“Якими історичними дискусіями позначився квітень 2021-го”

 
Запорожський історик, провідник науково-дослідницького центру «Спадщина», кандидат історичних наук пан Юрій Щур, як постійний автор “Архівів КДБ” у “Depo.Запоріжжя”, вже традиційно підсумовує місяць пройдешній. Підсумки квітня 2021-го присвячені квітневим історичним дискусіям та намаганням українського суспільства усвідомити й сприйняти власну історію. Вони геть не вичерпувалися запеклими дискусіями навколо маршу “Галичини”…

Юрій Щур
Не одна лише “Галичина”…
Якими історичними дискусіями позначився квітень

Як би не змінювався Світ, які б демократичні перетворення не відбувалися, зокрема і в Україні, історія і далі залишається заручницею політики. Взагалі, життєвий досвід засвідчує, що у нашій країні істориком бути "весело". Ніколи не знаєш, чого очікувати від новообраних гарантів та їхніх репрезентантів — слуг народу саме в історичній сфері. Бо скільки не лунало в Україні в різні роки сокровенного: "Залиште історію історикам", далі слів не пішло. І справа навколо київського маршу, присвяченого пам’яті бійців дивізії “Галичина” (повна назва — 14-та гренадерська дивізія військ СС “Галичина”), тому повне підтвердження. Перш за все — у реакції "офісу президента" (кого саме — невідомо, допис був без підпису). Усе в кращих традиціях доби "проффєсора": пальцем пожурить, в нацизмі звинуватити, правоохоронців зобов’язати розгрібати.

Але вирішувати подібні питання — прерогатива істориків. Дослідити, проаналізувати, розібрати, проговорити, подискутувати. Можливо, дати обґрунтований фаховий висновок. Що стосується Закону України, яким засуджено поруч з комунізмом і націонал-соціалізм, то висхідним документом для оцінки злочинів нацизму і їхніх організаторів та учасників, очевидно, є вирок трибуналу у Нюрнберзі. Наскільки нам відомо, дивізія “Галичина” там не згадується. Та і Комісія Дешена (Комісія за запитом про військових злочинців, що її було створено Урядом Канади у 1985 році), здається, нічого такого не знайшла. Не даючи зараз жодної оцінки бойовому шляху дивізії або ж її бійцям, зауважу, що подібний шлях чергової політизації історії призведе лише до облуди, зокрема й реанімації царьовської нетлєнки під кодовою назвою "Волынская резня".

І от власне до історичних обговорень та дискусій. У квітні в Івано-Франківську вже традиційно (вдев’яте!) відбулася конференція “Ідеологія українського націоналізму на сучасному етапі розбудови Української Держави”. Цього року проблемне поле організатори означили наступним чином: “Соборність як фундаментальна складова ідеології українського націоналізму”. В умовах, коли вже сім років Україна зі зброєю в руках відстоює свою Соборність, тема більш ніж актуальна. До честі організаторів, вони дійсно змогли забезпечити регіональну репрезентативність учасників конференції. Про Соборність говорили представники Сходу й Заходу, Півдня й Півночі України. Хотілося б помріяти і уявити, що з матеріалами конференції, напрацюваннями фахівців (істориків, політологів, економістів тощо), опублікованими в окремому збірнику, ознайомляться ті, хто й має дбати про збереження соборності нашої Держави. Хоча, навряд чи. Будьмо реалістами.

Ще одна конференція, яка відбулася наприкінці квітня, мала запорізьку "прописку". Йдеться про Всеукраїнську історико-краєзнавчу конференцію учнівської молоді “Українська революція: уроки та перспективи”. Під час заходу, що через карантинні обмеження відбувався онлайн, було підсумовано результати трирічної пошукової роботи в рамках Всеукраїнської краєзнавчої акції учнівської молоді “Українська Революція: 100 років надії і боротьби”. Цього року оргкомітет отримав 131 заявку із 19 областей України. Кількість учасників під час очного заходу (захисту наукових досліджень) склала 76 осіб.

Конференція працювала у шістьох секціях за відповідними тематичними напрямками: “Українська Революція — доба національного державотворення”, “Боротьба Українців проти більшовицької диктатури та військової агресії Росії”, “Український національний визвольний рух 30-х рр. XX ст., періоду Другої Світової війни та у повоєнні роки”, “Дисидентський рух опору комуністичному тоталітарному режимові”, “Українська Державність: від Революції на граніті до Революції Гідності”, “Усна історія російсько-української війни”.

Приємно, що до цих дослідницьких проблем залучені школярі не лише Західної, але й Східної України. Доволі широко була представлена Донеччина, що вчергове спростовує "русско-новоросские" спроби спотворити українську ідентичність цього регіону нашої країни. Участь в подібних наукових пошуках альтруїстична, вони не приносять жодних матеріальних дивідендів ані учням, ані вчителям. Тож важко запідозрити їх у кон’юнктурщині. Єдиним "заробітком" став 247-сторінковий збірник матеріалів конференції. Досить непогана книга, яка, на мою думку, має бути в усіх школах України. Хоча б в електронному варіанті.

І наостанок. Днями у соцмережах була оприлюднена інформація, що у Запоріжжі має постати пам’ятник видатному історику, досліднику Запоріжжя Якову Новицькому. Його, до речі, своїм вчителем називав Дмитро Яворницький. Крім того, Запорізький краєзнавчий музей ініціював надання йому імені Новицького. Якщо ж пригадати, що саме портрет видатного історика є частиною муралу в історичній частині Старого міста в Запоріжжі, то можна припускати свідоме залучення постаті такої непересічної особи до публічного простору міста. Це добре, позаяк подібних речей відверто не вистачає.

© Юрій Щур

Першоджерело публіцистики:
© «Depo.Запоріжжя»