✠ Україні потрібні вовчі зуби! ✠

 
„К чорту наш український сентименталізм! Нам потрібний не мрійний павячий хвіст, а вовчі зуби!“ — писав 100 років тому Андрій Чорнота, сотник кінної сотні полку Холодного Яру.
Неабияка слушна порада й нині.

„Шістдесять років тягнулася нещадна війна між могутньою Московською імперією і горсточками кавказьких горців, але й переможені, вони гордо споглядали з своїх гір на переможців, як на щось нижче від себе і не спішили їм прислужуватися. Москва не брала з них податків, не брала до війська, була задоволена, що вони не відновлюють боротьби. Часом голодний і обідраний, кавказець за жадні скарби не віддавав і не продавав прадідівських кинджала та шаблі і в цьому був весь секрет пошани до нього. Племена, які налічували заледви кількасот тисяч людей, примушували переможного ворога шанувати свої звичаї, мову, релігію, а колиб кабардинців чи хевсурів було сорок міліонів — то повір мені, Москва із своїми шестидесяти міліонами — в решеті б у них танцювала!
А полюбуйся нашим нащадком великих прадідів, що потрясали колись мурами Царгороду! Навіть у свому бойовому гимнові він називає ворогів не інакше як ласкаво, "воріженьками", які мають від чогось згинути як роса на сонці, бо він сам задобрий і залінивий, щоб розбити їм голови.
К чорту наш український сентименталізм! Нам потрібний не мрійний павячий хвіст, а вовчі зуби! Бо коли ми їх не будемо мати і не примусимо наших "приятелів" шанувати їх — Україна ніколи не буде щасливою…“

— Андрій Чорнота, сотник кінної сотні полку Холодного Яру

Джерело опублікованого спомину:
© спільнота “Визвольні Змагання”
Постери:
© Dem’än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2021.Ⅳ.13