Перейти до контенту

Василь Кричевський — майстер українського Відродження

Василь Кричевський
майстер українського Відродження

 
12 січня 1873 року народився Василь Кричевський (1873–1952) — автор Тризуба — Державного Герба Української Народньої Республіки, один з дизайнерів грошей і державних знаків УНР, засновник архітектурного стилю українського модерну, художник театру та вітчизняного кіно, самобутній живописець, графік-новатор, майстер декоративно-вжиткового мистецтва. Василь Кричевський відродив загублене з XVIII віку мистецтво оформлення української книги, був яскравим представником українського імпрессіонізму, був одним з організаторів і першим ректором Української Академії Мистецтв, керував мистецькою частиною у виробництві великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється», «Звенигора», «Назар Стодоля» та першого в Україні кольорового фільму «Сорочинський ярмарок».
Василь Кричевський став найхаризматичнішою постаттю українського мистецтва першої половини ХХ століття.


 

В часи бурхливого розвитку чи відродження національної свідомости народу, національної культури або політичного життя, з’являються виключні люди, “люди Ренесансу”. Вони працюють і творять у багатьох ділянках, вони поспішають, намагаючись заповнити прогалини. Саме такою людиною в житті й відродженні українського народу був Василь Григорович Кричевський, один з найбільших сучасних мистців України. Людина видатної індивідуальности, з надзвичайно широкими інтересами, він глибоко вплинув на розвиток українського мистецтва і взагалі культурного життя України в XX столітті.

З ім’ям Василя Григоровича Кричевського, яскравого представника української мистецької еліти уособлюється драматизм розвитку української культури першої половини ХХ століття. Він, що досяг значних успіхів у мистецтві, один із новаторів української архітектури, творчість якого мала вплив і продовження у культурі України впродовж ХХ століття, став свідком знищення багатьох своїх художніх робіт і проектів, та, врешті, змушений був залишити України та еміґрувати.

Про роль і місце в українській культурі Василя Кричевського гарно сказав його сучасник, художник і поет Святослав Гординський: «Якщо уявити собі мистецтво якогось народу як храм, що спирається на колони, то власне, однією з таких колон українського мистецтва був Василь Григорович Кричевський».

Василь Григорович Кричевський народився 12 січня 1873 року (31 грудня 1872) у селі Ворожба (нині — Сумщина). Він був найстаршим з 8-ми дітей міщанина, повітового земського фельдшера Григора Кричевського та його дружини Прасковії Григорівни. Малював змалку, самобутній маляр-пейзажист. Навчався Василь Кричевський у Харкові, у залізнично-технічному училищі. По закінченні влаштувався помічником міського архітектора, а невдовзі йому вже доручали проектувати приватні будинки.

Свою мистецьку діяльність Кричевський почав наприкінці 1890-х років і понад півсотні років життя присвятив мистецькій науковій та педагогічній роботі.

У 1902 році довідавшись, що у Полтаві збираються споруджувати новий будинок земства (нині — краєзнавчий музей ім. В.Г.Кричевського), Василь Григорович запропонував свій проект.
У 1903 році план будівництва Василя Кричевського переміг на конкурсі будинку Полтавського Земства. Будинок став взірцем і перлиною нового архітектурного стилю — Український архітектурний модерн. До 1908 року Василь Кричевський брав участь у керівництві будівництвом та художньому оформленні цього будинку.

Будинок Полтавського губернського земства, нині — краєзнавчий музей ім. В.Г.Кричевського

Кричевський доклав свою руку до зведення різних цікавих будинків, зокрема, будинку письменників «Роліт», Літературно-меморіального музею Шевченка на Тарасовій горі, Прибуткового будинку по вул. Стрілецька, 28 у Києві та інших.
Багатогранний талант непересічної особистості мистця подарував багатьом куточкам України справжні перлини національної культури. Гончарському містечку Опішному на Полтавщині Василь Кричевський назавжди віддав свою любов до українського гончарства.

Його вплив на розвиток гончарного промислу в Опішному дослідники вважають визначальним, адже мистець підтримував, популяризував і колекціонував творчість місцевих гончарів, утверджував містечко як один із найвидатніших центрів народної художньої культури Українців.

Упродовж 1902–1919 років Василь Кричевський неодноразово бував і жив у Опішному, залучав майстрів до оздоблення проектованих ним будинків. 1914 року, мешкаючи тривалий час у Гончарній столиці, вчився гончарювати. Востаннє був у Опішному 1938 року.

У містечку збережена найвидатніша гончарська споруда України — «Будинок Кричевського-Лебіщака». Він споруджений за проектом Василя Кричевського під керівництвом будівничого Юрія Лебіщака впродовж 1914–1916 років. Діяльність у будівлі гончарних шкіл, а згодом — артілі, заводу «Художній керамік» означила її як осердя понадстолітнього розвитку вітчизняного гончарного шкільництва.

Будинок Кричевського-Лебіщака — Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

У 1912—1913 Василь Кричевський керував майстернями килимів Ханенків і керамічною школою в Миргороді. На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенка Василь Кричевський робив ескізи виробів на теми українського народного мистецтва. Оленівська майстерня виткала ті килими для подружжя Ханенків.

Україна проголосила Незалежність і настала доба Української Народної Республіки.
Василь Кричевський був у добрих стосунках з Михайлом Грушевським. Саме його попросили зробити перші державні печатки. Далі постала задача розробити герб і клейноди.
Працював у комісії зі створення Герба України, підготував власні проекти Великого і Малого Державних Гербів (в 1918 році офіційним Гербом України затверджено саме його Тризуб). Тризуб — знак Володимира Великого — підкреслював спадковість Української Держави від Київської Русі. "Се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною політичною і культурною історією", — зазначав Михайло Грушевський. Стилізований оливковий вінок, що оточував Тризуб в обох гербах, виконаних Кричевським, символізував мирну політику Української Народньої Республіки.
У січні цього ж року почав працювати над проектами паперових грошей і поштових марок УНР (в обіг тоді випустили двогривенну банкноту, виготовлену за проектом Кричевського).

Клейноди Української Народньої Республіки:
1. Великий герб УНР
2. Печатка УНР
3. Малий герб УНР
Автор — Василь Кричевський, 1918

100-річчя Тризуба — державного Гербу України
100-річчя української гривні
100 років українській валюті
Нацбанк випустить сувенірну банкноту «100 гривень»

2 гривні УНР, графіка Василя Кричевського

1917 року Василь Григорович став одним із організаторів і першим ректором Української Академії Мистецтв, а також склав перший в Україні підручник українського народного мистецтва, який, на жаль, не встигли надрукувати.

Також Василь Кричевський керував мистецькою частиною у виробництві великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється», «Звенигора», «Назар Стодоля» та першого в Україні кольорового фільму «Сорочинський ярмарок». Загалом Кричевський оформив дванадцять фільмів, серед них і «Звенигора» Олександра Довженка. До речі, ідею цієї знаменитої стрічки Довженкові подарував саме Кричевський.

Протягом довгих років Василь Григорович збирав предмети української народної творчості і, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів укомплектувати одну з найбагатших колекцій в Україні.
Протягом довгих років збирав предмети української народної творчості
На превеликий жаль, унікальна колекція Василя Кричевського, яка знаходилася в будинку Михайла Грушевського, згоріла під час артилерійського обстрілу большевиками у 1918 році під час першої совєтської окупації Києва.

Його двічі заарештовували большевики. А згодом (1940) дали звання "заслуженого діяча мистецтв УССР". З цієї нагоди в Києві влаштували велику персональну виставку. У цей час Василь Кричевський очолював кафедру малярства Київського художнього інституту.

Другу Світову війну Василь Кричевський разом з дружиною та донькою зустріли у Києві, де пізнали усі біди нацистської окупації: голод, холод, поневіряння по чужих помешканнях. 1943 року художник з родиною попрямував на Захід. Певний час працював у Львові, де був ректором Вищої образотворчої студії під покровом владики Шептицького. Восени 1943 Кричевські еміґрували спочатку до Чехо-Словаччини, потім до Австрії, Німеччини, зрештою до Франції, до сина Миколи в Париж. Дорогою митець втратив скриню зі своїми творами. Нарешті, 1948 року Кричевський з дружиною переїхали до дочки Галини в Каракас (Венесуела). Тут, в столиці Венесуели, Каракасі, 15 листопада 1952 року, не доживши 2 місяці до 80 років, видатний митець та архітектор Василь Кричевський завершив свій земний шлях, на якому він пізнав і радість творення, і гіркоту втрат, надії та розчарування, визнання й гоніння.
В 1975 році прах художника та його дружини Євгенії перенесли до українського цвинтаря Святого Андрія в місті Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.

Василь Кричевський — один з найяскравіших митців і архітекторів України, незаслужено забутий.
Василь Кричевський — старійшина великої родини Кричевських, яка дала українському мистецтву низку видатних особистостей. Батько художників Василя та Миколи, митців, які здобули собі розголос особливо за свої праці аквареллю, дід мисткині Катерини Василівни Кричевської-Росандич, брат Федора Кричевського — видатного митця і педагога.
Ім’я вимушеного еміґранта Василя Кричевського, примусово викреслене з історії українського мистецтва ХХ століття, довгий час залишалось поза увагою дослідників та поціновувачів.
Нині значна частина робіт Василя Кричевського перебуває за кордоном, більшість — в Українському музеї Нью-Йорка. У 2003 році онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала приблизно 300 робіт Кричевського до Харкова, Полтави, Лебедина, Києва в дарунок українським музеям. Зокрема, до 40 творів знаходяться в колекції Харківського художнього музею. Унікальна колекція картин художника зберігається в Музеї української діаспори у Києві.

Відновлювати й утверджувати вагомість спадщини геніального мистця зважився Національний музей-заповідник українського гончарства. 2012 року в будівлі Кричевського, досі занедбаній з кінця 1990-х років і відреставрованій зусиллями музейного колективу, було відкрито Музей мистецької родини Кричевських. Нині це — єдиний в Україні музей, присвячений творчому доробку видатної мистецької династії. Він володіє унікальною колекцією графічних і живописних робіт Василя Кричевського, презентує твори та архівні документи, рукописи, фотографії членів родини, які передали до фондів нащадки Василя Кричевського — онуки та правнуки. Окрему залу присвячено головному захопленню мистця – народному мистецтву.

Пам’ятка Кричевського-архітектора й нині виконує важливу місію — возвеличує видатні постаті української культури, долі яких так чи інакше перетиналися з Опішним, сприяючи розвитку й утвердженню опішненського гончарства. Саме їх пам’ятні дошки бронзовіють на Стіні Гончарної Слави України.
Національний музей-заповідник українського гончарства вітає велику родину Кричевських та все Українство з визначною датою й поверненням імені Кричевських у новітній культурний простір!




Стіна Гончарної Слави на фасаді Музею мистецької родини Кричевських. Опішне, Полтавщина.

Матеріял укладався з відкритих джерел:
© Музей мистецької родини Кричевських
© Лебединський міський художній музей
© Бібліотека українського мистецтва
© WikipediA — Василь Кричевський

1 коментар до “Василь Кричевський — майстер українського Відродження

  1. Сповіщення: Леонід Перфецький — митець і боєць – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментарі закриті.