Тріумф “Щедрика” і творів Леонтóвича
у Світі

 
…Вбите Різдво…
На світанку (10)23.І.1921 в селі Марківка на Поділлі, у рідній хаті, на очах у батьків, чєкіст убив композитора Миколу Леонтóвича…
У цей самий день, 23 січня 1921 року, у Парижі у відомому Театрі Єлисейських полів (Théâtre des Champs-Élysées) твори Леонтóвича зривають овації… “Щедрик” та інші твори Миколи Леонтóвича почали свою тріумфальну ходу Світом…
Не вдалось совєтським окупантам і москвинам вбити Різдво!…

Вельмишановнє Панство!
Про тріумф “Щедрика” і творів Миколи Леонтóвича у Світі розповідає пані Тіна Пересунько — авторка й кураторка проєкту «100 років культурної дипломатії України» та наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України

❖ ❖ ❖

Тіна Пересунько

7 година ранку, 23 січня 1921 року. Рівно 100 років тому…
Пострілом з гвинтівки агент російської ЧК вбиває композитора Миколу Леонтовича. Він стікає кров'ю на дивані у батьківській хаті в селі Марківка на Поділлі…

В цей самий день, 23 січня 1921 року, у Парижі у відомому Театрі Єлисейських полів (Théâtre des Champs-Élysées) твори Леонтовича зривають овації французької аристократії…
Через кілька годин після трагедії у Марківці (це денний концерт Matinée)…

„Досконалість невимовна… бракує слів…“
паризька газета «La Press»

„Це одна з найцікавіших подій сьогоднішнього Парижу…“
«Journal Des Debats»

„Здається, що велика зала Théâtre Des Champs-Elysées перетворилась на храм…“
«La Soireé»

„Цей хор є одним із найцікавіших явищ. Я навіть наважусь сказати – найкращим з усього, що я коли-небудь чув у своєму житті, день у день слухаючи вистави, про які пишу…“
музичний критик «L`Homme Libre»

„Це ніби сам народ висловлює себе. Ніби він промовляє до нашого народу.“
«L`Humanité»

Втім до делікатної і ненав'язливої, музичної, промови Українців ніхто з політиків в Парижі так і не прислухався…
Антанта не підтримала Незалежності України…
Українську Народню Республіку окупували совєтсько-російські большевики, які одразу ж розпочали "красний тєррор" і "чісткі" свідомих Українців…
Серед них — і геніальний композитор, автор "Щедрика", колишній урядовець Міністерства освіти та мистецтв УНР, діяч українського автокефального церковного руху, автор першої україномовної Літургії — Микола Леонтóвич…

Період тріумфів Української Республіканської Капели, що тривав упродовж 1919—1921 років у 10 країнах Західної Європи, був найубогішим в житті Миколи Леонтовича.

„Для сім’ї не вистачало харчування, не було одягу…“ — пише в монографії про Леонтóвича вінницький музикознавець Анатолій Завальнюк.

Про цей період також згадує донька композитора Ольга:
„Батьки часто на різні релігійні свята відправляли мене погостювати до дідуся в Марківку, з надією, що, вертаючись, я принесу сяких-таких харчів…”

Після від'їзду хору Кошиця з Києва, повертається зі столиці на Вінничину і Микола Леонтóвич (працював разом з Кошицем у музичному відділі Міністерства Культури УНР).

Гнат Яструбецький подає, що в листопаді 1919 року він пішки йде з Києва до Тульчина (близько 350 км):
“Осінню в листопаді 1919 році Микола Дмитрович у благенькому літньому пальтечку на плечах та неоковирній шапочці, геть змарнілий, застуджений, пішки прийшов з Києва до Тульчина і знову оселився тут…“

Микола Леонтóвич

Втім саме в цей час, у листопаді 1919 року, у Парижі відбувається перша прем’єра його “Щедрика”.

Про музично-дипломатичний проєкт Симона Петлюри пише музичний критик Парижа Луї Шнайдер в газеті «The New-York Herald», 9.ХІ.1919:

„Це турне патріотичної та музичної пропаганди, яку президент молодої Української Республіки спорядив до Франції. В репертуарі Українців найбільше нам сподобалась градація мотивів, їх характерний орієнталізм, а також вибухи щирої веселості, особливо в “Щедрику” — пісні, що починається з раптового наступу, і в якій ефекти справді чудового гумору формуються шляхом простої градації голосів…“

„1 січня 1919 року на святі 25-літнього ювілею Миколи Вороного С.В. Петлюра,здоровкаючись зі мною, сказав: "Олександре Антоновичу! Заберіть з собою Стеценка і приходьте до мене завтра – єсть важні справи". На аудієнції він,звертаючись до мене, сказав: "Через тиждень щоб була зорганізована для закордонної подорожі Капела, а то, – добавив сміючись, – розстріляю!"…“
Олександр Кошиць
Головний диригент Української Республіканської Капели

Українські концерти, що мали підняти престиж України в очах Західнього Світу, стають подіями №1 в музичному житті Європи на початку “Золотих 20-х” років ХХ століття.
Про це є безліч свідчень.
Ще більше свідчень — про геній композитора Миколи Леонтóвича.
Його “Щедрик” зриває овації у Відні, Празі, Лондоні, Парижі, Брюсселі, Амстердамі, Барселоні, Женеві, Варшаві. Загалом — у 45 містах 10 країн Західньої Європи.

Так, лондонська газета «The Daily News and Leader» писала 4.ІІ.1920:

„Багато пісень були виконані на біс — майже всі. Серед найбільш оригінальних і красивих можна назвати “Щедрик” і “Ой там за горою” — обидві створені Леонтóвичем…“

Бельгійська газета «Le XX Siècle» подає 10 січня 1920 року, через день після української прем’єри в оперному театрі Ла Моне:

„Згадати варто, адже це чарівно проспіваний шедевр народного мистецтва, — “Щедрика” в аранжуванні Леонтóвича. Глядачі вітали його оваціями стоячи, з ентузіазмом викликаючи на біс…“

Барселонське видання «Das Noticias» пише після української прем’єри в Еспанії 29.І.1921:

„Публіка зазначила, що найбільше їй сподобались аранжування Леонтóвича, котрі часто викликали на біс…“

“Цей український гашиш — найсолодша з отрут…” — каже Павлу Зайцеву, Головноуправлячому мистецтв УНР, під час концерту у Берліні одна німецька професорка про “Щедрик” Леонтóвича.
І так далі…

Про тріумф творів Леонтóвича на концертах Капели УНР свідчили й самі хористи.
Левко Безручко згадує про прем'єру в Парижі 6 листопада 1919 року:
„В другому відділі концерту на bis співали “Щедрик” (Леонтóвича), а в третьому — “Ой пряду, пряду” (Леонтовича)…“
„Фурори робить “Щедрик” Леонтовича і “Ой пряду” Леонтóвича…“ — подається у подорожньому журналі хору про концерти у Бордо.

Чи не найбільше "бісірували" Щедрика у Нідерландах.
Софія Колодіївна згадує про концерти в Гаазі, Амстердамі й Роттердамі:
„— Публика приймає нас тепло, “Щедрика” співаємо на "bis"!“ (Роттердам, Doelen Zaal, 19.І.1920);
— „На "bis" співаємо “Щедрик” і “Опéньки”…“ (Гаага, Koninklijke Schouwburg, 22.І.1920);
— „На концерті присутні рецензенти всіх часописей амстердамських. На "bis" співаємо “Щедрика”…“ (Амстердам, Hollandsche Schouwburg, 24.І.1920);
— „Співаємо гарно, з настроєм. На "bis" співаємо “Щедрик” Леонтóвича…“ (Гаага, Dierenfuju, 25.І.1920).

У січні 1921 року Українська Республіканська Капела отримує останню квоту державного фінансування. З останніми надіями хористи вирушають до Парижа.

20 січня 1921 року на їхньому концерті присутня відома американська балерина Айседóра Дýнкан (Isadora Duncan), яка вписує до книги відгуків Капели: „BRAVO!!!“. Тут же підписався й генерал французької армії Морíс Пеллé (Maurice Pellé).

23.І.1921 в газеті «La Soireé» відомий французький критик Луї Лалой пише:

„Здається, що велика зала Théâtre Des Champs-Elysées перетворилась на храм! Дивно, що нагорі не грає оргáн. В антракті юрба "вірних" проходжається… Пан Жан Перір’є говорить з захопленням про ці палкі і так велично поставлені голоси. Пані Айседора Дункан з групою молодих людей одягнена сьогодні елегантною парижанкою, що дивує "неофітів". Атмосфера інтимна й симпатична. Директор Жак Еберто стискає руки приятелям. Тут зібрались усі ті, хто не пішов на "Летючу мишу"…“

Поки паризька преса друкує ці слова, у Марківці вбивають Леонтóвича…
В Парижі ніхто не знає, що автора улюблених творів — “Щедрика”, "Прялі”, “Почаївській Божій Матері”, “Ой там, за горою” — щойно не стало…
Та й чи є комусь до того справа?…

Про останню зустріч з Леонтóвичем згадує його колега по єпархіальному училищу, учитель музики Яким Грех:
„Це було після Різдва 1921 року. Я дуже здивувався, коли побачив на подвір’ї прямуючого до мене Леонтовича. Він був убраний в старе пальто, на голові в нього була оригінальна шапка, яку пошила йому дружина з старого одіяла. На руках рукавиці на один палець (також робота його дружини), а штани — сіро-чорного кольору — з великими фіолетовими латками. Та він ще ніс на паличці зав’язаний у великий платок гостинець для мене — калачі. Це був назверх бездомний подорожній, голодаючий, аж ніяк не Леонтович…“
Таким був композитор незадовго до смерті…

В цей час він пише свою оперу “На русалчин Великдень”.
Оперу, яка після презентації українського фольклору, що так вразив Європу, могла ще більше підняти планку української музичної культури…
І України, як Держави…
Втім оперу він так і не дописав…

❖ ❖ ❖

І про американський контекст Миколи Леонтóвича, 100-річчя вбивства якого ми сьогодні згадуємо.

5 жовтня 1922 року — прем’єра хору Кошиця в Carnegie Hall у Нью-Йорку.
Наступного дня нью-йоркська газета «The Sun» подає:

„Минулого вечора в Carnegie Hall пройшло палке прийняття Українського Національного Хору. Це був час гарячої сердечності й ентузіазму, що нагріває термометр до кипіння й вибуху. У таких веселих колядках, як “Щедрик”, жіночі голоси лунали високо, вишукано і природно… Квіти сипались на сцену… Публіка підтримала прийом великими оваціями. “Щедрик” викликали на біс…“

Через десять днів після прем’єри ще одна газета («New York Tribune», 16.Х.1922) підтверджує фурор “Щедрика”:

„…Засвідчуємо ефект соло у пісні "Щедрик", яка у виконавців була однією з перлин вчорашнього концерту, як і першого концерту хору десять днів том …“
(«New York Tribune», 19.Х.1922)

Через пару днів про Леонтóвича писатимуть у Вашинґтоні:

„…Хто сказав, що дитинство зникає? Український хор продемонстрував, що молодість і безпосередність можуть існувати не лише в людині, але й в націях. Не часто прихильники музики мають таке задоволення. Найпрекраснішою була пісня “Ой пряду” Леонтовича…“
(«The Washington Herald», 20.Х.1922)

Упродовж 1922—1924 років Українці дають близько 200 концертів у 115 містах США. Виступають не лише у найвідоміших концертних залах, але й університетах (Harvard University, Yale University, Cornell University, Purdue University, Princeton University, University of Missouri, тощо).
Декан музичної школи при Єльському університеті, композитор Девід Стенлі Сміт писав 22 жовтня 1922 року після українського концерту в університеті:
„Високий технічний рівень хору і його абсолютна майстерність в музиці вражають. Деякі з досягнутих ефектів могли б здатися неможливими для виконання, якби я сам не почув, як їх було виконано.“

Як згадує Олександр Кошиць, під час українського виступу на американському конгресі преси сенатор Джордж Пеппер сказав:

„Українці першими приїхали в Америку не брати, а давати!“

„Якщо хтось співає тільки голосом, то цей народ – власною історією…“
(«The Pittsburgh Post», 25.Х.1922)

„Ті, що не були на концерті, не можуть собі навіть уявити, що вони втратили, бо в Далласі ще ніколи не було чогось подібного…“
(«Times Herald», 5.ХІІ.1922)

Таких відгуків — сотні…

Паралельно український диво-хор виступає у Мексиці, Канаді, Бразилії, Уруґваї, Арґентині, Кубі. На їхніх концертах — президенти, міністри, генерали, музиканти, прості люди, діти…

Лише на знаменитому концерті у Мехіко на стадіоні, де зазвичай проходять бої биків (корида), український хор, за спогадами Кошиця, слухало майже 40 тисяч глядачів!

Усього за два роки гастролей уславлені українські співаки дають понад 400 концертів у 150 залах 150 міст Північної й Південної Америки. Лише у США за попередніми архівними підрахунками виходить близько півтисячі рецензій з оцінкою української музичної культури. У безлічі з них згадується композитор Микола Леонтóвич…

У Мексиці про “Щедрика” Леонтовича пише відомий композитор Мануель Понче:

„…“Щедрик” вражає ритмом!…“

А ефект мексиканських гастролей хору Кошиця характеризує не інакше як за висловом Цезаря:

„¡Vine, Cante y Vencí!“ („Прийшли, заспівали, перемогли!“)

Арґентинська преса пише:

„У кожній пісні вібрує українська душа…“
(«La Patria degli Italiani», 11.VІ.1923)

Уруґвайська преса зазначає:

„Ми вбачаємо в концертах українського хору те, що сприятиме піднесенню нашої власної музичної культури…“
(«El bien publico», 29.VІІ.1923)

В Бразилії також полюблять українську музику і “Щедрика”, хоч саму назву пишуть з помилками (“Stehedryk”, подається в афішах).
Відомий бразильський вчений, президент Бразильської академії літератури Енріке Коелью Нетто, начуваний від хористів про Визвольні Змагання за Незалежність України, пише в своїй статті:

„Співай же, полонена Україно! Розсипай по світу пісні синів твоїх. Прийде і до тебе весна, якої ти так чекаєш!…“
(«Journal do Brasil», 23.ІХ.1923)

У рік завершення світового турне Української Капели Кошиця, і через три після вбивства Леонтóвича, відомий американський драматург Клей Ґрін напише у своїй рецензії в «The San Francisco Journal» (1 лютого 1924 р.):

„Вони представили нашій країні не лише найкращий спів, який ми тільки чули. Але й нанесли Україну на мистецьку мапу світу, як залюблену у музику націю. Це в той час як ми вважали її за спустошену землю бродячих козаків і сільського люду…“
(«The San Francisco Journal», 1.ІІ.1924)

Творчість Леонтóвича прославить і спозиціонує Україну на світовій культурній мапі, нагадає Світові про українську боротьбу за Незалежність і у світовому масштабі інтернаціоналізує українську музичну культуру.

Про те, що саме твори Леонтóвича, і зокрема його “Щедрик” був хітом українських світових прем'єр засвідчить і сам диригент Олександр Кошиць:

„…“Щедрик” був коронною точкою нашого репертуару у всіх краях упродовж 5,5 років…“

І це станеться задовго перед тим, як Пітер Вільгóвський запатентує американську версію “Щедрика” — “Carol of the Bells” (листопад 1936 року).

1973 року Пітер Вільгóвський зізнається в листі до українського музиканта, засновника Українського музичного інституту в Америці Романа Савицького, що почув твір Леонтовича на концертах хору Кошиця у США.
„…Я почув “Щедрика” у виконання Українського хору і отримав копію його рукопису… Оскільки молодь не хотіла співати українською, мені довелося написати англійський текст…“
(Пані Тіна Пересунько дякує Анатолію Паладійчуку за знахідку цього свідчення і за нещодавнє привезення платівки з першим виконання “Щедрика” до України!)

До цього “Щедрик” Леонтовича не лінуватимуться співати й друкувати саме в українській версії. Маємо переклади тексту твору Леонтовича на різні мови світу — німецькою, французькою, англійською. З'являться навіть адаптовані переклади “Щедрика”, як в пісні “The Bluebirds”, що вийде друком 1933 року з подачі американського музиканта Макса Крона (знову ж таки — знахідка Анатолія Паладійчука).

Втім навіть коли пам'ять про прем'єри хору Кошиця згасне і на заміну прийде “Carol of the Bells”, про Леонтовича у США не забуватимуть. У публікаціях преси і в 1940-х, і в 1950-х роках його авторство згадуватимуть поруч з Вільгóвським.
А 1977 рік до 100-річчя з дня народження українського композитора ЮНЕСКО оголосить роком Миколи Леонтóвича. Ініціюють зібрання світової колекції “Щедрика”. Втім задум так і не реалізують…

Чи не час сучасній, Незалежній Україні нагадати Світові про його стару закоханість?
Маємо чудові нагоди:
2022 рік — 100-річчя американської прем’єри “Щедрика” у Нью-Йорку (вже ведуться перемовини щодо ювілейного концерту з Карнеґі Холл).
2027 рік — 150-річчя від дня народження Миколи Леонтóвича.

І насамкінець.
Ще раз про завдання, які покладав український уряд і Симон Петлюра на турне Української Республіканської Капели не лише в Європі, але й в Америці. Як кажуть в наукових публікаціях: "До питання американської прем'єри “Щедрика”.
24 листопада 1919 року в своїй статті в газеті «Український Голос» (Вінніпеґ) член української делегації на Паризькій мирній конференції Осип Мегас писав:
„…Головний Отáман Петлюра передав мені особисто, коли я гостив в него, свій горячий áпель до Американських Українців і прохав від них як найбільше моральної, а також і матеріяльної помочі для Української Державної справи, віруючи твердо, що спровадженє Української Републиканської Капелі, яко Державної Української інституції до Америки і Канади, сильно скріпить нашу загальну пропаганду за океаном…“

Пані Тіна Пересунько — авторка й кураторка проєкту «100 років культурної дипломатії України» — уклала надзвичайно цікаві об'ємні матеріяли, викладені в pdf-форматі у вільний доступ:
➔ Культурна дипломатія Симона Петлюри:
“Щедрик” проти "русскоґо мира".
Місія Капели Олександра Кошиця (1919—1924)
➔ 100 years of Ukraine`s cultural diplomacy — “Shchedryk”`s world`s triumph
(100 років культурної дипломатії України — світовий тріумф “Щедрика”)

Першоджерела матеріялу:
© Tina Peresunko (Тіна Пересунько)
© Tina Peresunko © Tina Peresunko
© «100 років культурної дипломатії України»
© «100 років культурної дипломатії України»
© «100 років культурної дипломатії України»
© «100 років культурної дипломатії України»
Культурна дипломатія Симона Петлюри: “Щедрик” проти "русскоґо мира". Місія Капели Олександра Кошиця (1919—1924)