✠ 100-річчя Вапнярського бою ✠
Бій „Синього полку“
у споминах Олександра Удовиченка

 
✠ 100-річчя Вапнярського бою
Бої за Вапнярку — одна з найвідоміших битв совєтсько-української війни.
26—27 липня 1919 Ⅲ Стрілецька Дивізія Армії Української Народньої Республіки під командуванням полковника Олександра Удовиченка переможно завершила тяжкі бої за вузлову станцію Вапнярку на Поділлі проти чисельно переважаючих її військ большевиків.
Чоловий наступ на станцію Вапнярка вздовж залізничної колії здійснював 9-й Стрілецький полк Ⅲ-ї дивізії, а з запілля провадив атаку її 7-й Синьожупанний „Синій полк“, перший курінь якого блискуче провів тилову атаку і здобув станцію.
За цю вдало проведену операцію Ⅲ Стрілецька Дивізія була офіційно удостоєна назви Ⅲ Залізна Стрілецька Дивізія Дієвої Армії УНР.

Олександр Удовиченко у своїх споминах „Третя Залізна Дивізія“ лишив нащадкам свідчення про бій „Синього полку“ за станцію Вапнярка…

 

Здобуття станції Вапнярка 26—27.VII.1919
Олександр Удовиченко
„Третя Залізна Дивізія“

 
[мовою ориґіналу]

Зранку другого дня стало відомим, що минулої ночі партизанський відділ Павловського заскочив червоних несподіваною атакою із ходу й вони панічно залишили Кислицьке. Невгомонний полк. Вишнівський негайно підняв полк, рушив на Кислицьке й обсадив його. У той час 3-тя дивізія, згідно з наказом Комдива, відступила з району Томашпіль — Комаргород до району сіл: Ружнатівка — Антонівка — Русава Мала й Велика для відпочинку й перегрупування. 7-ий Синій полк перейшов до с.с. Мала й Велика Русава. В бою за Кислицьке 7-ий полк втратив пораненими двох старшин, 18 козаків і забито двоє коней.

Останні наші бої ще раз ствердили, що сили 3-ої дивізії були за слабі в порівнянні з ворожими, щоб здобути "Вапнярську фортецю" фронтовою атакою. Тактичних успіхів можна було надалі осягнути лише обхідними рухами, ударами по тилах ворога й по залізничному його сполученню з Одесою. Такі думки постали в мене, коли 3-я дивізія була перед "порогом" ст. Вапнярка. На 25-го літня 1919 р., 3-я дивізія зайняла вихідне становище, пересунувшись головними своїми силами на лінію фронту: сіл Вапнярка — Кислицьке — м. Томашпіль — м. Комаргород.

На другий день, 26-го літня, зранку, відновилися бої 3-ої дивізії за здобуття станції Вапнярка й її найближчих околиць. Ці бої мали бути рішального характеру: або ми переможемо, або большевики змусять нас до відступу. В останньому випадку, захоплення нами Вапнярського залізничого вузла вийшло б поза межі наших побожних бажань, а реальною дійсністю був би все дальший відступ 3-ої дивізії, щоб рятувати її від знищення відірванням від ворога…

Того дня большевики займали станцію Вапнярка і села: Цапівка, Колодника, Антопіль, Савчино та Нетребівка. З Одеси знову прийшло до ст. Вапнярка підсилення червоним. У зв'язку з цим, згідно з наказом, 9-й Стрілецький полк мав наступати в напрямку на с.с. Цапівка — Колодника — ст. Вапнярка; 7-ий Синій полк — на с. Антопіль — м. Марківка; 8-ий Чорноморський — на с.с. Теклівка — Савчино — Нетребівка. Завданням 9-го полку було захоплення станції Вапнярка, а інші частини дивізії мали допомогти стрільцям обхідним маневром із заходу.

Після цілоденного бою, 9 полк вибивав червоних із с. Цапівка й займає с. Колодянка. Відступивши до станції Вапнярка, ворог, зміцнений резервою, завзято борониться і наступ Стрільців загальмовано.

7-ий полк розпочав бойову акцію біля 9-ої год. ранку. Бій затягувався. Давалася відчути перевага ворожого гарматного огню. Раптом небо заволоклося чорними хмарами й розпочалася злива. Ворог зменшив свій огонь. Скориставши з цього, полк. Вишнівський приспішив темп наступу. Сильний різкий вітер несе рясний дощ у напрямку Синіх. Не спиняючись, Сині дійшли до с. Антопіль і не затримуючись, заатакували село. Антопіль здобуто. Переслідуючи ворога, полк. Вишнівський не дав червоним опам'ятатися й захоплює с. Марківка. Червоні спішно відступили до села Антонінка. Нашими трофеями були полонені, одна гармата, два бомбомети, тягарівка й дві польові кухні. Видно, ворогові було дуже спішно, коли все це добро він покинув напризволяще.

Чорноморці виконали своє завдання рівно ж добре, але втрати їхні були значно більші ніж Синіх. Назагал втрати 7-го і 8-го полків, на протязі майже цілоденного бою, були: до 300 вояків забито й поранено, між ними 10 старшин.

Перебуваючи в с. Марківка, к-ир 7-ого Синього полку одержав донесення від свого начальника команди розвідачів, що село Вербове вільне від ворога; на ст. Вапнярка ворожа резерва; на північний захід від ст. Вапнярка позиція червоних проти 9-ого Стрілецького полку; один броневик курсує поміж ст. Вапнярка і селом Крижопіль.

Олександр Вишнівський
[Ілюстрація з книги „Повстанський рух і отаманія“]

Село Вербове прилягає до залізниці Вапнярка — Одеса і розкидане на пагірках, на віддалі трьох кілометрів від ст. Вапнярка.
Полк. Вишнівський рішив використати помилку червоних (брак сторожової охорони в с. Вербове), щоб допомогти 9-му Стрілецькому полкові. Передавши Марківку під охорону Чорноморців, к-ир Синіх зручним, але ризиковним маневром, займав село Вербове, непомітно для ворога, забезпечує себе одним куренем з півдня, один залишає в резерві, а командирові 1-го куреня, видатному старшині, сотн. С. Довгалеві, наказує підійти, маскуючись балкою, до залізничної лінії між Вапняркою й Крижополем, пересікти її й розгорнутою лавою заатакувати станцію Вапнярка з півдня. Між Вербовим і залізницею курінь сот. Довгаля заскочив заставу червоних, яка, відстрілюючися, швидко відступила в напрямі залізниці. Змусивши її до дальшого відступу, сот. Довгаль рушив лавою в наступі на станцію Вапнярка. На віддалі біля одного кілометра від станції, Перший курінь обсадив залізничний переїзд і розпочав інтенсивний обстріл станції Вапнярка двома кулеметами, викликавши велике замітання-метушню серед червоноармійців на станції. Наблизившись до станції на віддаль 200–300 метрів. лави сот. Довгаля опинилися в безпосередньому тилу червоної частини, що тримала фронт проти наступаючого 9-ого Стрілецького полку. Рушничний та кулеметний огонь Синіх по станції з тилу червоних був для них "громом із ясного неба". Загальне збентеження й панічну метушню ще збільшив сот. Шура-Бура своїми стрільками, що почали вибухати над станцією. Два бронепотяги червоних біля села Крижопіль почали спішно відходити; один із них чомусь застряг, а другий, відійшовши до станції Крижопіль, відкрив звідтіля гарматний огонь. Большевицька залога ст. Вапнярка (резерви), після короткої спроби боронитися, рятується втечею як хто може; дехто з червоноармійців, обертаючись, стріляв на ходу. До них приєднуються ті лави червоних, що боронили Вапнярку від наступаючого куреня 9-ого Стрілецького полку. Всі вони тікають уздовж залізниці на м. Христинівка.

Нарешті Вапнярський залізничний вузол у наших руках. Крім невеликої кількости полонених, ми здобули чимало різного військового й залізничного майна. Стрільці 9-ого полку, почувши стрілянину в тилу червоних і крики "Слава!", заатакували станцію з північного заходу, але коли заспані Стрільці дійшли до станції Вапнярка, вона була вже в руках 7-го Синього полку. Вже добре стемніло, коли сот. Довгаль, з наказу полк. Вишнівського, передав станцію Стрільцям і повернув з 1-им куренем до свого полку в с. Вербове. Честь захоплення Вапнярського залізничного вузла в першу чергу належить полк. Вишнівському, за ініціативний відважний і ризикований маневр і атаку з тилу ворога й к-ру куреня 9-ого Стрілецького полку, полк. Чмілеві, за витривалість у наступі серед лісистої місцевости.

Отаман Ю. Тютюник, із своєю бойовою групою й 2-ою дивізією от. Божка, розпочав наступ на Жмеринку. Решта 9-го полку що була в районі ст. Рахни, підходила форсовним маршем до району станції Вапнярка. Передбачаючи тяжкі бої за удержання важливого залізничного вузла в своєму посіданні, дивізію зосереджено в цьому районі.

Олександер Удовиченко
«Третя залізна дивізія, рік 1919».

Свідчення про вікопомний бій за Вапнярку лишив нащадкам безпосередній командир легендарної Ⅲ-ї Залізної Стрілецької Дивізії Армії УНР Олександр Удовиченко у своїх споминах „Третя Залізна Дивізія“.

Вже перебуваючи в екзилі на еміґрації генерал-полковник Армії УНР і віце-президент УНР в екзилі Олександр Удовиченко публікує книги „Україна у війні за Державність“ та „Третя Залізна Дивізія“ (у двох томах).

У книжці розповідається про історію Дивізії, яка за успішні бої з большевиками отримала назву „Залізна“.
Упорядкував і підготував матеріяли книги „Третя Залізна Дивізія“ до друку — колишній командувач 7-го „Синього полку“ Ⅲ-ї Залізної Стрілецької Дивізії Армії УНР генерал Армії УНР Олександр Вишнівський — автор багатьох історичних праць з тематики Перших Визвольних Змагань (1917–1921).

 
„Третя Залізна Дивізія: Матеріяли до історії Війська Української Народньої Республіки. Рік 1919“
Автор: Олександер Удовиченко
Опубліковано: Нью-Йорк, 1971
Сторінок: 264 с.
Опис: Видавництво “Червона Калина”
Зберігається в електронній бібліотеці «Diasporiana»
➥ Завантажити для читання
 

„Третя Залізна Дивізія: Матеріяли до історії Війська Української Народньої Республіки. Рік 1920“ (Том 2)
Автор: Олександер Удовиченко
Опубліковано: Нью-Йорк, 1982
Сторінок: 230 с.
Опис: Видавництво “Червона Калина”
Зберігається в електронній бібліотеці «Diasporiana»
➥ Завантажити для читання

✠ ✠ ✠

 

Публікацію ілюструє батальна картина, замовлена до 100-річчя Вапнярського бою Вінницьким історичним товариством за сприяння Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької ОДА.
На картині змальована переможна атака 1-го куреня 7-го „Синього полку“ Ⅲ-ї дивізії Армії УНР на чолі із сотником Спиридоном Довгалем, підрозділ якого несподіваним обхідним маневром взяв під свій контроль залізничну станцію Вапнярка з південного напрямку надвечір 26 липня 1919 року.

Автор: Артур Орленов, художник студії Українського батального мистецтва.
Історичний консультант: директор Центру історії Вінниці Oleksandr Fedoryshen.
Кольоризація: Дмитро Дзюба для історико-освітнього майданчика «Порохівниця».

Першоджерела матеріялу:
© «Diasporiana» — Електронна бібліотека української діяспори
© «Diasporiana» © «Diasporiana»
© Артур Орленов (малюнок "Бій за Вапнярку")
© Михайло Дяченко (портрет О.Удовиченка)
Постери: «Порохівниця» \ Dem’än Dzüba
Укладач матеріялу: Dem’än Dzüba