Микола Леонтóвич

Микола Леонтóвич

140 років тому, 13 грудня 1877 року, народився Микола Леонтóвич – український композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, педагог, збирач українського фольклору. Автор знаменитих обробок класичних творів для хору, українських народних пісень, зокрема, знаменитого «Щедрика», «Дударика», «Женчичок-бренчичок», опери «На русалчин Великдень».

Микола Дмитрович Леонтóвич з’явився на світ (1)13 грудня 1877 року у селі Монастирок Брацлавського повіту на Поділлі (зараз Немирівського району Вінницької області) в родині священника.
Його батько був священиком, людиною освіченою, музикальною. Мати гарно співала. В родині Леонтовичів завжди звучала музика. Початкову музичну освіту здобув від батьків. Тато, Дмитро Федорович, грав на скрипці, гітарі, віолончелі, контрабасі, керував хором семінаристів. Мама, Марія Йосипівна, любила співати і прищепила синові любов до української народної пісні. Хлопчик не лише співав, а й диригував своєрідним хором, що складався з брата та сестер. Проте батьки готували Миколу у священики. У неповні п’ятнадцять років Микола закінчив Шаргородське початкове духовне училище і 1892 року вступив до Подільської духовної семінарії у губернському центрі – Кам’янці-Подільському. Тут він навчився грати на скрипці, фортепіано, духових інструментах, вивчав теорію музики, хоровий спів, опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки М. Лисенка. Після закінчення семінарії викладав церковний спів, музику, чистописання, арифметику в школах на Поділлі, видав дві збірки “Пісень з Поділля”. Одружився з Клавдією Ферапонтівною Жовткевич — українською інтелігенткою з Волині.

1904 року родина Леонтовичів переїхала на Донеччину, на станцію Гришине (нині Покровськ Донецької області), де Микола Дмитрович викладав співи і музику, а також організував капелу робітників-залізничників. Та згодом під тиском влади, яка закидала йому участь у революційних подіях 1905–1907 років, був змушений повернутися на рідне Поділля.

Із осені 1908 року Микола Леонтович працював у Тульчинській жіночій єпархіальній школі. Очолив місцеве відділення товариства “Просвіта”. Це був час його творчої зрілості, коли композитор написав такі хорові шедеври, як “Коза”, “Ой сивая зозуленька”, “Женчичок-бренчичок”, “Піють півні”, “Козака несуть”, “Праля”. 1914 року він створив хорову обробку народного “Щедрика”. А на Різдво, 7 січня 1917-го, її вперше виконав хор Олександра Кошиця у Київському університеті Святого Володимира. Згодом хор Кошиця неодноразово виступав із “Щедриком” за океаном. Пісня стала настільки популярною, що американський композитор українського походження Пітер Вільховський (Peter Wilhousky) написав до неї англійський текст. Ця версія під назвою “Carol of the Bells” і нині є однією з найпопулярніших різдвяних пісень у Світі.

♫II► «Щедрик» (Микола Леонтóвич)

Саме завдяки Миколі Леонтовичу український «Щедрик» став найпопулярнішою різдвяною мелодією у світі.
«Щедрик» і Микола Леонтóвич

За сприяння композитора Кирила Стеценка на зламі 1918–1919 років Леонтович із родиною переселився до Києва.
Його запрошували викладачем хорової справи у Київський музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка. Разом з Григорієм Верьовкою, знаним диригентом, працював у народній консерваторії, яка ставила за мету музичне виховання народу. Спілкування з видатними музикантами і діячами культури – Кирилом Стеценком, Яковом Степовим, Пилипом Козицьким, Олександром Кошицем, Дмитром Ревуцьким, Леонідом Собіновим – давало композиторові творче натхнення.
Коли постала Українська Народня Республіка, Микола Леонтович став очільником Першої української хорової капели, викладачем музично-драматичного інституту ім. Лисенка.
Але матеріальні нестатки, бурхливі події в Києві, пов’язані з частою зміною влади, робили життя сім’ї, де підростали діти, дуже невлаштованим. Тому влітку 1919 року Микола Леонович відправив дружину з дочками до Тульчина.
Коли в серпні 1919 столиця України ненадовго опинилася під контролем бєлоґвардєйцев, які не гірше зо большевіков влаштовували українофобну різанину і переслідували українських діячів, Леонтович був змушений переховуватися. В листопаді 1919 року він пішки, в легенькому пальто, змарнілий і застуджений повернувся до Тульчина.

Засновує першу в Тульчині музичну школу.
Працює над першим великим симфонічним твором — народно-фантастичною оперою «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Б. Грінченка.
Восени 1920 року в маленькому Тульчині відбулися гастролі столичної хорової капели під керівництвом Кирила Стеценка та Павла Тичини як другого диригента. Під час концерту капела виконувала твори Леонтовича.
В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу «На русалчин Великдень».
На жаль, Микола Леонтович до світового визнання його творчої спадщини не дожив... Доля у Миколи Дмитровича виявилась вельми трагічною...

Видатний композитор не міг більше витримувати життя в Совєтській Україні. Він зумів зібрати кошти і придбати квитки для виїзду за кордон з родиною. Та потрапити туди йому не судилося...

Суворої зими 1921 року після Різдва, 22 січня, пан Микола разом із дочкою чимчикували у село Марківці, де жили батьки Леонтовича. Там перепочинуть, а зранку візьмуть сидір від батьків і з гостинцями повернуть додому. Микола Леонтович поклав руку до кишені, де були квитки - з дружиною вже все узгодили: вони виїдуть за кордон...
На ніч до хати запросився на ночліг россійськомовний чєкіст, сказав що він "опєруполномочений", проводить боротьбу з бандитизмом. Відмовити було страшно, пустили. Увечері пан Микола грав останній раз на роялі для рідних, слухачем був і непрошений гість.
Рано вранці 23 січня 1921 року "опєруполномочений" вистрелив з гвинтівки в ще сплячого на канапі Миколу Леонтовича, погрожуючи зброєю рідним, на їх очах і на очах смертельно пораненого Леонтовича, витрусив всі зібрані на виїзд гроші з гаманця, забрав батьків кожух та вискочив через вікно. Леонтович ще встиг сказати батькові "Тату, я помираю..."

Композитора, який створив для нас різдвяну казку, підступно вбили чєкісти лиш за «Щедрик»...

Як бачимо, наші вороги завжди намагаються знищити не лише Україну і Українців, але навіть Різдво святкувати забороняли, вбивши творця різдвяної пісні...
За совєтських часів стверджувалося, що вбивцею був якийсь безіменний “петлюрівець” або просто “бандит”. А правда з’ясувалася тільки у 1990-х, коли відкрився доступ до архівів КҐБ.

Але Дух Різдва і українську пісню вбити неможливо!
Вже в жовтні 1921 року український хор виконав щедрівку в обробці Леонтовича у провідному американському концертному залі Карнеґі-Хол, Нью-Йорк.
Пісня так вразила слухачів, що один з них — американець українського походження Пітер Вальговскій написав до неї текст англійською мовою.
Відтоді щедрівка, в якій так дзвінко і святково переливаються дзвіночки, відома під назвою «Carol of the Bells».
♫II► «Carol of the Bells» & «Щедрик»

Шануймо великих Українців!