„Буратіно“
Оперетка в трьох частинах з епілогом

 
„Про блазня і Йолку, про пунш на Майдані,
про Свято ЗЕлене розкажемо вам…“
Всі співпадіння не випадкові,
дія відбувається не в паралельній реальності,
але в найближчому майбутньому

 

Ⅰ
Йолка і Буратіно

Майдан вирує…
Посеред Майдану вже встановили Йолку, хоча до Різдвяних Свят ще далеченько.
"Йолка! Йолка!" — весело скандує молодь.
— Несіть сюди цього Буратіну! На Йолку його! Зеленяку на гілляку! — гучно вигукує басом моцний козак зі справжніми козацькими вусами й оселедцем.
Серед жвавого натовпу помітно просування процесії людей, які щось несуть. Це щось було зв'язане мотузкою, божевільно хіхікало й крутило головою з неприродньо довгим носом.
— Дохіхікався, Буратіно! Зра будемо тебе на Йолку вішати!
— Дякую! Дякую! Очєнь дякую! — скрипів бридким голосом карліковий блаЗЄнь, механічно киваючи дерев'яною головою з довгим носом у різні боки, — Дякую! Дякую! Ватета же очєнь і очєнь!
— Заткни пельку, бо знов заб'ємо фанеркою! — гримнув на блазня крайній козак з охорони.
— Дякую! Очєнь дякую! — механічно скрипів Буратіно.
Процесія зупинилась коло Йолки, хіхікаючого блазня поставили на бруківку. Воно цокнуло своїми дерев'яними ногами об бруківку й продовжувало тихо хіхікати.
Вирок зачитує сам Гетьман!
— Іменем України, за державну зраду України, за спробу демонтажу Державності України, за здачу національних і державних інтересів, за колаборацію з ворогом ти, мерзенний блазєнь, волею народу будеш повішений на цій Йолці! — почав зачитувати Гетьман і Верховний Головнокомандувач, — Також тобі разом з твоїми подільниками та власниками інкримінуються …а, який сенс все це читати, коли воно хіхікає? Вішайте вже цього дерев'яного болванчіка на Йолку!
Козаки взяли півтораметрового блазня за шкабарки й понесли до Йолки.
Здерлись на драбину з блазнем, та певно щось не заладилось.
— Хлопці! Шо ви там вовтузитесь? Нам ще Торґовца Прєлою Мацою топити у лайні! Вішайте вже це опудало! — почав кричати знизу сотник Майдану.
— Та повісили, а воно ж дерев'яне — висить і хіхікає! — звітують хлопці зверху.
— От зараза, най би його… — чортихнувся знизу сотник, — Ну вішайте вже хоч як небудь!
— Так а ЯК його вішати? За шо?
— За яйця! — вигукнув хтось з натовпу.
— Та нема в нього яєць!
— Ну за хєр, один хєр!
— І хєра в нього нема! Сучок якийсь дрібний і стружка.
— Тьфу! — плюнув сотник, — Так а яким хєром воно на роялі бринькало?
— А хєр його зна, воно каже шо то була фанєра. Спизжена. У італійців.
— Хлопці, нам тре це опудало на Йолку оформить хоч як! Досить теревенити, вішайте вже цю заразу!
— Та не вішається воно! Мо` його цвяхами прибити?
— Дякую! Дякую! — заскрипіло знову Буратіно, — Очєнь дякую! Буратіно будєт как Ісус!
— Так, ніт! — запротестував Гетьман, — Раз таке діло, знімайте в біса цю ляльку! Ще не вистачало щоб потім із блазня святого виліпили! — розпереживався Гетьман — Мо` його теж втопити? Разом з його бородатим "хазяіном"?
Хлопці на драбині зняли дерев'яного блазня з Йолки й просто жбурнули униз на бруківку. Болванчік з усього розмаху дербелизнувся об бруківку й раптом зіскочив та, дрібно поцокотівши дерев'яними культяпками, чкурнув у натовп, божевільно хіхікаючи.
— Ловіть його, бо втече!
— Не втече, пане Гетьмане, — спокійно відповів сотник Майдану, — воно вже за сьогодні так третій раз тікає. Робить колом променад по периметру Майдану, тоді прибігає до мене й торочить "я прєзєдєнт, мєня завут моніка, прінімаю спєрєді і сзаді!", а потім вимагає щоб його "лысый поімєл эбонітовой палочкой".
— Тьфу!
— Отож… Он-де, біжить-цокотить, як шаріков в отрочєствє на своїх культяпках. "АБЫРВАЛҐ!"
Дерев'яний блазєнь стрімко цокотів по бруківці крізь улюлюкаючий натовп, вибіг вже на Хрещатик, аж раптом огидну ляльку збиває фура, що обережно просувалась по Хрещатику на Майдан, вочевидь з метою доставки наметів та необхідного Майданівцям краму. Фура різко загальмувала, дерев'яний блазень, прошмигнувши під переднім мостом, застряг десь між задніми колесами фури…

Ⅱ
Пунш

— Доктор, шо з ним?
— Я ж лікар, а не плотнік. Звідки я знаю? Дерев'яшка, шо з ним станеться. Візьміть ломіка та виколупайте його з поміж колес фури — ото і весь мій рецепт при таких сімптомах. Або он-де, у хлопців ножовка й сокира є біля намету — ото і вся хірургія!
Навколо фури зібралась чимала юрба, дехто розпікав водія та хлопців з фури:
— Нам тре на Йолку його або ще якось, а ви тут все задоволення від процесу зіпсували!
— Та я шо? Воно само вискочило як навіжене під фуру, — виправдовувся водій.
— Хлопці, а ви звідки, і шо таке в фурі на Майдан завозите?
— Та запорожці ми, оце казани привезли, аби на Майдані борщ та козацький куліш готувати.
— А дайте нам один, ми в ньому будемо варити пунш! — почав просити юнак у пластунському однострої й стильних окулярах.
— Шо? — здивувався один із запорожців, старий, жилистий козак з сивим оселедцем.
— Пунш! Діду, це ж тренд цього Майдану. Путч. Пунш. — посміхнувся юнак.
— Понавидумували ото нових слів: тренд, бренд, пунш, — відмахнувся старий козак — У смолі тре варити гаспидів! Шоб як у пеклі! "Пропалу грамоту" бачив?
— Діду, так де ж ми смоли візьмемо?
— А я шо, просто так сюди фуру гнав з самого Запорожжя? Ми й казани привезли, й чани, й смоли! Хлопці, розвантажуй: попереду казани на Майдан, під їжу, а позаду чани промислові, під смолу, для грішників! І мішки там з рубаною смолою…
Фуру швидко гуртом розвантажили. Вже у першому казані й борщ почали готувати. А юрба молоді завзято встановлювала у відведеному місці виділений їм чан для пуншу. Серед молоді майже всі були пластуни, вони оточили старого діда-козака та слухали інструктаж як варити справжній козацький "пунш" зі смоли, для грішників. Хтось підносив шини, хтось розводив багаття…
Сотник звернувся до Гетьмана:
— Пане Гетьмане, так може того Карабаса-Бєнябаса Торґовца Прєлою Мацою тойво, у смолі? Бо хто зна, може лайно у лайні й не потоне?
— Мо` й не потоне… — погодився Гетьман, — Мо` й правду гаспидів у смолі? Все ж, козацькі традиції… А нечисть тільки у смолі! Ну… Пунш так пунш!
— Пане Гетьмане, так а на Йолку кого повісимо замість блазня?
— Ну, не знаю, думай-те!
— Та отож, за все тре думати. Тут ось вже не вистачає гілляк для москаляк, сєпарів і окупантів. Доводиться на стовбах…
— Ну так вішайте вздовж кордону з РФ і вздовж лінії фронту. Це ж прості організаційні питання. Он-де, бачте, хлопці взяли й придумали пунш! І розвага, і з користю справи.
Незабаром смола в чані вже кипіла — "пунш" вийшов пекельним!
На Майдан вже вивели юрбу всієї цієї нечисті: коллабораціоністів, сєпарів, ватніків, "квартальних" блазнів, риґів.
На Йолку повісили Юльку замість блазня — Вона ще з минулого Майдану любила висіти на Йолкє.
Спочатку під загальні оплески у чан зі смолою жбурнули дерев'яного блазня Буратіно. Воно трохи потрималось на поверхні, зєбільно хіхікаючи, потім булькнуло й пощезло у смолі.
Торґовєц Прєлою Мацою, зв'язаний моцною мотузкою й з кляпом в бороді, все ще не вірив, що Майдан таки відбувся. З виродком довго не панькались і швиденько жбурнули у чан під загальні оплески.
Ну а далі вже по черзі решта нечисті по одному чимчикували до чану.
Одначе, Пунш!

Ⅲ
ЗЕлені Свята-2

Тиха заплава Дніпра десь під Києвом, а може біля Хортиці…
Панство зібрало сі святкувати ЗЕлені Свята-2.
Так, вдруге цього року. Бо Купала Купалою, а ось виявилось що дерев'яний блаЗЄнь у смолі не згорів. Коли смолу з чану злили, воно очуняло й ще більш скрипучим голосом оголосило себе "я прєЗЄдєнт ґубка вовка квадратныє шорты ІІ шаурмячєчный". Доки блазня відшкрібали з дна чану, воно огидно хіхікало, тому хлопці забили його пельку звичайною фанеркою й для вірності замазали смолою. Дерев'яний блаЗЄнь дійсно просяк смолою немов губка й тепер нагадував обрубок шпали, просякнутої креозотом — чорне, смердюче й з культяпками.
Вирішили втопити гаспида.
Ну, а позаяк знищення воріженьок у нас свято всенародне, то оголосили позаплянові "ЗЕлені Свята-2".
Отже, тиха заплава Дніпра десь під Києвом, а може біля Хортиці…
Дівчата у зелених віночках з папороті запускають на воду Буратіно. Дерев'яний блазєнь моцно зв'язаний дебелою мотузкою, рот забитий фанеркою, ніс накриво зламаний, бо скіко не обламували — воно у нього все одно відростає.
Вдовж берегу стоять понуро козаки з шаблями — на випадок, якщо воно раптом випорсається з мотузки й знову спробує бігти по воді, "как опостол Ондрєй". До речі, на березі в кущах з кляпом у роті лежить зв'язаним цей самий "опостол Ондрєй Йосіповіч", до ніг котрого такою ж моцною мотузкою прив'язана дебела камінюка. "Ґлавє ОПы" вдалось втекти з Майдану і його виловили аж під Хутором Михайлівським у жіночий сукні. Воно стверджувало що є "донной Розой із Бразіліі", потім представлялось як "актріса із сватов", але бурятську пику жодним віялом-опахалом не сховати. Тому й лежить під кущем, неборака бурятська, хрюкає й чекає своєї долі.
Коло берегу стоїть човен, у ньому вже сидять козаки й посередині лежить така ж велика камінюка, від котрої довжелезний жмуток мотузки тягнеться до зв'язаного Буратінки. За сценарієм свята, коли дерев'яна падлюка допливе до середини Дніпра, козаки човном вигребуть на середину Дніпра й жбурнуть камінюку, котра втягне за собою дерев'яного блазня. Бо само воно не тоне.
Дівчата почали співати українських пісень і запалювати свічки…
— Мо` спалимо цю падлюку? — чується позаду гучний голос опасистого старого козака з довгими вусами й сивим оселедцем.
— Обох! — вигукує хтось з натовпу козаків.
— Вельмишановне Панство! Прошу спокою! — наголошує писар — Рітуал є рітуал! Сказано втопити, так втопити! Не тре` псувати ЗЕлене Свято! У нас ше шуфріч не битий! Тим паче, шо палити ми будемо Хуйлокума з портянкою, і завтра, а цих наказано втопити, і сьогодні. Свято ж! Запускайте…
Дівчата відпустили по воді Буратіно, хтось жбурнув йому на писок вінок.
— На тобі, падлюко зелена!
Сотник, що мав керувати човном, відштовхнув веслом дерев'яного блазня подалі від берегу.
— Пливи, мерзенний пуцьвіріньок! Знаю, шо не тонеш. Хлопці, загружай цього кабана шо під кущами у човен…
Дівчата почали співати веселих святкових пісень…

IV
епілог
Тесляр Карло

Тесляр Карло Стельмах мешкав у своїй хаті у низових плавнях Дніпра.
Лісу в степу немає, але вдовж плавнів ще щось дивом лишалось. Та й файних теслярів у степу забагато не знайдеш, тому тесляра Карла Стельмаха шанували у сусідніх селах. Кому стільця злагодити, кому іншу меблю, а кому й домовину у останню дорогу…
Тесляр Карло Стельмах давно втратив рахунок літáм та мешкав одинакóм у своїй одинокій хаті серед очерету, шелюги та верби біля старої протоки.
Одного зимового ранку дід Карло збирав хмиз та очерет у плавнях, аж раптом помітив, що течією до крижаного берегу щось прибило. "Та чи людина, чи не дай Боже, дитина!" — злякався дід Карло, кинув оберемок хмизу й побіг рятувати потопленика. Дрючком зміг зачепити за мотузку та витіг на берег. "Ти ба, яка чудернацька лялька! А огидне ж яке!"
Тесляр Карло забрав дерев'яну ляльку й хмиз та почимчикував до хати.
У хаті, коли вже потріскував хмиз у плитці, раптом лялька ожила!!!
— Дякую! Дякую! Очєнь дякую! — скрипучим голосом заскрипіла лялька.
— Ти ба! Воно ще й базікає! Шось ти мені нагадуєш таке… І ніс у тебе довгий… О, Буратіно! Еге-ж! А я, значить, шо тоді виходить, "папа" Карло, раз тесляр?
— Дякую! Очєнь дякую! Я прєЗЄдєнт ґубка вовка квадратныє шорты ІІ шаурмячєчный. Моніка!
— Ааа, так он воно шо… — здивувався тесляр Карло, — А мені баба Галя з Кінського казала, шо було таке, шкідне й огидне! Ага, так ось ти яке, моніка-іоніка! От і добре шо ти тут виплило! Цього року і дров і хмизу замало, а очеретом хату добре не нагрієш! А ти смолою добре всотаний, бачу, мені на тиждень вистачить розтягнути! Де моя сокира? Йди-но сюди, гаспиде блазнювате!… ТЮК!…
…Коло гарячої грубки поруч з дідом Карлом ніжилась у теплі кицька Муська, в печі шкварчав смолою блазєнь Буратінка, вірніше, його дерев'яна головєшка. Рештки, акуратно порубані, було укладено за піччю.
"Добазікався!" — вдоволено посміхнувся тесляр Карло — "Я тобі не папа Карло! Мені піч топити нічим!"
Кицька потягнулась і вляглась зручніше коло гарячої грубки…

© Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2019.Х.5