" втратили декілька людей вбитими.

Попри спроби гетьмана Павла Скоропадського переконати Євгена Коновальця у швидкому переході на його бік, Євген Коновалець висловив протест від імені Стрілецької Ради, повідомивши, що він є командиром бойового підрозділу, який виконує закони і кориться легальній владі. Не забувши дорікнути в очі гетьману Павлу Скоропадському про те, що вважає його виступ та державний заколот "початком великих лих для України".

Оглядаючи ситуацію, Євген Коновалець говорить про те, що вони до останнього намагалися зберегти авторитет Центральної Ради України, попри всю її неефективність та недолугість у питаннях розбудови держави. Перед обличчям "московської реакції", а саме так ставився до гетьманського перевороту Євген Коновалець, Січова Рада не приймала довший час пропозиції від німецького командування та гетьмана, відкидаючи пропозиції співпраці. Однією з найголовніших причин, чому Січова Рада не підтримала влади гетьмана, полковник Євген Коновалець називає відсутність у Павла Скоропадського підтримки у жодної партії, представленої в Центральній Раді.

Попри місяці відмов у співпраці з урядом гетьмана Павла Скоропадського, Січова Рада ухвалює рішення про укладання угоди з Військовим міністерством для того, аби хоч в такий спосіб збільшити кількість українських за духом та числом військових з’єднань.

Аналізуючи військову реформу гетьмана Павла Скоропадського, Євген Коновалець наголошує на тому, що це була амбітна спроба створити кількасоттисячну українську армію.

"Але всю роботу вели не-українці, а навпаки у великій більшості люде ворожі Українцям і всяким інтересам Української Нації. Отже праця гетьманських штабів була з фахового військового боку дуже гарна, але з національного цілком непродуктивна, а що більше небезпечна. Бо на практиці з контингентом неграмотних і національних малосвідомих новобранців, чужонаціонального й протиукраїнського військового старшинства не можна було створити української національної армії…"
Євген Коновалець

Як результат військової реформи гетьмана Павла Скоропадського Євген Коновалець називав створення єдиної української військової формації – Сердюцької Дивізії. Однак він відзначав, що разом з нею виросли формації орієнтованих на Россійську Імперію військових з’єднань, які не змогли б постати, якби не прихильне ставлення до них з боку гетьмана Скоропадського.

Євген Коновалець згадує, що Павло Скоропадський видавався йому чесною, але дуже слабовільною людиною, яка намагалася відчайдушно вивчити українську мову і водночас оточувала себе прихильниками "єдиної нєдєлімой Россійской Імпєріі", а також сліпо дотримувалася їхніх порад.
(Варто нагадати, що россійськомовний "ґєтьман" Павєл Скоропадскій в минулому був ад'ютантом россійського імператора Ніколая-ІІ, українською мовою не володів, лишався прихильником "єдиної нєдєлімой Россійской Імпєріі", що зрештою й довів своїм "Маніфестом про відновлення союзу з Російською Імперією", у якому йшла мова про входження "гетьманату" в склад "єдиної нєдєлімой"... Скоропадський приходився шурином німецькому генералу Айхґорну, командувачу німецькими окупаційними військами, що й дозволило влаштувати заколот. Після повернення Директорії УНР до Києва, Скоропадський з родиною виїхав до Німеччини.) \примітка — «Порохівниця»\

У серпні 1918 року відбулося відновлення Січових Стрільців як штатної одиниці збройних сил Гетьманату.

Листопадове повстання "Українського народного союзу" проти влади гетьмана Павла Скоропадського в Києві практично збіглося в часі з Листопадовим Чином 1918 року у Львові. Австро-Угорська Імперія розпадалась по завершенню І Світової війни і Українці Галичини встановили українську владу у Львові з метою не допустити встановленню польської окупаційної влади. Делегати зі Львова прибули до гетьмана Павла Скоропадського з проханням про надання військової підтримки проти польської армії. Та вислухавши делегатів, Павло Скоропадський був вимушений відмовити, зазначивши, що готовий допомагати коштами, а також військовим спорядженням.

Делегати виступили і перед Січовою Радою, яка в більшості своїй складалася з представників Галичини. Однак, як пише Євген Коновалець, рішення про підтримку не було прийняте, бо „…із утратою наддніпрянської бази Галичина буде втрачена для Українців навіть і тоді, коли галицькі війська візьмуть Львів, тому що між Польщею та Большевією сама Галичина втриматися не зможе“.

„Без вільного Києва не буде вільного Львова!“
Євген Коновалець

Наскільки прагматичними та розважливими видаються слова полковника Євгена Коновальця порівняно з сучасними текстами та виступами "стратегів" та "тактиків", які всерйоз вголос розмірковують над відмовою від українських територій, захоплених россійським окупантом.

Ця позиція була причиною, чому у міжвоєнний період з’являлося чимало голосів, які звинувачували Січових Стрільців та зрештою Євгена Коновальця у "зраді Галичини", яка, мовляв, могла відбутися як самостійна держава по Мирній Паризькій Конференції.
(На ганебній Паризькій конференції ані дипломатично визнана УНР, ані ЗУНР не змогли б утримати і отримати права на державність, позаяк французькі політикани розмальовували повоєнну мапу Європи на свій розсуд, і українську делегацію фактично виставили за двері! Матеріял „Антанта — кривава згода проти України“ розповість вельмишановному панству, як Україну кинули на поталу й пошматування Польщі та невизнаній Совєтской Россіі!) \примітка — «Порохівниця»\

За свідченнями Євгена Коновальця, під впливом німецької військової адміністрації справа реформи українського війська зійшла на манівці, натомість за їхньої пасивної підтримки в Києві стали активно формуватися россійські добровольчі загони, які почали себе офіційно називати… іменами россійської імператорської родини! Євген Коновалець зазначає, що в умовах анархії, яка почала панувати серед німецьких військ в Україні, а також втратою контролю гетьманом Павлом Скоропадським влада в Києві могла перейти в руки реакційних проросійських кіл, які активно готувалися до цього сценарію.

Саме тому Окремий Загін Січових Стрільців вирішив пристати на бік антигетьманського повстання, розуміючи, що вимушений обрати між українською владою і владою, яка стане союзником Россійської Імперії.
(1.V.1918 полк Січових Стрільців на вимогу німецького командування Скоропадський роззброїв та розформував. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.) \примітка — «Порохівниця»\

Після проголошення 14 листопада 1918 року гетьманом "Маніфесту про відновлення союзу з Російською Імперією" Євген Коновалець особисто йде на перемовини, вимагаючи виконання чотирьох пунктів, які дозволять зупинити повстання, організоване "Українським народним союзом". Серед вимог були наступні: відкликання "маніфесту", розпущення россійських "добровольних дружин", перенесення Січових Стрільців з Білої Церкви до Києва, а також скликання Національного Конґресу (в якості українського парляменту).
Гетьман повідомив, що не може виконати умов полковника.

Підрозділ Січових стрільців брав участь в боях під Мотовилівкою, де зрештою і визначилася доля режиму гетьмана Павла Скоропадського. Россійські генерали та офіцери стали останніми захисниками Павла Скоропадського, в той час як більшість українських військових з’єднань підтримало повстання. Німецьке командування вирішило одразу домовитися з новою владою про відступ з території України, а також про добровільну здачу Києва.

Євген Коновалець зі Січовими Стрільцями в Шепетівці. жовтень 1919.
Зліва праворуч: Євген Коновалець, Таісія Юрієва, Іван Юріїв, Петро Пасіка, Михайло Матчак та невідомий.

Як одна з небагатьох дисциплінованих частин, Окремий Загін Січових Стрільців був вимушений стати основою нової державної влади в Києві, виконувати різноманітні функції, починаючи від охорони міста Києва як гарнізон і закінчуючи активними бойовими діями. До міста разом з повстанцями потрапило чимало анархічних та недисциплінованих елементів, з якими нова влада була вимушена боротися.

Євген Коновалець закидав Директорії, як новій владі, що прийшла по гетьманові Павлові Скоропадському, насамперед відсутність орієнтирів внутрішньої політики, ще більш суворий він у своїй оцінці зовнішньої політики Володимира Винниченка як голови Директорії. Він відверто критикував його намагання отримати водночас допомогу Франції та країн Антанти, а також міркування про відправлення делегації до Совєтської Россії.
(Як доводить Її Величність Історія, товаріщ Віннічєнко є одним з найогидніших персонажів на нашому політичному олімпі — соціаліст, большевик, тісно співпрацював з большевикам РСФСР, перед наступом красноармєйських орд на Київ повипускав з в'язниць арештованих большевиков, котрі почали "січневий заколот". До речі, з України Віннічєнко втік спочатку до Совєтської Россії, на запрошення Лєніна, де спокійно працював у владних органах, а вже потім, перед "чісткой" встиг втекти до Франції, де прожив до глибокої старості і писав мемуари про те, як "він один рятував державу"!) \примітка — «Порохівниця»\

Відверте роздратування у Євгена Коновальця викликала військова політика, яка поклалася на загальну мобілізацію, чим спричинила, на думку полковника, до розмивання кадрової армії, яка не була готова до такої кількості добровольців. Без особливого пафосу Євген Коновалець ставиться і до "отаманії" — явища, коли цілі території контролювалися отаманами, які змінювали політичні погляди надто швидко і ставали на бік різних антиукраїнських сил чи союзників. Хоча, звичайно, він визнавав роль окремих отаманів у Визвольних Змаганнях, підкреслюючи важливість їхньої боротьби проти большевицьких окупантів з РСФСР.

Євген Коновалець пригадує, що під час повернення Директорії з Вінниці до Києва виступали численні промовці, які "підкреслювали лише значіння перемоги над гетьманщиною й робили героями живих людей, що ще були в стані само оформлювання", тобто не здійснили жодних справ, за якими можна було б їх оцінювати. Завдяки цьому в політичному керівництві панував хаос та анархія. Цікаво, що б сказав Євген Коновалець, побачивши парад сучасних "героїв", які встигли вскочити до Верховної Ради, а деякі навіть потрапити звідтам до слідчого ізолятора СБУ?

В умовах невизначеної внутрішньої та зовнішньої політики Євген Коновалець разом з Січовою Радою вирішує запропонувати Винниченку, а пізніше і Симону Петлюрі створення диктатури, як відповідь на політичну та військову ситуацію. Обидва політики відмовилися від такої пропозиції, попри те, що Євген Коновалець пропонував навіть створити тріумвірат з Симона Петлюри, себе та Андрія Мельника.
(Вочевидь, Євген Коновалець мав на увазі саме первісний сенс терміну "диктатура", ототожнюючи свою пропозицію з призначенням посади диктатора у Стародавньому Римі, де посадову особу — Dictator rei gerundae causa — наділяли усією повнотою державної влади, що призначалася за пропозицією сенату у випадку зовнішньої чи внутрішньої небезпеки, яка загрожувала республіці.) \примітка — «Порохівниця»\

Описуючи ідеологію Січових Стрільців, Євген Коновалець наполягає, що принципова аполітичність (відмова від втручання зі зброєю до політичних справ) була основою світогляду Січової Ради. Оскільки головною метою було втримання української державності, а не участь у політичній боротьбі.

На думку коменданта Січових Стрільців, Директорія не змогла побачити розгортання ворожих сил в запіллі, сподіваючись, що театр бойових дій буде виключно на фронті. Відсутність реакції на большевицьку аґітацію та пропаґанду були жахливим проявом безвольності та нерозуміння, що відбувається черговий етап системного наступу на Українську Державність. Спроби створити Політичний відділ (фактично, розвідку) при Січових Стрільцях наштовхнулись на бюрократію та не мали успіху.

Євген Коновалець виступав за однозначне "проголошення війни з Росією", оскільки большевицький "уряд" в Москві відправляв до Україні організовані в РСФСР військові частини так званого "украінскоґо совєтскоґо правітєльства", "що на ділі були інтегральною частиною єдиної красної армії". На думку полковника така політика Директорії призводила до дезорієнтації, деморалізації та позбавлення боєздатності української армії.

Євген Коновалець продовжив військову службу як керівник дивізії, групи, а згодом і Корпусу Січових Стрільців. Після укладення договору Симона Петлюри з Юзефом Пілсудським, Євген Коновалець склав свої повноваження. Однак війна полковника тільки починалася: потрапивши на еміґрацію, він створив Українську Військову Організацію (УВО), яка стала предтечею Організації Українських Націоналістів (ОУН), утвореною в 1929 році. Практично в усіх країнах, куди закине Українців після програшу Національної Революції, почнуть створюватися осередки боротьби за майбутню Незалежну Державу, з’єднані між собою ідеологією визволення рідного краю, поборення польських та россійських впливів, галицького сепаратизму, а також сліпої віри в те, що треті сили принесуть Україні волю.

Найголовніше вміння — готуватися не до минулої війни, а до війни майбутньої, з незвичними новими обставинами.
Євген Коновалець

Організація Українських Націоналістів (бандерівці)
℗ Станіслав Федорчук
© «Націоналістичний Портал»
Офіційний портал ОУН (бандерівців)
2018.VІ.14

Матеріял друкується зі вказаного відкритого джерела
Світлини: © «Центр досліджень Визвольного Руху»
Постери: © Dmytro Dzüba
℗ «Порохівниця»
2018.VІ.14