Микола Леонтóвич і тріумф “Щéдрика”
у темні часи

 
2022 року, в ці темні часи, морок і темрява відступають перед чарівним Духом Різдва й Різдвяних Свят. А Різдвяні Святá — це Різдвяні Дзвоники під колядку “Щéдрик”! “Щéдрик” і “Carol of the Bells”.
100 років тому, в темні для України часи, “Щéдрик” промінцем світла мандрував Світом зі зраненої України…
І в нинішні темні часи, 2022 року, “Щéдрик” знову бринить чарівними Різдвяними Дзвониками в Карнеґі-Голл в Нью-Йорку, відкриваючи Світові Різдвяні Свята й даруючи промінь світла зі зраненої України…

2022 року виповнилось 100 років світового тріумфу “Щéдрика”, а також 145 років з народин композитора Миколи Леонтóвича.

Композитор Різдвяних Свят

13 грудня 1877 року народився Микола Леонтóвич
Микола Дмитрович Леонтóвич — український композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, педагог, збирач українського фольклору. Автор знаменитих обробок класичних творів для хору, українських народних пісень, зокрема, знаменитого “Щéдрика”, “Дудáрика”, “Жéнчичок-брéнчичок”, опери “На русáлчин Великдень”.
„Щедрик“ Леонтóвича відомий у всьому Світі як головна пісня Різдва — різдвяна колядка „Carol of the Bells“…
Символічно, що Микола Леонтóвич народився у день Св.Андрія, яким відкриваються Різдвяні Святá.
Український Митець з дуже трагічною долею…

Яким же був життєвий шлях Маестро, який подарував нам Різдвяну казку?…

Микола Леонтóвич з’явився на світ (1)13 грудня 1877 року у селі Монастирок Брацлавського повіту на Поділлі (нині Немирівський район Вінницької області).
Батько був священиком в селі Марківка, був людиною освіченою, музикальною. Мати гарно співала. В родині Леонтóвичів завжди звучала музика, тож їхній син Миколка “… зростав на народній пісні, пройнявся нею так, що повернув її народові ще кращою, художньо оновленою і збагаченою…” і початкову музичну освіту здобув від батьків. Тато, Дмитро Федорович, грав на скрипці, гітарі, віолончелі, контрабасі, керував хором семінаристів. Мама, Марія Йосипівна, любила співати і прищепила синові любов до української народної пісні. Хлопчик не лише співав, а й диригував своєрідним хором, що складався з брата та сестер. Проте батьки готували Миколу у священики.

Раннє дитинство майбутнього композитора минуло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту.

У 1887 році Микола Леонтóвич вступив до Немирівської гімназії.
У 1888 році, через брак коштів, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував спів по нотах і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах. У неповні п’ятнадцять років Микола закінчив Шаргородське початкове духовне училище.
1892 року Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії в Кам’янці-Подільському, де вивчав теорію музики та хоровий спів, опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки Миколи Лисенка. Після закінчення семінарії викладав церковний спів, музику, чистописання, арифметику в школах на Поділлі, видав дві збірки “Пісень з Поділля”.

Так почався творчий шлях, що привів сільського вчителя до світової слави. Куди б не йшов працювати Микола Леонтóвич, він скрізь організовував аматорський хор або оркестр, для яких поступово почав створювати оригінальний репертуар на основі народних пісень.

Микола Леонтóвич одружився з Клавдією Ферапонтівною Жовткевич — українською інтеліґенткою з Волині.
1904 року молода родина Леонтóвичів переїхала на Донеччину, на станцію Гришине (нині Покровськ Донецької області), де Микола Леонтóвич викладав співи й музику у місцевій залізничній школі, а також організував капелу робітників-залізничників. Та згодом під тиском влади, яка закидала йому участь у революційних подіях 1905–1907 років, був змушений повернутися на рідне Поділля, у місто Тульчин.

Із осені 1908 року Микола Леонтóвич викладав музику і спів у Тульчинській жіночій єпархіальній школі. Очолив місцеве відділення товариства “Просвіта”. Це був час його творчої зрілості, коли композитор написав такі хорові шедеври, як “Коза”, “Ой сивая зозуленька”, “Женчичок-бренчичок”, “Піють півні”, “Козака несуть”, “Праля”.

Народження “Щéдрика”

“Щéдрика”, який приніс своєму автору світову славу, Микола Леонтóвич переписував п’ять разів і навіть двічі хотів знищити!
У “Щéдрика” п’ять авторських редакцій: перша з’явилася 1901 року, а остання — в 1919-­му.

914 року Микола Леонтóвич створив хорову обробку народного “Щедрика”.
На Різдво, 7 січня 1917-го, “Щедрика” вперше виконав хор Олександра Кошиця у Київському університеті Святого Володимира.
У популяризації “Щедрика” величезна заслуга Української хорової капели, створеної 16 січня 1919 року за дорученням голови Директорії Симона Петлюри, для популяризації української музичної культури за кордоном. Є припущення, що саме для участі в турне по Європі в складі цієї капели і мав їхати Леонтóвич.

5 жовтня 1921 року “Щедрик” Леонтовича вперше почули в США — на концерті в Карнеґі­-Голл в Нью­-Йорку. Із 1921 року хор Кошиця вирушив у світове турне й неодноразово виступав із “Щедриком” за океаном.
Це був справжній світовий тріумф “Щéдрика”!

“Щедрик” став настільки популярною піснею, що американський композитор українського походження Пітер Вільховський (Peter Wilhousky), який працював на радіо NBC, у 1936 році записав англійську версію “Щедрика”, — “Carol of the Bells”, яка принесла композиції всесвітнє визнання. Ця версія під назвою “Carol of the Bells” нині є однією з найпопулярніших різдвяних пісень у Світі.

Таким чином, нікому раніше невідомий народний учитель із Поділля, по суті самоук, став одним із найяскравіших композиторів ХХ століття.

Але все це буде згодом.
Микола Леонтóвич ще не знав, що вже створив світовий шедевр…

Важкі поневіряння у темні часи…

На зламі 1918–1919 років Микола Леонтóвич із родиною переселився до Києва за сприяння композитора Кирила Стеценка.
Леонтóвича запрошували викладачем хорової справи у Київський музично-драматичний інститут ім. Миколи Лисенка. Разом з Григорієм Верьовкою, знаним диригентом, працював у народній консерваторії, яка ставила за мету музичне виховання народу. Спілкування з видатними музикантами і діячами культури — Кирилом Стеценком, Яковом Степовим, Пилипом Козицьким, Олександром Кошицем, Дмитром Ревуцьким, Леонідом Собіновим — давало композиторові творче натхнення.

Коли постала Українська Народня Республіка, Микола Леонтóвич став очільником Першої української хорової капели, викладачем музично-драматичного інституту ім. Миколи Лисенка.
Але матеріальні нестатки, бурхливі події в Києві, пов’язані з частою зміною влади, робили життя сім’ї, де підростали діти, дуже невлаштованим. Тому влітку 1919 року Микола Леонтóвич відправив дружину з дочками до Тульчина.
Коли в серпні 1919 столиця України ненадовго опинилася під контролем бєлоґвардєйцев, котрі не гірше за большевіков влаштовували українофобну різанину і переслідували українську інтеліґенцію, Леонтóвич був змушений переховуватися. В листопаді 1919 року Леонтóвич пішки, в легенькому пальто, змарнілий і застуджений повернувся до Тульчина.

В Тульчині Микола Леонтóвич засновує першу музичну школу.
Працює над першим великим симфонічним твором — народно-фантастичною оперою “На русáлчин Великдень” за однойменною казкою Бориса Грінченка.
Восени 1920 року в маленькому Тульчині відбулися гастролі столичної хорової капели під керівництвом Кирила Стеценка та Павла Тичини як другого диригента. Під час концерту капела виконувала твори Леонтóвича.

В останні місяці життя Леонтóвич закінчував оперу “На русáлчин Великдень”.
На жаль, Микола Леонтóвич до світового визнання його творчої спадщини не дожив…
Доля у Миколи Дмитровича виявилась вельми трагічною…
 

❃ ❃ ❃

 

…Вбите Різдво…

В ніч з 22 на 23 січня 1921 року (з 9 на 10.І. за старим стилем) український композитор Микола Леонтóвич перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту на Поділлі.
На світанку (10)23.І.1921 аґент ЧК афанасій ґріщєнко, що увечері, назвавшись чекістом, напросився в хату переночувати, на очах у батьків убив композитора Миколу Леонтóвича…

Видатний композитор не міг більше витримувати життя в "Совєтській" Україні.
Микола Леонтóвич зумів зібрати кошти й придбати квитки для виїзду за кордон з родиною. Та потрапити туди йому не судилося…

Суворої зими 1921 року після Різдва, 22 січня (9 січня за старим стилем), Микола Леонтóвич разом із дочкою чимчикували у село Марківці, де жили батьки Леонтовича. Там перепочинуть, а зранку візьмуть сидір від батьків і з гостинцями повернуть додому. Микола Леонтóвич поклав руку до кишені, де були квитки — з дружиною вже все узгодили: вони виїдуть за кордон…

На ніч до батьківської хати запросився на ночліг россійськомовний чєкіст, сказав що він "опєруполномочений", проводить "боротьбу з бандитизмом". Відмовити було страшно, пустили. Увечері пан Микола грав останній раз на роялі для рідних, слухачем був і непрошений гість.

Рано вранці 23 січня 1921 року "опєруполномочений" вистрелив з гвинтівки у ще сплячого на канапі Миколу Леонтóвича, погрожуючи зброєю рідним, на їхніх очах і на очах смертельно пораненого Леонтóвича, витрусив усі зібрані на виїзд гроші з гаманця, забрав батьків кожух та вискочив через вікно.
Смертельно поранений Микола Леонтóвич ще встиг сказати батькові
„Тату, я помираю…“

Композитора, який створив для нас різдвяну казку, підступно вбили чєкісти лиш за „Щедрик“…
…Вбите Різдво…

Загибелі Миколи Леонтóвича упродовж 100 років було присвячено вдосталь публікацій. У своїх деталях усі ці розповіді часто ґрунтуються на оповідях свідків-родичів і різко контрастують та суперечать одна одній. Це чітко виявилося уже з поваленням окупаційного совєтського режиму, в часи відновленої Незалежності України, коли стали доступні засекречені архівні матеріяли тих часів, які показали спотвореність та заангажованість публікацій у совєтські часи, якими приховували знищення талановитого українського композитора тодішніми окупаційного совєтськими структурами — так званим ВЧК. Єдине, що так і не стало зрозумілим, — через що чекісти вдалися до такого жорстокого акту, яка була причина вбивства композитора?
Лише наприкінці ХХ століття вдалося частково відкрити завісу пропагандистської машини совєтських каральних структур.
Зáгадка смерті Леонтóвича…
 

❃ ❃ ❃

 

Тріумф „Щедрика“ в день загибелі Творця…

У цей самий день, 23 січня 1921 року, у Парижі у відомому Театрі Єлисейських полів (Théâtre des Champs-Élysées) твори Леонтóвича зривають овації.

“Досконалість невимовна… бракує слів…”
паризька газета «La Press»

“Це одна з найцікавіших подій сьогоднішнього Парижу…”
«Journal Des Debats»

“Цей хор є одним із найцікавіших явищ. Я навіть наважусь сказати – найкращим з усього, що я коли-небудь чув у своєму житті, день у день слухаючи вистави, про які пишу…”
музичний критик «L`Homme Libre»

“Здається, що велика зала Théâtre Des Champs-Elysées перетворилась на храм…”
«La Soireé»

І доки паризька преса друкує ці оди „Щедрику“, у Марківці вбивають його Творця…
 

❃ ❃ ❃

 

Різдво неможливо вбити!…

Але Різдво неможливо вбити!
Світовий тріумф “Щéдрика” — яскраве тому свідчення!

Українські концерти, що мали підняти престиж України в очах Західнього Світу, стають подіями №1 в музичному житті Європи на початку “Золотих 20-х” років ХХ століття.
Про цю місію культурної дипломатії України є безліч свідчень.
Ще більше свідчень — про геній композитора Миколи Леонтóвича.
Його “Щедрик” зриває овації у Відні, Празі, Лондоні, Парижі, Брюсселі, Амстердамі, Барселоні, Женеві, Варшаві. Загалом — у 45 містах 10 країн Західньої Європи.
А далі була Америка!
5 жовтня 1922 року — прем’єра хору Кошиця в Carnegie Hall у Нью-Йорку.
Упродовж 1922—1924 років Українці дають близько 200 концертів у 115 містах США.
Паралельно український хор Кошиця виступає в Канаді, Мексиці, Бразилії, Уруґваї, Арґентині, Кубі. На їхніх концертах — президенти, міністри, генерали, музиканти, прості люди, діти…

100 років тому, в темні для України часи, “Щéдрик” промінцем світла мандрував Світом зі зраненої України…

І в нинішні темні часи, 2022 року, “Щéдрик” знову бринить чарівними Різдвяними Дзвониками в Карнеґі-Голл в Нью-Йорку, відкриваючи Світові Різдвяні Свята й даруючи промінь світла зі зраненої України…

2022 року Світові Різдвяні Святá у Чикаґо (США) відкрила ґрандіозна святкова проєкція “Щедрик — Carol of the Bells: Розгортай магію свята”

4.Ⅻ.2022 до 100-річчя прем’єри української різдвяної колядки “Щéдрик” в США відбувся ювілейний святковий історичний концерт у Карнеґі-Голл в Нью-Йорку.

Концерт продовжив місію культурної дипломатії України: 100 років тому Українська Республіканська Капела вперше у США заспівала “Щедрик”, який став невід'ємною частиною Різдвяних Свят у Світі як “Carol of the Bells”.

Найпрестижніша Концертна Зала Нью-Йорка — Карнеґі-Голл — заповнена по вінця! На знаковій нью-йоркській сцені відбувся історичний концерт “Notes from Ukraine: A 100-Year Celebration of Carol of the Bells” — через 100 років після американської прем’єри “Щедрика” Україна знову відкриває Світові Різдвяні Святá й подає гучний заспів перед сезоном колядок та нагадує, звідки походить всесвітньо відома різдвяна мелодія.

“Слава Україні! Героям Слава!” — цим гаслом уся Зала почала дійство!
Під час концерту у величезному залі згасло світло — гостям нагадали про надскладні умови, у яких живуть мільйони Українців зараз, в умовах чергової війни московії проти України!
Ведучими концерту стали американський режисер Мартін Скорсезе та американська акторка українського походження Віра Фарміґа.

Для участі у “Notes from Ukraine” з Києва до Нью-Йорка прибув український дитячий хор «Щедрик» — 56 хлопців та дівчат були змушені готувалися до виступу в бомбосховищі. На концерті пролунав і один із символів української діяспори в США — хор «Думка», хор «Трініті Вол-Стріт», Українська капела бандуристів Північної Америки ім. Тараса Шевченка, американська оперна співачка Джанай Брюггер та українсько-канадська фолк-співачка Марічка Марчик.

Концерт організований Українським Інститутом, за участі Інституту Леонтóвича, МЗС України, «Razom for Ukraine» та «Ukrainian Contemporary Music Festival» за підтримки Посольства України в США, Посольства США в Україні, Постійного представництва України при ООН та Генерального консульства України у Нью Йорку.

Як і 100 років тому, “Щедрик” тріумфально лунає над Світом!
До цієї річниці Український Інститут разом з «Ukrainer» створили англомовний відеоролик про досі невідому багатьом історію однієї з найвідоміших у Світі пісень.

Варто зауважити, що найвагоміший вклад у дослідження історії “Щéдрика”, історичних фактів про життя та творчість Миколи Леонтóвича, а також про “Щедрик”, як інструмент культурної дипломатії України 100 років тому ми завдячуємо дослідниці з Інституту Леонтóвича пані Тіні Пересунько.
Дякуємо науковиці за її вклад у вивчення та популяризацію цієї надважливої для України теми!

В ці дні мелодія “Щéдрика” лунає по всьому Світові, вкотре й знову відкриває Різдвяні Святá, й скоро, разом із передзвонами Різдвяних Дзвоників Ластівочка зі “Щедрика” принесе звістку про Перемогу України!

Адже неможливо вбити Різдво, Музику, Світло, Любов і Україну! 🇺🇦

❄️ ❄️ ❄️

Матеріял укладено з відкритих джерел.
Укладач матеріялу:
© Dem’än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2022.Ⅻ.13