Cудилище над бойовим генералом
Ігорем Павловським

Cудилище над бойовим генералом Ігорем Павловським, над керівником заводу “Кузня на Рибальському” Валерієм Шандрою — політично вмотивований злочин влади, який вписується в кампанію із дискредитації та цькування захисників України: ветеранів, добровольців, волонтерів.

Це — кампанія, в якій "влада" атакує тих, хто грав вагому роль в обороні України від россійського аґресії — чи-то рядовий солдат чи колишній Верховний Головнокомандувач. Цю кампанію "офіс зєлєнскоґо" розпочав ще 2019 року, заборонивши Армії звільняти рідну землю та шукаючи "мір в ґлазах путіна".

Генерал Павловський — один з ключових командувачів обороною Маріуполя в 2014 році, за що проти нього порушено кілька кримінальних справ на РФ.
З перших днів війни Ігор Павловський був на фронті. В серпні 2014 році під час наступу російської армії він очолював оборону Маріуполя. Саме завдяки його рішучим та професійним діям вдалося захистити це стратегічне для України місто-порт.
За час роботи Ігоря Павловського заступником міністра оборони в 2015-2019 роках у Збройні Сили України поставили рекордну кількість зразків озброєння та військової техніки, яку успішно використовують наші Захисники України на суходолі і у Військово-Морських Силах.
І за це його намагаються "засудити" не лише на РФ, що зрозуміло, але й в Україні, що в голові просто не вкладається.

Павловський далеко не єдиний генерал, проти якого за вказівками зеленої "влади" білими нитками шиють кримінальні справи, які потім одна за одною розвалюються ще до передачі в суд. До таких належать справи проти генералів Марченка, Мельника, Шевчука, Назарова та інших Захисників України.

Схоже, цькувати та карати тих, хто чинив опір Кремлю і його проекту "новорóссія" — усвідомлений курс "офіса зєлєнскоґо". Можливо, в такий спосіб зєлєнскій лише готується до зустріч з путіним.

Переслідуванням колишніх керівників Міністерства Оборони "влада" деморалізує і тих, хто тепер працює на ключових посадах в оборонному відомстві. Це чіткий сигнал і теперішньому керівному складу, і майбутньому — наскільки небезпечно брати на себе відповідальність, приймати рішення та віддавати накази.

Показово, що кампанію проти «Кузні на Рибальському», яка зіграла вагому роль у зміцненні Військово-Морських Сил України, розв’язано саме в момент активізації російської воєнщини в акваторії Чорного та Озівського морів.

«Кузня» на момент початку війни виявилася єдиним вітчизняним суднобудівним підприємством, здатним швидко налагодити випуск катерів — якісних, обладнаних зброєю вітчизняного виробництва. До того ж, в рази дешевших, ніж будь-які закордонні аналоги, які можна купити тепер, але яких в 2014-2015 роках нам ніхто не мав наміру продавати. Для цього «Кузня», як добре відомо, крім державних, залучала власні та кредитні ресурси, і витратила на виробництво більше, ніж отримала фінансування.

Ще до війни підприємство виготовило корвети «Луцьк» і «Тернопіль». З 2014 року побудувало на замовлення Міністерства Оборони 7 катерів, які несуть службу у Озівському та Чорному морях. Решту катерів винятково під політичним тиском не приймають на озброєння. Тепер "влада", свідомо паралізуючи роботу провідного суднобудівного підприємства, планує закупити за кордоном катери, які по ціні в рази перевищують вартість вітчизняних. Вітчизняних, які по бойових якостях не поступаються, а то й кращі за імпортні аналоги.

«Європейська Солідарність» обурена низкою неправомірних рішень Печерського суду щодо колишніх посадовців Міністерства Оборони та керівників оборонних підприємств, і абсурдними грошовими заставами, які не мають нічого спільного із правосуддям.
Замовник цієї справи, як ми вже наголошували — особисто владімір зєлєнскій. Виконавець — заступник керівника його "офіса прєзєдєнта" смірнов, а заявник по частині подібних справ теж відомий — андрєй портнов.

За фабрикацію справ безпосередньо відповідає Державне Бюро Розслідувань (ДБР), котре перетворилося на приватну інквізицію зєлєнскоґо, що підтверджено в тому числі й записом розмов в кабінеті колишнього керівника ДБР, що став здобутком гласності.

Серед іншого "влада" в такий спосіб намагається відволікти увагу не лише від суцільних провалів в соціально-економічній сфері, але й від власної ролі у зливі россіянам державної таємниці щодо спецоперації із затримання російських військових злочинців із приватної "арміі ваґнера".

На тлі останніх подій, рівно як і у світлі розправи з найкращими генералами нової Української Армії всі патріотичні заяви зєлєнскоґо лунають не як задуманий режисерами бас-баритон, а як дешевий нікчемний фальцет, до якого нема й бути не може жодної довіри.