✠ „Підпільна Пошта України“ ✠
патріотична українська пропаґанда на марках

Українська діяспора в різних країнах Світу видавала власні поштові марки, які клеїли на конверти поряд з офіційними поштовими знаками.
Альтернативні поштові знаки видавали найрізноманітніші спільноти Українців по всьому світу. Кожна з цих марок — витвір мистецтва і маленька сторінка української історії. До їхнього створення долучалися відомі художники (найгучніше ім'я — Роберт Лісовський), але більшість авторів графіки залишились анонімами. Що тільки додає підпільній пошті особливого шарму.
Нині на ці рідкісні марки полюють філателісти й дослідники.
Фотограф з Києва Олександр Космач колекціонує діаспорянські марки і викладає свої знахідки у блог „Підпільна Пошта України“.

Олександр Космач розповідає:
— Усе почалося із бажання розібратись в історії та краще розуміти логіку подій сьогодення. Коли справа дійшла до ХХ сторіччя, я трохи застряг на УНР, знайшовши безліч візуальних артефактів того часу. Багато з них були створені Георгієм Нарбутом — українським ґрафіком. Окрім картин, ілюстрацій про війну царя з грибами та Української Академії Мистецтв, він також створив дизайн перших українських грошей, та, нарешті, поштових марок. Марки ті вийшли великим накладом, тож багато з них досі збереглися.

Дізнавшись, що можливо відносно просто отримати частину історії (тривалий час забороненої), та навіть побачити роботи Нарбута, яким понад 100 років, я досить швидко зібрав свою першу маленьку колекцію з 5 марок. Аж потім виявилось, що існує дуже багато інших випусків, які мають пряме відношення до українців. При чому, як до утворення УНР, так і після її окупації. Після 1920 року практично всі випуски були діаспорянськими, адже тогочасний режим знищував людей із проукраїнськими настроями. Ці марки видавали уряд УНР в екзилі, ОУНівці, та багато інших українських організацій у Європі та США. Так я шурхнувся у філателію, продовжуючи досліджувати історію крізь українські додержавні марки.

„Підпільна Пошта України“ — це конкретна організація, невизнане поштове відомство в рамках Закордонного поштового відділу Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів (революціонерів) [ОУН(р)] [нині — ОУН(б) — бандерівці — заснована Степаном Бандерою ОУН]. „Підпільна Пошта України“ („ППУ“) видавала пропаґандистські марки в 1949–1983 роках. Але світ діяспорянських марок не обмежується виданнями „ППУ“. За словами Олександра Космача, назва його блогу дзвінка, але не зовсім точна — адже в колекцію входять марки від багатьох інших організацій.

Олександр Космач виділяє кілька категорій своєї колекції:

• „Підпільна Пошта України“ (1949-1983) — була створена в еміграції, під патронатом Закордонних Частин ОУН(р);
• «Пласт» — (1911-нині) у різні часи випуски друкувались як на території України, так і поза її межами;
• „Таборова Пошта“ (1946-1950) — матеріали видавались після другої світової війни українцями, які з різних причин опинились у таборах переміщених осіб, на території Європи;
• „Товариство Капели Бандуристів“ (1957-1996) — мало регулярні видання у Детройті;
• Інші, значно менші за кількістю видання різних громадських та політичних організацій, які виходили на території України та поза її межами протягом усього ХХ ст.

Всі ці марки функціонували по-різному, найчастіше — як така собі впізнавана сувенірна марка, позначка від ОУН і УПА, або як кажуть нині по-модньому — мерч. Марки „ППУ“ клеїли на листи та бандеролі поруч з державними поштовими знаками. Крім суто пропаґандистських цілей, марки „ППУ“, як і бофони, використовували й для спільнокошту: за допомогою продажу марок збирались кошти "в користь фонду українського приватного шкільництва на Галичині" у 1910 році, або "на скарб Українських Січових Стрільців" у 1915-му, чи на пам'ятник Коцюбинському у Харкові, або для інших благодійних цілей вже в добу Інтербеллум та Других Визвольних Змагань.

— Таким чином, діаспоряни підтримували українську справу, консолідувались та інформували світ про визвольну боротьбу, — говорить Олександр Космач. — В наші дні це може здатися не суттєвим, проте не слід забувати про роль пошти і філателії в епоху до інтернету.

Олександр Космач постійно вишукує нові екземпляри у свою колекцію:
— Значну частину я потроху викупив у дослідника і збирача на щомісячному зльоті Київського Клубу Колекціонерів. Щось виміняв та придбав у збирачів з тематичних спільнот Facebook. Серію марок „Пласту“ мені подарував вдячний читач блогу. Але більшість — з українських та міжнародних онлайн-аукціонів. Якось навіть лот з марками проукраїнської тематики, виданих діаспорянами у Детройті, прийшов до мене з російського Кірова. Можна тільки здогадуватись, скільки вони подорожували, перш ніж потрапити до України.

— Ціна залежить від багатьох факторів: рідкісність, вік, стан. Є багато відносно дешевих, які ціняться по 1-2$ за штуку. Деякі марки до 1917 року люди купують по 80$. Бачив, як на аукціоні людина віддала 200$ за різновид марки Бойової Управи Стрілецької Дивізії „Галичина“. А деякі марки так званого станіславського випуску, були нещодавно продані на міжнародному аукціоні за ціною 7500$ за штуку.

Підпільні марки цікаві не тільки як історичні артефакти, а і з суто мистецтвознавчої точки зору. На жаль, про авторів марок відомо небагато. На деяких марках Спілки Українців Британії надруковані роботи Роберта Лісовського, який навчався у Георгія Нарбута та Михайла Бойчука; він відомий як автор логотипу ОУН та редизайну логотипа авіакомпанії „Lufthansa“. Часто можна зустріти роботи канадця І. Яціва, вихідця з Івано-Франківщини. Автор багатьох марок „Таборової Пошти“ (видавались в італійському Ріміні) С. Яцушко був не художником, а військовим — хорунжим 1 УД УНА.

— Мені відомо про декілька виставок в Україні, на яких можна було побачити деякі з цих марок, — розповідає Олександр Космач. — Постійної експозиції та повного зібрання немає. В Україні та світі існує відносно маленька група серйозних збирачів, але мова йде про приватні колекції, закриті для широкого загалу. В Instagram ці марки потрапили вперше, що доволі показово. З цієї теми існують каталоги, проте це здебільшого репринти старих машинописних видань, які досить складно знайти. Інформація розпорошена, неповна, містить помилки та неточності. Якогось єдиного зібрання не існує. Мрію структурувати та описати усе це, щоб феномен не зник у забутті, видати каталог та запустити сайт із зручним пошуком та тегами. Проте у форматі дозвілля зробити це нереально — забагато інформації, яку необхідно опрацювати. Не кажучи про те, що багато матеріалів дуже складно знайти, та вони дорогі. Сподіваюсь, зі зростанням аудиторії мого блога вийде долучити інших збирачів та зацікавлених ентузіастів до цієї справи.