✠ „З війни не повертається ніхто…“ ✠
Комбатантський синдром…

Військовий, що повернувся із зони бойових дій, потребує часу для адаптації до мирного життя. Якщо довкола нього відбуваються події, які нагадують про війну, боєць може реагувати на них по-різному: від появи нав’язливих образів перед очима, небажаних думок до спогадів про воєнні дії. Ці спогади можуть бути настільки реалістичними, що йому здаватиметься, ніби він знову на війні…

„З війни не повертається ніхто…“

Спільнота «Військовослужбовці ЗСУ»

З війни не повертається ніхто…
Назад матері отримують жалюгідну копію своїх синів — злобних агресивних звірків, жорстоких до цілого світу з єдиною вірою — в смерть!
Вчорашні солдати не належать своїм батькам… Вони належать війні з якої повертаються лише тілами… Душа залишається там… З війни не повертається ніхто…
Ти починаєш… Спочатку — тому що так сталось, що ти залишився живий… Не відчуваючи від життя ніякої щастя, ти розглядаєш його як бонус, який по дурниці дарований тобі долею. Потім ти все ж втягуєшся в життя. Тобі стає цікава ця гра яка не за правду. Ти вдаєш з себе повноправного члена цього суспільства.
Маска нормальної людини вдало приросла до обличчя, і організм більше не відштовхує її. І всі оточуючі люди вірять шо ти такий як і всі.
Але твого справжнього обличчя не знає ніхто…

За зовнішньо спокійним станом може ховатись комбатантський синдром…

Ці світлини є частиною американського реабілітаційного проєкту для військових з комбатантським синдромом (PTSD \ ПТРС).
В Україні подібних реабілітаційних проєктів поки що або ж не існує, принаймі, на державному рівні (бо з квітня 2019-го і сама Держава Україна опинилась в заручниках у фактичній окупації зє-коллаборантів), або ж реабілітаційні проєкти для ветеранів з ПТСР існують як волонтерські ініціятиви, організовані, здебільшого, самими ж ветеранами війни за Незалежність України.

Посттравматичний стресовий розлад

Проблему психічних розладів серед військових та ветеранів у нас прийнято замовчувати…
На жаль, це наслідки совєтського минулого, де "не існувало депресій", а психологічні проблеми у людини вважались ганебною слабкістю та вигадками.
Україна вже сьомий рік знаходиться у стані війни. І статистика настільки страшна, що ігнорувати цю проблему — злочин…

Десятки тисяч військових страждають від посттравматичного стресового розладу (ПТСР, “посттравматичного синдрому”). Станом на весну 2018 року понад тисячу Українців, які брали участь у бойових діях на Донбасі, наклали на себе руки через наслідки ПТСР. Насправді ж цифра в рази вища, адже офіційно скоєні самогубства обліковуються тільки щодо чинних військовослужбовців ЗСУ, а ще ж є добровольці… Та й деякі цивільні, що пережили обстріли, полон та інші жаєи війни, так само страждають на ПТСР. Але психологи наголошують — саме ветерани є найбільш вразливими в цій ситуації. Повертаючись до мирного життя, вони потрапляють в обставини, які різко посилюють отриману на війні психологічну травму, і тоді може статися непоправне. ПТСР без правильної реабілітації переслідує військових все життя. Може здаватися, що люди ведуть повсякденне життя, але водночас їх можуть переслідувати нічні жахи, можуть з’явитись неконтрольовані спалахи агресії, або депресивні стани, що тягнуть за собою суїцидальні настрої…

— Більшість військовослужбовців, які повернулися із зони бойових дій, переживає стресові реакції, однак лише у незначної частини розвивається посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — вважає психологиня Тетяна Бакалець.

При всій повазі, тут можна не погодитись, адже, ніхто достеменно не знає, якою насправді є статистика щодо ПТСР. У більшості випадків ветерани не діляться ні з ким своїми переживаннями…
ПТСР проявляється як довготермінова реакція на стрес.

При ПТСР спостерігають 4 кластери симптомів, таких як уникнення, гіперзбудженість (проблемами із сном, може виявлятись у ризиковій поведінці, відчутті непереможності), перепроживання, проблеми із пам'яттю та емоційною сферою (наприклад, відчуття обрізаності власного життя, ізольованості від людей). Із часом симптоми ПТСР мають тенденцію посилюватись. ПТСР діагностують, якщо сила симптомів наростає, заважає нормальному функціонуванню людини, та коли їхня тривалість перевищує місяць від травматичної події. ПТСР супроводжують часті, повторювані спогади про травматичні події, флеш-беки; відчуття нереальності події, так наче подія трапилась не з потерпілим; високий рівень гнівливості, підвищена чутливість до стресових ситуацій, психопатологічні переживання нових стресів, уникнення або втрата лінійності подій у пам'яті, випадіння важливих компонентів травматичної події, підвищена пильність, яка зберігається упродовж більше місяця після психотравми.

Однією зі складностей при проведенні диференційної діагностики постраждалого є можливість спостереження поряд із клінічною картиною ПТСР, симптомів, спровокованих порушеннями, що належать до інших типів неврозу (та) чи депресії.

Окрім того, ПТРС може бути ускладнене ще й отриманням під час бойових дій БПТ — бойова психічна травма — психічна травма, викликана впливом факторів бойової обстановки. Призводить до розладів психіки різного ступеня тяжкості. Боєць, який отримав БПТ, не здатний вести бойові дії. Слід відрізняти від контузії, отруєння та інших бойових ушкоджень, які мають соматичний характер. Основним чинником, що призводить до БПТ, є небезпека, що загрожує життю і здоров'ю, що, як правило, пов'язано зі сприйняттям картини загибелі та поранень інших людей.

ПТСР — він же "комбатантський синдром", "корейський синдром", "в’єтнамський синдром", "афганський синдром" — доволі важкий психологічний стан у військових, учасників бойових дій, хоча ПТРС також буває, звісно ж, у цивільних людей, які пережили будь-які стресові ситуації: катастрофи, аварії, пожежі, втрату близької людини, тощо.
ПТСР — важкий психічний стан, який виникає в результаті психотравмуючих ситуацій.

У військовослужбовців він виникає внаслідок реакції на події загрозливого або катастрофічного характеру, тобто на пряму загрозу смерті. До прикладу, солдати потрапляють в зону бойових дій і тривалий час перебувають тут під обстрілом. У цей період у бійців триває стан підвищеного нервового напруження, коли їм не до їжі, не до сну. При цьому вони ведуть бойові дії або ж просто сидять і чекають, коли закінчиться обстріл. На їхніх очах гинуть або стікають кров’ю товариші. Все це викликає шоковий стан. Його наслідки зазвичай проявляються в нервових тіках, тремтінні, конвульсіях, заїканні, але трапляються більш важкі випадки. Через шоковий стан солдати можуть здійснювати незрозумілі, інколи навіть божевільні вчинки. Перші симптоми посттравматичного розладу більше схожі на звичайну депресію: нав’язливі яскраві спогади, що часто повторюються у снах, постійне відчуття тривоги, дратівливість, підвищена чутливість до інших подій, які нагадують пережитий стрес, спалахи гніву, зниження концентрації уваги, а також почастішання серцебиття, підвищення артеріального тиску, головний біль. Військові, що страждають на ПТСР, можуть постійно перебувати у стані підвищеної боєготовності, дуже швидко відчувають нервове збудження. Вони намагаються уникати речей, які можуть нагадувати про воєнні події. А спогади можуть повернутися будь-коли. Тоді військовий відчуватиме той самий страх і жах, який він відчував безпосередньо на фронті. Коли у людини немає можливості розрядити внутрішнє напруження, її тіло і психіка знаходять спосіб якось пристосуватися до цієї напруги. Наслідки ПТСР призводять до зміни особистості, соціальної та професійної дезінтеграції, алкогольної та наркотичної залежності, суїцидів. А відсутність спеціальних медикопсихологічних заходів для відновлення психологічної реабілітації — до хронічного перебігу психічних розладів.

Як вирішити цю проблему?
Перш за все на державному рівні забезпечити усіх учасників бойових дій належним супроводом психіатрів та психологів.

Пані психологиня Тетяна Бакалець з Тернополя зауважує:
— Посттравматичний синдром — це бомба уповільненої дії, що може проявитися через півроку, а то й через десять.
ПТСР може вдарити по нації, адже нині в зоні АТО воюють чоловіки, яким від 18 до 60 років (тобто працездатна, репродуктивна частина населення країни). Зверніть увагу: якщо через шість місяців видно чіткі клінічні ознаки розладу, то лікувати військовослужбовця потрібно комплексними методами, які включають фармакологію, психіатричну і психологічну допомогу. Трапляються люди, в яких розлад перетікає у хронічну форму. Варто пам’ятати, що психічні розлади, які пов’язані зі стресом під час воєнних дій, стають одним із головних внутрішніх бар’єрів на шляху адаптації людини до мирного життя. Тому потрібно завчасно звертатися до спеціалістів (це можуть бути психологи, психотерапевти чи лікар, який призначить необхідні медикаменти) по допомогу. Доцільно в кожному районному військкоматі країни ввести посаду штатного психолога, який здійснював би моніторинг учасників АТО безкоштовно. Це буде мінімальна робота з повернення їх до життя. Вона потрібна для того, щоб учасники АТО відчули себе потрібними в суспільстві. Реабілітація таких людей повинна бути справою кожного зокрема і всієї Держави загалом.

Наприклад у армії Ізраїлю відсоток самогубств є дуже низьким, адже бійців та їхніх командирів ґрунтовно навчають уникати бойового стресу і долати його. Причому це відбувається ще до потрапляння в реальні бойові умови. Але не менш важливу роль, а може й головну, відіграє суспільство. Ми маємо прислухатися до цих людей, намагатись зрозуміти. Не відмежовуватись, а навпаки – допомагати.

Всеукраїнський центр волонтерів «Peoples Project», наприклад, запустив для ветеранів реабілітаційний проєкт „Гірська терапія“. Це ініціятива чудової волонтерської групи із Кропивницього, яка спрямована на те, щоб поліпшити психологічний стан ветеранів. Один із організаторів – пан Сергій – і сам колишній військовослужбовець, а нині – поліцейський офіцер спецпризначення. Свого часу Сергій, переживаючи травматичне повернення з війни у мирне середовище, взяв участь у гірському поході. Після нього він зрозумів , наскільки покращився його фізичний та психоемоційний стан. Чоловік порадився із фахівцями, заручився підтримкою колеги – пані Наталі, і вже разом вони почали проводити подібні походи спеціально для ветеранів АТО.

Озброєні передовими методами психологічної реабілітації при стресових розладах та ПТСР, комплексами вправ, волонтери проводять усі необхідні заходи прямо у горах. Протягом двох тижнів походів гірськими стежками учасники допомагають прийняти та переусвідомити власний досвід, повернутися до реалій мирного життя.
Погодьтеся, для людей, які тривалий час жили в умовах постійного стресу, смертей та усіх можливих жахів війни, така підтримка і справді необхідна…

З війни не повертаються…

З війни не повертаються…
Це справді так. Неможливо повністю витягнути людину з тих жахів війни, через котрі людині довелось пройти…
Відтак, ми не маємо права забувати, що поруч з нами знаходяться ті люди, які пережили жахи війни… Це можуть бути і цивільні, які потрапляли під обстріли, абощо. Це звісно ж і Захисники України, які були на фронті. Так, ці молоді хлопці з сивим волоссям, з очима старого та поглядом у нікуди… Мовчазні чоловіки середнього чи старшого віку, які соромляться показати УБД в маршрутках, та мовчки дивляться у вікно, і першими виходять, бо несила чути "шансончік" та розмови "уставших ат вайны"… Вони непомітні, але вони поруч. І коли раптом підлітки кидають під ноги петарди, або ж "уставшиє ат вайны" вкотре з ригайлівок гамселять салютіки по півгодини за тисячі, ті, хто нас захищав, інстинктивно падають на землю, або ж просто сидять, стуливши вуха руками, щоби не чути цієї "салютної" канонади…