Олег Ольжич (Кандиба)
[1907—1944]

Олéг Óльжич (Кандиба) [1907—1944] — український поет, археолог, історик, етноґраф, краєзнавець, політичний діяч, Провідник ОУН.
Син відомого українського поета Олександра Олеся.
Борець за Незалежність України у ХХ столітті.
Герой Других Визвольних Змагань.

Олéг Óльжич
(справжнє ім'я Олег Олександрович Кандиба)
[8 (21) липня 1907, Житомир — 10 червня 1944, концтабір Заксенгаузен]
— український поет, археолог, історик, етноґраф, краєзнавець, політичний діяч, Голова ПУН ОУН, Провідник ОУН.
Борець за Незалежність України у ХХ столітті.
Герой Других Визвольних Змагань.
Син українського поета Олександра Олеся.

Олéг Óльжич (Кандиба) народився 21 липня 1907 (8 липня за старим стилем) в Житомирі.
Батько — відомий український поет Олександр Іванович Кандиба (псевдонім — Олександр Олесь), мати — Віра Антонівна Свадковська, вчителька.
Родина в 1912—1919 роках жила заможно та мешкала в Києві, в прибутковому будинку Файбишенко на Новій забудові, вулиці Антоновича, 64/16.

Олег вже змалку виявляв непересічні здібності: гарно малював, грав на піаніно та скрипці, у три роки навчився читати, в чотири — створив першого вірша, у п’ять — написав п’єсу на три дії та власноруч проілюстрував її.

В добу Української Революції батько активно включився в процес розбудови Української Держави, проте, після поразки Перших Визвольних Змагань і совєтської окупації України, щоб уникнути репресій большевіков і розстрілу, ще в лютому-1919 Олександр Олесь емігрував до Австрії.
Покидаючи Україну та родину Олександр Олесь залишив для сина болісні поетичні пережиття (1918):

Не сумуй, дитино, що немає тата,
Мабуть, його в полі стримала розплата.
Він прийде додому, принесе гостинця —
Повні поли маків і перлин для синця.
Не лютуй, що тато не прийшов на свято,
Мабуть, його в полі стримала розплата.
Ти ж хіба не бачив, як вояк-чужинець
Все питав у мене: "Кто он? Украінєц?"
Як я від удару серед хати впала,
Як він бив ногами, як я проклинала.
Не журися, сину, що немає тата,
Мабуть, його в полі стримала розплата.
Виростай, мій сину, будь міцний, як криця.
Виростеш, — скажу я, — де лежить рушниця,
Де лежать набої, де лежить граната.
Не сумуй же, сину, що немає тата.
Щоб не знав спокою окупант-чужинець,
Щоб боявся навіть слова “УКРАЇНЕЦЬ”!

Олександр Олесь згодом написав вірш “Європа мовчала”…

Олег з матір’ю жили впроголодь чотири роки, як члени сім’ї "ворога народу" в окупованій совєтами Україні, і лише за сприяння Міжнародного Червоного Хреста наприкінці 1922 року змогли виїхати до Берліну, де врешті Олег зустрівся з батьком.

1923 року родина Кандиби переїхала до Праги, Чехо-Словаччина.
Влітку 1923 року родина переїхала до Ржевниців під Прагою, згодом далі — до Горніх Черношинець. Восени 1923 року Олег разом з матір'ю повернувся до Праги. Батько залишився в Горних Черношинцях, де він організував гурток з науковців, поетів і письменників.
У 1924 Олег з відзнакою завершив середню освіту в Празі. Це надавало йому можливість записатись вільним слухачем на безкоштовній основі у будь-який вищий навчальний заклад. Записався на літературно-історичний відділ Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (1924), одночасно до Українського Вільного Університету (УВР), згодом став вільним слухачем (1925), а відтак студентом філософського факультету Карлового університету в Празі. Бувши студентом, отримав (1928) ґрант від Наукового Товариства імені Шевченка у Львові на археологічну експедицію в Більче-Золоте на Тернопільщині. У 1928–1929 шукав пам’ятки трипільської культури в місцевостях Вигнанка, Городниця над Дністром, Бучач, Заліщики, Касперівці, Кошилівці, Ланівці, Новосілка-Костюкова. В часі навчання також брав участь в археологічних розкопах в Чехії, Австрії, Німеччині.
Член Пласту в Празі. Для Пласту написав поезію “Пластовий капелюх”.
Восени 1930 (у неповні 23 роки!) захистив докторську дисертацію “Неолітична розписна кераміка Галичини”, розробив типологію форм і орнаментів. Асистент кафедри археології УВУ (1930–1932), працівник археологічного відділу Чеського національного музею в Празі. Наукові роботи Олега Кандиби регулярно друкувались друкувався в спеціалізованих наукових виданнях Чехії, Австрії, Німеччини, Англії, учасник міжнародних археологічних конференцій. Самостійно вивчив декілька європейських мов, співпрацював з музеями європейських країн, читав лекції в Гарвардському університеті (1938).
Загалом діапазон наукової діяльності Олега Кандиби охоплював, окрім археології, історію, історію мистецтва, етнографію, літературу.
Олег Кандиба мав авторитет у науковому світі.

„Не світлий спокій дорогих глибин
Прозорої і чистої науки,
Не золоті натхнення орхідеї —
З ласкавості незмірної своєї
Пошли мені, молюся, дар один:
В ім’я її прийняти мужньо муки
І в грізні дні залізної розплати
В шинелі сірій вмерти від гранати.“
— Олег Ольжич — “Присвята”

З початку 1930-х років Олег Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: «Літературно-науковий вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні», празьких: «Студентський вісник» і «Пробоєм».
За життя Олега Ольжича вийшло дві його поетичні збірки.
…Третя книга віршів Олега Ольжича опублікована посмертно…

„Не зірвеш сонця, кат, з небес,
Не зірвеш України стяга!
На нашім боці сам Зевес,
На нашім боці перевага.“
— Олег Ольжич

З молоду Олег Кандиба став учасником українського націоналістичного руху.
З 1929 року — член Організації Українських Націоналістів (ОУН).
У 1936 в Римі Олег Ольжич (Кандиба) познайомився з головою Проводу ОУН Євгеном Коновальцем.
Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів (ПУН) ОУН, особисто Євгена Коновальця.
У 1937 році Олег Ольжич (Кандиба) очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів.

портрет: © Артур Орленов

Як очільник культурно-освітньої референтури ПУН Олег Ольжич розбудував її до 15 комісій та залучив до діяльности в її складі таких відомих особистостей як: Улас Самчук, Олена Теліга, Євген Маланюк, Роберт Лісовський, Михайло Бажанський, Леонід Мосендз, Олекса Стефанович, Юрій Драган, Микола Чирський, Оксана Лятуринська, Наталія Лівицька-Холодна, Наталя Геркен-Русова, Іван Ірлявський, Михайло Мухин та інші.
Наприкінці 1930-х років редагував чернівецький часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН.
1938 року разом з іншими провідними діячами ОУН виїхав до США для організації Українського наукового інституту в Америці, проте не вдалося узгодити необхідні документи.

У 1938—1939 роках Олег Ольжич (Кандиба) брав активну участь у діяльності короткочасного державного утворення — Карпатської України — у опорі проти мадярських окупантів. Олег Ольжич потрапив у полон, три доби мадярські окупанти утримували його з іншими полоненими Українцями у Тячівській в’язниці. Після листа мадярських вчених на захист вченого уряд Мадярщини розпорядився випустити Олега Ольжича-Кандибу та Уласа Самчука.
У 1939—1941 роках Олег Ольжич очолював Революційний Трибунал ОУН.
Після розколу ОУН залишився у лавах організації, яку очолював Голова ПУН полковник Андрій Мельник.

Безпосередньо перед початком Другої Світової війни та у воєнні роки Олег Ольжич менше часу приділяв науковій праці та поетичній творчости, хоча й не припинив їх повністю…

Олена Теліга і Олег Ольжич-Кандиба

На початку нацистсько-совєтської війни 1941—1945 років Олег Ольжич переїхав до Києва разом з Буковинським куренем ОУН(м).
В жовтні 1941 Олег Ольжич — співорганізатор політично-громадського центру — Української Національної Ради у Києві, був одним з ініціаторів відродження Спілки письменників України. У 1941—1942 роках налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів, зокрема, після загибелі Олени Теліги, Олег Кандиба переїхав до Львова в лютому 1942 року.

Наприкінці липня 1941 Голова ПУН полковник Андрій Мельник з дружиною були заарештовані за наказом шефа таємної поліції ґестапо ґенріха мюллера та примусово відправлені до Берліну, де перебували під домашнім арештом та постійним наглядом ґестапо. Контакти Голови ПУН Андрія Мельника з ОУН яке діяло на території українських земель не припинились, проте стали важчими. Так серед членів ОУН, які прибували до Берліна, щоб зустрітись з Головою ПУН Андрієм Мельником та передати йому відповідні звіти, та отримати подальші доручення та інструкції був і Олег Ольжич.
У травні 1942 року Почаївська конференція ОУН обрала Олега Ольжича заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях.

2 серпня 1943 року у віддаленому селі Яблінка-Вижня біля Турки на Бойківщині Олег Ольжич-Кандиба одружився з молодшою на 13 років Калиною Білецькою — донькою літературознавця, професора Леоніда Білецького. Згідно вимог конспірації шлюб тримався в суворій таємниці.
Та їхній шлюб був недовгим…

Уже після загибелі Олега Ольжича народився син Олег…
Син, якого теж назвали Олегом, народився невдовзі після загибелі батька. Олег Кандиба-молодший — фізик, розробляв робототехніку для НАСА, працює над штучним інтелектом, мешкає в Канаді й не раз бував в Україні, за яку віддав життя Олег Ольжич…

„Товаришу любий мій, брате,
Дивися у вічі рабам.
Як будете так воювати –
Вкраїни не бачити вам“…
— Олег Ольжич (1932)

У січні 1944 року, після того, як Голову ПУН Андрія Мельника нацисти повністю ізолювали й перевели з-під домашнього арешту до концтабору Заксенгаузен, Олег Ольжич перебрав посаду Голови ПУН ОУН і став Провідником також східних і центральних земель України.
Серед членів ОУН(м) Олег Ольжич відрізнявся тим, що був активним прихильником спільного чину з ОУН(р) Степана Бандери, підтримував контакти з Романом Шухевичем і скеровував охочих до лав УПА.

25 травня 1944 Олега Ольжича-Кандибу заарештувало ґестапо у Львові за адресою Остштрассе, 32 (зараз — Личаківська, 32, на стіні висить меморіальний знак про цю подію). Є думка, що до арешту був причетний НКВД СССР (чєкісти і нацисти "сотрупнічали" за потреби навіть під час війни поміж собою). На думку сина, Олега Олеговича Кандиби, розгадку арешту та смерті батька треба шукати насамперед в архівах москви.

До цього часу залишаються нез’ясованими причини арешту Олега Ольжича.
Існують тільки припущення.
Перше — Олег Ольжич завдяки своїм знайомствам у Західній Європі й США володів інформацією про можливий час і місце відкриття "другого фронту".
Більше того, припускають, що Олег Ольжич переконував союзників здійснити висадку в Криму, що дозволить не допустити наново совєтської окупації всієї України.
Друге — Олег Ольжич зібрав факти злочинів фашистів проти Українців і мав намір їх опублікувати у так званому Вільному Світі.

Олег Ольжич був ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен в окремому блоці Целленбау для особливо важливих в’язнів, катований впродовж двох тижнів… Провідника і поета катували: оберштурмбанфюрер SS ганс гельмут вольф, гауптштурмфюрер SS ріхард шульце-коссенс та гауптштурмфюрер SS вільґельм вірзінґ, що "прославився" звірячою жорстокістю до українських в’язнів.
Олег Ольжич рішуче відмовився від найменшої співпраці й заявив садистам: „Українські землі є життєвим простором для українського народу. Тому будь-якого окупанта били і будемо бити!“

Олег Ольжич — роковини загибелі…
В ніч з 9 на 10 червня 1944 року від невпинних і нестерпних катувань поет і борець за Україну Олег Ольжич-Кандиба мученицьки відійшов у Зáсвіти…

Тіло Олега Ольжича нацисти спалили у крематорії…
Андрій Мельник відчайдушно домагався, щоб прах мученика Олега Ольжича передали йому для захоронення. Однак, попри обіцянку це зробити, комендант Заксенгаузена кайдель не дотримав слова.
Прах Олега Ольжича, як і прах інших в’язнів, відвезли на одну з німецьких фабрик з виробництва мила…

Заксенгаузен зберігає пам’ять про багатьох в’язнів.
До сьогодні на численні звернення Проводу ОУН встановити пам’ятну дошку на честь жертви нацизму, в’язня концтабору Заксенгаузен, Провідника ОУН і борця за Незалежність України Олега Ольжича — навіть не отримали якоїсь зрозумілої відповіді.

Можливо, тепер, коли московсько-українська війна відкрила очі багатьом українським, а також німецьким політикам, знайдеться політична воля гідно вшанувати пам’ять великого Українця — Олега Ольжича…