Перейти до контенту

День Пам’яті… Запали свічку…

День Пам'яті… Запали свічку…

 
Щороку останньої суботи листопада Українці запалюють свічки в пам'ять жертв Голодомору 1932-33 років. Мільйони жертв геноциду Українського Народу сталінським режимом терористичного квазідержавного утворення "СССР"…

 
Й досі історики та дослідники не можуть порахувати жертв, які загинули під час трьох Голодоморів, зокрема найжорстокішого 1932—1933 років, адже 16 лютого 1933 року, коли багато тисяч селян почали вмирати з голоду, на місця надійшла директива: «Категорично заборонити будь-яким організаціям вести облік випадків опухання й смерті на ґрунті голоду, окрім органів ДПУ». Сільрадам було дане розпорядження при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, у 1934 році надійшло нове розпорядження: усі книги РАГС про реєстрацію смертей за 1932—1933 роки відіслати до спецчастин, де, напевне, вони і були знищені. А тому дослідники називають різну кількість загиблих від голоду Українців від 4 до 12 мільйонів…

У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та "інші антисоціальні елементи розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно", сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.

Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а "за пом'якшкуючих обставин" — 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії.

За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.

За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.
Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932—1933 роки.

У 1920—1930-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства.
На боржників, які потрапили на ці "чорні дошки" (на противагу до "червоних дощок" — списків пошани), накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.
У роки Голодомору потрапляння села на "чорну дошку" означало вирок його жителям.
Право вносити села і колективи до такого списку мали обласні представництва ЦК Компартії України за поданням районних і сільських осередків. Іншими словами, формально це була ініціатива знизу.
Система "чорних дощок", окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані — територіях, де жило багато Українців.

Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей.

"Цей канібалізм сягнув межі, коли совєтський "уряд"… почав друкувати плакати з такою пересторогою: "Їсти власних дітей — це варварство", — пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.

За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.

У світі про Голодомор знали, але мовчали…

Як свідчать історичні довідки, у 1930-х роках про трагедію в Україні попри ізольованість Совєтського Союзу від Світу, все ж знали. Адже Українці за кордоном СССР зверталися із протестами до Ліги Націй, до урядів різних держав. Про це йдеться у праці історика, академіка Володимира Сергійчука «Голодомор 1932—1933 років як найвідчутніший удар у складовій геноциду українства». Серед фактів історик наводить те, що 27 вересня 1933 року представник Уряду УНР в еміграції Олександр Шульгин звернувся до 14-ї Асамблеї Ліги Націй з листом, у якому приверталася увага світової спільноти до голоду в Україні. Також на знак протесту проти дій уряду СССР та щоб привернути увагу світової громадськості до трагедії України, ОУН організувала замах на консула СССР у Львові. Виконати вирок ОУН зголосився 19-річний гімназист Микола Лемик. 21 жовтня 1933 року він застрелив начальника канцелярії консулату СССР у Львові Олексія Майлова, за що отримав довічне ув’язнення. Допомагати голодуючим Німцям, Полякам та Українцям в СССР зголосився навіть Адольф Гітлер. Зокрема, як пише професор Сергійчук, коли в УССР, на Кубані та в Автономній республіці Німців Поволжя лютував голод, Євангелічні церкви у Німеччині отримали близько 100 000 листів про допомогу від Німців, що жили у СССР. Канцлер Німеччини Адольф Гітлер наказав надавати державну підтримку громадським організаціям, що збирали гроші для надання допомоги співвітчизникам, і особисто пожертвував 1000 марок до фонду допомоги Німцям, що голодували в Україні. Ця допомога потрапляла і до Українців та Поляків, що жили разом із Німцями. Проте місцеві комуністи називали її "гітлерівською" і, за наказом із Москви, примушували голодуючих відмовлятися від допомоги.
Керівництво ВКП(б) та уряд СССР відхиляли будь-яку допомогу з-за кордону голодуючим в Україні. На звернення Української торговельно-кредитної організації Галичини «Центроспілка» до совєтського консула у Львові з пропозицією дозволити відправити голодним Совєтської України один мільйон центнерів зерна, за кілька днів із Москви надійшла категорична відмова.
Також у грудні 1933 року англійський журналіст Малкольм Маґерідж перший публічно заявив про голод в СССР, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті «Manchester Guardian» журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян. Маґґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.

Натомість совєтський окупаційний режим за допомогою політиків-хабарників та недобросовісних журналістів, як наприклад, Волтер Дюранті, який в «Нью-Йорк Таймс» в статті "Росіяни проголодні, але не голодують" заперечив повідомлення в англійській пресі: "Посеред дипломатичного скандалу між Британією та СССР щодо шпіонажу британських інженерів раптом в американських медіа з'являється велика страшна історія з Британії про голод в Совєтському Союзі".
Англійський журналіст Малкольм Маґґерідж, який повернувся з України, назвав по тому Дюранті "найбільшим брехуном, якого я зустрічав у журналістиці".
До речі, за заперечення Голодомору Дюранті отримав Пуліцерівську премію, якої попри протести журналістів його не позбавили й досі.

Початок визнання Голодомору геноцидом українського народу

Як не дивно, факт Голодомору спадкоємиця СССР — РФ замість визнати і бодай попросити пробачення, заперечує й досі. І це попри те, що 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», яким Голодомор визнаний геноцидом українського народу.

Не визнавав факту геноциду Українців і попередній режим Януковича, який під час засідання сесії ПАРЄ, на якій одним з центральних питань якої було ухвалення резолюції, ініційованої у свій час Україною і присвяченої пам'яті жертв Голодомору, заявив офіційну позицію РФ:
"Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей. Але визнавати Голодомор як факт геноциду стосовно одного чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія народів, які колись входили в єдину державу — Радянський Союз", — сказав у 2010 році Янукович.

Натомість, Голодомор геноцидом українського народу офіційно визнали лише 24 країни світу, серед яких Ватикан, Канада, Італія, Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі.

До речі, Автор терміну "геноцид" та один з ініціаторів визначення геноциду в правових термінах, Рафал Лемкін на противагу незгодних, вважає Голодомор геноцидом українського народу. Зокрема, в українському геноциді Лемкін вбачає чотири складові, а саме: нищення української інтелігенції — мозку чи розуму нації аби паралізувати тіло нації. На його думку, основні удари були завдані в 1920, 1926 та 1932-1933 роках; відбулася ліквідація Української Православної Автокефальної Церкви — душі України. Та сама доля спіткала Українську Католицьку церкву після окупації Західної України; Голодомор українського селянства — зберігача української культури, мови, традиції тощо. Українське селянство було покладено в жертву створенню однорідного радянського народу. Всупереч спробам виправдати Голодомор тяжкими наслідками колективізації та розкуркулення, Станіслав Косіор в грудні 1933 року назвав головною загрозою радянської влади "український націоналізм"; заселення України іноетнічними елементами для радикальної зміни складу населення, розпорошення нації по всій Східній Європі.

Проте зараз після кривавих подій на Майдані, не всі мешканці України готові визнати очевидний факт про те, що Голодомор – це геноцид українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного групою «Рейтинг» у 2016 році кількість тих, хто визнає Голодомор геноцидом, дещо зменшилась у порівнянні з минулим роком з 80% до 72%.
І це в той час, коли за факт заперечення геноциду єврейського населення — Голокосту передбачена кримінальна відповідальність, а країни, які причетні до знищення єврейського населення сплачують Ізраїлю компенсації. Зокрема, виплати здійснюються в рамках виконання Закону про компенсації, а також в рамках спеціальних програм і фондів. Крім того, у 1952 році було підписано Угоду про репарації між Німеччиною та Ізраїлем. За цей час і до сьогодні Німеччина сплатила мільйонні компенсації Євреям за геноцид. Також внаслідок реституції євреям заплатили і уряди інших держав. Зокрема в Угорщині сума компенсації Євреям склала близько 100 млрд форинтів, у Польщі Євреям компенсували культове майно, у Норвегії в 1998 році уряд прийняв рішення про виплату 450 млн норвезьких крон — ту суму, яка була конфіскована норвезьким казначейством під час Другої Світової війни. У Бельгії єврейським сім’ям, які постраждали у роки Голокосту виплатила 110 мільйонів євро, Литва сплатила Євреям 37 млн євро.

Українські експерти, спираючись на норми міжнародного права та міжнародну практику, наразі підрахували суму відшкодування за репресії, заподіяні Росією Українцям у 1939—1941, 1944—1990 роках.
За розстріляних — 1. 697. 200. 000 у. о.
За арештованих — 62. 059. 872. 000 у. о.
За депортованих — 449. 673. 120. 000 у. о.
Разом — 513 млрд. 430 млн. 192 тис. 000 у. о.

Якщо за цими критеріями обрахувати кількість Українців, виморених упродовж трьох Голодоморів, то сума репарацій з боку Росії мала б складати від 8 до 11 трильйонів доларів США.


 
Джерела: 
© «ВВС» © «Вголос»
Підготувала: © Світлана Кашпіровська
© «Порохівниця»