“Братскій народ”
в наочній совєтській пропаґанді

Під окупацією СССР совєтською пропаґандою було пронизане абсолютно все, від наявної совєтської пропаґанди в плакатах і ЗМІ до фільмів, включно з дитячими, мультфільмів та звичайних побутових речей, як-то порцелянові фігурки, що стояли в кожному серванті.
Блоґерка Орися Темна показала на прикладах наочної совєтської пропаґанди цю фальшиву "дружбу народов" і "любовь братскоґо народа", зокрема, до Українців.

Орися Темна

Про братерство, сестринство та наочну аґітацію в СРСР. З картинками.

Трапився мені на очі вельми показовий зразок совєтської малої пластики.
Така собі порцелянова статуетка: симпатична Україночка у хрестоматійному віночку довірливо поклала голову на плече ставної роcсіянки, що у протекторальному жесті ледь схилила голову, увінчану не менш хрестоматійним кокошником.

От що не кажи, а совєти вміли не лише в репресії та Голодомори. Іще краще вони вміли в аґітацію і пропаґанду. З одного боку ляскав цілком реальний батіг, а з іншого — дурманили голови солодкі пахощі примарних пряників. Зокрема таких, як "дружба народов".
При цьому стосунки російського та українського народів возносилися на ще вищий щабель — тут уже йшлося не просто про "дружбу", а про "братство".
Ще б пак! Аби стерти з суспільної пам’яті те, що россія століттями коїла з Українством, проголошення "дружби" було замало, тут лише "братство" годилося. Справді: напакостиш другу — і він вже ніякий не друг, навпаки — ворог. А брата хоч закатуй на смерть — все одно він твій брат. Хоч і мертвий. До того ж, як не крути, а дружба передбачає рівність. У братерстві ж завжди є старший і є молодший.

Меседж про спорідненість і старшого-молодшого втілювався скрізь.
Зокрема — у візуальних образах, сила яких майже нездоланна. Проминаючи розум і логіку, вони впливають безпосередньо на емоції і вкорінюються у підсвідомість. І, як переконуємося вже майже протягом 30 років, видерти їх звідси дуже непросто.
Порцелянова парочка, що підштовхнула мене до написання цього допису, — аж ніяк не випадковість, це потужний тренд.

Подивімося, приміром, на монумент на честь так званого "возз’єднання України та Росії", встановлений у Переяславі.

Тут промовляє кожна деталь. І те, що россія йде на півкроку попереду. І те, яким хазяйським і вказівним порухом руки вона запрошує Україну на спільну путь. І те, як високо россія тримає голову, Україна ж її дещо, маже непомітно, але схилила.
На словах це все виглядає надто нарочито і нав’язливо, а в скульптурі втілено надзвичайно майстерно і тонко, на межі усвідомлення глядача.
Шедевральний витвір совєтського мистецтва пропаґанди!

Якщо ще уважніше вдивитися в обличчя і постави того монументу, не важко помітити, що у россії плечі рівніші і більш розгорнені, а в України більш покаті, проте в неї акцентована талія. Лице россії має правильні, чіткі та тверді риси, а риси України більш м’які. Крім того, в неї більші очі, що притаманно жіночим та дитячим образам. Загалом, постать россії має більше маскулінних рис, а постать України — фемінних.

Аналогічні тенденції споглядаємо і на обкладинці журналу «Мистецтво» (1969).
До слова, 1969-й — це вже час після відлиги, час закручування гайок і посилення утисків Українства.
Отже, на цій обкладинці вища на зріст, поставніша і монументальніша россія міцно тримає за руку розвернену до неї Україну, що лагідно підносить своїй — без сумніву старшій — товаришці-сестрі квітку. При цьому в України нахилена голова, жіночно відставлена нога з привабливо тонкою щиколоткою, є натяк на талію та окреслене декольте…
Звісно, тут не йдеться ні про яку "нетрадиційщину", на думки про що ми стали надто швидкими. Просто надання образам маскулінних або фемінних рис є найефективнішим способом примусити ті образи транслювати силу і надійність або ж слабкість, яка потребує захисту.
Ні, мені не здалося. І ні — це не випадковість. Я не знайшла жодного зображення, де б Україну уособлювала чоловіча фігура, а Росію — жіноча. Це можуть бути або дві жінки (як у вже розглянутих прикладах), або два чоловіка (про що поговоримо просто зараз), або чоловік-росіянин і жінка-українка (про це згодом).

То що відбувається, коли ми маємо двох "братів"? Візьмемо для прикладу плакат на честь 300-річчя "возз’єднання", що зображує персонажів тих давніх часів.

На першому плані тут ніхто інший як бородатий москаль у червоному однострої царських стрільців. Саме він тримає перед собою щит, оповитий стрічкою з написом "навеки - вместе". Козак-Українець з характерними вусами розташований на другому плані — він стоїть ніби за плечем стрільця і притримує той щит.
Обидва чоловіка справні та кремезні, з суворими обличчями. Однак не важко помітити, що у козака різко вигнуті брови, а обличчя наче в запалі подалося вперед: тут ми безпомильно впізнаємо емоцію. Стрілець має більш стриманий вигляд. Чи варто нагадувати стереотипи про те, якому ґендеру притаманна емоційність, а якому — стриманість?

А ось плакат з ладними, бездоганно мужніми совєтськими хлопцями.
От тільки один з них трохи вищий, до того ж, він поданий в такому ракурсі, що його плечі здаються ширшими. А другий, той що нижчий, має більш екзальтовані, емоційні жести. Ці двоє — спортсмени. На перший погляд, вони фінішують одночасно. Але ж усі знають, що в спорті так не буває. І дійсно, фінішна стрічка, якої начебто торкаються корпусами обидва спортсмени, направду проходить під ліктем у того, що в майці з написом "РСФСР"…

Можливо, комусь здається, що я надаю зайвого значенням деталям і взагалі прискіпуюсь. Втім, моя увага до деталей і поруч не стояла з увагою членів совєтських "худсовєтов". Тім більше, з увагою тих "худсовєтов", що ухвалювали й затверджували не просто мистецький твір, а продукцію прямого аґітаційного призначення, що мала розійтись багатомільйонними накладами.

Втім, повернемося до цієї продукції.
Є ще один страшенно цікавий різновид зображень, на яких взаємодіють не просто персоніфіковані россія та Україна, а СОВЄТИ та Україна.

Що ми бачимо на одному з плакатів часів Другої Світової війни?
Худий Українець у латаній-перелатаній вишиванці поривчасто обіймає і палко цілує солдата при зброї та амуніції. По всьому видно: цей солдат — "захисник і спаситель" Українця, який сам "захиститися нездатний".
Майже аналогічний сюжет бачимо ще на одному плакаті. Тільки тут зморена, вдягнена в лахміття сім’я, що більше скидається не на батька з матір’ю та сином, а на немічних діда з бабою та онуком, дякує совєтському солдату. Знову ж таки — самі Українці "безсилі та беззахисні".

На обох зображеннях підкреслена неспроможність Українців до протистояння загарбникам. Втім, тотожність совєтського і россійського не увиразнено. На відміну від наступного витвору пропаґандистів.
О, це цікавезний плакат!

Тут до мужнього совєтського солдата-визволителя з багнетом і червоню зіркою на касці знесилено горнеться жінка-Україна, на змученому обличчі якої проступає усмішка надії. Здавалося б — звичайний собі штамп. Але особливої змістовності зображенню додає те, що ці обійми відбуваються не деінде, а на тлі пам’ятника Богдану Хмельницькому. Тому самому, що уклав Переяславську угоду з Московським царством, яка трактувалася і пропагувалася Совєтами виключно як "возз’єднання України з Росією".
Все зрозуміло? Не возз’єдналася б свого часу Україна з Росією, то хто б тепер її, нещасну і слабосильну, визволив і захистив? Тільки россійський, він же совєтський солдат! Ну, хіба ж не геніально?

Іще один приклад того, як художники вирішували пропаґандистські задачі.

Це картина про 1939 рік, написана 40 років потому — до круглої дати.
Тут митець нам розповідає про ту радість, яку нібито відчували Українці на окупованих тієї осені Совєтами Західньо-Українських теренах. Жінки, діти та обірвані босі старі захоплено слухають хвацького русявого гармоніста у совєтському однострої й сяючих чоботях. В руках самодіяльного музиканта недарма саме цей інструмент — винайдена в Німеччині гармоніка у ХІХ столітті розповсюдилася в Россійскій Імперії та фактично стала там народним інструментом. Тобто, нам прозоро натякають, що сірі та убогі Українці радіють приходу саме россійського солдата, який просто випромінює життєву силу і творче начало.

На зразках сталінського аґітпропа теж дуже легко впізнається "старший брат", хоча він вдягнутий не в етнічний однострій, а у робочу робу пролєтарія, але саме він за руці веде "меньших братьєв і сєстьор" у те саме "свєтлоє будущєє коммунізьми".

Щоправда, інколи за москалем-пролєтарієм наглядає смотрящій чєкіст.

Перш ніж звернути увагу на те, як неоковирно і бездарно сучасні россійські пропаґандони намагаються наслідувати совєтські прийоми пропагування россійсько-української спорідненості, переглянемо іще кілька доперестроєчних зображень. Вони менш вигадливі, але все одно показові.

1960-ті. На новорічній листівці, створеній для українського споживача, серед модно вбраної молоді бачимо уособлення россії та України.
Першу втілює чоловік, другу — жінка. Не навпаки.

Або ось, здавалося б, просто малюночок для дітей, типовий для совєтьских дитячих книжечок, буквариків. Тут є і хлопчики, і дівчатка. Як завжди, Україна жіночої статі. Россія ж представлена хлопчиком. І цей хлопчик у кумачовій косоворотці не лише представляє россіян, і не просто так стоїть у центрі та привертає до себе увагу гордовитою позою і яскравістю одягу. Він тут єдиний, хто тримає в руках вищий символ совєтських досягнень — космічний корабель з червоною зіркою. А решта підтанцьовують навкруги.
Ну, і що тут неясно?

1970-ті.Тут бачимо представників усіх союзних республік.
Україна — традиційно в жіночому образі. Загалом, цей плакат не вартував би уваги, якби не чоловік по центру, що єдиний тут вбраний не в національний стрій, а в цілком сучасний костюм з краваткою. Методом виключення можна виснувати, що саме він — увесь такий сучасний і прогресивний — уособлює тут РСФСР.
Але не забували в застійний період і образи "сестер".

На цьому зразку — надзвичайно розповсюджений у 1970-ті та на початку 1980-х сюжет, де Україночка лине до россіяночки. Цю композицію з незначними варіаціями друкували в дитячих журналах та у брошурках-посібниках для творчості. Пам’ятаю, як мій дядько, що захоплювався в той час чеканкою, майстерно виконав за мотивами цього зображення роботу на металі з кольоровими емалями. Народу, як то кажуть, заходило…

Дійсно, такі чеканки можна було зустрічати на стінах совєтських квартир або совєтських закладів на кшталт дитячих бібліотек. Отже, цей сюжет ще й штампувався промислово, а не лише руками народних умільців.

Відомий дитячий совєтський "Атлас Міра" вже 1980-х років, де також звісно всюди першочергово змальовані россіяни, як й головні персонажі цього дитячого "атласу" — хлопчик та дівчинка, котрі розповідають що у нас "адна вєлікая родіна СССР", а все у світі обертається навколо "страни Совєтов".
Ще одна картинка з дитячих книжок СССР, нижче буде її репліка.

Ну що, насолодилися? А тепер — до сучасних російських маразмів.
Почну не з найпотворнішого, а з наймаразматичнішого. Картинка, що мала б символізувати дружбу народів РФ, принаймні нею постійно ілюструють повідомлення про заходи на цю тему. З великим "трікалором-бєсіком" — малий росіянин. Решта дітей, представляють не різноманітні корінні етноси РФ, як того можна було б очікувати, а народи незалежних нині держав, що колись входили до складу СССР. Вони розмахують букетами та маленькими триколорами, зокрема, це робить і дівчинка-Україночка.
Все пояснюється просто: взяли з картинку з совєтського букваря й прифотошопили "трікалори", котрі в сучасних россійських букварях звуть "бєсік" ("бєлий, сіній, красний").
Вийшли совєтські бісові діти.

Ну а далі на інтернетних картинках-мемах представлені різні за співвідношенням потворності, лицемірства, підступності та вульгарності виплоди нинішніх шовіністичних імперців.

Знову — усі знайомі сюжети: "сестринство", "братерство", та припадання нещасної жінки до сильного чоловіка. Як кажуть, без коментарів. Зазначу лише, що совєтські пропаґандисти були куди більш професійними, та, якщо можна так висловитися, певною мірою навіть поважали свою аудиторію, бо не опускалися аж до такого жахливого рівня.

І насамкінець, на останній картинці, ми бачимо вже цілком професійну роботу, що містить начебто безневинний, а насправді вкрай небезпечний меседж. Він — про "братство". І це найпідступніша з пропагандистських тез. Бо "братство" — це те, чого не позбутися, хоч гопки скачи. Саме тому на ньому і робиться акцент завжди і скрізь, коли РФ обґрунтовє свої зазіхання на Украину. І варто лише піддатися навіюванню і хоч на мить повірити казочкам про "сімейність", і все — ти в пастці.
Ті роботи, де тим чи іншим чином експлуатується тема "братства", покликані промити мізки і прищепити навіть не думку, а підсвідоме відчуття того, що ми зараз маємо справу не з кровопролитної фазою довготривалої війни РФ проти України, спрямованої на знищення Українства, а лише з помилками і сварками братів, якім буквально НА РОДУ написано примиритися і бути разом.

Впливу візуальних образів протистояти непросто. Однак — можливо.
Звісно, якщо аналізувати кожне зображення у навколишньому середовищі, то стріха поїде. Але коли при спогляданні будь-якого візуального об’єкту відчуваєш, що в тобі щось заворушилося і відгукнулося, варто поміркувати — кому і навіщо потрібно в тобі ту емоцію викликати і чи в злагоді ця новонароджена емоція з фактами і твоїм розумом.