✠ “СІЧ” ✠
перша українська газета на Запорожжі
1918

Перша українська газета на Запорожжі — “Січ” — народжена у вирі Української Революції та Перших Визвольних Змагань. Перша і єдина українськомовна часóпись Запорожжя вийшла з друку 1 травня 1918-го…
Через 100 років в архіві її знайде запорожський історик, кандидат історичних наук, керівник запорожського науково-дослідного центру „Спадщина“ пан Юрій Щур (Yuriy Shchur). На сторінках запорожського видання «Depo.UA» історик гортає для нас шпальти унікальної першої української і єдиної українськомовної газети Запорожжя 1918 року.

Юрій Щур

Боротьба за Незалежність:
Про що оголошували в першому випуску запорізької “Січі” 1918 року

Видавець — Комітет українських організацій. Місце друку — Запорожжя (на той час імперська назва Олександрівськ), друкарня школи глухонімих.
Із такими вихідними даними побачила світ у 1918 році народжена Українською Революцією газета “Січ” — перша і на той час єдина україномовна газета Запорожжя.

Українська Революція 1917—1921 років — бурхлива п’ятирічка, під час якої у різних формах утверджувалася національна Українська Держава. Попри поразку, Українська Революція стала потужним імпульсом, підхопленим поколіннями борців за Самостійність, який зрештою призвів до становлення Незалежної України.

Газета “Січ” в Запорожжі побачила світ за два тижні після звільнення міста від большевиків з-під першої совєтської окупації. Враховуючи, що це була перша місцева україномовна газета, у її засновників, вочевидь, були дуже амбітні плани зі створення українського інформаційного простору в місті та повіті.
При початках видання були як місцеві активісти, так і Січові Стрільці, що тоді перебували в місті.

Перший випуск газети “Січ” побачив світ у середу, 1 травня 1918 року.
На сьогодні відомо про вісім випусків, з яких шість — №№1-2, 4-6 та 8 — збереглися у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України ім. Василя Стефаника. Згадки про “Січ” містяться у мемуарах українських бійців, які перебували на території Запорозького краю під час Української Революції, серед них — Січових Стрільців. Зокрема, появу першого числа часóписі (номеру газети) занотував у щоденникових записах ад’ютант Вільгельма фон Габсбурґа (Василя Вишиваного) Остап Луцький, який також перебував у той час на Запорожжі разом з Василем Вишиваним (у випуску книжкової серії “Повернута Спадщина” “На Запорожжі року 1918-го” містяться спомини Остапа Луцького). У щоденнику 1 травня 1918 року він записав, що вийшло друком число №1 “Січі” з такими обставинами:
„Появилось тут 1 число укр. Січі. Жид[івські] складачі не хотіли зразу складати її. Поїхали фіри до Катеринослава по інших, тоді згодились. Гемпель хоче закрити моск. "Друг народа", бо в’їдає на Україну…“
[вочевидь, Омелян Гемпель — тимчасовий комендант Олександрівська, підполковник армії УНР]

Повна назва нової запорожського часóпису — “Січ: Надпартійна демократична часопись українських організацій м. Олександрівську та його повіту”. Коштував один випуск 50 шагів (25 копійок). У восьмому числі часопису вже була вказана ціна в 60 шагів (30 копійок).
[Шаг пропонувався у якості монети: 100 шагів = 1 гривня]
Редакція розташовувалася за адресою: Земська управа (зараз — будівля Запорізького обласного краєзнавчого музею, вулиця Троїцька, 29), 3-й поверх. Працювала редакція з 11-ї до 14-ї години та, після перерви, з 17-ї до 20-ї.

У першому ж випуску “Січі” було опубліковано запрошення від редакції до всіх українських організацій та інституцій, зокрема Повітового Земства, міського самоврядування, українських політичних партій соціалістів-революціонерів та соціалістів-демократів, “Просвіти”, товариства “Запорожець”, Учительської спілки, Селянської спілки, товариств поштовиків та залізничників, Вільного козацтва, кооперативів тощо обрати по одному представнику до Видавничого комітету часопису. Перше засідання комітету було заплановано на 18-ту годину 3 травня в помешканні редакції. Принагідно в оголошені редакція прохала не запізнюватися.

До складу тимчасової редколегії “Січі” увійшли Р.Квітка, А.Павлюк та Г.Янчук. Видавцем зазначений Комітет українських організацій. Місце друку — Олександрівськ, друкарня школи глухонімих.

Окрім запрошення сформувати Видавничий комітет “Січі”, перший номер газети складався з купи інших оголошень, які доволі яскраво розповідають про ті часи.

Зокрема, товариство “Просвіта” оголошувало, що улаштовує Свято Української преси. Його готувалися відзначити на третій день Великóдня — 7 травня. Сама “Січ” шукала хронікерів (репортерів) й розповсюджувачів газети. Поруч пропонувалися українські букварі та курси української мови для дорослих, насамперед, для чиновників.

Саме з цього, першого накладу газети, дізнаємося, що на вулиці Соборній відкритий кіоск для продажу українських книжок та часописів. Тут же перелічуються україномовні підручники, що їх пропонує товариство Шкільної освіти в Києві. Поруч — оголошення про продаж бандури за 160 карбованців, яке розмістив Янчук — можливо, той самий Г.Янчук, який увійшов до складу тимчасової редколегії “Січі”.

У цьому ж номері — оголошення про збір коштів на "рідну школу".

Боротьба за Незалежність:
Як Запоріжжя у 1918-му вимагало "люстрації"
й покарання для колаборантів

Пропозиція "люстрації" і покарання для тих, хто виступав проти самостійної України, вимога позбуватися імперського спадку: російської мови та символіки, міркування щодо того, якою має бути українська освіта — про це у своєму першому номері писала перша українська газета Запорожжя.

Звичайно, найбільш цікавими для читачів були місцеві публікації та новини. Однак, значна частина статей і повідомлень мали "київське" походження – висвітлювали загальноукраїнські події або ж рішення влади. Подібні публікації з’явилися вже у першому випуску “Січі” 1 травня 1918 року.

Доволі цікавим було вступне слово редакції, де оголошувалося власне про початок видання газети й про мету її видавців. Серед іншого йшлося, що перший український часопис на Запоріжжі має бути позапартійним. Багато місця у вступі було присвячено козацькому минулому краю. Зокрема, тут містилося цікаве пояснення суті договору Богдана Хмельницького з московським царем:
„Україна в силу історичних обставин з’єдналась з Московським царством. Московський нарід був тоді поневолений і не мав жодного голосу у своїй державі; царі ж і уряд московський, зламавши всі вольности свого народу намірилися те саме зробити й з народом українським, який прилучився до Москви як брат до брата, як рівний до рівного. Потроху знищили вони на Україні вольности козацькі, знищили саме козацтво й зруйнували Запорізьку Січ і кинули нарід український в неволю…“

Ще один матеріал, який відкривав газету — офіційне повідомлення Міністерства внутрішніх справ з вимогою про переведення діловодства на українську мову, заміну іншомовних вивісок у місті, повну ліквідацію символіки самодержавства та більшовиків, включаючи й печатки з двоголовим птахом:
„Пропонуючи такі вказівки, Міністерство разом з тим зазначує, що ті особи, які будуть противитись цьому розпорядженню, або одволікати його виконання будуть притягнуті до судової одповідальности…“
При цьому ж, містилася примітка про розуміння Міністерством обставин, в яких опинилися місцеві посадовці. Через брак україномовних чиновників дозволявся незначний перехідний період (лише у внутрішньому діловодстві), коли можна було користуватися російською мовою, але за обов’язкової умови швидкого пошуку відповідних кадрів.

Значні площі першого випуску були надані для інформації щодо обробітку землі та проведення посівної кампанії. Це цілком зрозуміло, оскільки Запорожський край тоді був значно більше аграрним, аніж промисловим. Тим більш, що за умов воєнних дій, і восени, і навесні, які не давали можливості нормально обробити землю, необхідно було забезпечити посівну, щоб уникнути голоду в майбутньому.

Два матеріали опосередковано були пов’язані із Західньою Україною.
В замітці “Українська школа” йшлося про різні системи освіти, які, зокрема, допомагають дітям уникнути "денаціоналізації з боку ворожих сусідніх елементів".
„Наші брати-українці з Галичини не осталися також позаду других народів. У них є також дві поважні освітні шкільні організації – Українське Педагогічне Товариство та Крайовий Шкільний Союз “Рідна школа”…“ — переповідав автор замітки. Окрім того, в дописі “Бої за Олександрівськ” було подано пояснення про Українських Січових Стрільців та коротко описано бої за сучасний вокзал “Запоріжжя-1” у середині квітня 1918-го.

Паралельно з цим, розміщувалися й інформаційні матеріали про життя на теренах колишньої Російської імперії. Крім зацікавлення подіями "у сусідів", тут, очевидно, вдається узнаки повільне намагання позбутися цього спільного простору.
Одне з інформаційних повідомлень розповідає:
„Українське населення Кубанщини, виносячи на собі найбільший тягар більшовицьких утисків, мріє про визволення братніми військами з України…“

Є в газеті і повідомлення з Південного фронту. У них йдеться, зокрема, про те, як Сімферополь зустрічав українських вояків. Тут же повідомляється:
„Встановлений зв'язок Кримського осередку Сімферополя з усіма великими центрами України як Київ, Катеринослав, Херсон, Одеса і інші. Заклалася губерніяльна Рада з українців, татар, євреїв, москалів і німців-колоністів, яка вже вступила до виконання своїх функцій і встановлення порядку…“
Також йдеться про делегацію до губерніяльної Ради з Севастополя, яка повідомила:
„Севастополь здасться без бою, коли будуть його брати Українські війська…“

Найцікавішою інформацією з місцевого життя у “Січі” була замітка про Олександрівський повітовий з’їзд Земельних комітетів, який відбувся 23 квітня. Ініціатором заходу став представник Міністерства Земельних Справ, інспектор на Катеринославщині Скалько. Останній мав ознайомити присутніх із Земельним законом, ухваленим Центральною Радою 18 січня. Наслідком роботи з’їзду стала резолюція про підтримку цього закону. Крім того, актуалізувалися й локальні проблеми:
„Повітовий з’їзд земельних комітетів Олександрівського повіту домагається, щоб повітовий комісар якнайшвидше зробив розпорядження послати військову силу на повіт для роззброєння розбійничих банд, котрі, ховаючись під назвою гайдамак, роблять напади на мирних жителів, грабують і убивають безборонних громадян, чим страшенно мішають праці земельних комітетів…“

На з’їзді було також ухвалено резолюцію про підтримку Центральної Ради й Народного Міністерства. Учасники привітали проголошення Самостійності України й вимагали негайно сформувати постійну (регулярну) армію, а військовим міністром, щоб був неодмінно самостійник-соціаліст. Крім того, містилася вимога про розформування військових одиниць, які підтримували буржуазію й не визнавали Самостійності України. Йшлося й про те, що на державні посади необхідно призначити насамперед учасників боротьби за Самостійність України. Тих же, хто виступав проти, — не призначати на жодні посади й, взагалі, віддати під суд.

Таким був перший номер першої української газети Запоріжжя.