Богдан Піргач — світлої пам’яті митця…

Українських вояків і козаків доби Перших Визвольних Змагань, яких майстерно відтворив художник Богдан Піргач, певно, бачили всі. «Порохівниця» в ілюстраціях теж має козаків і вояків Богдана Піргача.
Із сумом дізнались, що рік тому, у чорні й люті лютневі дні початку повномасштабної війни, художник Богдан Піргач відійшов у Зáсвіти…
Цей матеріял присвячено світлої пам’яті митця…

✠ ✠ ✠

• Богдан Піргач — художник, майстер військово-історичної ілюстрації. Народився 1963 року в Іркутську (РФ). У 1986-му закінчив Київський політехнічний інститут, працював у поліграфії. Директор студії мініатюр для тематичних ігор, відомих під назвою wargaming. Ілюстратор видань, пов’язаних із військовою історією, зокрема серії “Militaria Ucrainica” видавництва «Темпора», присвяченої збройним формуванням доби Української Революції та Визвольних Змагань 1917–1920 років.

✠ Богдан Піргач — “Історична ілюстрація”

документальний фільм
“Богдан Піргач. Історична ілюстрація”
режисер Олександр Домбровський
© “Культура”, 2014

Богдан Піргач: „Сучасні однострої Української Армії стали схожі на європейські, проте водночас наслідують елементи періоду Перших Визвольних Змагань“

«Український Тиждень»
9.Ⅱ.2017
№6(482)

— Як давно і чому ви узялися за реконструкцію мундирів?

— Свій шлях до військово-історичної ілюстрації я розпочав із дитячих ігор у солдатики. Спершу бавивсь, а потім став малювати. Копіював із фільмів, книжок. Звідусіль, де бачив, відтворював однострої.
Зрештою мене зацікавило питання, де ж місце України у світовій уніформології. З’ясувалося, що традиція мілітарних одностроїв у нас є, і доволі потужна, але дуже погано вивчена, бо ж армія завжди пов’язана з державою. А державність наша переривалась, як і мілітарна традиція, тож і вивчення вітчизняної військової історії довгий час було табуйоване. Відповідно й тему військово-історичного костюма теж не вивчали. Тільки наприкінці 1990-х з’явилися дослідження, почала підніматися діаспорна література, історики стали щось розкопувати.

2002 року вийшла книга Ярослава Тинченка «Армії України 1917–1920 років», де вперше з погляду уніформології як спеціальної історичної дисципліни були ґрунтовно досліджені три періоди Української Революції: Центральної Ради, Гетьманату й УНР часів Директорії. Вони мене зацікавили, і я почав їх малювати, відшукував деталі, невідповідності, принагідно вивчав озброєння та амуніцію того часу.

Назбиралось ілюстрацій, я не знав, що з ними робити, і запропонував сайтові «Українське військо у ХХ–ХХІ сторіччі» їх опублікувати. Виявилося, що це цікаво не лише мені, а й багатьом людям. Потім до мене звернувся військово-історичний журнал «Однострій», і так вийшло кілька книжок із моїми ілюстраціями — зображеннями окремих українських збройних формувань часів Перших та Других Визвольних Змагань.

— Чи багато є книжок із військово-історичними реконструкціями в Україні та Світі? Що включає робота над цими виданнями?

— Книжку з такими ілюстраціями роблять двоє: текст пише історик, дослідник, а ілюстрації створює художник, який на них спеціалізується. Проблема не в тому, щоб намалювати постать, а в тому, щоб зобразити підтверджені джерелами історичні деталі, притаманні саме тій добі. Тому зазвичай це роблять ілюстратори, які роками трудяться саме в цій галузі й навіть над конкретним історичним періодом. Імена таких метрів військово-історичної ілюстрації, як Анґус Макбрайд, Патріс Курсель, Рон Вольстад, добре відомі любителям популярних військово-історичних видань.

Найвідоміше в цій галузі видавництво Світу — британське «Osprey Publishing». У кожній його книжці яскраві ілюстрації, що роблять текст цікавішим, пожвавлюють сухий науковий виклад.

У кожній країні, яка шанує свої мілітарні традиції, є такі видання. Скажімо, у росії за підтримки держави виходить багато таких книжок. Кілька років тому вони наводнювали український ринок, прославляючи військо сусідів, що відіграло не останню роль у пропаганді ідей "русскоґо міра".

Українські видання почали з’являтися лише кілька років тому. Першим був згаданий військово-історичний журнал «Однострій». Він існував як приватна ініціатива, то виходив, то не виходив… Ініціатори започаткували видання такого плану, де висвітлювались організація війська, озброєння і, звичайно ж, уніформологія українських (і не тільки) підрозділів. Оскільки ця справа постійно потребувала фінансової підтримки, часопис потихеньку зійшов нанівець. В Україні, на відміну від РФ, така діяльність не фінансується державою.

— Розкажіть про вашу роботу над ілюстраціями: звідки берете інформацію, скільки часу потрібно, щоб створити малюнок?

— Щоб зобразити однострій, художнику-ілюстраторові потрібні джерела. Насамперед це архівні документи — офіційні накази, що регламентували військові уніформи. Але, оскільки у вирі революційних подій виконувати накази не завжди була можливість, доводиться спиратися на спогади безпосередніх учасників та очевидців і вивчати тогочасні фотографії. Кожне джерело має свої переваги та недоліки. Історики все це пересіюють, відшукують факти, зіставляють і, часто в результаті довгих дискусій, доходять певних конвенційних висновків. А я спираюся як на праці істориків, так і на музейні експонати, фото, мемуаристику, обмін думками з колегами на військово-історичному форумі.
Кожна реконструкція — наше суб’єктивне уявлення про реальність, у якому сконцентровано здобуті знання: не так те, як воно було насправді, як те, що вдалося дізнатися. Оскільки інформація постійно поновлюється, нові факти замінюють старі, і, як наслідок, ілюстрації часто втрачають актуальність, доводиться їх змінювати. Наприклад, коли ілюстрації для книжки «Армія Української Держави» було здано в підготовку до друку, знайшлася фотографія, де видно оригінальні погони Ясновельможного пана Гетьмана. Доти його зображували з інакшими, і перед виходом видання я ці погони мусив терміново перемалювати.

Його Світлість Ясновельможний Пан Гетьман всієї України Павло Скоропадський, осінь 1918

Досліджувати доводиться як персонажів в одностроях, так і тло за ними. Наприклад, якщо вже зайшла мова про Гетьмана, то існує кінохроніка, де видно автівку Скоропадського. Я повинен ідентифікувати її, тому записуюся на сайти любителів старовинних машин, з’ясовую, що це «Rolls-Royce Silver Ghost», вивчаю його й намагаюся реконструювати зовнішній вигляд однієї з автівок гетьмана, знову звіряючись із кінохронікою. Робота цікава, але займає багато часу, саме листування з Тинченком, уточнення з ним усіх деталей може тривати кілька тижнів.

— Поясніть на прикладах особливості створення ваших ілюстрацій, передавання кольорів, сюжетів, композицій малюнків.

— Ми відшукали в кінохроніці 1917 року український прапор колишнього Київського полку георгіївських кавалерів, який став на службу Центральній Раді під ім’ям Івана Богуна. Тоді стрічку ордена Св. Георгія вважали символом військової доблесті незалежно від того, служив ти УНР чи комусь іншому. Єдина нагорода російської імперії, яку було дозволено носити в українському війську, — Георгіївський хрест.

Відповідно до кінохроніки відновлювали розміри й кольори стяга. На ілюстрації синій і жовтий переставлені місцями, тому що старі кіноплівки відображали кольори жовто-червоної частини спектра набагато темнішими, ніж синьо-фіолетової. Відтак на старих фото синьо-жовтий прапор зверху світлий, а внизу темний. На жаль, стереотипне сприйняття співвідношення світлостей лишалося таким сильним, що історикам, які вважали, ніби жовтий був угорі, знадобився певний час, щоб усвідомити факт цього фізичного явища. Це призвело до сучасних холіварів про порядок кольорів українського прапора, ну а мені цю ілюстрацію тепер потрібно переробляти.

Георгіївська стрічка на жовтому-блакитному.
100 років тому стрічку ордена Св. Георгія вважали символом військової доблесті.
Прапор Київського полку георгіївських кавалерів ім. Івана Богуна було відтворено невірно — блакитний і жовтий кольори переставлені місцями.

Гетьман теж носив георгіївську стрічку, адже був нагороджений орденом Св. Георгія. І георгіївські кавалери пишалися нею на українському прапорі. Але тепер із нею небезпечно з’являтися на людях, бо вона набула вже нового змісту. Символи змінюють значення з часом.

— Ілюстрації зображають не тільки уніформу, а й історичні обставини, архітектуру. Як ви вписуєте персонажа в ситуацію?

— Щоразу по-різному. Наприклад, коли наші війська почали звільняти Україну від більшовиків навесні 1918 року, вони дійшли до Юзівки (нинішній Донецьк) і в 3-й гайдамацький полк вступило багато місцевих шахтарів, які хотіли воювати за Українську Державу.

Коли я малював ілюстрацію, то мав знайти тло з Юзівки. Почав вивчати історію Донецька. Виявилося, що там немає впізнаваного на сьогодні архітектурного мотиву, бо тоді він був промисловим і доволі непоказним містечком із печами, трубами й маленькими хатками. Я перебрав багато фотографій. Знайшов лише будинок Юза, який іще до війни був у занедбаному стані, та Свято-Преображенський собор, який знищили в 1930-х. Цей собор і зобразив на ілюстрації.

Вояк Ⅲ Гайдамацького полку

Водночас я хотів показати, що в ці часи вояки голили собі голови, залишаючи оселедець. На початках революції стало необхідно відрізнятися зовні від супротивників, а також символічно декларувати в одязі свої ідеї. Українська армія як національна виділялася жупанами, шапками, шликами та чубами. Оселедець, окрім того, символізував і певну посвяту, бо полон воякові з ним не віщував нічого доброго.
Отже, на ілюстрації, щоб показати цей чуб, я мусив зняти з бійця головний убір, через те дав йому в руку кухлик: він ніби скинув шапку й, перехрестившись на собор, випив на коня. Художники часто малюють козаків із оселедцями без шапок, але це малоймовірна ситуація, адже раніше в чоловіків головний убір був основним елементом одягу. Без нього не виходили на вулицю, а знімали його перед образами в хаті чи ще за деяких обставин.

Або, скажімо, у книжці, присвяченій Армії Української Народної Республіки 1919 року, буде ілюстрація до подій 31 серпня в Києві з козаком 1-го кінного полку Чорних Запорожців.

Сотник Божко 1-го кінного полку Чорних Запорожців показує де в Києві має бути місце "трікалора"!
Київ, 31 серпня 1919

Тоді українські війська, витісняючи червоних, здійснили успішний наступ із Правобережжя на Київ. Зі сходу йшли білогвардійці. І склалося так, що обидві армії в один день вступили до Києва із двох боків і майже водночас наблизилися до Думської площі (нині майдан Незалежності). З боку Олександрівської вулиці (тепер Грушевського) вже йшли "білі" процесії з попами та екзальтованими прихильниками "єдіной і нєдєлімой", а від Бессарабського ринку лаштувався до параду Хрещатиком відомий своєю затятістю кінний полк Чорних запорожців. Коли перед Думою зібрався натовп прихильників обох сторін, між ними на радощах звільнення Києва від більшовиків склалося хистке ситуативне перемир’я, внаслідок чого на балконі вивісили два прапори: російський та український. Проте Чорні запорожці, аби не парадувати перед російським прапором, зірвали його з балкона. Сотник Божко кинув триколор під ноги коневі командувача групи Сальського, після чого імперське знамено на очах у "єдинонеділимців" потоптали коні Чорних запорожців.

— Опишіть сучасну уніформу нашого війська. Що в ній спільного з одностроями часів Української Революції?

— Прикро, але однострої української армії, якими вони були від здобуття незалежності й донедавна, стилістично наслідували не українську, а совєтську уніформологічну традицію. Тоді як, скажімо, польського вояка можна було безпомилково впізнати за характерними прямокутними клапанами мундира та шапці-конфедератці, наші військові "доношували" совкові кашкети-аеродроми й кріпили собі на погони п’ятикутні зірочки російсько-совєтського типу.
На щастя, тепер крига скресла: сучасні однострої української армії стали схожі на європейські, проте водночас наслідують елементи періоду Перших визвольних змагань. Наприклад, клапани кишень трапецієподібної форми, що були характерними ще для Січових стрільців. Як польовий головний убір узяли мазепинку, певно, найбільш знаковий елемент українського однострою. Для нових знаків розрізнення замість зірочок використали чотирипроменеві зорі — профільовані ромби, схожі на ті, що були за часів гетьмана Скоропадського. Знайшлося місце й зубчатці Галицької армії. На рукавах з’явилась емблема із Тризубом, який було запроваджено ще 1919 року як розпізнавальний знак для української армії.

Словом, нарешті є надія, що в такому однострої наш вояк почуватиметься наступником саме українських збройних формувань, традиції яких сягають не лише визвольних змагань XX століття, а й козаччини та Київської Русі.
Зрештою, чуби сьогодні виголюють так само, як і 100 чи 300 років тому.

✠ ✠ ✠

Богдан Піргач: рік по втраті…

· Роман КОВАЛЬ

22 лютого 2022 року, напередодні російського вторгнення, не стало Богдана Піргача, геніального художника, який відродив образи козаків і старшин різних частин Армії УНР. Мабуть, Богдана мали ховати 24-го… Але тоді була інша домінанта…

Богдан Піргач із дитинства грався в солдатики — в СССР могли бути тільки совєтські солдатики…
Богдана завжди цікавила вояцька уніформа різних народів. І раптом у совєтському фільмі про щорса він побачив образи українських вояків. Це його дуже здивувало і зацікавило.
Далі цитую або переказую з документального фільму Олександра Домбровського “Богдан Піргач. Історична ілюстрація” (“Культура”, 2014). Хрипкий голос, спокійна розповідь глибокої людини, захопленої красою української вояцької уніформи.

Богдан каже, що уніформа — це частина культури. Говорить про історичну тяглість одностроїв.
— „А де ж наше місце? Виявилося, що і в нас є традиція. І дуже потужна!“

Богдан читав мої книги, шукав у них автентичні деталі для своїх образів — бо в музеях їх не було, хіба в колекціях за кордоном. Дуже допомогли йому оприлюднені Ярославом Тинченком накази по війську в добу Центральної Ради, Української Держави та Директорії. Він читав ці накази і надихався. Вишукував деталі — у якій частині шлик був чорний, у якій червоний, у якій жовтий. Адже досліджень про українську уніформу не існувало. Звичайно, допомагали фотографії тих часів, але ж вони чорні-білі…

Богдан накопичував знання, почав малювати для себе.
А потім побачив, що це цікаво й іншим. І почав публікувати образи козаків — богданівців, сердюків, синьожупанників, чорних запорожців…
Найбільше в поширенні малюнків Піргача зробило видавництво “Темпора”.

— „Українські однострої виражали ідею“, — розповідав Богдан Піргач.
— „Так одягалися, щоб задекларувати національну ідею, вплинути на ворога. Українська уніформа поетична, яскрава“.
Богдан стверджував, що українська уніформа 1917— 1920-х років мала “суто національний характер”.
— „Це, — яскрава сторінка історії для формування національного міфу!“ — казав він — Вона важлива — щоб вояк надихався традицією“.

Пригадую, як у мене на кухні, під час товариської вечері (був ще Володимир Савченко, двоюрідний онук отамана Савченка-Нагірного), Богдан цитував мої книжки, цитував те, що збуджувало його творчу уяву. Згадав козака-кулеметника, який із захопленням говорив про “кольтик”, який він легкий і зручний у користуванні! На жаль, не зміг знайти цей фрагмент, щоб належно проілюструвати Богданове захоплення.

Минув рік по смерті великого художника Богдана Піргача…
За цей час мало хто написав про нього…
У Мережі я знайшов тільки замітку Ярослава Тинченка, який оприлюднив назви своїх книг, ілюстрованих Піргачем. І все…

Ось назви цих книжок:
— “Новітні Запорожці. Війська Центральної Ради. Березень 1917 – квітень 1918” (Київ: Темпора, 2010),
— “Військово-морські сили України, 1917 – 1921 рр.” (Київ: Темпора, 2012),
— “Під зіркою Давида. Єврейські національні формування в Україні в 1917 – 1920 роках” (Київ: Темпора, 2014),
— “Війська Ясновельможного Пана Гетьмана. Армія Української Держави, травень – грудень 1918 року” (Київ: Темпора, 2014);
— “Дієва армія УНР, листопад 1918 – листопад 1919 р.” (Київ: Темпора, 2017).

А ще Богдан був приязною людиною, яка цінувала творчість інших. У моїй колекції є його подарунок — мініатюри петлюрівців — козаків і старшини, а також кінного чорного запорожця…
Фільм, завдяки якому збережено дорогий нам образ Богдана Піргача, його мову і вимову, створили режисер Олександр Домбровський (член Історичного клубу “Холодний Яр”) та оператор Олександр Ящиковський. Велика подяка їм!

Впевнений, що реконструйовані образи козаків і вояків Богдана Піргача будуть використані в майбутніх фільмах про перемоги українського війська над московськими загарбниками.
Вічна пам’ять і вдячність Богданові Піргачу!…

✠ ✠ ✠

· Дем’ян Дзюба

Україна втратила великого художника…
Богдан Піргач фактично відроджував український однострій та військову символіку і айдентику Української Армії.
Десятиліттями совєтські окупанти намагались стерти справжню Історію України й знищити будь-які згадки про Українську Армію та символіку України, а Богдан Піргач ретельно відтворив і відновив втрачене…
Леґендарний художник…

Згадую, як Богдан Піргач дав дозвіл на використання його козаків і вояків у оформленні історико-освітніх книг серії “Повернута Спадщина” запорожського історика Юрія Щура, які маю честь верстати і оформлювати. Великою честю було поспілкуватися у коментарях соцмережі з леґендарним художником Богданом Піргачем і отримати його схвальний дозвіл, після того як митець побачив обкладинку майбутньої книги. Козаки і вояки Піргача є і в ілюстраційних постерах історико-освітнього майданчика «Порохівниця». Завжди вказую підписом козаків і вояків Піргача.

Із сумом дізнався про смерть Богдана Піргача лиш через рік…
Позаяк перебував в окупації, не знав…
Це велика втрата для України…

Світла пам’ять і вдячність панові Богданові Піргачу!…