Пан’Європейська мета: Україна — це Європа!
Карл фон Габсбурґ підтримує Україну і закликає Європу прокинутись

 
Під час виступу на Пан’Європейській конференції 16 лютого 2019 року у Відні Президент Пан’Європейського руху Австрії пан Карл фон Габсбурґ виступив за посилення зовнішньої політики та політики безпеки ЄС, за швидке розширення ЄС і проти патерналістської держави добробуту.

„Наша Пан’Європейська мета повинна полягати в зміні політики сусідства щодо України на конкретну політику розширення.“
— Карл фон Габсбурґ — Президент Пан’Європейського руху Австрії

З таким закликом звернувся до європейських політиків Карл фон Габсбурґ — титулярний Імператор Австрії, голова Будинку Габсбурґ-Лотаринґен, Президент Пан'Європейської Унії, з якої народилась Європейська Унія, депутат Європарламенту від Австрії.


 

PANEUROPA IST GANZ EUROPA
ПАН’ЄВРОПА ЦЕ ВСЯ ЄВРОПА

 
…Якщо ми розглянемо коріння єдиної Європи, це допоможе описати наше загальне уявлення про неї. Залишилось мало свідків заснування Європейського Співтовариства, які бачили його справжні коріння, що народилися після двох світових (європейських громадянських) воєн.

Ця Спільнота Європейських Держав не була створена як переважно економічна, яка призначена лише для створення добробуту. Це спільнота, яка природно будується на ідеї миру і яка виникла з конфлікту; це спільнота, основною ідеєю якої було подолання ворожості між Францією та Німеччиною і досягнення домовленостей щодо речей, які мають величезне значення для обох країн (енергетики, сталеплавління і всього, що має відношення до них), "європеїзація" цих питань і, завдяки цьому, запобігання війні в майбутньому. І вже після успіху цієї ідеї відбувся її "експорт" по всій Європі для того, щоб реально створити єдину Європу.

Пан’Європейська конференція 16 лютого 2019 року у Відні

ЗОНА СВОБОДИ, БЕЗПЕКИ ТА ПРАВА

Завжди важливо пам’ятати, що корінням Європи була ідея безпеки. Звичайно, батьки-засновники Європейського Співтовариства думали про і політичну про економічну спільноту. Але вони добре знали, що не можна починати справу зі створення політичної чи безпекової спільноти, адже стан найбільшої країни Європи того часу, Німеччини, в період відразу після завершення Другої Світової війни не був таким, в якому можна було створити політичну спільноту. Тому батьки-засновники домовились почати з економічних елементів, і якщо б така співпраця виявилась вдалою, то за нею мала слідувати кооперація в сферах політики і безпеки. Якщо подивитись на Європу сьогодні, то можна побачити, що політики минулого були праві — для економічної співпраці були створені певні інституції, і ці інституції функційонують.

Корінням ідеї європейського об’єднання був план створення зони свободи, безпеки і справедливості. Це і є основою Європи. Основою європейської інтеграції була європейська безпекова політика. Там, де безпекова політика тлумачиться широко, цей термін відноситься не тільки до військової сфери. Він включає, наприклад, зовнішню політику.

Сьогодні кожна європейська країна має право брати участь у європейській інтеґрації та прагнути приєднатися до Європейського Союзу. Для цього, як ми знаємо, необхідно відповідати певним критеріям. Я не хочу прирівнювати Європу до Європейського Союзу. Безумовно, Європа сьогодні є більшою за Європейський Союз. Жодна розумна людина не заперечуватиме, що Україна, Косово чи Північна Македонія є європейськими країнами, навіть якщо вони ще не належать до Європейського Союзу.

Пан’Європейська конференція 16 лютого 2019 року у Відні

ПАН’ЄВРОПА ЦЕ ВСЯ ЄВРОПА

Але якщо ми говоримо про Європейський Союз, то цей Союз повинен бути дійсно європейським — в ньому повинна бути вся Європа. І для цього всім європейським країнам, які ще не належать до Європейського Союзу, необхідно показати певні перспективи приєднання до нього.

Українці, наприклад, своєю Революцією Гідності явно показали, що вони обрали рух до Європи. Янукович оголосив і обіцяв європейську інтеграцію, але потім самотужки повів країну в бік Россії — у відповідь на це Українці постали. Європейська інтеґрація мотивує Українців проводити реформи, і вони дуже добре знають, що ці реформи проводяться не для Європейського Союзу, а для самого українського суспільства. Сьогодні Україна є країною, щодо якої діє так звана "Політика сусідства", а не "Політика вступу" до Європейського Союзу — і такий підхід просто визнає факт сусідства. Тому, звичайно, наша Пан’Європейська мета повинна полягати в зміні цієї "політики сусідства" щодо України на конкретну "політику розширення".

Я вважаю за необхідне продемонструвати це і в ширшому контексті. Початок цього року був сповнений конкретними політичними подіями — невдале голосування щодо Брекзіту у Лондоні, проголошення нових виборів в Іспанії. Але, напевно, не так вже багато людей бачили зустріч, що відбулася між президентами Лукашенко і Путіним, а також слухали заяви, що лунали під час неї. Лукашенко практично впав на коліна перед Путіним і сказав, що не існує перешкод для об'єднання двох країн, і що білоруська влада може в будь-який час почати об'єднання, якщо цього забажає Росія. Слід чітко сказати, що це майже напевно не відповідає справжній думці громадян Білорусі. Звичайно, цей регіон стає нестабільним, оскільки там реалізується політика, яка, безперечно, не заснована на інтересах місцевих жителів. В цьому Лукашенко, мабуть, помиляється так само, як помилявся Янукович, коли обіцяв шлях до Європи, а пішов по шляху до Росії. Януковичу слід віддати належне в одному — протягом свого недовгого президентства він був настільки зайнятий перерозподілом чужої власності (частину якої, коли прийшов час бігти з країни, він забрав з собою в Россію), що він не зумів побудувати великих політичних перспектив для зупинення євроінтеґрації.

Нам, Австрійцям, легко говорити про ці країни, особливо якщо взяти до уваги географічний вимір. Від Відня до Ліхтенштейну на західному кордоні Австрії така ж відстань, що і від Відня до України. Якщо ж цю саму відстань прокласти на південний схід, то ми потрапимо до регіону, який, на жаль, все ще є своєрідною білою плямою на карті. Країни цього регіону, оточені Європейським Союзом — Албанія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Косово, Північна Македонія та Сербія — потребують особливої уваги Європи. В 2003 році в Салоніках їм обіцяли приєднання до ЄС, а потім це питання відійшло на задній план. Однак такий підхід створив вакуум, в який вдерлися інші сили. Всі знають історії про те, що було далі — я маю на увазі, перш за все, реґіони в Боснії та Герцеговині, де раптово виникли мечеті, які, безсумнівно, не мають нічого спільного з дійсною ісламською історією цієї країни, а фінансуються лише вахабітами; в багатьох випадках місця для цих мечетей навіть купували в один час. Вже в цьому питанні можна побачити, як такі зовнішні сили можуть увійти в такий вакуум. Можливо, ви також почули, як близько року тому прем'єр-міністр Косово Рамуш Харадинай заявив, як за часів Скандербега албанці перемагали турків. Звичайно, це була риторична реакція на дуже сильний вплив Туреччини на школи в його країні.

І ви пам'ятаєте, що менш ніж три роки тому в Чорногорії, як тепер вже відомо, стався замах на прем'єр-міністра для того, щоб європейський вектор Чорногорії змінити на пророссійський. Звичайно, сьогодні ми також знаємо, хто здійснював цей замах — це були офіцери россійської військової розвідки, ҐРУ. Їх керівником у той час був колишній россійський військовий аташе в посольстві у Варшаві. Він разом з різними помічниками і організував цю акцію.

Всі ці три приклади — і, звичайно, є багато інших прикладів — мають безпосередній вплив на безпеку Австрії та Європейського Союзу. Політика — це динамічний процес, і світ змінюється. Якщо Європа не діятиме, то в вакуум вдеруться інші сили.

ЦІНА РОЗШИРЕННЯ ЄС ТА ЦІНА НЕСТАБІЛЬНОСТІ

Часто заперечують, що розширення ЄС є занадто дорогим. Однак це надзвичайно одномірне уявлення, яке іґнорує суттєві аспекти. Навіть враховуючи лише економічний бік питання, слід мати на увазі, якою насправді буде ціна наявності зони нестабільності — давайте подумаємо над трьома наведеними прикладами. Чим вищі стандарти демократії та верховенства права, тим краще для Європи, тим привабливіше буде інвестувати в регіон і тим самим створювати багатство. Політики Південно-Східної Європи також знають, що вони роблять реформи не для ЄС, а для своїх країн.

Я також хочу ненадовго відволіктись для обговорення терміну "Центральна Європа" і наповнити цю концепцію певним смислом. Культурні ознаки Центральної Європи, яка виникла з історичних причин, дійсно видимі для всіх, хто хоче її побачити. Центральна Європа є ключем до розподілу Європи на Східну і Західну, розподілу, який все ще існує в свідомості багатьох через колишній розділ континенту Залізною завісою. Центральна Європа не є концепцією національних держав, її не можна визначити національними державами, вона заснована на регіонах, вона ґрунтується на концепції, яку раніше називали імперською ідеєю. Але ця концепція не має нічого спільного з імперією, проте насправді є терміном, який характеризує наднаціональний порядок, побудований за принципом субсидіарності.

Думаю, що важливо також пам'ятати, що в цьому році відзначається тридцятиріччя Пан’Європейського пікніку. Цей захід став першим випадком, коли група громадян із Східної Німеччини (НДР) змогла вільно виїхати з Угорщини до Австрії через відкриту Залізну завісу. Безумовно, на честь цього відбудуться якісь урочисті заходи, але я вважаю важливим те, щоб ми також говорили сьогодні про те, що цей Пан’Європейський пікнік втілив і продовжує втілювати цілу низку важливих меседжів. Я вважаю, що один цих з ключових меседжів містить слово „Пан’Європейський“, а саме — „Пан’Європа — це вся Європа!“, тобто те, що країни, які знаходяться за межами якоїсь штучної завіси, якщо вони є європейськими, також є частиною Європи. Нам потрібно лише дивитися на майбутні кордони на Сході, щоб побачити, що цей меседж означає „Європа є більша, ніж нам здається!“

Іншим меседжем цього Пан’Європейського пікніка, звичайно, був „Європа замість націоналізму“. У нас було багато класичних національних держав, які могли думати тільки в націоналістичному вимірі, але їм був потрібний європейський дух. В пресі того часу постійно зазначали, наскільки гарним був Пан’Європейський пікнік і яким історичним дивом було те, що „Австро-Угорщина“ допомагала пригнобленим німцям вийти на волю.

Але ця подія чітко доносить і меседж про те, що Європа — це спільнота культури і долі, і тому вона повинна бути спільною і працювати разом. Ця подія чітко втілює меседж того, що в Європі не може бути місця для тоталітаризму, що ми воюємо за свободу, протистоїмо тоталітаризму, виступаємо за верховенство права і не погоджуємося з політичним свавіллям. Пікнік, про який ми не повинні забувати, відбувся на кордоні, який ми давно вважали практично непрохідним, але який протягом століть взагалі не був кордоном, тому що землі, по яких він проходив, були в Центральній Європі. Залізна завіса розрізала Центральну Європу. Саме тому сьогодні важливо згадувати про Центральну Європу — вона потрібна для Європи. Це зріла концепція, це європейська концепція, і спільна робота в цьому регіоні була важливою в минулому і матиме таке ж значення і в майбутньому.

Пан’Європейська конференція 16 лютого 2019 року у Відні

ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА І СВОБОДА

Я також вважаю, що нам необхідно постійно нагадувати про те, що Європа є історією успіху. Якщо подивитись на витоки Європи, можна знайти фундамент, заснований, по суті, на каменях верховенства права і свободи. Звичайно, у витоків Європи знаходились й інші елементи, такі як важливість сім'ї як ядра суспільства, яке захищається (але не регулюється) державою. Серед витоків є такі поняття, як приватна власність, особиста відповідальність за невдачу (але й можливість відкрито назвати себе автором успіху), і через це — приватне підприємництво, яке, щоб бути успішним, має спиратися на інновації. Комбінація підприємництва, інновацій, приватної власності та верховенства права є наріжним каменем процвітання.

Не є випадковим те, що ці принципи можуть розвиватися в культурі, яка була явно християнською. Погляд на політичну та економічну карту показує, що ці основні принципи верховенства права та свободи були однією з передумов для зростання інших країн. Культурні основи США мають витоки в Європі, а різні країни Азії після Другої світової війни поступово перейняли багато елементів цих культурних передумов. В інших регіонах, однак, існує відсутність верховенства права і правової визначеності, і тому захист приватної власності повністю знищено — і в цих реґіонах світу існує більшість проблем.

Наголос на праві є настільки важливим тому що в Європі знову і знову лунають гучні заклики до першості політики. Але політика за своєю природою намагається регулювати все. Чим більше вона це робить, тим глибшим стає конфлікт із законом, тому що суспільством керують вже не принципи верховенства права, а відносини володарювання, сили. Цей конфлікт має довготривалий негативний вплив на Європу. Політика просто не може регулювати все.

У своїх дослідженнях австрійський Нобелівський лауреат Фрідріх Авґуст фон Гайєк розрізняв інклюзивні та ексклюзивні держави. Історичні імперії Олександра Великого аж до монархії Габсбурґів були прикладами інклюзивної держави. Вони, як правило, були більш терпимими та дозволяли більше свобод, тому що не покладались на чітко окреслені групи. З іншого боку, ексклюзивні держави покладаються на чітко визначені групи. Ідея національної держави є класичним прикладом такої ексклюзивної держави, в ній племінна культура, яка ще не знала держави, піднімається до державного рівня. Держава соціального добробуту, політична концепція, відповідно до якої громадяни залежать від держави, що "піклується" про них за їх власні гроші, є "дитиною" цієї ексклюзивної держави. Найбільша проблема сприйняття Європейського Союзу полягає в тому, що і партії і багато громадян дивляться на нього як на ексклюзивну державу. Але ця концепція приречена на провал. Європейське об’єднання може працювати лише тоді, коли ми подолаємо ідею національної держави і мислимо в категоріями інклюзивної держави або імперської ідеї з її наднаціональним порядком.

ПОВЕРНЕННЯ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ НЕ Є РІШЕННЯМ

Демонтаж ЄС до рівня міждержавної співпраці або навіть повернення до Європи національних держав не є розумною альтернативою Європейському Союзу з огляду на поточну ситуацію. Маю сказати, що з огляду на зростаючу кількість людей, яким все одно, мало хто шкодуватиме, якщо ЄС розвалиться. Але ті, кому все одно, не думають про те, що буде після розвалу. Мрії про те, що в такому разі ми житимемо в національних державах, як у 1960-ті роки, є ілюзією. Світ кардинально змінився з того часу. Без ЄС Європу можна буде порівнювати лише з Німеччиною за часів Наполеона — колекцією незалежних невеликих держав. Пізніше канцлер Бісмарк залізом і кров’ю зробив з них Німецьку Імперію. Але, як показали наслідки, це не принесло користі ані Німеччині ані Європі.

Згадаю ситуацію, що існувала в той час з Герцоґством Гольштейн (Хольштайн — історичний терен між Гамбургом і Данією), яке належало австрійським імператорам. За часів Німецької Конфедерації Австрія відносно недовго мала провінцію на самій півночі Німеччини, аж поки не стало очевидним, що австрійська концепція управління була занадто успішною. Тоді Бісмарк ввів війська, щоб вигнати австрійців на південь. Німці привезли в Гольштейн військову поліцію, а до того австрійці привезли військову музику. Німці привезли з собою продуктовий пайок, а австрійці привезли здобний рогалик кіпферль. І ось вже в наш нас мені дозволили відвідати музичну виставу на острові біля Гольштейну. Там нам показали танці, і професійний музикант, з яким я розмовляв, запитав, чи не здаються мені танці знайомими — за його словами, мелодія танців, яка потрапила до Гольштейну за часів австрійської влади, походить з австрійської Штирії. Тобто в ті часи вихідці зі Штирії навчили місцевих цій музиці і цим танцям. Отже, ви бачите, що знову і знову виникають історичні паралелі між різними частинами Європи.

Але сьогодні роль Бісмарка візьме на себе скоріше не канцлер Німеччини, а россійський президент на ім'я Владімір Путін. І тоді окрім європейських васалів, серед яких, можливо, Німеччина все ще зможе бути найсильнішою, від Європи мало що залишиться! Про це потрібно знати навіть якщо ви постійно критикуєте сучасний стан європейської політики. Забуття історії не працює.

Зрозуміло, що Європейський парламент потребує другої палати. Логічно, що Європейський Союз має мати інституцію, що представлятиме держави-члени, подібно до Федеральної Ради. В ідеалі, однак, друга палата має діяти незалежно від щоденної політики і, отже, бути інструментом проти популістичного законодавства.

Сьогодні ми живемо в Європейському Союзі, який, звичайно, має свої недоліки та слабкі сторони. Але з усіма цими помилками і слабкостями в багатьох аспектах він є зразковим. Однак його потрібно постійно вдосконалювати, наприклад, через реформу Ради ЄС і, можливо, через створення другої палати Європейського парламенту. Як казав італійський письменник Джузеппе Томазі ді Лампедуза в романі «Леопард», "щось має змінитися, щоб залишитись собою".

Доповідачі на на Пан’Європейській конференції 16 лютого 2019 року у Відні: Президент Пан’Європейського руху Австрії пан Карл фон Габсбурґ; Президент Пан’Європейської Унії пан Ален Терреноре; Державний секретар Міністерства внутрішніх справ Австрії пані Кароліна Едттадлер; Президент Пан’Європейського руху Словенії пані Ларис Ґайзер; Керівником заходу виступила голова Опікунської ради Пан’Європейського руху Австрії пані Габріела Стімпл-Абеле.

СУВЕРЕНІТЕТ ГРОМАДЯН

Нам має бути зрозуміло, що нам потрібна об’єднана Європа, щоб долати такі проблеми, як ситуація з безпекою або міґраційна криза. Європі потрібно надати компетенцію, коли ця компетенція, наприклад, у зовнішній політиці та політиці безпеки, може сприяти суверенітету. Водночас необхідно посилити суверенітет громадян у відновленні їхньої свободи та відповідальності. Патерналістська держава добробуту не є концепцією майбутнього. Якщо ми зосередимося на тому, щоб зробити Європейський Союз інклюзивною субсидіарною державою для всіх європейців, то ми зможемо зайняти на світовій арені те місце, якого Європа дійсно заслуговує.
 

© Karl von Habsburg
© «Paneuropabewegung Österreich» — „Die Bedeutung, die Europa zusteht“ © Katharina Schiffl
8. März 2019
Український переклад:
© «Paneuropa Ukraine»
Матеріял публіковано з відкритих джерел

---

Ерцгерцоґ Карл фон Габсбурґ, син і онук — маленький Ерцгерцоґ Фердинанд Звонимир фон Габсбурґ та світлої пам'яті Отто фон Габсбурґ

P.S.:
Приємно бачити, що Карл фон Габсбурґ захищає Україну і закликає Європу прокинутись нарешті!
«Порохівниця» вже публікувала матеріяли щодо підтримки України Головою Австрійського монаршого дому Габсбурґів:
— Карл фон Габсбурґ підтримує Україну і закликає Європу прокинутись
— Karl von Habsburg: „Wie glaubwürdig ist die EU?“
— Karl von Habsburg: „Unser Partner Russland?“

Карл фон Габсбурґ — справжній син свого батька — Отто фон Габсбурґ також постійно останні роки життя попереджав про зростаючу небезпеку квазідержавного утворення РФ. Є переконання, що спадкоємець титулів Ерцгерцоґ Фердинанд Звонимир фон Габсбурґ також послідовно буде стояти на захисті України, хоча зараз юнак не втручається в політику і є відомим австрійським автогонщиком.
Як і Отто фон Габсбурґ, Карл фон Габсбурґ є засновником низки організацій в Україні, зокрема, радіо «Країна FM» — перше радіо зі 100% українською музикою і контентом.
Вільгельм фон Габсбурґ (Василь Вишиваний) пишався би такими нащадками!