✠ «Українська Революція» ✠
за спогадами Всеволода Пéтріва

 
Історичний документальний фільм «Українська Революція» — екранізація спогадів генерал-хорунжого Армії УНР Всеволода Пéтріва.
Проєкт «Генерація Волі», Благодійний фонд «Героїка» і режисер Іван Канівець чудово відтворили події Перших Визвольних Змагань за спогадами Всеволода Пéтріва.

«Українська Революція» за спогадами Всеволода Пéтріва

«Українська Революція» за спогадами Всеволода Петріва
1 серія

Перша серія одним файлом
First episode with english subtitles
«Українська Революція» за спогадами Всеволода Петріва
2 серія

Друга серія одним файлом
Second episode with english subtitles

✠ «Українська Революція»
2012 — 2015 Україна
Автор сценарію, продюсер і режисер – Іван Канівець
Головний оператор – Володимир Каштанов
У ролях:
Богдан Іванько — Всеволод Петрів
Олесь Доній — Симон Петлюра
Богдан Бенюк — Михайло Грушевський
Тимур Баротов — сотник Андрієнко
а також Орися Григоренко, Іван Юрчик та ін.
Операторська група: Володимир Каштанов (головний оператор), Світлана Кульчицька, Рустам Ходжієв, Орест Пона, Влад Сурнін, Андрій Турянський, Антон Олександров, Євген Возняк, Тарас Галишко, Євген Романов, Євген Єрмаков.
Звукорежисер і композитор Андрій Пархоменко. Музику виконує Національний Академічний духовий оркестр України. Пісні — Тарас Компаніченко та ансамбль «Хорея козацька».
Художник — Василь Придатко-Долін.
Виконавчий продюсер Тимур Баротов.
Військово-історичні консультанти Владислав Куценко, Євген Іванов, Василь Любуня, Тимур Баротов. Історичні консультанти Володимир Сергійчук, Ірина Больботенко.
Дикторський текст читає Народний артист України Богдан Бенюк.
© «Генерація Волі» © 2012 «KVideo» © Іван Канівець

«Українська Революція» — історичний документальний ігровий фільм-реконструкція за спогадами генерал-хорунжого УНР Всеволода Петріва „Спомини з часів української революції (1917–1921)“.

Автор сценарію, режисер і продюсер документального фільму «Українська Революція» Іван Канівець ознайомився зі споминами Всеволода Петріва під час роботи над «Тризубом Нептуна» — документальною стрічкою про формування українського флоту 1917–1918 років (як бачимо, тема Визвольних Змагань для режисера не нова).

Всеволод Пéтрів — військовий міністр Української Народньої Республіки, начальник Генштабу Армії УНР, генерал-хорунжий Армії УНР, командир І Запорожського кінно-гайдамацького Полку імені Костя Гордієнка Армії УНР. Учасник оборони Києва від большевицьких банд Муравйова.

✠ Всеволод Пéтрів — незнаний стратег Армії УНР

Всеволод Петрів
ілюстрація з книги „Повстанський рух і отаманія“

Всеволод Пéтрів народився в Києві у родині генерала россійської царської армії. Закінчив Київський кадетський корпус (1900), Павловське Вище воєнне училище в Петербурзі (1902), Миколаївську Академію Генерального Штабу (1910). У березні 1917 року отримав звання полковника. Під час Першої світової війни за бойові заслуги був нагороджений Георгієвською зброєю (24 січня 1917 за бій 27 травня 1915) та всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та бинтою.
Спогади Петріва описують його участь у Перших Визвольних Змаганнях 1917—1921 років.

Спогади Всеволода Петріва дуже важливі тим, що їх автор описує не дії керівників Держави, а ділиться своїми враженнями про все що він чув і бачив в ті часи. Спогади Петріва дають важливі відповіді на те, чому і як Українці боролися за свою Незалежність. Завдяки цьому перед нами відкривається велична картина боротьби нашого народу за волю.
Історія яку розкриває Петрів, ламає міфи про те, що в Україні не було патріотів, що Українці не прагнули Незалежності. Глибина патріотичних почуттів Українців того часу була не меншою, а можливо і більшою за сьогоднішню.
Достатньо навести один приклад. Український полк, який був самостворений Українцями "сьомої туркестанської" (россійсько-імперської) дивізії восени 1917 року, був названий іменем кошового Запорізької Січі Костя Гордієнка, який свого часу підтримав гетьмана Мазепу у його боротьбі проти Пєтра-І. Отже, не дивлячись на те, що українська історія в Россійській Імперії була під забороною, Українці знали своїх героїв.
Спогади Петріва розкрили цілу сторінку становлення Української Народньої Республіки та боротьби за Незалежність.

Фільм знімався на громадських засадах, без будь-якого офіційного фінансування.

«Українська Революція»: 300 акторів і 11 операторів

Фільм «Українська Революція» складається з двох серій: перша описує події з початку 1917 року до прибуття полку імені Костя Гордієнка в Україну, друга серія показує події січня-лютого 1918 року в Києві.

В зйомках «Української Революції» було задіяно близько 300 людей і 11 кінооператорів. Як розповіли автори фільму, дуже часто одну сцену необхідно було знімати з декількох ракурсів, щоб обрати найбільш вдалий і досягти максимальної точності відображення.
Також стрічка може похвалитися оригінальною звуковою доріжкою, яку спеціально для фільму написав звукорежисер і композитор Андрій Пархоменко. Музику виконує Національний академічний духовий оркестр України, відомий кобзар Тарас Компаніченко та гурт «Хорея Козацька».

Закадровий текст у картині начитав народний артист України Богдан Бенюк — ніхто окрім нього, за словами режисера, не зміг би так проникливо прочитати текст.

Перший показ трейлера до фільму «Українська революція» відбувся 24.VIII.2011 у Львові в рамках VI-го міжнародного фестивалю незалежного кіно «Кінолев-2011». Прем'єра першої серії — в Києві, в Синьому залі Будинку кіно 8.ІХ.2012. Зйомки другої серії фільму завершилися у липні 2013 року.
Прем’єра першої серії відбулась 8.ІХ.2012, прем’єра другої серії — 14.V.2015.

Зйомки фільму проходили в Києві та Львові, у Пирогові на території Національному музеї народної архітектури та побуту, в музеї «Київська фортеця» і Музеї народної архітектури і побуту «Шевченківський гай». До роботи над фільмом також долучалися співробітники Національного музею історії України, Музею Української революції 1917–1921 років, Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Режисер Іван Канівець розповідав, що згідно з початковим задумом документальний серіял мав складатися з шести серій. Але після реальної оцінювання коштів, які потрібно було б витратити на його виробництво, проект довелося скоротити до двох серій тривалістю 25 хвилин. Примітно, що вся творча група працювала над фільмом виключно на ентузіазмі. Гроші витрачалися тільки на оренду апаратури та опрацювання матеріалу. Це, до речі, був ще 2012 рік, коли Україна знаходилась в режимі кримінальної окупації, а до Майдану та початку нинішньої війни лишалось ще два роки.

У головній ролі генерал-хорунжого армії УНР Всеволода Петріва знявся непрофесійний актор Богдан Іванько, інженер за освітою. А Симона Петлюру зіграв тодішній народний депутат Олесь Доній.

— Пошук головного героя фільму — заняття непросте. Мені потрібен був такий чоловік, який міг триматися як військовий, бути звичним до носіння мундира, вміти віддавати накази. Після довгих пошуків я знайшов людину в реконструкторському клубі, — розповів Іван Канівець. При цьому він зазначив, що актора на роль Симона Петлюри також шукали досить довго, адже така людина має бути не тільки патріотом, але й політиком.
— Симон Петлюра був людиною публічною, тому його кіногерой також повинен вміти поводитись серед великої кількості людей, вміти спілкуватися з публікою і бути хорошим оратором. Крім того, Олесь Доній зовні схожий на Петлюру, — пояснив Канівець остаточний вибір виконавця.

«Українська Революція» — реконструкція історії

Жанр фільму визначений як "документальна екранізація"; у цьому випадку також цілком можна застосувати поняття "історичної реконструкції": саме реконструкція, а не автентичні фото- і кіноматеріали, стала основою візуального ряду.

Чому ж у документальній стрічці відчутний брак власне документальних кадрів? По-перше, за словами військово-історичного консультанта стрічки Владислава Куценка, тогочасна українська хроніка практично не збереглася. По-друге, сама структура фільму вимагала досить специфічного матеріялу: адже йдеться про дослівну екранізацію (у прямому сенсі: закадровим текстом і є адаптовані спогади Петріва), підібрати оригінальну хроніку для якої в принципі неможливо. Відтак, всю стрічку знято в документалістському стилі: вона чорно-біла (з ефектом сепії), з імітацією старих світлин. Технології загалом відіграли тут особливу роль, адже з революційних часів уціліло не так багато об’єктів, та й ті, природно, протягом майже сторіччя не лишалися незмінними. За словами самого автора, комп’ютерну графіку застосовували мало не в кожному кадрі.

Отже, фільм можна визначити як історичну реконструкцію. Тут слід сказати кілька слів про феномен реконструкції у сучасній культурі загалом та про її вплив на стрічку зокрема. В «Українській Революції» можна простежити безпосередній зв’язок з рухом історичної реконструкції — своєрідної форми дослідження і відтворення певного історичного періоду, зокрема у вигляді рольової гри. Варто наголосити на тому, що члени реконструкторських клюбів «Чота пішої розвідки 3-ї залізної дивізії ДА УНР», «Повстанець», «Штурм» брали активну участь у створенні фільму і як консультанти, і як актори (серед них виконавець головної ролі Богдан Іванько — ройовий з «Чоти пішої розвідки 3-ї залізної дивізії ДА УНР»).

Рух реконструкції, що набуває дедалі більшої популярності на наших теренах, не випадково проявив себе і в кінематографі. Що ж таке реконструкція? Це, зокрема, відтворення явища, його "повторення" — і водночас "уживання" у нього учасника. Тобто не лише "розігрування" ходу подій, а й намагання "відчути" його, побачити зсередини. Принцип "вживання" тут — ключовий момент: скажімо, за правильником «Чоти пішої розвідки 3-ї залізної дивізії ДА УНР», правила поведінки на акціях передбачають відповідність відтворюваній добі в усьому — від особистих речей до специфіки спілкування учасників.
А як щодо глядачів?

На їхніх очах відбуваються події минулого (чи принаймні показано, "як воно було"), і водночас усі пам’ятають, що дієвці — ті самі інженери, програмісти, юристи — звичайні люди, як і самі глядачі. І під час реконтрукції історичних подій всі спільно у них залучаються, відтворюючи дух тих самих подій і того буремного часу: реконтруктори відтворюють, а глядачі співпереживають. У таких інсценівках заманливо побачити відгомін давніх ритуалів (долучення до Події через її відтворення). Прагнення до відтворення, власного досвіду у чомусь новому, незвичному загалом характерне для сучасної культури. Цивілізація з її домінантою технологій "відчужує людину від життя", але водночас і надає широкі можливості для його імітації, реконструкції. Різноманітні ярмарки, майстер-класи, рольові ігри нагадують призабуті традиції, відтворюють минуле…

Як же ці тенденції проявилися у стрічці? Передовсім сама стрічка — це реконструкція. Прикметно, що увагу автора привернули спогади — погляд не "об’єктивний" (тобто безсторонній, "сухою мовою архівних документів"), а особистий, "зсередини". Таким вийшов і фільм — не "традиційний" із щонайширшим використанням оригінальних матеріалів, супровідним текстом-коментарем. Тут документом є самі спогади, перенесені в екранну форму.

Такою є і стилістика стрічки. Замість введення у фільмову тканину автентичних фото- і кіноматеріялів — ефект творення їх (а отже, й історії, відбитками якої вони є) "тут і тепер".
"Старі світлини" "вживлено" в епізоди так, що виникає система: "подія — її відбиток". Щодо хроніки, то до неї апелює вже чорно-білий відеоряд, при цьому символіка — національна і большевицька — у фільмі кольорова. Цей сенсовий акцент актуалізує óбраз, переносить його з умовного історичного часопростору у сьогодення, адже і проблема розбрату серед Українців (у самому фільмі, щоправда, не акцентована), і проблема розбудови Державності, і загроза з боку все того ж ворога — все ще й нині актуальні.

Прийом обігравання, "уісторичнення" події вельми показовий. Адже фільм — це також творення образу історії. І саме реконструкція, з її поєднанням рис ігрового й документального кіно, забезпечує водночас певний ефект присутності та відчуття "атмосфери історії". Усвідомлення того, що історичного персонажа насправді грає наш сучасник, не може не вплинути на сприйняття фільму: глядач уже на іншому рівні долучається до світу зображуваних подій, через актора-"медіума" встановлює зв’язок із ним. Певним чином сприяють цьому навіть недоліки гри акторів-непрофесіоналів. Вони посилюють і ефект "розігрування", моделювання подій, що знову ж таки відсилає нас до реконструкції з її специфікою.

Отже, стилістика реконструкції, ефект "творення історії тут і тепер", візуальні акценти (кольорова символіка) і пісенний супровід у виконанні сучасного кобзаря Тараса Компаніченка (покликання до традиції, національної культури) — усе це зазвучало не лише як цікавий і невимушений переказ сторінки історії Визвольних Змагань. Це ще й показ повсякчасного творення історії та її зв’язок із сучасністю.

Актуальною є й головна ідея стрічки, озвучена автором на прем’єрі:
„Коли в Українців є воля до перемоги, вони можуть зробити нездоланне, перемогти.“
Що ж, слова ці Іван Канівець підтвердив власним прикладом, створивши фільм «Українська Революція».

Творчий колектив фільму усіляко вітає його подальше БЕЗКОШТОВНЕ розповсюдження усіма доступними засобами.
Прохання при викладенні фільму на інших сайтах, давати посилання на наш сайт фільму «Українська Революція».

Матеріял укладено з відкритих джерел:
© «Українська Революція»
© Іван Канівець © «Українська Революція»
© «Генерація Волі» © Благодійний фонд «Героїка»
© Всеукраїнська незалежна суспільно-громадська газета «Козацький Край»
© «КіноТеатр» © Анастасія Пащенко
© WikipediA — «Українська Революція»
Укладач матеріялу, титульний постер:
℗ Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2020.І.15