„Батько“ Махно воював проти
Незалежної України

 
„Батько“ Махно в сучасній українській історіоґрафії все ще носить німб "народного отамана", "батька" анархії, "борця за народне щастя".
Та саме Махно є одним з тих, хто найбільше доклався до втрати Державності України 100 років тому!
Варто надати слово сучаснику й земляку Махна.
Найкраще про Нестора Махна надати вичерпну інформацію може лиш його безпосередній земляк і сучасник, уродженець села Заливне під Гуляй-Полем на Запорожжі, полковник, а пізніше вже генерал-поручник Армії УНР Олександр Вишнівський, який і висвітлив особу "батька" Махна у своїй монументальній праці „Повстанський рух і отаманія“ — про причини поразки Визвольних Змагань і втрати Незалежності та Державності України 100 років тому.
Дуже актуальна сьогодні книга — всі події один в один!
До уваги Вельмишановного Панства — глава цієї книги мовою ориґіналу.

„Батько“ Махно в сучасній українській історіоґрафії все ще носить німб такого собі народного отамана, "батька" анархії, борця за народне щастя, котрий "рубав білих доки не побіліють, а красних доки не покрасніють"!
На Запорожжі й у рідному Гуляй-Полі взагалі цілий культ "батька" Махна, щедро розкультивований за чверть століття, насамперед, фестивалем "Махноград" та всілякими анархістами-соціялістами різного штибу. Прямо, культ Че! Ну, комуняки вміли з негідників ліпити "героїв".
Що й казати, коли навіть у офіційних матеріялах УІНП "батько" Махно присутній серед „100 облич Української Революції“ як один з борців за Незалежність, хоча кому, як не державним історикам варто було би першими розвінчати міфи про антидержавного і антиукраїнського терориста Махна, котрий воював проти Української Народньої Республіки на боці совєтських окупантів!
Саме Махно є одним з тих, хто найбільше доклався до втрати Державності України 100 років тому!
Але ж наш "простой народ™" любить "робін ґудів"!
Наш "простой народ™" обожнює "народних батьків-отаманів"!
Адже "батьки-отамани" "у багатих заберуть — бідним роздадуть"!
Нині "простой народ™" обрав собі нового "махна" — Зє!

Втім, варто надати слово сучаснику й земляку Махна.
Найкраще про Нестора Махна надати вичерпну інформацію може лиш його безпосередній земляк і сучасник, уродженець села Заливне під Гуляй-Полем на Запорожжі, полковник, а пізніше вже генерал-поручник Армії УНР Олександр Вишнівський, який і висвітлив особу "батька" Махна у своїй монументальній праці „Повстанський рух і отаманія“ — про причини поразки Визвольних Змагань і втрати Незалежності та Державності України 100 років тому.
Дуже актуальна сьогодні книга — всі події один в один!

До уваги Вельмишановного Панства — глава цієї книги мовою ориґіналу.

Олександр Вишнівський
„Повстанський рух і отаманія“

„Батько“ Махно

Нестор Махно народився 27 жовтня 1889 року в містечку Гуляй-Поле, на Катеринославщині. Його батько Іван був хурманом¹. Він помер у середньому віці. Весь тягар утримання родини впав на матір, що заробляла фізичною працею. Родина складалася з трьох синів, Нестор був наймолодший. Праця зранку до вечора не залишала матері часу на виховання своїх дітей. Все ж таки, вона спромоглася віддати наймолодшого сина до церковно-приходської школи. Після закінчення її Нестор працював у місцевій фабриці, спочатку звичайним робітником, а потім ливарником. Хлопець був моторний, всім цікавився, любив читати, і матір його мала надію, що він, як казала, „вийде в люди“. Хлопець дійсно, „вийшов“, але не в люди, а в недолюдки.

Життя його йшло своїм нормальним шляхом і ніщо не віщувало, що ім’я Нестора Махна набере розголосу не тільки в Україні, але й далеко поза її межами. Все йшло гаразд до того часу, поки Нестор не попав під вплив покидьків суспільства, що належали до підпільної організації, члени якої називали себе анархістами-терористами. У дійсності вони були звичайні бандити. Раз спіткнувшись у багні, він уже не спромігся піднятися з нього й почав брати участь у мордуваннях і грабунках. Заарештований в ранній молодості, Махно тікає з в’язниці в 1909 році. За короткий час його спіймано і вироком „Воєнно-окружноґо суда“ засуджено на кару смерти через повішення. На прохання адвоката засудженого до царя кару смерти замінено на доживотну каторгу. Власне ця каторга й стала для Махна кримінальною школою.

Здавалося, доля Нестора Махна стала безнадійною: все своє життя він мав провести в кайданах каторжника. Але, як відомо, доля мінлива. Несподівана революція 1917 року відкрила двері в Росії не тільки політичним, а й кримінальним в’язням. Звільнений з каторги, Махно повертається до свого Гуляй-Поля. Революційно настроєні фабричні робітники вітають його як жертву ненависного їм царського режиму і як „борця за волю“!

Несподівано для самого себе безпідставно овіяний серпанком слави Махно стає головою громади в містечку. Перед ним відкриваються рожеві перспективи. Використовуючи своє „з неба впавше“ становище „героя революції“, Махно розвиває жваву організаційну діяльність серед фабричних робітників і різних злочинців. Усі ті мешканці Гуляй-Поля, які пам’ятають його кримінальне минуле, мовчать, бо бояться помсти.

Демагогічні гасла Махна і його обіцянка уможливити кожному, хто лише приєднається до нього, робити все, що хоче і як саме хоче, згуртували навколо нього, перш над усе, розагітований та збаламучений негативний фабричний елемент і низи суспільства. Пізніше до цього збіговища приєдналися й різні неморальні авантюристи – аматори „сільних ощущеній“. Це згуртоване навколо Махна віддане йому „чесне товариство“ і стало ядром руху, що ввійшов в історію під назвою „Махновщина“.

Чим більше Махно „обростав у пір’я“, за допомогою злочинного елементу, тим усе міцніше набирав сили його вплив. На протязі кількох місяців він очолив усі інституції в Гуляй-Полі, а в липні 1917 року став безапеляційною владою містечка й волостей навколо нього. Почувши міцний ґрунт під своїми ногами, Махно оголосив себе головою анархістів і командиром їхніх партизанських загонів. Як такий розпочав, уже відверто, властиву його „війську“ діяльність: грабував маєтки й дідичів, залишаючи після нападу згарища й трупи закатованих ним особисто та його бандою. Здобувши грабунками великі гроші, Махно використовував їх на веселе життя махновців і стягання до свого гурту нових аматорів гулящого життя.

Своїх „анархістів“ він забезпечував харчами, що їх здобував нападами на товарові потяги. Грабували все, що було махновцям потрібно й стільки, скільки вони могли взяти з собою, а решту роздавали селянам як дар „батька“ Махна. При нагоді „батько“ спиняв і пасажирські потяги. Ограбувавши заможніших пасажирів, махновці вишукували серед них старшин, дідичів² і взагалі інтеліґентів. Випровадивши, радше вигнавши їх з вагонів, вони розстрілювали свою „здобич“ тут же, на очах решти пасажирів. Забравши собі більшість награбованих грошей і речей, решту роздавали пасажирській бідноті з селян і робітників, знову ж таки як дар „батька“ Махна. Такими „дарами“ Махно здобував собі широку популярність і прихильність серед незаможників. Урядова влада, як за Центральної Ради, так і за Гетьмана або Директорії, була заслаба, щоб зліквідувати злочинну діяльність бандита-„анархіста“.

Зовнішній вигляд цього кровожера не відповідав його моральній силюетці. Махно був трохи нижчий середнього росту, худорлявий; мав довге розкуйовджене темне волосся й такі ж невеликі вуса. Очі його постійно „бігали“ або були опущені й, мабуть, через те він носив темні окуляри. Мав приємний тембр голосу й охоче співав тенором. Назагал Махно мав кращий зовнішній вигляд, ніж сучасні „гіппі“³.

Махновцям стала в пригоді зброєю відома на той час бандитка, бувша позивачка на ґуральні⁴ Маруся Никіфорова, яка називала й себе анархісткою. Вона очолювала досить великий терористичний повстанський відділ, що його називала „полк чорної гвардії“. З цим відділом оперувала на Січеславщині, Херсонщині й Таврії. „Вславилася“ й власноручними розстрілами старшин, дідичів і „куркулів“.

Після ліквідації Лєніним „Врємєнного Правітєльства“ й захоплення влади в Росії комуністами Махно організував „Ревком“ на Олександрівський повіт і став до диспозиції комуністичної Москви. Під час наближення німецького війська до району Гуляй-Поля головні сили махновців були на протиукраїнському фронті як допоміжна сила червоноармійців, а ті, що були тоді в містечку, панічно зникли. В Гуляй-Полі залишалася лише охоронна сотня, що складалася виключно з жидів, але командиром її був українець. Залишився і махновський революційний комітет, перейшовши у підпілля. Використавши наближення німецьких частин, командир охоронної сотні заарештував цей комітет і виловив окремих членів „Совєта анархо-комуністів“, що також переховувалися в підпіллі. Цієї „зради“ Махно не міг вибачити жидам, про що свідчать вчинені махновцями погроми жидів.

Сам Махно їздив у той час нелегально до Москви на побачення з Лєніним. По дорозі він довідався, що в квітні 1918 року Лєнін розгромив „Фєдєрацию московскіх анархічєскіх групп“. Ця новина відразу настроїла Махна вороже до московських комуністів, але під час його побачення з Лєніним останній зробив був на нього добре враження. Мавши замір і надалі використовувати Махна в війні проти України й Добровольчої армії ген. Дєнікіна, Лєнін допоміг Махнові сфальшованими документами на замасковану поворотну подорож в Україну.

У другій половині липня 1918 року Махно повернувся в околиці Гуляй-Поля (до самого містечка з обережности не з’являвся) й розпочав наново організовувати підпільно свої повстанські загони. З підпілля вийшов тільки після поразки німецької армії, мавши організовану бойову частину. Не перший раз Махно знову дав себе дошкульно відчути своїми нападами в нашому запіллі.
У боях з частинами регулярної Армії УНР він щастя не мав.

У квітні 1918 року, під час наступу на Крим проти большевиків, Запорізька група⁵ по дорозі розгромила банди Махна й Нікіфорової під Мелітополем, змушуючи їх до панічного відступу в напрямку на Таганріг і Сарепту. У січні 1919 року загони Махна розбив на Січеславщині Богданівський полк під командою полк. Степана Лазуренка. Але перед тим, у кінці грудня 1918 року, після триденного бою з повстанськими частинами отамана Гулого-Гуленка, Махно захопив Січеслав (Катеринослав). Відразу махновські „анархісти“ кинулись грабувати склепи. На вулицях міста можна було бачити махновців у награбованих жіночих хутрах. Одначе, довго „погуляти“ махновцям не пощастило. За кілька днів повстанський відділ Самокіша з боєм вигнав їх з пограбованого міста.

У березні 1919 року, під час відступу Армії УНР і наступу проти большевиків Добровольчої армії ген. Денікіна, головна команда червоної армії влила повстанські загони Махна до новоствореної „Третьої Бригади Задніпрянської Дивізії“ й командиром бригади призначила Махна. Досить хутко після того Махно мав уже досить зверхництва комуністичної Москви і, кинувши гасло „За радянську владу без комуністів і чрєзвичайок!“, покинув комуністичну бригаду і втік разом зі своїми загонами на Херсонщину. Наказ Москви червоній армії зліквідувати Махновщину не вдалося виконати, бо на Херсонщині в ті часи Махно був для червоних недосягальний.

На Херсонщині Махно не гаяв часу. На його заклик злетілися до нього „одчайдухи“. Між ними були й свідомі Українці, що не мали іншої нагоди збройного виступу проти комуністів, а до того ще не дуже орієнтувалися щодо особи Махна. За недовгий час постала нова махновська армія, що складалася з піхоти, кінноти й артилерії. Загальна кількість її доходила до 10 000 повстанців. Кіннотників махновці багато не мали (так, наприклад, як це було в армії отамана Григорьєва). Кінноту заступали тачанки з парою коней і кулеметом. Ці тачанки грали головну позитивну ролю під час бойових акцій махновців. Ідеологічно армію Махна оформили (лише на папері) анархісти Аршинов і Волін. Залежно від обставин армія та то збільшувалася, то зменшувалася.

Відчувши себе знову міцним, Махно розпочав зачіпну акцію як проти червоних, так і проти білих. У той час отаман Григорьєв, який мав іще більше повстанців, також збунтувався проти комуністичної Москви і збройно виступив проти червоної армії. Тому що Махно вважав Григорьєва за небажаного для себе конкурента, він підступно забив його під час домовленої зустрічі в липні 1919 року. Збройна боротьба Махна з комуністами й денікінцями змусила його змінити вороже наставлення до Армії УНР на невтральне. У вересні 1919 року Махно прорвався через денікінський фронт і розпочав руїнницьку акцію в запіллі Добровольчої армії.
Після ліквідації Москвою фронту української та білої проти комуністичних армій червоне командування кинуло значно переважаючі сили проти Махна з метою остаточно знищити махновщину. Після розпачливих боїв, оточений майже з усіх боків, Махно був змушений рятуватися спішним відступом до Польщі, де його, з рештою махновських повстанців, інтерновано. Звільнений з табору інтернованих, Махно виїхав до Франції, де незабаром помер.

Нарівні з іншими різними повстанськими ватажками-шкідниками українського походження Махно відіграв фатальну нищівну ролю, допомагаючи комуністичній Москві руйнувати українську державність під час нашої визвольної війни.

Неначе той човен без керма й без вітрил, на бурхливих хвилях моря житейського, політично невироблений Махно хитався на всі боки й легко міняв свою орієнтацію. Не дійшовши до невиразної для нього самого мети, змарнував свій безсумнівний організаційний хист і відійшов до історії як блудний, грішний і нерозкаяний син поневоленої, сплюндрованої й обездоленої за його участю України.

Французькі анархісти не знали про кримінальне минуле Махна й ідеалізували його як вождя російських анархістів, а коли Махно помер, поховали його з ґонорами.

Олександр Вишнівський „Повстанський рух і отаманія“
Капітула відзнаки Хреста Залізного Стрільця
США, Детройт, 1973

ПРИМІТКИ:
[1] — хурман — візник фаетону, "ізвозщік, ямщік", аналог сучасного таксиста
[2] — дідич — (пол. dziedzic) — назва спадкових землевласників (на відміну від тимчасових вотчинників і поміщиків) в Україні, які володіли великими маєтками із землею з правом спадкової власності.
[3] — „гіппі“ — гіппі 1960-х — мемуари укладались в 1972 році в США
[4] — ґуральня — спиртово-горілчаний завод
[5] — Запорізька група — Запорожський корпус Армії УНР під командуванням полковника Петра Болбочана. Запорожці Болбочана під час підготовки до Кримської операції 1918 року стрімко звільнили Запорожський край від совєтських окупантів, в тому числі й від махновців, котрі були на боці большевиків.

Махновці пафосно позують в фотоательє у Січеславі (Катеринославі), 1919

„Батько“ Махно геть не герой!

(суб’єктивна ремарка)

Свідчення полковника Армії УНР Олександра Вишнівського (пізніше генерал-поручника Дієвої Армії УНР) унікальні тим, що характеристику Махну дав його земляк і сучасник. Ці свідчення важливі тим, що вкотре підтверджують загальновідомі факти про деструктивну антиукраїнську антидержавну діяльність Нестора Махна, котра значною мірою вплинула на втрату Державності й Незалежності України 100 років тому.

Так званий "батько" махно — ніякий не національний герой, а ворог України!
Це саме махно привів большевиків до Катеринослава \ Січеслава (нині місто Дніпро) і до Олександрівська (нинішнє місто Запорожжя), це банда махновців грабувала Січеслав, це махно привів большевічку євґєнію бош в Олександрівськ й та влаштувала там перший "красный тєррор", це саме махно і бош підірвали Кічкаський міст над Дніпром в Запорожжі (щоби Армія УНР не мала змоги вести наступ), це банди махновців грабували на теренах Запорожжя роботящих і заможних селян, німців-колоністів, вбивали інтеліґенцію і студентів, бо просто обличчя не сподобалось ("ух, інтєліґєнт, буржуйская морда"), це махновці влаштовували мародерства всюди, де з'являлись, це махно бігав як солоний заяць то до "красных", то до "бєлых", то знов до "красных", то ще кудись, аби лиш проти України!
Відтак, цей півтораметровий недомірок і недолюдок аж ніяк не є "національним героєм", чи тим паче героєм Визвольних Змагань! Навпаки! Цей недомірок, "метр-пійсят-з-папахою" є тодішнім аналогом всіляких "ґіві-моторол", "семен-семенченків", або, якщо бажаєте, "зєлєнскій" за схожість і недоміркуватість. Звичайний криміналізований пройдисвіт, кровожерливий, безпринципний і напівграмотний. За сучасними аналогіями махно — сепаратист і совєтський коллабораціоніст, зрадник.

Біда в тому, що окрім махновщини 100 років тому Україну поглинула гігантська хвиля "отаманії" — різні "батьки-отамани" та "отаманчики", "грицяни-таврічєскіє" і зрештою, "волоховщина"!
Ця "отаманія" значною мірою роз'їла зсередини Самостійність України, виснажила й ослабила Україну і призвела зрештою до втрати Державності й Незалежності України…

Саме про цю "отаманію", про причини поразки Визвольних Змагань і втрати Незалежності та Державності України 100 років тому докладно написав у своїй монументальній праці „Повстанський рух і отаманія“ полковник Армії УНР Олександр Вишнівський.
Дуже актуальна сьогодні книга — всі події один в один!

Перевидання в рамках книжкової серії „Повернута Спадщина“ книги Олександра Вишнівського „Повстанський рух і отаманія“ має відбутись найближчим часом (станом на жовтень 2019). Видання буде щедро ілюстроване добіркою унікальних історичних світлин та малюнків сучасників подій 100-річної давнини.
Вже скоро відправимо у друкарню макет книги, обов'язково повідомиться про вихід книги на майданчику «Порохівниця».

Матеріял укладав
℗ Dem’än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2019.Ⅹ.7