Перейти до контенту

Мирослав Стефанóвич „Спомини з побуту на Придніпрянській Україні 1918—1919“ („Повернута спадщина“ випуск 7)

Мирослав Стефанóвич
„Спомини з побуту на Придніпрянській Україні 1918—1919“

 
До уваги Вельмишановного Панства огляд видань книжкової серії „Повернута спадщина“, укладачем якої є запорожський історик, кандидат історичних наук, керівник запорожського науково-дослідного центру „Спадщина“ пан Юрій Щур.
5.IV.2019 вийшли з друку книги з історичної серії „Повернута спадщина“: випуск 6 — „На Запорожжі року 1918-го“ та випуск 7 — „Спомини з побуту на Придніпрянській Україні 1918—1919“.
Загальна презентація книг була у промоції книжкової серії „Повернута Спадщина“.
Унікальні свідчення про історичні події Української Революції та Перших Визвольних Змагань на Запорожжі й Січеславщині.

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

До 100-річчя Української Революції 1917–1921 років

У книзі „Спомини з побуту на Придніпрянській Україні 1918—1919“ подано спомини галицького Українця Мирослава Стефанóвича — безпосереднього очевидця подій Української Революції та боротьби з большевиками у місті Січеслав (Дніпро) та навколишнього терену Січеславщини. Автор також мав можливість спостерігати перебіг подій того часу на Донеччині та Центральній Україні.
Спомини були опубліковані 9—19.Х.1919 у часописі „Нова Рада“ (Львів).
Перевидані 2019 року запорожським науково-дослідним центром „Спадщина“ в книжковій серії „Повернута спадщина“ (випуск 7).
Переглянемо брошурку.


У споминах Мирослава Стефанóвича охоплено 1918—1919 роки. Починаються спогади з опису промислової Донеччини, далі розповідаються події на Січеславщині, і згодом вже завершуються спомини хроніками перебування автора на Наддніпрянщині та Київщині.

Завершення Світової війни, війська Австрійської і Німецької імперій в Україні, перша совєтська окупація, колаборація совєтських окупантів з махновськими бандами і обстріл ними Січеслава (Катеринослава), бої за місто, звільнення українськими військами і знову окупація, спротив місцевого населення окупантам…
14 лютого 1918-го року преса Катеринослава повідомляла про масові сходки по селах губернії, які вітали проголошення Незалежності Української Народньої Республіки та закликали не визнавати владу большевицьких совєтських окупантів.
Згодом Катеринослав стане адміністративним центром землі Січ. Саме місто буде звільнене від "красных" 4.IV.1918, а у січні 1919-го року влада УНР розпочне перейменування міста у Січеслав…

Свідчення про Перші Визвольні Змагання на Січеславщині нащадкам лишив Мирослав Стефанóвич у спогадах „Спомини з побуту на Придніпрянській Україні 1918—1919“, які навесні 2019-го невеликим накладом друковано у книжковій серії „Повернута Спадщина“.
Матеріял подано в авторській редакції мовою ориґіналу.

Унікальні спогади від очевидця і учасника подій Мирослава Стефанóвича, написані кольоритним галицьким діялектом української мови сторічної давнини — унікальні свідчення Ⅰ Визвольних Змагань на Січеславщині й Наддніпрянській Україні.
Справжня подорож в часі!

„В половині липня 1918 р. виїхав я на Україну з 4 австр. кав. дивізією, що стояла тоді в Тернополі й після заключення мира з Україною творила граничну сторожу від України здовж Збруча. Ми приїхали насамперед до Катеринослава, а відтак поїхали ще 300 км. на схід до Юзівки (української Моравської Острави), де в копальнях вугля і заліза та в ріжних заводах працювало в спокійнім часі понад 70.000 робітників, а тепер було їх не більше як 10.000…“

„…Населення в околиці Юзівки є переважно українське, денеде є московські села (як пр. Скотовате), навіть на Донщині аж по Таганрог є багато українських сіл. В деяких селах маються люде добре, але є й бідні селі як пр. Григорівка на полуднє від Юзівки, де селяне мають ледво по 1 десятині землі. Зате Німці, яких тут повно й які живуть тут не лише хуторами, але цілими селами (як пр. Баранівка коло стації Очеретино) великі багачі; ніхто з них не має менше як 300 десятин землі, а хати їх гарнійші від дворів в Галичині. Видно, що правительство не дбало про місцеве населення, коли така ріжниця між добробутом корінних мешканців і кольоністів. Німці походять з околиць Голяндії, є по найбільшій части менонітами, жили давно на острові Хортиці, на Дніпрі, де колись була Січ, а відтак продали там хазяйства і перенеслися дальше на схід, де земля була дешевша. Деякі з них пробували вже щастя в Америці, але вернулися назад, бо як говорили, землі там повно, але нема робучої сили, треба все самому робити, треба кому казати: "Іване, піди-но, зроби-но". Лише на Україні є дешева земля й дешева робуча сила. Німці гарно зорганізовані, мають свої школи і свої газети…“

„…Я бачив, що за часів гетьмана сиділи по адміністраційних урядах ті самі урядники, що були ще за часів царських. Лише в шкільництві і по залізницях видно було український напрям. На кожній більшій стації були курси української мови для робітників та урядників. В багато місцях, як приміром на стації Очеретино коло Юзівки, українська залізнича школа мала науку ранком, – а руська вечером, – так, що дуже часто навіть руські посилали своїх дітей до української школи, бо воліли, щоб їх діти вчилися при сонішнім світлі, ніж вечером…“

„…В деяких кіосках на залізниці (пр. в Ясеноватій коло Юзівки) обов'язував припис, що українських газет і книжок не можна виписувати в меншім числі примірників як руських і т.и. Адміністрація і поліція бачили те все, але потішалися, що прийде час, коли і на залізниці і в шкільництві настане старий режім, – тим більше, що за гетьманщини поняття України ставало чимраз тотожним із системом попирання дідичів.…“

„…В Катеринославі за гетьмана не було ніяких українських військ окрім того VІІІ-ого корпусу. Той корпус складався з яких 1.500 людей, з того майже половина належала до ріжних штабів, а друга половина творила звичайне кадрове військо. Однак в тій другій половині було богато царських офіцерів, які служили "на правах салдат", так, що правдивих жовнірів було дуже мало…“

„…Ранком 27 грудня став Махно обстрілювати місто і почав перехід через міст на Дніпрі. Однак мимо цього, що Махна сили були майже в десятеро більші від сил Українців, Махно бувби правдоподібно прогнаний, якби не то, що сотник Мартиненко, командант катеринославського гарматнього полку, зрадив республиканців і зараз у першій хвилі перейшов з цілою батерією на сторону Махна – так, що республиканці осталися зовсім без гармат. Битва в місті велася чотири дні; особливо зажерті були бої на головній вулиці Катеринослава, катеринославськім проспекті, який є 6 км довгий.
Українці боронилися машиновими крісами проти жовнірів Махна, які мали не лиш свою артилерію але також гармати зрадника Мартиненка. Махно стріляв на місто, де попало, так що жертвою упало понад 150 цивільних людей…“

„…Та не довго судилося перебувати Махнови в Катеринославі, бо лише кілька годин. Ледви Махно вступив о 10 год. перед полуднем до міста і заіменував зрадника Мартиненка (родом з Верхо-Дніпровська недалеко Катеринослава) командантом міста а місцевих большевицьких провідників – начальниками ріжних урядів тимчасової Катеринославської провінції, як уже того самого дня о 4 год. попол. далися чути з західної сторони міста таємничі гарматні стріли, які викликали нечуваний переполох між військами Махна. Се був власне полк Січових Стрільців Самокіша…“

„…Махно взятий в два огні, винісся в коротці з міста, понісши великі втрати від артилерії підчас переправи черев міст на Дніпрі, довгий на 1 км. Новий Рік стрічав Катеринослав вже в українських руках…“

„…Підчас нападу Махна на Катеринослав, стріляв Махно з гармат де попало. І тому знищив дуже богато домів, так, що Директорія була ухвалила 5 міліонів гривень на відшкодування для тих, що потерпіли. Чи гроші ці були виплачені не знаю…“

„…Коли за гетьманщини виходив в Катеринославі лиш один український часопис і то лише три рази на тиждень (соц-дем. "Наша Справа"), і чотири російські дневники: "Придніпровский Край", "Слово", "Рабочее Діло" і "Екатеринскій Вістникъ", то тепер стали виходити аж три укр. дневники: 1. "Републиканець", орган Катеринославського штабу і укр. партії соц. рев. 2. "Наша справа", орган укр. соц. дем. і 3. "Шлях", орган шкільного відділу Катеринославського земства. "Републиканець" виходив в бувшій друкарні "Придніпровского Краю", на ротаційній машині, щодня 6-8 сторін дуже великого формату (ala "Новое Время"), так що сміло можна сказати, що "Републиканець" був найбільшою укр. газетою на Вкраїні. Російських дневників остало три: "Ліберальне Слово", соц. дем. "Рабочее Діло" і чисто-інформаційні "Вечернія Новости"…“

„…Від часу як большевики прийшли до Катеринослава, перестали виходити всі українські газети бо ніхто з Українців не хотів видавати газети на большевицькій програмі, а на иншу большевики не позволяли…“

„…В першім приказі, який большевики видали по взяттю Катеринослава, було сказано, що населення Катеринослава повинно затямити собі, що свободу принесено йому "на штиках сєвера" та що той "революционний сєвер голодаєт" і очікує з юга помочі, яка йому справедливо належиться…“

Події 100-річної давнини на Січеславщині в матеріялі „100 років тому на окупованій Січеславщині вітали проголошення Незалежності УНР“ також висвітлив пан Maks Mirošničenko.

Мирослав Стефанóвич „Спомини з побуту на Придніпрянській Україні 1918—1919“ („Повернута спадщина“ випуск 7) мав обмежений невеликий наклад. Наразі наклад вичерпано.
Проте, завжди можна надрукувати наново наклад, якщо буде запит і попит.
Пан Юрій Щур залюбки розгляне Ваші запити, Вельмишановне Панство, і у разі потреби буде знову організовано спільнокошт на повторне видання того чи іншого випуску серії, наклад якого вичерпався. Як це працює? Все просто: оголошується СПІЛЬНОКОШТ, всі учасники спільнокошту гарантовано отримують примірники книжок. Тобто, іншими словами, за відсутності державної підтримки і фінансування, ми, свідомі Українці, спільно й самостійно складаємося на друк історико-освітньої літератури для самих себе, ще й Захисникам України частину відправимо!
Підтримавши видання книжкової серії „Повернута спадщина“ Ви підтримуєте відродження справжньої історії України! Крок за кроком, рік за роком! Адже на Ваших книжних полицях з'являться цікаві книги і цінні історичні знання отримає вся родина!

Цілком можливо, з дозволу пана Юрія Щура, історико-освітній майданчик «Порохівниця» згодом почне викладати в електронному варіянті книжкову серію „Повернута спадщина“. Принаймі ті випуски, макети яких вже створені й чекають своєї публікації на історико-освітньому майданчику «Порохівниця».

Щоб не відбувалось навколо — а нам своє робить!
Спільно відроджуємо справжню Історію України!
Свої для своїх про своє!

Мирослав Стефанóвич
„Спомини з побуту на Придніпрянській Україні 1918—1919“
книжкова серія „Повернута спадщина“ — випуск 7
© Запорожський науково-дослідний центр „Спадщина“
© Юрій ЩУР
2019

Укладачі ґречно дякують за можливість видання цих брошур однодумцям:
пан Максим Дорофєєв (Січеслав) — за матеріяли до випуску брошури „Спомини…“;
— «Просвіта» Запорожжя — за підтримку;
— Андрій Лісняк (Січеслав) — вдячність за допомогу з верстанням.
Дизайн обкладинки — Дмитро Дзюба. Макет і верстка — Андрій Лісняк і Дмитро Дзюба.

© «Porohivnyçä»
2019

1 коментар до “Мирослав Стефанóвич „Спомини з побуту на Придніпрянській Україні 1918—1919“ („Повернута спадщина“ випуск 7)

  1. Сповіщення: ✠ Книжкова серія „Повернута спадщина“ на «Порохівниці» – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментарі закриті.